Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №904/1275/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1275/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередко А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від прокурора: Деркач І.П.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Акулов Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 р.

( суддя Дичко В.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 29.06.2026 р.)

у справі

за позовом

керівника

Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області,

м. Кривий Ріг

в інтересах держави в особі

позивача:

Криворізької міської ради,

м. Кривий Ріг

до відповідача:

Приватного підприємства “Промсервіс КР”,

м. Кривий Ріг

про стягнення 576 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Промсервіс КР”, про стягнення грошових коштів, у сумі 576 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПП "Промсервіс КР" без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберегло в себе кошти, що мало сплатити для створення і розвитку інфраструктури м. Кривого Рогу ( пайова участь ) у зв`язку із прийняттям в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта на підставі декларації № ДП101220419943 від 04.05.2022 р.. Прокурор вважає, що оскільки об`єкт будівництва є нежитловою будівлею (торговий центр), розмір пайової участі становить 4% від загальної кошторисної вартості будівництва відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 р. № 132-IX, що складає 400 000 грн. Також заявлено до стягнення інфляційні втрати, у сумі 140 000 грн. та 3% річних, у сумі 36 000 грн., за період з 05.05.2022 р. по 03.05.2025 р..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 р. у справі № 904/1276/26 позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства “Промсервіс КР” на користь Криворізької міської ради 149 073,13 грн., у тому числі: 100 000 грн. для створення і розвитку інфраструктури м. Кривого Рогу ( пайова участь ), інфляційні втрати в сумі 40 081,35 грн. та 3% річних у сумі 8 991,78 грн.. Стягнуто з Приватного підприємства “Промсервіс КР” на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 1 788,88 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпропетровська обласна прокуратура, через "Електронний суд", звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 р. у даній справі скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, ст. 625 ЦК України, а також норм процесуального права — ст. ст. 55, 236 ГПК України, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування в частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що на дату набрання чинності Законом № 132-IX, а саме 17.10.2019 р., діяло рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 ( в редакції рішення № 3194 від 28.11.2018 р. ), яким встановлено розмір відрахувань забудовників на рівні 1% від загальної кошторисної вартості будівництва. Проте, як зазначає Апелянт, положення Закону № 132-IX, якими врегульовано порядок, строки та розміри сплати пайової участі, набрали чинності саме з 01.01.2020 р., а не з 17.10.2019 р.. Відповідно до п. 1 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 10– 13 розділу I, які набирають чинності з 01.01.2020 року. Саме пп. 3 п. 13 розділу I Закону № 132-IX ( який набрав чинності з 01.01.2020 р. ) виключив ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», і з 01.01.2020 р. замість норм цієї статті почали діяти норми п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

При цьому Скаржник зазначає, що за іншого тлумачення дати набрання чинності Законом № 132-IX в частині сплати пайової участі одночасно ( з 17.10.2019 р. по 01.01.2020 р. ) були б чинними і ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», і норми п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, що суперечить принципам юридичної визначеності як складової верховенства права та системності нормативного регулювання суспільних відносин.

Скаржник наголошує на тому, що рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 ( в редакції рішення № 3194 від 28.11.2018 р.), станом на 01.01.2020 р., втратило чинність на підставі рішення від 24.12.2019 р. № 4382. Таким чином, станом на 01.01.2020 р. чинне рішення органу місцевого самоврядування про розмір сплати пайової участі було відсутнє, а іншого рішення, яким би встановлювався розмір пайової участі для забудовників, чинного як на 01.01.2020 р., так і на момент початку будівництва — 18.08.2020 р., Криворізькою міською радою не приймалося.

На підтвердження своєї позиції Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 17.04.2025 р. у справі № 911/65/24 ( п. п. 58 – 60 ), в якій апеляційним господарським судом встановлено, що рішення Білоцерківської міської ради було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX ( 01.01.2020 р. ), і Верховний Суд визнав правомірним застосування саме цього рішення. Прокурор зазначає, що у справі № 911/65/24, на відміну від даної справи, станом на 01.01.2020 р. рішення міської ради було чинним, тоді як рішення Криворізької міської ради на цю дату вже втратило чинність. Аналогічні висновки, за твердженням Апелянта, містяться у постановах Верховного Суду від 24.06.2025 р. у справі № 911/1654/24, від 21.01.2026 р. у справі № 910/11066/24 ( п. п. 4.17, 4.18 ) та від 28.04.2026 р. у справі № 916/1844/25 ( п. п. 8.27, 8.29 ), де Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що днем набрання чинності Законом № 132-IX в частині врегулювання сплати пайової участі є саме 01.01.2020 р.

Відтак, на думку Скаржника, розрахунки суду першої інстанції, здійснені на підставі рішення міської ради, яке втратило чинність станом на 01.01.2020 р., не могли бути застосованими, а розмір пайової участі мав бути розрахований безпосередньо на підставі абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX — 4% вартості будівництва об`єкта, що становить 400 000 грн. ( 10 000 000 грн. Ч 4%).

Щодо інфляційних втрат та 3% річних Прокурор посилається на те, що відповідно до ст. 625 ЦК України ці нарахування є самостійними компенсаційними виплатами, мають компенсаційний характер та, на відміну від штрафних санкцій, не підлягають зменшенню. На підтвердження цієї позиції Апелянт наводить постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 р. у справі № 910/3831/22, від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24. Прокурор вважає правомірним здійснений ним розрахунок інфляційних втрат, у сумі 140 000 грн. та 3% річних, у сумі 36 000 грн., за період з 05.05.2022 р. по 03.05.2025 р., виходячи із суми заборгованості 400 000 грн..

Також Апелянт зазначає, що Замовник будівництва ПП "Промсервіс КР" протягом тривалого часу з 05.05.2022 р. ухилявся від обов`язку сплати пайової участі і лише після ініціювання Прокурором судового розгляду визнав необхідність сплати, застосовуючи рішення міської ради, яке на момент набрання чинності Законом № 132-IX в частині врегулювання сплати пайової участі - 01.01.2020 р. втратило свою чинність, всупереч нормам закону вчетверо зменшивши розмір пайової участі.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Приватне підприємство "Промсервіс КР" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції — законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги про те, що п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX набрав чинності лише з 01.01.2020 р., не відповідають ані тексту цього Закону, ані загальним принципам дії нормативно-правового акта в часі. Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 132-IX, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 10– 13 розділу I ( які набирають чинності з 01.01.2020 р. ). Пункт 2 розділу ІІ до цього переліку винятків не включений і жодним чином не поставлений у залежність від дати набрання чинності пунктами 10 - 13 розділу I. Більше того, сам текст п. 2 розділу ІІ містить пряме посилання саме на дату набрання чинності Законом у цілому: «…чинним на день набрання чинності цим Законом…», що виключає ототожнення цієї дати з датою виключення ст. 40 ( 01.01.2020 р. ).

ПП "Промсервіс КР" стверджує, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що норми п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX набрали чинності з 17.10.2019 р. — одночасно із самим Законом, і посилається на аналогічну правову позицію Верховного Суду у п. 50 постанови від 17.09.2025 р. у справі № 918/1207/24.

Відповідач наголошує, що Закон № 132-IX визначив два критерії застосування зменшеного розміру пайової участі: рішення органу місцевого самоврядування має бути чинним станом на 17.10.2019 р., а встановлений ним розмір має бути меншим за 4%. Обидва критерії у цій справі дотримані: рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 ( зі змінами від 28.11.2018 р. № 3194 ) було чинним на 17.10.2019 р. і продовжувало діяти до 01.01.2020 р., а встановлений ним розмір пайової участі для об`єктів торгівлі — 1% є меншим за 4%.

Щодо аргументу Прокуратури про суперечність одночасної чинності п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX та ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» принципу юридичної визначеності, Відповідач зазначає, що цей довід є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному тлумаченні двох різних правових понять — моменту набрання нормою чинності та моменту фактичного застосування її регулятивного змісту до конкретних правовідносин. Встановлений п. 2 розділу ІІ обов`язок перерахування коштів стосується виключно правовідносин, які виникають «протягом 2020 року», тобто, його регулятивна дія розрахована на застосування починаючи з 01.01.2020 р.. У період з 17.10.2019 р. по 31.12.2019 р., жодного обов`язку сплати пайової участі за правилами п. 2 розділу ІІ не виникає — у цей період продовжує діяти ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Набрання п. 2 розділу ІІ чинності 17.10.2019 р. має визначальне значення — воно фіксує дату, станом на яку встановлюється чинність рішення органу місцевого самоврядування для цілей подальшого розрахунку розміру пайової участі за 2020 рік.

Відповідач також зазначає, що тлумачення Прокуратури є внутрішньо суперечливим: п. 2 розділу ІІ прямо посилається на «день набрання чинності цим Законом» як на єдину точку відліку, а п. 1 розділу ІІ днем набрання чинності Законом визначено 17.10.2019 р. Якщо ж сам п. 2 розділу ІІ набирає чинності лише 01.01.2020 р., посилання всередині цього Закону на «день набрання чинності цим Законом» втрачає визначеність. За загальним правилом тлумачення нормативно-правових актів наявність вичерпного переліку винятків виключає можливість поширення дії такого винятку на положення, прямо не назване в переліку.

ПП "Промсервіс КР" посилається на послідовну практику Верховного Суду: постанови від 20.07.2022 р. у справі № 910/9548/21, від 17.09.2025 р. у справі № 918/1207/24 (п. 50), від 17.04.2025 р. у справі № 911/65/24 та від 18.11.2025 р. у справі № 918/1211/24, в яких зазначено, що норма п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX надає однакові можливості як замовникам, що розпочали будівництво до 01.01.2020 р. і не уклали договір, так і замовникам, що розпочали будівництво у 2020 році.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно інфляційних втрат та 3% річних Відповідач зазначає, що відповідні вимоги є похідними від розміру пайової участі, Прокуратура не наводить жодних доводів про неправильність самого розрахунку, а її заперечення зводяться виключно до твердження, що суми мають бути більшими пропорційно збільшенню розміру пайової участі з 1 до 4 відсотків.

Щодо представництва Прокуратурою інтересів держави Відповідач зазначає, що це питання не було предметом заперечень з боку Відповідача та не досліджувалося судом першої інстанції як спірне, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не стосуються предмета спору та не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Криворізька міська рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначити в судове засідання на 14.09.2026 р. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/1275/26.

Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.

У судовому засіданні 14.09.2026 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Згідно з відомостями розміщеними на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 18.08.2020 р. Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради за № ДП051200818562 зареєстровано повідомлення Приватного підприємства “Промсервіс КР” про початок виконання будівельних робіт щодо нового будівництва об`єкта незавершеного будівництва готовністю 11% бізнес-центру за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 1б (а.с. 15-17)

Надалі 04.05.2022 р. Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради за № ДП101220419943 зареєстровано декларацію Приватного підприємства “Промсервіс КР” про готовність об`єкта до експлуатації з незначними наслідками (СС1), код ДКБС 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини, вид будівництва – нове будівництво, назва об`єкта будівництва – нове будівництво об`єкта незавершеного будівництва готовністю 11% бізнес-центру за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 1б (а.с. 18-21).

Відповідно до вказаної декларації дата початку будівництва – 18.08.2020 р., дата завершення будівництва – 22.02.2022 р., строк введення об`єкта в експлуатацію – 04.05.2022 р., кошторисна вартість будівництва за проєктом – 10 000 тис. гривень.

У декларації зазначено, що пайова участь не внесена.

Прокурор наполягає, що забудовник не звернувся до Криворізької міської ради Дніпропетровської області для розрахунку пайової участі та не сплатив її, у зв`язку з чим безпідставно зберіг грошові кошти за рахунок місцевого бюджету.

За доводами Прокурора 01.01.2020 р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, який виключив ст. 40 Закону “Про регулювання містобудівної діяльності” ( обов`язковість укладення забудовниками будівництва договорів про пайову участь ). Згідно з п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні” встановлено імперативний обов`язок для замовників, які розпочинають будівництво у 2020 році, перерахувати кошти пайової участі до місцевого бюджету. Оскільки об`єкт будівництва є нежитловою будівлею (торговий центр), розмір пайової участі становить 4% від загальної кошторисної вартості будівництва. Замовник будівництва був зобов`язаний звернутись до Криворізької міської ради Дніпропетровської області із заявою про розрахунок пайової участі протягом 10 робочих днів після початку будівництва, тобто після 18.08.2020 р. Кошти пайової участі мали бути сплачені в повному обсязі до прийняття об`єкта в експлуатацію, тобто до 04.05.2022 року.

Прокурор наполягає, що у разі несплати пайової участі до дати введення об`єкта в експлуатацію належним та ефективним способом захисту прав позивача є позов про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Таким чином, оскільки Відповідач розпочав будівництво в серпні 2020 року, на нього поширюється Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, який вимагає сплатити до бюджету м. Кривий Ріг 4% від загальної кошторисної вартості будівництва, що становить 400 000 грн від 10 000 000 грн кошторису.

Прокуратура стверджує, що Приватне підприємство “Промсервіс КР” не здійснило вищенаведеного та ввело будівлю в експлуатацію, тому безпідставно утримує зазначені грошові кошти, які підлягають стягненню на користь позивача, що стало причиною виникнення спору та звернення з позовом до господарського суду.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення Прокурора з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що станом на початок будівництва 18.08.2020 р. чинне законодавство передбачало участь Замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Суд констатував, що ПП "Промсервіс КР" та Криворізька міська рада не укладали договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, Відповідач не здійснював сплату пайової участі до міського бюджету. Суд дійшов висновку, що невиконання Відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі надає право Криворізькій міській раді на стягнення цих коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. При визначенні розміру пайової участі суд першої інстанції встановив, що Закон № 132-IX набрав чинності 17.10.2019 р. ( наступного дня після опублікування у газеті «Голос України» 16.10.2019 р.), і на цю дату було чинним рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 ( зі змінами від 28.11.2018 р. № 3194 ), яким для об`єктів торгівлі ( код ДКБС 1230.1 ) встановлено розмір пайової участі — 1% від загальної кошторисної вартості будівництва. Оскільки 1% є меншим за 4%, суд застосував саме цей розмір, визначивши суму пайової участі у 100 000 грн. ( 10 000 000 грн. Ч 1% ). Відповідно, суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних виходячи із суми боргу 100 000 грн..

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” та визначення згаданого елемента є поняття “інтерес держави”.

У Рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття “інтереси держави”, висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

“Нездійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. “Здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. “Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У позовній заяві Прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18.

Згідно зі ст. 18-1 Закону України “Про місцеве самоврядування” орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Як зазначає Прокурор у даній справі міська рада повідомлялася про виявлені порушення інтересів держави, мала достатньо часу для їх усунення та самостійного вжиття заходів для поновлення інтересів територіальної громади, однак не вживала заходів для їх поновлення ( готовність об`єкта до експлуатації 04.05.2022 р., лист Прокурора про виявлені порушення від 26.01.2026 р., лист про звернення до суду з позовом). У листі від 11.02.2026 р. Криворізька міська рада повідомила про відсутність, на її думку, порушень у несплаті пайової участі ПП «Промсервіс КР».

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області, звертаючись із позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області, вказав підставою для звернення Прокурора до суду з даною позовною заявою та представництва інтересів держави те, що Позивач, як орган, уповноважений на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, не вжив заходів щодо усунення порушень у межах своїх повноважень шляхом звернення до суду. Прокурор таку поведінку Криворізької міської ради Дніпропетровської області розцінив як неналежне здійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави, а тому у Прокурора виникли підстави для звернення до суду з метою захисту інтересів держави.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що вказані обставини свідчать про наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” підстав для представництва Прокурором, яким належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі міської ради.

Спір між сторонами зводиться до визначення розміру пайової участі Замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту: прокурор наполягає на застосуванні ставки 4% від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта відповідно до абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, тоді як Відповідач та суд першої інстанції вважають, що підлягає застосуванню ставка 1%, встановлена рішенням Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 ( зі змінами від 28.11.2018 р. № 3194), яке було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX. Ключовим питанням є визначення дати, на яку має бути чинним рішення органу місцевого самоврядування щодо розміру пайової участі: 17.10.2019 р. ( дата набрання чинності Законом № 132-IX у цілому) чи 01.01.2020 р. ( дата набрання чинності пунктами 10 - 13 розділу I Закону № 132-IX, якими виключено ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення коштів пайової участі у розмірі 300 000 грн, інфляційних втрат у сумі 99 918,65 грн та 3% річних у сумі 27 008,22 грн (всього 426 926,87 грн), колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 ст. 269 ГПК України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 18.08.2020 р. Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради за № ДП051200818562 зареєстровано повідомлення ПП "Промсервіс КР" про початок виконання будівельних робіт щодо нового будівництва об`єкта незавершеного будівництва готовністю 11% бізнес-центру за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Телевізійна, буд. 1б; 04.05.2022 р. Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради за № ДП101220419943 зареєстровано декларацію ПП "Промсервіс КР" про готовність об`єкта до експлуатації з незначними наслідками (СС1), код ДКБС 1230.1 — торгові центри, універмаги, магазини, вид будівництва — нове будівництво, кошторисна вартість будівництва за проєктом — 10 000 тис. грн; будівельні роботи виконувались у період з 18.08.2020 р. ( дата початку будівництва ) по 22.02.2022 р. ( дата завершення будівництва ), строк введення об`єкта в експлуатацію — 04.05.2022 р.; Криворізька міська рада та ПП "Промсервіс КР" не укладали жодного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, кошти пайової участі замовником не сплачувалися; ПП "Промсервіс КР" було зобов`язане протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта ( після 18.08.2020 р. ) звернутися до Криворізької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття об`єкта в експлуатацію ( до 04.05.2022 р.); невиконання Відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі надає право Криворізькій міській раді на стягнення безпідставно збережених грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України; рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 (зі змінами від 28.11.2018 р. № 3194 ), яким для об`єктів торгівлі встановлено розмір пайової участі — 1% від загальної кошторисної вартості будівництва - втратило чинність з 01.01.2020 р. на підставі рішення Криворізької міської ради від 24.12.2019 р. № 4382; іншого рішення, яким би встановлювався розмір пайової участі для забудовників, чинного на момент початку будівництва — 18.08.2020 р., Криворізькою міською радою не приймалося.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

До 01.01.2020 р. відносини щодо участі Замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювалися приписами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва обкат, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Водночас не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Водночас, 01.01.2020 р. набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» ( далі - Закон № 132-IX ), якими ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з пунктами 3, 4 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до внесених Законом № 132-ІХ змін з 01.01.2020 р. у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 р. (частина перша пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 23.05.2024 р. у справі № 915/149/23 та від 24.06.2025 р. у справі №911/1654/24 виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

У разі порушення зобов`язання з боку Замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування ( схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 р. у справі № 904/2258/20 ).

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Скаржника, що судом першої інстанції помилково зазначено, що на дату набрання чинності Законом № 132 - 17.10.2019 р. ще діяло рішення Криворізької міської ради від 26.09.2012 рю №1381 в редакції рішення № 3194 від 28.11.2018, яким було встановлено розмір відрахувань забудовників у створення й розвиток інфраструктури м. Кривого Рогу на рівні 1% від загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва, що в грошовому виразі складає: 100 000 грн = 10 000 000 грн (кошторисна вартість) х 1%.

Проте, положення Закону№ 132, якими врегульовано порядок, строки та розміри сплати пайової участі, набрали чинності 01.01.2020 р.

Так, відповідно до п. 1 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132, вказано, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 10-13 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 01.01.2020 року.

В свою чергу, саме пп. 3 п. 13 розділу I Закону № 132 ( який набрав чинності з 01.01.2020 р.) виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким було унормовано сплату пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

З 01.01.2020 р. замість норм ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» почали діяти норми п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132.

За іншого тлумачення дати набрання чинності Законом №132 в частині сплати пайової участі, одночасно ( з 17.10.2019 р. по 01.01.2020 р. ) були б чинними і ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і норми п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132, що суперечить принципам юридичної визначеності як складової верховенства права, та системності нормативного регулювання суспільних відносин.

Рішення ж Криворізької міської ради від 26.09.2012 р. № 1381 в редакції рішення № 3194 від 28.11.2018 р. станом на 01.01.2020 р. втратило чинність на підставі рішення від 24.12.2019 р. № 4382.

Таким чином, як слушно зазначив Скаржник - станом на 01.01.2020 р. ( дата втрати чинності ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та набрання замість нього чинності п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132, чинне рішення органу місцевого самоврядування про розмір сплати пайової участі було відсутнє. Іншого рішення, яким би встановлювався розмір пайової участі для забудовників, чинного як на 01.01.2020 р., так і на момент початку будівництва - 18.08.2020 р., Криворізькою міською радою не приймалося.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунки суду першої інстанції, здійснені на підставі рішення міської ради, яке втратило чинність станом на 01.01.2020 р., не могли бути застосованими, натомість, розмір пайової участі мав бути розрахований безпосередньо на підставі абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132 - 4% вартості будівництва об`єкта, а саме: 10 000 000 грн х 4% = 400 000 грн.

Таким чином, Прокурором правомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат у сумі 140 000 грн та 3% річних у сумі 36 000 грн за період з 05.05.2022 р. по 03.05.2025 р., виходячи із розрахунку суми заборгованості коштів пайової участі у сумі 400 000 грн відповідно до формули, що міститься у позовній заяві.

Отже, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора щодо стягнення коштів пайової участі у розмірі 300 000 грн, інфляційних втрат у сумі 99 918,65 грн та 3% річних у сумі 27 008,22 грн. Тому позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене, здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються предмета спору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського в оскаржуваній частині прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а зазначене рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким позов Прокурора слід задовольнити.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

В наведених у цій постанові мотивів, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент апеляційної скарги з огляду на висновки ЄСПЛ у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" ( хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент ).

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення в оскаржуваній частині, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

10. Судові витрати.

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Прокурора, судові витрати, покладаються на Відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 р. у справі № 904/1275/26 в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову Прокурора в повному обсязі, виклавши резолютивну частину рішення господарського суду в наступній редакції:

«Позовну заяву керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області ( 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, буд. 3) в інтересах держави в особі Криворізької міської ради ( 50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1, код ЄДРПОУ 33874388) до Приватного підприємства “Промсервіс КР” ( 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 55, код ЄДРПОУ 34811643 ) про стягнення 576 000 грн. – задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства “Промсервіс КР” ( 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 55, код ЄДРПОУ 34811643 ) на користь Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1, код ЄДРПОУ 33874388) 576 000,00 грн. (п`ятсот сімдесят шість тисяч 00 копійок), у тому числі: 400 000 грн. (чотириста тисяч гривень 00 копійок) – сума коштів, безпідставно збережених у вигляді пайової участі для створення і розвитку інфраструктури м.Кривого Рогу, інфляційні втрати, в сумі 140 000,00 грн. (сто сорок тисяч гривень 00 копійок) та 3% річних у сумі 36 000,00 грн. (тридцять шість тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Приватного підприємства “Промсервіс КР” (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 55, код ЄДРПОУ 34811643) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури ( 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд. 38, код ЄДРПОУ 02909938, МФО 820172, р/р№UA228201720343160001000000291 у ДКСУ в м. Київ ) судовий збір у сумі 6 912,00 грн. (шість тисяч дев`ятсот дванадцять гривень 00 копійок), про що видати наказ.»

Стягнути з Приватного підприємства “Промсервіс КР” (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 55, код ЄДРПОУ 34811643) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури ( 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд. 38, код ЄДРПОУ 02909938, МФО 820172, р/р№UA228201720343160001000000291 у ДКСУ в м. Київ код класифікації видатків бюджету - 2800) – 7 684,68 грн. ( сім тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні 68 копійок), про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.09.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз