Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/6284/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 року м. Дніпро Справа № 904/6284/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026, суддя Загинайко Т.В., м. Дніпро, повний текст якого складено та підписано 22.04.2026

у справі № 904/6284/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (м. Дніпро)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" (м. Дніпро)

про стягнення 143 632 грн 81 коп.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У листопаді 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" 143 632 грн. 81 коп.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу 1249/2023/3854485 від 01.06.2023, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марка DAF, модель FТ 95.380, 2002 року випуску, колір синій, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 20.11.2020 підрозділом МВС ТСЦ 1249. Як стверджує позивач, свої обов`язки за договором він виконав у повному обсязі, передавши транспортний засіб у власність відповідача, проте в порушення вимог пункту 5.1 договору, останній не сплатив кошти за транспортний засіб.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" про стягнення 143 632 грн. 81 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем свого зобов`язання з передачі транспортного засобу.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", в якій просить скасувати оскаржуване рішення, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" 100 000,00 грн. – грошових коштів за невиконання зобов`язання зі сплати за транспортний засіб, придбаний за договором від 01.06.2023 року за № 1249/2023/3854485 щодо купівлі – продажу транспортного засобу, 15 712,33 грн – пені, 7 290,36 грн – 3% річних та 20 630,12 грн – інфляційних нарахувань задовольнити.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи.

На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у позові, оскільки укладення між сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу у сервісному центрі МВС, проведення державної перереєстрації транспортного засобу на ім`я відповідача, а також фактичне вибуття автомобіля з володіння позивача є належними та достатніми доказами виконання продавцем обов`язку щодо передачі транспортного засобу покупцю.

Наведені обставини на думку апелянта свідчать про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги мають бути задоволені.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд здійснює перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6284/25 за наявними у справі матеріалами та в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

12.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М.(доповідач), суддів –Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме запропоновано надати докази направлення скарги відповідачу.

19.05.2026 апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026. Розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи. Встановив учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (далі-продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газолео" (далі-покупець) , було укладено договір №1249/2023/3854485 купівлі-продажу транспортного засобу (далі -договір).

Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марка DAF, модель FТ 95.380, 2002 року випуску, колір синій, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 20.11.2020 підрозділом МВС ТСЦ 1249.

Відповідно до п. 2.1 договору передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.

Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження транспортного засобу переходить від продавця до покупця з моменту підписання даного договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 100 000 грн 00 коп.

Покупець зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві ціну транспортного засобу, зазначену у п. 3.1 договору; в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти транспортний засіб (пункт 5.1 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що продавець зобов`язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати транспортний засіб.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Договір укладено у трьох примірниках: один призначений для продавця, другий для покупця третій залишається на зберіганні у Територіальному сервісному центрі.

Позивач стверджує, що свій обов`язок щодо передачі транспортного засобу виконав, проте в порушення умов пункту 5.1 договору кошти від відповідача не отримав, що і стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Мотивувальна частина.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо клопотання апелянта про прийняття нових доказів

Разом з апеляційною скаргою позивач просить апеляційний суд прийняти нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, а саме:

- видаткову накладну № 3 від 01.06.2023;

- договір купівлі-продажу № 01/06 від 01.06.2023;

- акт прийому-передачі від 01.06.2023;

повідомлення до податкової.

З цього приводу колегія апеляційного суду зазначає наступне:

У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Згідно із частиною другою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі № 46/603, положення частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом та винесення оскаржуваного рішення. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Позивач обґрунтовує неможливість подання доказів до суду першої інстанції тим, що вважав договір купівлі-продажу № 1249/2023/3854485 від 01.06.2023 достатнім доказом на підтвердження факту передачі транспортного засобу та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату його вартості.

Таким чином, із наведених позивачем обставин вбачається, що зазначені докази існували на момент розгляду справи судом першої інстанції та були відомі позивачу, проте останній не подав їх до суду першої інстанції, оскільки вважав їх подання необов`язковим.

Отже, неподання зазначених доказів до суду першої інстанції було зумовлено власною процесуальною поведінкою позивача, який не скористався своїм процесуальним правом на подання відповідних доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку та строки.

З огляду на викладене вище, оскільки скаржником відповідно до вимог статті 269 ГПК України не було доведено неподання ним документів до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно від нього не залежали, то колегія суддів не бере до уваги додані до апеляційної скарги докази.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем), в присутності адміністратора РСЦ ГСЦ МВС Прудкого Олександра Дмитровича 01.06.2023 укладено договір № 1249/2023/3854485 купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами пункту 2.1 якого передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.

Водночас, слід зазначити, що договір купівлі-продажу транспортного засобу укладається між двома сторонами: продавцем і покупцем. При цьому, вимог щодо здійснення розрахунку (передачі коштів) за участю співробітника ТСЦ законодавство не містить, а тому сторони самостійно визначають порядок і час передачі коштів за таким правочином.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як стверджує позивач, умови договору зі свого боку були ним виконанні у повному обсязі, проте відповідач так і не розрахувався за переданий йому у власність транспортний засіб.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений у сервісному центрі ТСЦ не може свідчити про передачу транспортного засобу.

Як свідчить усталена судова практика з даного приводу, належними доказами, які підтверджують фактичну передачу транспортного засобу покупцю, окрім договору купівлі-продажу, може бути: акт приймання-передачі транспортного засобу, видаткова накладна, документи, які свідчать про перереєстрацію транспортного засобу в сервісному центрі МВС, документи, які свідчать про фактичне володіння та користування транспортним засобом (страхування, сплата штрафів, ремонт), тощо (постанова ОП КГС Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).

За умови відсутності перелічених вище документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів передачі транспортного засобу покупцю, та як наслідок відмовив у задоволенні позовних вимог.

За встановлених обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки апеляційного господарського суду

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6284/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6284/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із тим, що апеляційна скарга не була задоволена, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі № 904/6284/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 по справі № 904/6284/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених частиною третьою статті 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.09.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.