Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №904/5059/23 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/5059/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів Андрейчука Л.В., Кощеєва І.М.,

секретар судового засідання Абадей М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2025 (суддя Примак С.А.; повне судове рішення складено 08.07.2025), постановлену за результатами розгляду грошових вимог у справі № 904/5059/23

про неплатоспроможність ОСОБА_1 , м. Дніпро, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст грошових вимог і ухвали місцевого господарського суду.

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/5059/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 29.11.2023 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про визнання його грошових вимог до ОСОБА_1 у розмірі 11733210,03 грн.

Заява мотивована порушенням ОСОБА_1 зобов`язань з повернення грошових коштів в іноземній валюті, отриманих від ОСОБА_2 за договором позики.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 08.07.2025 частково задовольнив заяву, визнавши грошові вимоги ОСОБА_2 у справі № 904/5059/23 у сумі 11185787,35 грн (ІІ черга).

Місцевий господарський суд, з огляду на презумпцію правомірності правочину та доведення наявності у позикодавця такої суми грошових коштів і підтвердження джерел їх походження, дійшов висновку про вчинення між сторонами правочину з передання у позику грошових коштів в іноземній валюті, тому визнав грошові вимоги, які складаються з основної суми боргу та трьох процентів річних, нарахованих у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України за неналежне виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку із встановленою пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України забороною нарахування позичальнику трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у воєнний та надзвичайний стан, місцевий господарський суд зменшив нараховану заявником суму відповідальності, встановлену положенням статті 625 цього Кодексу до 320597,35 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг.

Акціонерне товариство «Банк кредит Дніпро» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2025 у справі № 904/5059/23, у якій просить відмовити у задоволенні грошових вимог ОСОБА_2 .

Скаржник вважає, що заявник не довів ні факту наявності у нього суми грошових коштів, що є предметом договору позики, ні джерел їх походження, оскільки надані ним банківські виписки лише підтверджують, що у певні періоди часу заявник мав на депозитних рахунках певні суми грошових коштів, які періодично то знімав з цих рахунків, то знову вносив їх на депозит, водночас доказів наявності у нього на момент укладення договору позики трьохсот тисяч доларів США матеріали справи не містять, як і не містять доказів походження такої суми.

Скаржник зазначив, що обставинами справи не підтвердження перебування сторін договору позики у дружніх, родинних, ділових чи інших стосунках, тому ставить під сумнів доводи заявника про передачу ним боржнику такої значної суми грошових коштів, з огляду на невеликий дохід боржника, який є пенсіонером, що виключає гарантії повернення позики. Також про штучність договору позики свідчить та обставина, що позикодавець впродовж двох років з моменту укладення цього правочину не вчиняв дій з повернення наданої позики.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Арбітражна керуюча Павлова Юлія Михайлівна у відзиві заперечила проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуюча реалізацією зауважила на чинності договору позики, а також наполягає на передаванні позичальникові грошових коштів у визначеній умовами договору сумі, тому з огляду на відсутність доказів повернення отриманої суми позики, вважає правомірними заявлені грошові вимоги.

Керуюча реалізацією вважає, що наявними в матеріалах справи довідками банків «Банк кредит Дніпро» і «Приватбанк» підтверджується наявність у позикодавця на депозитних рахунках у період з 04.02.2009 по 24.07.2017 грошових коштів у розмірі, що перебільшує шістсот тисяч доларів США, чим спростовуються доводи апеляційної скарги в цій частині.

Керуюча реалізацією зазначила, що наявними в матеріалах справи відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків стосовно доходів, виплачених ОСОБА_2 у період з 01.01.1998 по 31.12.2017, підтверджується джерело походження грошових коштів, переданих у позику боржнику у даній справі.

На думку керуючої реалізацією, посилання скаржника на відсутність доказів перебування позикодавця із позичальником у родинних, близьких, ділових чи інших стосунках не мають правового значення для встановлення існування грошових зобов`язань, оскільки відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства під час розгляду грошових вимог значення має наявність або відсутність заінтересованості між кредитором і боржником, водночас у даному випадку сторони не є заінтересованими особами, тому стосунки між ними не мають значення для встановлення наявності та розміру грошових вимог.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Центральний апеляційний господарськи суд ухвалою від 12.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2025 у справі № 904/5059/23.

У судовому засіданні 23.06.2026 колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.

ОСОБА_2 (позикодавець) уклав 01.04.2017 з ОСОБА_1 (позичальник) договір, відповідно до умов пункту 1.1 якого позикодавець в цілях особистих текучих потребах позичальника, з метою задоволення будь-яких побутових потреб останнього, передає позичальнику грошові кошти в розмірі встановленому цим договором, а позичальник зобов`язується повернути позикодавицю суму позики в обумовлений цим договором строк.

Відповідно до пункту 2.1 договору сума позики становить в еквіваленті 300000,00 доларів США.

Відповідно до пункту 3.1 договору в день його підписання позикодавець передав позичальнику суму позики в розмірі еквівалентному 300000 (триста тисяч) доларів США 00 центів в готівковій формі, а позичальник прийняв зазначену суму коштів.

Підписання цього договору є фактом отримання грошових коштів позичальником від позикодавця в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4.1 договору термін повернення позики до 01.03.2020.

ОСОБА_1 01.04.2017 надав розписку, якою фактично підтвердив отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 300000 (триста тисяч) доларів США.

ОСОБА_2 28.02.2020 уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду до договору позики від 01.03.2017, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк повернення позики на один рік, тобто до 01.03.2021.

Відповідно до умов додаткової угоди до договору від 01.03.2017 строк фактичного повернення позики складає до 01.03.2021.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 31.10.2023, між іншим, відкрив провадження у справі № 904/5059/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 06.02.2024 визнав грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у розмірі 11733214,37 грн (ІІ черга), 5368,00 грн (витрати по сплаті судового збору) включені окремо з задоволенням до задоволення вимог кредиторів у справі № 904/5059/23.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 06.02.2024, постановленою за результатами попереднього засідання у справі № 904/5059/23, визнав грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у розмірі 11733214,37 грн (ІІ черга), 5 368,00 грн (витрати по сплаті судового збору) включені окремо з задоволенням до задоволення вимог кредиторів.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 19.02.2025 скасував ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024, постановлену за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_2 , відмовивши у їх задоволенні, а ухвалу від 06.02.2024, постановлену за результатами попереднього засідання у справі № 904/5059/23, змінив, відмовивши у визнанні грошових вимог вказаного кредитора.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 29.05.2025 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2025 і ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024, постановлені за результатами розгляду грошових вимог і за результатами попереднього засідання у справі № 904/5059/23, скасував в частині грошових вимог ОСОБА_2 . Верховний Суд справу № 904/5059/23 в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_2 направив на навий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 08.07.2025 частково задовольнив заяву, визнавши грошові вимоги ОСОБА_2 у справі № 904/5059/23 у сумі 11185787,35 грн (ІІ черга), 5368,00 грн (витрати по сплаті судового збору) включені окремо з задоволенням до задоволення вимог кредиторів у справі № 904/5059/23.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов`язання – зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Кодекс кредитором визначає, зокрема юридичну або фізичну особу, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

Згідно з частиною другою статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Апеляційний господарський суд зауважує, що грошові вимоги кредиторів можуть бути розглянуті в ухвалі, постановленій за результатами попереднього судового засідання, або в ухвалі, як окремому процесуальному документі, прийнятому за результатами розгляду окремого кредитора.

У даному випадку результати розгляду грошових вимог ОСОБА_2 викладені місцевим господарським судом в ухвалі, як окремому процесуальному документі, постановленої після ухвали за результатами попереднього засідання у справі про неплатоспроможність.

Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок Верховного Суду в постанові від 20.06.2019 у справ № 915/535/17).

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя у справах про банкрутство.

Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом.

Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2022, прийнятої за результатами розгляду справи № 910/14923/20, заначив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство, зокрема полягає у такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

Грошові вимоги у даному випадку ґрунтуються на договорі позики, укладеному між фізичними особами – заявником і боржником.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки. Зазначену правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

Визнаючи грошові вимоги ОСОБА_2 , місцевий господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти за договором позики передані позичальнику.

Своєю чергою, Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду при вирішенні правової проблеми щодо застосування визначеної статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину у поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника, у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 зауважив на відмінності у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника від вирішення спору у позовному провадженні.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. В зазначеній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата в постанові від01.03.2023 у справі № 902/221/22 зазначила, що господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами належності та допустимості доказів (статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України), а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів, взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою (договором позики).

У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про банкрутство може бути недостатнім.

Необхідним у такому випадку може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

Скасовуючи судові рішення місцевого господарського суду, який визнав грошові вимоги ОСОБА_2 і апеляційного господарського суду, який відмовив у визнанні його грошових вимог до ОСОБА_1 у справі № 904/5059/23, які ґрунтуються на договорі позики, на підтвердження передавання якої боржнику до матеріалів справи долучено розписку, Верховний Суд в постанові від 29.05.2025 зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки поданим ОСОБА_2 до пояснень відомостям з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, довідці з ДПІ у Шевченківському районі м. Дніпра та не здійснив належного дослідження відомостей у банківських довідках щодо кількості та сум депозитів заявника, періодів їх відкриття та закриття, як і не встановив в якій саме частині від розміру заявленого боргу походження грошових коштів підтверджено заявником. Своєю чергою, висновки суду першої інстанції про визнання в повному обсязі заявлених вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не містять відображення наданої судом оцінки поданим заявником доказам походження грошових коштів, наданих у позику боржнику, що свідчить про неврахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції при розгляді вимог ОСОБА_2 в частині нарахованих ним трьох процентів річних на суму заборгованості за період з 02.03.2021 по 30.10.2023 не врахував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Апеляційний господарський суд зауважує, що місцевий господарський суд під час розгляду грошових вимог у даній справі врахував встановлену пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України заборону нарахування позичальнику трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у період воєнного або надзвичайного стану.

Надаючи оцінку доведеності наявності у ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 за договором позики та здійснивши дослідження відомостей у банківських довідках щодо кількості та сум депозитів заявника, періодів їх відкриття та закриття, апеляційний господарський суд доходить таких висновків.

Аналізуючи довідку Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро», апеляційний господарський суд доходить висновку, що у період з 2010 по липень 2017 року ОСОБА_3 мав декілька депозитних рахунків із різними строками дії, на яких зберігалося близько 335000,00 доларів США, а саме:

- № 26306003763911 строком дії з 28.12.2010 по 28.03.2011 на суму 5000,00 доларів США;

- № 26351003763911 строком дії з 21.05.2012 до 26.05.2013 на суму 30000,00 доларів США;

- № 26305003763912 строком дії з 13.11.2012 до 13.02.2013 на суму 10000,00 доларів США;

- № 26304003763913 строком дії з 13.11.2012 до 13.05.2013 на суму 10000,00 доларів США;

- № 26303003763914 строком дії з 13.11.2012 до 13.12.2012 на суму 50000,00 доларів США;

- № 26302003763915 строком дії з 16.11.2012 до 16.05.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26301003763916 строком дії з 03.12.2012 до 03.03.2013 на суму 10000,00 доларів США;

- № 26300003763917 строком дії з 13.12.2012 до 13.01.2013 на суму 30000,00 доларів США;

- № 26308003763919 строком дії з 29.01.2013 до 28.02.2013 на суму 10000,00 доларів США;

- № 26308003763920 строком дії з 14.02.2013 до 14.03.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26306003763922 строком дії з 02.04.2013 до 02.07.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26304003763924 строком дії з 10.06.2013 до 09.10.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26301003763927 строком дії з 15.10.2013 до 15.11.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26300003763928 строком дії з 12.11.2013 до 12.12.2013 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26308003763931 строком дії з 21.07.2014 до 21.01.2015 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26307003763932 строком дії з 17.09.2014 до 17.03.2015 на суму 20000,00 доларів США;

- № 26306003763933 строком дії з 21.01.2015 до 21.07.2015 на суму 20000,00 доларів США;

При цьому, доводи скаржника, що в цих виписках суми депозитних коштів повторюються, судом відхиляються, оскільки скаржником, який на той час був обслуговуючим банком кредитора, не надано достатніх доказів для вказаних висновків (як то депозитні договори та інші докази).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у період з 2012 по грудень 2017 року ОСОБА_3 мав декілька депозитних рахунків із різними строками дії, на яких зберігалося близько 123000,00 доларів США, а саме:

- № 26358616483131 строком дії з 04.12.2012 до 21.12.2015 на суму 17000,00 доларів США;

- № 26359619346768 строком дії з 03.04.2013 до 25.05.2016 на суму 23000,00 доларів США;

- № 26304612983816 строком дії з 09.08.2013 до 30.09.2013 на суму 60000,00 доларів США;

- № 26358628518436 строком дії з 30.04.2015 до 28.07.2016 на суму 13000,00 доларів США;

- № 26351630234954 строком дії з 01.12.2015 до 25.12.2017 на суму 10000,00 доларів США.

Таким чином, апеляційний господарський суд доходить висновку, що ОСОБА_2 , на момент укладення 01.03.2017 договору, мав змогу надати ОСОБА_1 позику у розмірі 300000,00 доларів США, що підтверджується вищенаведеною інформацією за його депозитними рахунками.

Також заявник зазначив джерела походження грошових коштів, що є предметом договору позики, оскільки надані ним декларація з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів та довідка з ДПІ у Шевченківському районі м. Дніпра свідчать про отримання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 впродовж 2007-2017 років значних сум доходу, а саме:

- у 2007 році дохід складав 12160,00 грн;

- у 2008 році дохід складав 390295,00 грн;

- у 2009 році дохід складав 429050,00 грн;

- у 2010 році дохід складав 776211,00 грн;

- у 2011 році дохід складав 273333,00 грн;

- у 2012 році дохід складав 30329,00 грн;

- у 2014 році дохід складав 16800,00 грн;

- у 2015 році дохід складав 50491,00 грн;

- у 2016 році дохід складав 390000,00 грн;

- у 2017 році дохід складав 702278 грн.

Таким чином, впродовж тривалого часу ОСОБА_2 отримував та тримав на депозитних рахунках достатньо великі суми грошових коштів, що надавало йому можливість передати у позику 300000,00 доларів США.

Водночас, перебування із позичальником у родинних, ділових чи інших стосунках не є обов`язковою передумовою для укладення договору позики.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що матеріали заяви містять достатню кількість доказів на підтвердження такого фінансового стану позичальника, який підтверджує його здатність надати у безпроцентну позику триста тисяч доларів США, а доказом їх передачі є оформлена позичальником розписка, що спростовує сумніви скаржника у дійсній передачі таких грошових коштів і є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Повне судове рішення підписане після виходу з чергових відпусток всіх суддів-членів колегії.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2025 у справі № 904/5059/23 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2025 у справі № 904/5059/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Банк кредит Дніпро».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 14.09.2026

Головуючий суддя Ю. ПАРУСНІКОВ

Суддя Л. АНДРЕЙЧУК

Суддя І. КОЩЕЄВ