Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №903/344/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 903/344/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Романюк Ю.Г.

секретар судового засідання Політуча В.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Рункевич І.В., прокурор;

відповідача - Андрусяк І.В., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 23 червня 2026 року (повний текст складено 06.07.2026) (з урахуванням ухвали суду від 23.07.2026 про виправлення описки) у справі №903/344/26 (суддя Шум М.С.)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

до Фізичної особи-підприємця Кольбуха Андрія Васильовича

про стягнення 1 086 099, 47 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.06.2026 (з урахуванням ухвали суду від 23.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/344/26 позов Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Фізичної особи-підприємця Кольбуха Андрія Васильовича про стягнення 1 086 099, 47 грн, задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Кольбуха Андрія Васильовича на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях грошові кошти у розмірі 750 590,40 грн з яких: 714 000,00 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1515 від 25.06.2024, 23 111,04 грн інфляційних втрат та 13 479,36 грн пені.

Присуджено до стягнення Фізичної особи-підприємця Кольбуха Андрія Васильовича на користь Волинської обласної прокуратури 9 007,08 грн витрат по сплаті судового збору.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 181 512,25 грн неустойки та 153 996,82 грн пені.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні стягнення 181 512,25 грн неустойки та 153 996,82 грн пені та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на невідповідність висновків Господарського суду Волинської області обставинам справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 23.06.2026 (з урахуванням ухвали суду від 23.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/344/26. Призначено справу № 903/344/26 до розгляду на 14.09.2026 об 11:30 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У додаткових письмових поясненнях прокурор зазначає, що передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України право суду на зменшення розміру пені та неустойки не є тотожним повній відмові у їх стягненні, наголошуючи, що встановлені у цій справі обставини не свідчать ані про наявність підстав для зменшення заявлених штрафних санкцій, ані про існування обставин, які б виключали відповідальність відповідача та могли бути підставою для повної відмови у їх стягненні.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 справу №903/344/26 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор, представник відповідача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Волинської області від 23.06.2026 (з урахуванням ухвали суду від 23.07.2026 про виправлення описки) у справі № 903/344/26 оскаржується заступником керівника Волинської обласної прокуратури лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Кольбуха А.В. 153 996,82 грн пені, нарахованої відповідно до пункту 3.8 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1515 від 25.06.2024 та 181 512,25 грн неустойки, нарахованої відповідно до частини другої статті 785 ЦК України та пункту 4.4 вказаного Договору, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги статті 269 ГПК України, переглядає рішення місцевого господарського суду лише в цій частині.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2024 за результатами електронного аукціону між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, як орендодавцем, Кольбухом А.В., як орендарем та ДСГП "Ліси України", як балансоутримувачем укладено Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), що належить до державної власності № 1515, предметом якого є будівля буфету площею 161,3 кв.м, розташована за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Світязь, провулок Набережний, 8/Д.

За умовами пункту 1.1 Договору, орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов Договору, вартість якого визначена у пункті 6 цих Умов.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з дня підписання акта приймання-передачі, який укладається між орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, орендна плата визначається у розмірі, встановленому пунктом 9 Умов Договору та становить 100 000 грн на місяць.

Відповідно до пункту 3.3 Договору, орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Згідно з пунктом 3.4 Договору, орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача, який виставляє орендарю рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що в день укладення Договору або до цієї дати орендар сплачує орендну плату за кількість місяців, зазначену у пункті 10 Умов (авансовий внесок з орендної плати), на підставі документів, визначених у пункті 3.6 Договору.

Пунктом 3.7 Договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем у частині, належній державному бюджету та/або балансоутримувачем у частині, належній балансоутримувачу.

Згідно з пунктом 3.8 Договору, на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної на дату нарахування пені, від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до пункту 3.9 Договору, сума орендної плати, сплаченої авансом згідно з пунктом 3.5 Договору, підлягає зарахуванню в рахунок сплати орендної плати за перші місяці оренди після підписання акта приймання-передачі майна.

Пунктом 11.4 Договору передбачено, що стягнення заборгованості з орендної плати, пені та неустойки (за наявності), передбачених цим Договором, може здійснюватися на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 12 Договору, строк його дії становить п`ять років з дати набрання ним чинності.

Згідно з пунктом 12.1 Договору, останній укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов, перебіг якого починається з дня набрання Договором чинності, при цьому Договір набирає чинності в день його підписання сторонами, а строк оренди за цим Договором починається з дати підписання акта приймання-передачі та закінчується датою припинення Договору.

Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Волинської обласної прокуратури зазначав, що ФОП Кольбух А.В. неналежним чином виконував зобов`язання за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1515 від 25.06.2024, у зв`язку з чим допустив прострочення сплати орендної плати, а після припинення Договору своєчасно не повернув орендоване майно балансоутримувачу.

З огляду на викладене, прокурор просив стягнути з відповідача 714 000,00 грн заборгованості з орендної плати, 153 996,82 грн пені, 181 512,25 грн неустойки, 23 111,04 грн інфляційних втрат та 13 479,36 грн трьох процентів річних.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані прокурором документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від його виконання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, яка вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором, при цьому орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1515 від 25.06.2024, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Кольбухом А.В. та ДСГП "Ліси України", який за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Відповідно до статей 610, 611, 549 ЦК України, порушення зобов`язання є підставою для застосування передбачених договором або законом правових наслідків, зокрема, сплати неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як встановлено судом першої інстанції, право оренди та користування будівлею буфету площею 161,3 кв.м за адресою: 44021, Волинська область, Ковельський район, с. Світязь, провулок Набережний, 8/Д, виникло у ФОП Кольбуха А.В. з 13.09.2024 - дати підписання ДСГП "Ліси України" як балансоутримувачем акта приймання-передачі орендованого майна.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 17.12.2024 у справі № 903/751/24, яке набрало законної сили, а тому, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

Крім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 18.06.2025 у справі №903/418/25, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 16.12.2025, з ФОП Кольбуха А.В. присуджено до стягнення заборгованість з орендної плати за Договором № 1515 від 25.06.2024 за попередній період, а також розірвано вказаний Договір оренди та зобов`язано орендаря повернути орендоване нерухоме майно.

Таким чином, Договір оренди №1515 від 25.06.2024 припинив свою дію 16.12.2025, тобто з моменту набрання законної сили судовим рішенням про його розірвання, тоді як фактичне повернення орендованого майна балансоутримувачу відбулося 15.01.2026, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (повернення) майна.

Як зазначалося вище, пунктом 3.8 Договору сторони погодили, що на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної на дату її нарахування, від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Отже, враховуючи встановлений та не спростований факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, у позивача виникло право на застосування передбаченої пунктом 3.8 Договору відповідальності у вигляді пені.

Щодо заявленої до стягнення неустойки у розмірі 181 512,25 грн колегія суддів враховує, що після припинення Договору 16.12.2025 у відповідача, відповідно до частини першої статті 785 ЦК України та умов Договору, виник обов`язок повернути орендоване майно, який фактично виконано 15.01.2026.

Таким чином, передумови для застосування передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України неустойки у зв`язку з несвоєчасним поверненням орендованого майна також мали місце.

Разом з тим, сама по собі наявність передбачених законом та Договором підстав для нарахування пені і неустойки, не позбавляє суд можливості, вирішуючи питання щодо розміру відповідальності за допущене порушення зобов`язання, оцінити обставини конкретної справи у їх сукупності, зокрема, характер спірних правовідносин, причини та тривалість неналежного виконання, ступінь виконання боржником своїх зобов`язань, поведінку сторін, наслідки порушення, а також співвідношення розміру заявлених до стягнення санкцій із наслідками такого порушення.

Оцінюючи встановлені у справі обставини саме у контексті заявлених до стягнення сум пені та неустойки, судова колегія враховує, що правовідносини сторін, які виникли на підставі Договору № 1515 від 25.06.2024, протягом тривалого часу були предметом декількох судових проваджень, у межах яких вирішувалися питання щодо моменту виникнення у відповідача права користування орендованим майном та відповідного обов`язку зі сплати орендної плати, належності оформлення акта приймання-передачі, наявності заборгованості за цим же Договором, а надалі - його розірвання та повернення орендованого майна.

Колегія суддів враховує те, що Договір оренди був укладений 25.06.2024, відповідно орендар, враховуючи предмет оренди, мету його використання в своїй підприємницькій діяльності очікував отримання прибутку, однак балансоутримувач підписав акт приймання-передачі тільки 13.09.2024, що позбавило його правомірних очікувань на отримання прибутку в цей період.

Враховуючи зазначені обставини, відповідач ймовірно не погодився б приймати участь в електронному аукціоні з метою укладення завідомо збиткового для нього Договору оренди.

При цьому наявність відповідних судових спорів сама по собі не припиняла дії Договору та не звільняла відповідача від належного виконання прийнятих на себе зобов`язань, що, зокрема, підтверджується встановленим у цій справі фактом прострочення сплати орендної плати, однак характер та послідовність розвитку правовідносин сторін підлягають врахуванню при оцінці співмірності покладення на відповідача додаткової майнової відповідальності поряд із наслідками порушення зобов`язання, які вже настали для нього.

У цьому контексті суд враховує, що за наслідками розгляду цієї справи з ФОП Кольбуха А.В. присуджено до стягнення 714 000,00 грн основної заборгованості з орендної плати, 23 111,04 грн інфляційних втрат та 13 479,36 грн трьох процентів річних, тоді як у межах справи №903/418/25 за попередній період неналежного виконання цього ж Договору з відповідача вже було стягнуто заборгованість з орендної плати та 39 636,09 грн пені, а сам Договір розірвано з покладенням на орендаря обов`язку повернути орендоване майно.

Щодо заявленої у цій справі пені у розмірі 153 996,82 грн, колегія суддів виходить з того, що її нарахування за пунктом 3.8 Договору є наслідком прострочення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, однак при вирішенні питання щодо покладення на відповідача відповідного майнового тягаря підлягають врахуванню не лише сам факт такого прострочення, а й встановлені у справі обставини виконання Договору в цілому, тривалість та характер спірних правовідносин сторін, наявність судових проваджень щодо моменту виникнення орендних правовідносин та виконання цього ж Договору, а також сукупність майнових наслідків, які настали для відповідача у зв`язку з його неналежним виконанням.

Стосовно неустойки у розмірі 181 512,25 грн, нарахованої відповідно до частини другої статті 785 ЦК України, судом додатково враховано, що Договір припинив свою дію 16.12.2025 у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про його розірвання, тоді як уже 15.01.2026 орендоване майно фактично повернуто балансоутримувачу за відповідним актом, у зв`язку з чим період невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після припинення договірних правовідносин був обмеженим у часі та завершився фактичним виконанням такого обов`язку.

Наведені обставини у їх сукупності, з врахуванням характеру спірних правовідносин, причин та тривалості неналежного виконання відповідачем зобов`язань, фактичного повернення орендованого майна, а також майнових наслідків, які вже настали для ФОП Кольбуха А.В. у зв`язку з неналежним виконанням Договору, свідчать про наявність обставин, що мають істотне значення при вирішенні питання про застосування до відповідача додаткової відповідальності у вигляді пені та неустойки, при цьому їх стягнення у заявленому прокурором розмірі призвело б до покладення на відповідача надмірного майнового тягаря, який за встановлених обставин не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності цивільно-правової відповідальності наслідкам допущеного порушення.

Відтак, здійснивши власну оцінку встановлених у справі обставин у їх сукупності та врахувавши характер і наслідки допущених відповідачем порушень, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з ФОП Кольбуха А.В. 153 996,82 грн пені та 181 512,25 грн неустойки, оскільки встановлені у справі обставини, оцінені у їх взаємному зв`язку, не дають підстав для покладення на відповідача додаткової майнової відповідальності саме у заявленому прокурором розмірі.

Посилання апелянта на встановлені у справах № 903/751/24 та № 903/418/25 обставини щодо надання ФОП Кольбуху А.В. доступу до орендованого майна та відсутності перешкод у його використанні не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини підтверджують наявність у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати та факт його прострочення, однак самі по собі не визначають співмірності заявлених до стягнення санкцій.

Не змінює наведеного і посилання прокурора на стягнення пені у справі № 903/418/25, оскільки відповідна санкція була застосована за інший період порушення, тоді як питання про стягнення пені у цій справі підлягає оцінці з врахуванням обставин саме спірного періоду.

Не є підставою для іншого висновку і доводи апелянта про те, що ФОП Кольбух А.В. був зобов`язаний вжити заходів щодо повернення майна після припинення Договору, а доказів належного виконання ним такого обов`язку не надано, оскільки факт несвоєчасного повернення майна та наявність передумов для застосування частини другої статті 785 ЦК України судом апеляційної інстанції не заперечується, водночас Договір припинив дію 16.12.2025, а вже 15.01.2026 майно фактично повернуто балансоутримувачу, тобто відповідне прострочення було обмеженим у часі.

Аргументи прокурора щодо відсутності спливу позовної давності, форс-мажорних обставин, помилок у розрахунку та законодавчих обмежень щодо застосування пені і неустойки наведених висновків не змінюють, оскільки перелічені апелянтом обставини не є вичерпними для вирішення питання про обсяг майнової відповідальності боржника та не усувають необхідності оцінки конкретних обставин спірних правовідносин.

При цьому колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять платіжних документів щодо сплати відповідачем орендної плати, які, з огляду на передбачений пунктом 3.4 Договору порядок її сплати та встановлене пунктом 3.8 Договору нарахування пені на суму заборгованості за кожний день прострочення, давали б можливість співвіднести фактично здійснені відповідачем платежі із визначеними прокурором у розрахунку сумами заборгованості за відповідні періоди та перевірити розмір заборгованості, на який здійснено нарахування пені.

Щодо тверджень апелянта про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо відсутності у діях відповідача прямого умислу, колегія суддів зазначає, що така обставина не впливає на правильність вирішення спору в оскаржуваній частині, оскільки відсутність прямого умислу не покладена судом апеляційної інстанції в основу висновку щодо заявлених до стягнення санкцій, оцінка яких здійснена з врахуванням усієї сукупності встановлених у справі обставин, характеру і тривалості порушень та їх майнових наслідків.

Та обставина, що відповідач не спростував здійсненого прокурором розрахунку пені та неустойки, сама по собі не свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум, оскільки неподання відповідачем заперечень щодо такого розрахунку не звільняє позивача від обов`язку доведення належними та допустимими доказами вихідних даних, покладених в основу відповідних нарахувань та не виключає обов`язку суду перевірити їх відповідність фактичним обставинам справи й умовам Договору.

Щодо доводів прокурора про те, що передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України право суду на зменшення розміру неустойки не є тотожним повній відмові у її стягненні, суд зазначає, що наведений аргумент підлягає оцінці не відокремлено, а у взаємозв`язку з встановленими у справі обставинами, оскільки визначальним при апеляційному перегляді є наявність правових і фактичних підстав для стягнення заявлених сум за конкретних обставин спірних правовідносин, оцінку яким суд апеляційної інстанції надав самостійно.

Отже, наведені в апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях аргументи не свідчать про неправильність вирішення спору в оскаржуваній частині, оскільки переважно стосуються самого факту порушення відповідачем договірних зобов`язань, який судом встановлений та не заперечується, однак не нівелюють встановлених у справі обставин, які підлягають врахуванню при оцінці співмірності заявленої майнової відповідальності наслідкам такого порушення.

Таким чином, місцевий господарський суд правильно визначив правове значення встановлених у справі обставин та, надавши їм належну оцінку в контексті характеру спірної відповідальності, дійшов обґрунтованого по суті висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ФОП Кольбуха А.В. 153 996,82 грн пені та 181 512,25 грн неустойки, який за результатами апеляційного перегляду підстав для переоцінки не має.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Згідно з приписами статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, викладені у ньому висновки відповідають встановленим обставинам справи, норми матеріального права застосовані правильно, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 23 червня 2026 року (з урахуванням ухвали суду від 23.07.2026 про виправлення описки) у справі №903/344/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "15" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Романюк Ю.Г.