Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №908/1486/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1486/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ»

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026 (суддя Федько О.А.)

у справі № 908/1486/26

за заявою Запорізької міської ради

про забезпечення позову до подання позовної заяви

особа-1, яка може отримати статус учасника справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ»

особа-2, яка може отримати статус учасника справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «АККУМ-АКТИВ»

особа-3, яка може отримати статус учасника справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН»

ВСТАНОВИВ:

Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, за змістом якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН», а саме: бокси, інв.№396, літ. Д, металеві склади літ.М,Н,О,П; ворота №6, площею 247,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461310023101; заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вчиняти реєстраційні дії щодо припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ».

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026 заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі №908/1486/26 задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН», а саме: бокси, інв.№396, літ. Д, металеві склади літ.М,Н,О,П; ворота №6, загальною площею 247,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Базова, будинок 6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461310023101. Заборонено суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вчиняти реєстраційні дії щодо припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ».

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026 у справі № 908/1486/26 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- в заяві зазначається про майбутнє подання позову та необхідність його забезпечення певним чином, а саме накладання арешту та заборону здійснювати реєстраційні дії щодо юридичної особи. Разом з тим в заяві не зазначений предмет позову, що буде поданий;

- доводи про фраудаторність правочинів зумовлені наявністю іншого судового процесу, який не закінчений, відповідно пов`язано з боргом який не є безспірним, та власне взагалі ще не виник у жодної зі сторін;

- у відповідності до положень ЦК учасник товариства самостійно здійснює управління товариством, та наділений правами в тому числі щодо ліквідації товариства за рішенням власника. Відповідно заборона на здійснення реєстраційних дій щодо ТОВ «Інфо-мет» не пов`язана з предметом позову, що поданий та не є співмірним заходом забезпечення необґрунтованого позову, з огляду на обставини справи;

- обмеження права розпорядження майном, за що були сплачені грошові кошти між суб`єктами господарювання, з огляду на обставини справи та відсутність доведеного боргу та не визначення його розміру, тобто відсутність належного кредитора не може вважатися співмірним заходом.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

12.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Запорізької міської ради надійшли письмові пояснення, в яких заперечив проти обґрунтованості доводів заявника апеляційної скарги та просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Від решти учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 10.09.2026 брали участь представники ТОВ «ІНФО-МЕТ» (апелянта) та Запорізької міської ради. ТОВ «АККУМ-АКТИВ» та ТОВ «ВП НЕОН» явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, за усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги ТОВ «ІНФО-МЕТ», в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Учасники судового процесу не були позбавлені права забезпечити участь у судовому засіданні 10.09.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення.

Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників осіб, які не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Присутній в судовому засіданні представник апелянта просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви та вжитті заходів забезпечення позову.

Представник заявника заперечив проти вимог апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у письмових поясненнях, наполягав на залишенні оскаржуваного судового рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 19.06.2026 до Господарського суду Запорізької області від Запорізької міської ради надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви (вх. №13470/08-08/26, сформована в системі Електронний суд 18.06.2026), за змістом якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН» (ЄДРПОУ 46011715, місцезнаходження: 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 4), а саме: бокси, інв.№396, літ. Д, металеві склади літ.М,Н,О,П; ворота №6, площею 247,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461310023101; заборонити суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вчиняти реєстраційні дії щодо припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» (код ЄДРПОУ 40960501).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Запорізька міська рада зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» у період з 14.02.2018 по 28.05.2026 було власником нерухомого майна, а саме: бокси, інв.№396, літ. Д, металеві склади літ.М,Н,О,П; ворота №6, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:07:052:0002, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6.

27.05.2026 Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «ІНФО-МЕТ» про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 07.12.2007 (зареєстрований 11.12.2007 за № 040726101247) за період з 14.02.2018 по 07.10.2025 у сумі 1 089 607,59 грн за користування вказаною земельною ділянкою (справа №908/1263/26).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі №908/1263/26 заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40960501), а саме: бокси, інв. № 396, літ. Д, металеві склади літ. М, Н, О, П; ворота № 6, площею 247,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, у межах суми ціни позову 1 089 607,59 грн.

Втім, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 28.05.2026 між ТОВ «ІНФО-МЕТ» та ТОВ «АККУМ-АКТИВ» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Воробйовим М.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 272 (тобто на наступний день після направлення позову про стягнення заборгованості до суду).

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вже 02.06.2026 року стосовно ТОВ «ІНФО-МЕТ» було внесено запис про перебування юридичної особи в стані припинення (за рішенням засновників).

В подальшому заявником установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АККУМ-АКТИВ» здійснило відчуження нерухомого майна, а саме: бокси, інв.№396, літ. Д, металеві склади літ.М,Н,О,П; ворота №6, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:07:052:0002, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН» (ЄДРПОУ 46011715) на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.2026, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Воробйовим М.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 299.

На переконання заявника, такі дії зазначених осіб свідчать про те, що вчинені ними правочини спрямовані на виведення активів підприємства – ТОВ «ІНФО-МЕТ» з метою уникнення виконання судового рішення та приховування майна від звернення стягнення.

Зауважує, що оскільки у власності ТОВ «ІНФО-МЕТ» відсутнє інше майно, такі правочини носять явні ознаки фраудаторності, оскільки укладені виключно з метою приховування майна від звернення стягнення та на шкоду інтересам кредитора — Запорізької міської ради.

Запорізька міська рада зазначає, що має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що складають ланцюг відчуження єдиного ліквідного активу первісного боржника. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених майнових прав та інтересів Позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Невжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви дозволить ТОВ «ВП НЕОН» здійснити наступне відчуження або передачу майна в іпотеку, що остаточно унеможливить його повернення та нівелює будь-яку ефективність майбутнього судового захисту інтересів територіальної громади м. Запоріжжя у межах одного провадження без додаткових звернень до суду.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, суд дійшов висновку про задоволення заяви.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За змістом ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому як передбачено ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

За приписами ч. 3 цієї статті у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Верховний Суд в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі № 908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас у даній справі предметом майбутнього позову є вимоги немайнового характеру - визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, оскільки предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації, тобто позовні вимоги немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі № 906/1336/19, від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, від 27.11.2023 у справі № 903/639/23.

Таким чином, оскільки спір є немайновим, рішення в якому не передбачає примусового виконання, то така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду про задоволення позовних вимог не повинна досліджуватися взагалі.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Так, з матеріалів, доданих Запорізькою міською радою до заяви про забезпечення позову судом установлено, що в провадженні господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/1263/26 за позовом Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою «ІНФО-МЕТ» про стягнення грошових коштів. Ухвалою від 01.06.2026 у даній справі задоволено заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову. Постановлено вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40960501; 69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 1, кв. 61), а саме: бокси, інв. № 396, літ. Д, металеві склади літ. М, Н, О, П; ворота № 6, площею 247,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, у межах суми ціни позову 1089607,59 грн. до постановлення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Бачурина О.Ю. №85182570 від 04.06.2026 Запорізькій міській раді відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації арешту на бокси, інв. № 396, літ. Д, металеві склади літ. М, Н, О, П; ворота № 6, площею 247,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ», оскільки зазначений об`єкт належить іншій особі.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ТОВ «ІНФО-МЕТ» здійснило відчуження вказаного вище нерухомого майна на користь ТОВ «АККУМ - АКТИВ», код ЄДРПОУ 40551285, за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2026, зареєстрованого в реєстрі за №272. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.06.2026 №299 право власності на нерухоме майно: бокси, інв. № 396, літ. Д, металеві склади літ. М, Н, О, П; ворота № 6, площею 247,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП НЕОН», код ЄДРПОУ 46011715.

Отже, ТОВ «ІНФО-МЕТ», ТОВ «АККУМ-АКТИВ», ТОВ «ВП НЕОН» після ініціювання Запорізькою міською радою судової справи про стягнення з ТОВ «ІНФО-МЕТ» заборгованості за користування земельною ділянкою вчинили дії щодо відчуження нерухомого майна, належного ТОВ «ІНФО-МЕТ», та в подальшому останній вчинив дії щодо припинення юридичної особи у добровільному порядку.

Відтак є обґрунтованим висновок господарського суду, що такі дії у своїй сукупності мають ознаки недобросовісної поведінки.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 201/4160/19 зазначив, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Недобросовісна поведінка особи, яка полягає в учиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявником підтверджено існування реальної загрози ефективному захисту порушених інтересів Запорізької територіальної громади у випадку не застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, яке належало на праві власності ТОВ «ІНФО-МЕТ», та станом на дату подання заяви про забезпечення позову перебуває у власності ТОВ «ВП НЕОН», оскільки наявні достатньо вмотивовані підстави вважати, що останній може здійснити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна або передання його в іпотеку іншій особі.

На користь цих обставин свідчить ланцюг неодноразових відчужень майна, що належало ТОВ «ІНФО-МЕТ» протягом сумнівно короткого періоду (менше двох тижнів), після ініціювання судового спору Запорізькою міською радою про стягнення з боржника заборгованості за договором оренди землі від 07.12.2007 у розмірі 1 089 607,59 грн.

Тобто невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору, дозволяє Відповідачу-3 сприяти цим вищевказаним неправомірним, недобросовісним, вищенаведеним діям Відповідача-1 продовжити вчиняти дії, що в подальшому істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених майнових прав та інтересів Позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду та одночасно унеможливить або суттєво ускладнить виконання майбутнього судового рішення по справі № 908/1263/26, провадження у якій вже відкрито Господарським судом Запорізької області.

Апеляційним судом також приймається до уваги, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц; постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 13.02.2025 у справі №523/4780/21).

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

У пункті 4.8 постанови від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, пункті 8.9 постанови від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, пункті 22 постанови від 25.09.2020 у справі №925/77/20 наведено висновок Верховного Суду, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (див. також постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 26.11.2020 у справі №911/949/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22).

Варто також зазначити, що співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суд від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, від 13.02.2025 у справі № 523/4780/21.

Отже, арешт майна є самодостатнім способом забезпечення позову і в разі його накладення не вимагається застосування інших видів обмежень, як от заборони вчинення дій щодо майна тощо.

Як слушно зауважив господарський суд, обраний вид забезпечення позову – арешт на нерухоме майно - не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ «ВП НЕОН», оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 10.10.2024 у справі №915/549/24).

Як зазначив заявник, він має намір звернутися до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ «ІНФО-МЕТ», ТОВ «АККУМ-АКТИВ» та ТОВ «ВП НЕОН» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Воробйовим М.Д. за реєстровим № 272, а також визнання недійсними наступних пов`язаних правочинів щодо відчуження цього майна, що матиме наслідком повернення нерухомого майна, що є предметом договорів, у власність ТОВ «ІНФО-МЕТ».

У зв`язку з викладеним, накладення арешту на бокси, інв. № 396, літ. Д, металеві склади літ. М, Н, О, П; ворота № 6, площею 247,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 6, без зазначення вартості такого нерухомого майна, є співмірним до предмета майбутнього позову Запорізької міської ради заходом забезпечення позову.

Наведеним спростовуються твердження апелянта про те, що «обмеження права розпорядження майном, за що були сплачені грошові кошти між суб`єктами господарювання, з огляду на обставини справи та відсутність доведеного боргу та не визначення його розміру, тобто відсутність належного кредитора не може вважатися співмірним заходом».

Вжиті судом заходи забезпечення в межах даної справи є тимчасовим обмеженням, яке жодним чином не блокує можливість здійснення господарської діяльності особами, що можуть набути статус відповідачів, не позбавляють їх права власності, отримання доходів, сплати податків тощо.

При цьому ТОВ «ІНФО-МЕТ» не доведено суду належними доказами заподіяння чи можливості понесення збитків, спричинених вжитими судом заходами забезпечення позову, що зумовлювало б потребу у застосуванні заходів зустрічного забезпечення.

Також колегія суддів не погоджується з аргументами апеляційної скарги, що в заяві не зазначений предмет позову, що буде поданий, адже зі змісту поданої заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви вбачається, що Запорізька міська рада має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що складають ланцюг відчуження єдиного ліквідного активу первісного боржника (стор. 6 заяви).

При цьому основною метою вжиття заходів забезпечення позову до подання позову є збереження існуючого стану майна та правового статусу юридичних осіб до вирішення спору по суті.

В свою чергу, судом враховується, що Запорізька міська рада подала позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачами, провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.07.2026.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, у разі припинення ТОВ «ІНФО-МЕТ», за відсутності правонаступництва, провадження у справі за майбутнім позовом Запорізької міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу може буде закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а порушені майнові інтереси територіальної громади м. Запоріжжя залишаться не поновленими.

Згідно з пунктом 31 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового рішення, на підставі якого проведено реєстраційну дію.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачена така підстава для відмови у державній реєстрації, як «у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії».

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №910/7194/24, від 30.05.2022 у справі № 906/781/21, від 16.05.2023 у справі № 906/151/23 та від 07.02.2022 у справі № 916/3594/21).

Заборона державним реєстраторам вносити відповідні зміни до реєстру є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання діяльності юридичної особи (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 911/2221/23, від 28.02.2024 у справі № 910/15182/23).

Вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій спрямоване на запобігання імовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін та запроваджує законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.04.2022 у справі № 904/7930/21, від 10.03.2021 у справі № 922/2566/20).

З огляду на зазначене, наявні обґрунтовані ризики того, що до закінчення розгляду справи за майбутнім позовом Запорізької міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу ТОВ «ІНФО-МЕТ» може вчинити дії щодо державної реєстрації припинення юридичної особи.

Отже, необхідність вжиття заходів до забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може унеможливити судовий розгляд позову, який має намір подати Запорізька міська рада, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Тому доводи апелянта, що: «заборона на здійснення реєстраційних дій щодо ТОВ «Інфо-мет» не пов`язана з предметом позову, що поданий та не є співмірним заходом забезпечення необґрунтованого позову, з огляду на обставини справи» є безпідставними, позаяк застосування вищевказаного заходу забезпечення позову не призведе до втручання у діяльність ТОВ «ІНФО-МЕТ», натомість має на меті виключно збереження існуючого кола суб`єктів спірних правовідносин до вирішення спору по суті.

З урахуванням викладеного, правомірним є висновок суду першої інстанції про необхідність встановлення заборони суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на вчинення реєстраційних дій з припинення ТОВ «ІНФО-МЕТ» (ідентифікаційний код юридичної особи 40960501).

Посилання скаржника на те, що борг за іншим судовим процесом є «небезспірним» чи «ще не виник», не спростовують наявності підстав для забезпечення позову. Концепція заборони фраудаторних правочинів (правочинів, вчинених на шкоду кредиторам) спрямована саме на те, щоб запобігти недобросовісному виведенню активів боржника/учасників процесу до моменту остаточного стягнення боргу або вирішення спору. Укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу між відповідачами у період наявності майнових претензій та судових спорів свідчить про наявність реального ризику ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань та приховування майна. Вимога про забезпечення позову спрямована саме на нейтралізацію цих ризиків.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що вжиті рішенням суду першої інстанції заходи забезпечення позову є адекватними, адже спрямовані на захист прав позивача та запобіганню необхідності останньому ініціювати новий спір.

Слід зауважити, що здебільшого доводи апеляційної скарги фактично зводяться до вирішення обґрунтованості позову та з`ясування обставин наявності/відсутності порушення прав позивача відповідачами, що не здійснюється під час розгляду заяви про забезпечення позову. Питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23).

Зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд першої інстанції надав належну оцінку заявленим заходам забезпечення в контексті обставин цієї справи, її взаємопов`язаності із справою № 908/1263/26 та поведінки учасників справи, відтак колегією суддів відхиляються аргументи ТОВ «ІНФО-МЕТ» як необґрунтовані.

Встановлені обставини свідчать про наявність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, про які просила Запорізька міська рада, а тому є правильною задоволення господарським судом поданої нею заяви.

При цьому заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють виключно до вирішення спору по суті або скасування у встановленому законом порядку.

Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції за результатом вирішення відповідного процесуального питання, скаржник не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026, а тому її належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 136-140, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФО-МЕТ» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026 у справі № 908/1486/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.06.2026 у справі № 908/1486/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 15.09.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко