Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/987/23 (910/11861/25) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/987/23 (910/11861/25)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Станіка С.Р.

Остапенка О.М.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

керуючий реалізацією майна ОСОБА_1 - Винниченко Ю.В.;

від ОСОБА_1 - ОСОБА_4;

від ОСОБА_2 - ОСОБА_5.;

від ТОВ «Аудиторська фірма «БК Аудит» - Титикало Р.С..

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 11.05.2026)

за позовом керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «БК Аудит»

про витребування майна

в межах справи № 910/987/23

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

22.09.2025 до Господарського суду м. Києва звернувся керуючий реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «БК Аудит» про витребування майна.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 11.05.2026) в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, керуючий реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражний керуючий Винниченко Юрій Валентинович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25); скасувати рішення Господарського суду міста Києва 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) і ухвалити нове рішення, яким позов керуючого реалізацією майна Боржника, арбітражного керуючого Винниченка Ю.В., про витребування транспортного засобу MERCEDES-BENZ V220 D2143 (2018 р. в.) № кузова НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) у ТОВ «Аудиторська фірма «БК АУДИТ», - задовольнити; витребувати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) транспортний засіб MERCEDES-BENZ V 220 D 2018 року випуску, об`єм двигуна 2143 см3, номер кузова НОМЕР_1 у ТОВ «Аудиторська фірма «БК АУДИТ» (код ЄДРПОУ: 41098278, адреса реєстрації: 03110, місто Київ, вулиця Олексіївська, будинок 3).

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, неповно та не всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо наявності встановлених законом підстав фраудаторності правочину.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

07.07.2026 та 09.07.2026 через підсистему Електронний суд до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Аудиторська фірма «БК АУДИТ» та від ОСОБА_1 надійшли відзиви, в якому просили апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченко Ю.В. залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

10.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду від кредитора ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому просив апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченко Ю.В. задовольнити в повному обсязі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/987/23 (910/11861/25) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Станік С.Р., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/987/23 (910/11861/25) за позовом керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «БК Аудит» про витребування майна в межах справи № 910/987/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

22.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/987/23 (910/11861/25).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) задоволено клопотання керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича, та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25); відкрито апеляційне провадження у справі № 910/987/23 (910/11861/25); розгляд апеляційної скарги керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) призначено на 15.07.2026.

09.07.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) задоволено клопотання арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) оголошено перерву у справі № 910/987/23 (910/11861/25) до 09.09.2026.

Явка представників учасників справи та їх позиція

У судове засідання 09.09.2026 з`явилися представники учасників справи, керуючий реалізацією майна ОСОБА_1 та представник кредитора ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представники ОСОБА_1 та ТОВ «Аудиторська фірма «БК Аудит» заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/987/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність на стадії процедури реалізації майна боржника, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.09.2025 до Господарського суду м. Києва звернувся керуючий реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «БК Аудит» про витребування майна.

Так, 17.06.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір №8048/2020/2049849 купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, НОМЕР_3 , D2143, 2018 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , що було укладено в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність боржника та містив ознаки фраудаторного правочину.

01.06.2023 між ОСОБА_3 та ТОВ «Аудиторська фірма «БК Аудит» (відповідач) було укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 8048/2023/3854365.

У межах справи № 910/987/23 про неплатоспроможність боржника, кредитор ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу та його витребування у останнього власника, яким є Відповідач.

Позов мотивовано тим, що боржник відчужив спірний транспортний засіб на користь особи, заінтересованої щодо боржника, а саме ОСОБА_3 , з якою боржник перебував у зареєстрованому шлюбі в період з 06.11.1986 р. по 01.04.1999 р. за заниженою вартістю, договір укладений на шкоду позивача як кредитора, містить ознаки фраудаторності, тому підлягає визнанню недійсним, а Транспортний засіб - витребуванню на користь боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 по справі №910/987/23 (910/16904/23) позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, витребувано спірний транспортний засіб у відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2025, рішення господарського суду першої інстанції скасовано в частині витребування спірного транспортного засобу, ухвалено в скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимог відмовлено.

При цьому, суди апеляційної та касаційної інстанцій як на підставу для відмови в задоволенні позову в частині витребування спірного транспортного засобу на користь боржника вказали, що з таким позовом має право звертатися керуючий реалізацією у справі про неплатоспроможність боржника, а не кредитор останнього.

З огляду на те, що судом встановлено факт неправомірності вибуття із власності боржника оспорюваного транспортного засобу, керуючий реалізацією майна боржника звернувся до суду з позовом про витребування спірного майна у відповідача на користь боржника.

За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, для застосування до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

Безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору (така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23) виснував, що відчужене майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника. Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння.

У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо. Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2025 року у cправі №911/101/21 (911/2330/24) зауважив, що сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч. 1 ст. 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень ст. 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень ст. 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

Як зазначив суд першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, Господарським судом м. Києва при ухваленні рішення від 23.12.2024 по справі № 910/987/23 (910/16904/23) встановлено, що спірний транспортний засіб був реалізований боржником на користь ОСОБА_3 на підставі укладеного між сторонами договору №8048/2020/2049849 купівлі-продажу транспортного засобу від 17.06.2020 тобто за волею власника.

В подальшому, ТОВ «Аудиторська фірма «БК Аудит» - відповідач набув у власність спірний транспортний засіб на підставі укладеного 01.06.2023 з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2023/3854365, що підтверджується матеріалами справи.

Судом вірно встановлено, що станом на момент укладення вказаного договору в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо перебування спірного транспортного засобу під арештом чи під заставою, як і були відсутні будь-які спори щодо транспортного засобу, попередня власниця транспортного засобу ОСОБА_3 у шлюбі не перебувала, не виступала відповідачем у судових справах та не була боржником у виконавчих провадженнях, що виключає можливість обізнаності набувача майна про претензії з боку третіх осіб та свідчить про його добросовісність.

За таких обставин, враховуючи вище зазначене, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому обґрунтовано відмовив у задоволені позову за недоведеності заявлених вимог, належними та допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25), а отже, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 910/987/23 (910/11861/25) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 910/987/23 (910/11861/25) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Проект постанови складено та підписано 15.09.2026.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.Р. Станік

О.М. Остапенко