Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №910/15870/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/15870/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026

у справі № 910/15870/25 (суддя Ю.М. Смирнова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік ап Одеса»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ»

про стягнення 1 000 000,00 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спік ап Одеса» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» про стягнення 1 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору б/н безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 02.02.2022 у частині повернення суми позики.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі №910/15870/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік Ап Одеса» 1 000 000,00 грн безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та 12 000,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 525, 526, 530, 610, 612, 615, 1046, 1049 Цивільного кодексу України та встановленими судом обставинами перерахування позивачем відповідачу безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 000 000,00 грн та неповернення її відповідачем всупереч умов укладеного між сторонами договору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Так, суд розглянув справу за документами позивача, хоча знав, що відповідач проти цього заперечував, ціна позову не дозволяла відмовити стороні у проведенні судового засідання. Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження та без виклику представників сторін, суд першої інстанції порушив засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 7 ГПК України) та змагальності сторін (ст. 13 ГПК України), а також право відповідача на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд застосував ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України і вирішив справу за наявними матеріалами, виходячи з того, що відповідач не надав відзива без поважних причин. Однак, у відповідача була поважна причина для неподання відзиву, - він активно намагався взяти участь у судовому процесі: двічі подавав клопотання про перехід до загального позовного провадження, оскаржував ухвалу про повернення клопотання в апеляційному та касаційному порядку. Отже, відповідач послідовно домагався процедури, в межах якої міг би повноцінно викласти свої заперечення та подати докази.

Обставини, покладені в основу рішення, не доведені належними доказами. Так, висновок про надання Відповідачу 1 000 000,00 грн фінансової допомоги суд побудував на єдиному первинному документі - платіжному дорученні № 1022 від 03.02.2022. Суд також послався на вимогу позивача №14/03/2024 від 14.03.2024 про повернення фінансової допомоги, проте у рішенні не навів та не дослідив жодних доказів надсилання цієї вимоги відповідачу та її вручення.

03.09.2026 через Підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, обґрунтоване наданням доступу до матеріалів електронної справи представнику апелянта 03.09.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі №910/15870/25, призначено розгляд апеляційної скарги та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Спік ап Одеса» (позивач) строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 06.08.2026.

Ухвала суду доставлена позивачу до його електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» 22.07.2026.

Натомість, відзив разом із клопотанням про поновлення строку були подані до апеляційного суду лише 03.09.2026, зі спливом строку, встановленого ухвалою суду від 20.07.2026 на 28 днів.

За змістом ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У клопотанні, позивач зазначає, що доступ його представника до матеріалів справи №910/15870/25 в підсистемі «Електронний суд» був наданий 03.09.2026. І відзив подається Позивачем невідкладно після отримання доступу до матеріалів справи.

Разом з цим, колегія суддів також зауважує, що позивача представляє той самий представник, що брав участь під час розгляду справи судом першої інстанції. Також, доступ до матеріалів електронної справи має безпосередньо позивач. Отже, позивач мав можливість забезпечити подання відзив на апеляційну скаргу у строки, встановлені ухвалою.

Колегія суддів також враховує, що позивач звернувся із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву.

Колегія суддів зауважує, що оскільки строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється не законом, а судом, то відповідно до вимог процесуального закону такий строк може бути продовженим, а не поновленим. За таких обставин, клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не може бути задоволено безвідносно до обставин, за яких позивач подав відзив поза межами строку, встановленого судом. Отже, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду поданого позивачем відзиву.

09.09.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, призначеного на 10.09.2026 у зв`язку з неможливістю представника прибути у судове засідання. На підтвердження такої неможливості, до клопотання не додано жодних доказів. Апелянтом лише акцентовано увагу суду на тому, що це є перша неявка сторони у судове засідання.

У судовому засіданні 10.09.2026 взяв участь представник позивача.

У судовому засіданні 10.09.2026 поставлено на обговорення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання заперечив.

Розглянувши подане апелянтом клопотання про відкладення розгляду спору, колегія суддів керується таким.

За змістом ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом другим ч. 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з такої підстави як перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Пунктом першим ч. 3 ст. 202 ГПК України регламентовано, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У клопотанні апелянт зауважує на неможливості представника прибути у судове засідання, призначене на 10.09.2026. Разом з цим, у клопотанні не наведено жодних обставин, які перешкоджають представнику з`явитись у судове засідання (тимчасова непрацездатність, зайнятість у іншому судовому процесі тощо), як і не додано доказів на підтвердження неможливості прибуття у судове засідання, призначене на 10.09.2026.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що причини неявки представника апелянта у судове засідання не є поважними.

Частиною першою ст. 216 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Враховуючи, що причини неявки апелянта у судове засідання не визнано колегією суддів поважними, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданого апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас, відповідно до норми ч. 3 ст. 202 ГПК України є підстави для розгляду спору по суті за відсутності представника апелянта.

У судовому засіданні 10.09.2026 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 10.09.2026 колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спік ап Одеса», як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСГ», як позичальником, укладено договір б/н безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальникові безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а останній зобов`язується повернути її у визначений даним договором строк (п.1.1).

Згідно з п.1.2 договору, безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається без нарахування процентів та без надання інших видів компенсацій як плати за користування коштами.

Сума безвідсоткової поворотної фінансової допомоги становить 1 000 000,00 грн, безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника (п.п.2.1, 2.2 договору).

Позичальник зобов`язаний повернути отриману безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у строк до 30 грудня 2022 року включно. Строк, вказаний у п.3.1 даного договору, може бути продовжений за письмовою згодою сторін. Датою повернення безвідсоткової допомоги вважається день списання коштів рахунку позичальника на користь позикодавця (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору).

Згідно п.п.4.1, 4.2 договору до закінчення строку, вказаного в п.3.1 даного договору, позичальник зобов`язується повернути суму безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у безготівковій формі. Повернення фінансової допомоги є виконанням позичальником зобов`язань перед позикодавцем. Позичальник має право повернути суму безвідсоткової поворотної фінансової допомоги достроково.

Даний договір набуває чинності з моменту повної або часткової передачі коштів позичальнику і є дійсним до 30 грудня 2022 року, але не раніше повного виконання сторонами умов договору (п.5.1 договору).

На виконання досягнутих між контрагентами домовленостей, 03.02.2022 позивачем було перераховано відповідачеві 1 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1022 від 03.02.2022.

14.03.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення безвідсоткової фінансової допомоги №14/03/2024.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача суми безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у зв`язку із закінчення строку, на який така допомога надавалась.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, згідно із п.14.1.257 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи документами, а саме, договором б/н від 02.02.2022 та платіжним дорученням № 1022 від 03.02.2022 підтверджується факт надання позивачем відповідачу безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (відповідно до призначення платежу наявного в матеріалах справи платіжного доручення позивача) на загальну суму 1000000,00 грн.

При цьому, всупереч нормам ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, відповідач не повернув у встановлений договором строк перераховану позивачем безвідсоткову фінансову допомогу в загальному розмірі 1 000 000,00 грн. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Отже, оскільки під час судового розгляду встановлено факт перерахування позивачем відповідачу безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 000 000,00 грн та неповернення її відповідачем всупереч умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують. Узагальнені доводи апелянта зводяться лише до того, що суд припустився процесуальних порушень, а саме: розглянув у порядку спрощеного провадження справу, яка не є малозначною, з огляду на перевищення суми, що є предметом спору 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також, розглянув справу виключно за матеріалами, поданими позивачем.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зауважує, що за нормою ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 справу віднесено до малозначних з посиланням на пункт другий ч. 5 ст. 12 ГПК України. Так, суд першої інстанції зауважив, що справа є незначної складності, вимог про розгляд такої справи лише за правилами загального позовного провадження Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, ціна даного позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що справа є малозначною.

Відповідно, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 12, 247 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.

Щодо розгляду справи виключно за матеріалами, поданими позивачем.

За нормою ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали.

Матеріалами справи підтверджується, що на час ухвалення судом ухвали від 05.01.2026 відповідач, всупереч вимогам закону, не мав зареєстрованого електронного кабінету.

Ухвала суду від 05.01.2026 була направлена відповідачеві за його юридичною адресою та повернулась до суду із відміткою «закінчення строку зберігання».

Разом з цим, матеріалами справи також підтверджується, що представник відповідача, - адвокат Приліпа М.М. вступив у справу 17.03.2026. У цей же день йому було надано доступ до матеріалів електронної справи.

У подальшому, 10.04.2026 відповідач на вимогу Північного апеляційного господарського суду все-таки, зареєстрував електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» та отримав доступ і до ухвали суду від 05.01.2026 і до матеріалів позовної заяви.

Разом з цим, станом на час ухвалення оскаржуваного рішення, а саме, - 10.06.2026, відповідач не скористався правом, наданим ст. 165 ГПК України та не подав відзиву на апеляційну скаргу, як і докази, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за матеріалами, поданими лише позивачем.

Колегія суддів також звертає увагу апелянта на те, що його активні намагання забезпечити розгляд справи саме у порядку загального позовного провадження не перешкоджали наданню суду як відзиву, так і документів, які б спростовували позовні вимоги.

Такі докази, до речі, не були подані і до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з цим, оскарження відповідачем як ухвали про повернення заяви про розгляд справи у порядку загального провадження без розгляду, так і апеляційне оскарження рішення суду вказують у першу чергу про намагання відповідача відстрочити виконання вимог позивача, обґрунтованих договором від 02.02.2022 та законного рішення суду.

Безпідставними є посилання апелянта на відсутність у судовому рішенні доказів надсилання вимоги №14/03/2024 від 14.03.2024 про повернення фінансової допомоги відповідачеві та її вручення, оскільки під час розгляду спору було встановлено, що строк повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги є таким, що настав, з огляду на закінчення строку, на який така допомога надавалась. Відповідно, надсилання претензії, як і її вручення відповідачеві по суті, є досудовим врегулюванням спору, що не є обов`язковим для такої категорії справ та не перешкоджає захисту порушеного права позивача.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСГ».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/15870/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/15870/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15870/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.09.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко