Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/13735/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/13735/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Колесника Р.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавр 8"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавр 8"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КПС.ЮА"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Земля-2000"

про визнання недійсною технічної документації та скасування державної реєстрації,

за участю представників:

від позивача: Проценко М.М. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: Нечитайленко О.В. (в режимі відеоконференції),

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лавр 8» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КПС.ЮА» про визнання недійсною технічної документації та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсною технічної документації із землеустрою від 25.10.2021 та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0091 га, кадастровий номер 800000000:82:075:0010 в Державному земельному кадастрі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 відкрито провадження у справі № 910/13735/25 за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаними рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Лавр 8» 10.03.2026 у встановлений процесуальний строк через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду від 16.03.2026 було відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавр 8" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 з викликом учасників справи, а сторонам надано строк на направлення відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 року у справі № 910/13735/25 винесене судом при не з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та з неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

30.04.2026 представником відповідача були надані додаткові пояснення по суті апеляційної скарги, в яких останній просить апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання 02.09.2026 з`явились представники позивача (апелянта) та відповідача.

Представник позивача (апелянта) просив суд задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/13735/25, предмет та підстави поданого позову, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції.

17.05.2021 зареєстровано право власності на житловий будинок літ. «Б», загальною площею 76 кв.м., житлова площа 30.2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

29.10.2021, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25.10.2021, яку виготовило ТОВ "Земля-2000" (далі за тестом - Технічна документація), проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0091 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:075:0010, за ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №422407878 від 11.04.2025 ТОВ "Лавр 8" є власником будівлі загальною площею 92.1 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, будинок 8.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №318623756 від 23.12.2022 ТОВ "КПС.ЮА" є власником житлового будинку літ. "Б", загальною площею 76 кв.м., житлова площа 30.2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:075:0010.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюх Людмили Василівни про відмову у вчиненні нотаріальної дії №57/02-31 від 08.10.2025 директору ТОВ "Лавр 8" Щітініній Н.В. відмовлено щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, літера "Б", загальною площею 92,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вулиця, Лаврська, будинок 8, у зв`язку з тим, що заявником не надано будь-якої інформації щодо земельної ділянки на якій розміщено об`єкт нерухомості, та/або не надано Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на якій розміщена вищезазначена нежитлова будівля.

Позивач вказує, що нежитлова будівля, літера "Б", загальною площею 92,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вулиця, Лаврська, будинок 8 знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:075:0010, в той час як житловий будинок літ. "Б", загальною площею 76 кв.м., житлова площа 30.2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на цій земельній ділянці фактично відсутній.

Житлового будинку літ. "Б", загальною площею 76 кв.м., житлова площа 30.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 фактично не існує, а первісна реєстрація здійснена незаконно і без відповідної підстави, подальші відчуження майна були вчинені виключно для незаконного заволодіння нежитловою будівлею загальною площею 92.1 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, будинок 8 та незаконним відведенням земельної ділянки, що порушує права позивача на відчуження належного йому майна.

За позицією позивача, технічна документація, та реєстрацією земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є незаконними, у зв`язку з чим заявив вимоги про визнання недійсної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25.10.2021, що виготовило ТОВ "Земля-2000" щодо земельної ділянки площею 0,0091 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0010, а також про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0091 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0010.

Відповідно до спірної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25.10.2021, яку виготовило ТОВ "Земля-2000", зокрема, місце розташування об`єкта - м. Київ, вул. Лаврська, 6 у Печерському районі, площа земельної ділянки - 0,0091 га, підстава для виконання робіт - стаття 118 Земельного кодексу України, стаття 55 Закону України "Про землеустрій", правовстановлюючі документи на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.

Частиною 1 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою (стаття 29 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Пунктом 2.8 Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 2376, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі його наявності). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - це сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування, на підставі яких орган місцевого самоврядування, реалізує власну компетенцію, приймаючи рішення про передачу громадянам безоплатно земельні ділянки у власність.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 розроблена відповідно до вимог, визначених законодавством і погоджена відповідно до статі 186 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - це сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування, на підставі яких орган місцевого самоврядування, реалізує власну компетенцію, приймаючи рішення про передачу громадянам безоплатно земельні ділянки у власність.

Технічна документація із землеустрою не є правовстановлюючим документом, а виготовляється іншою юридичною чи фізичною особою для реалізації наявних прав чи для набуття таких прав землевласника чи землекористувача.

Технічна документація не може визнаватися судом недійсною, оскільки це лише сукупність текстових та графічних матеріалів, які не мають самостійного правового значення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено такі способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: - визнання прав; -відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; -визнання угоди недійсною; - визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; - відшкодування заподіяних збитків; -застосування інших, передбачених законом, способів.

Позовна вимога про визнання недійсною технічної документації на земельну ділянку не охоплюється юрисдикцією суду і не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження його правової позиції при пред`явленні позову у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, а відтак не є належним способом захисту права, як правильно було встановлено судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені надані документи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд повинен надати вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судова колегія не погоджується з таким твердженням, оскільки, суд першої інстанції, за змістом рішення надав вичерпну оцінку, наданим доказам, вказавши наявні способи судового захисту своїх інтересів відповідно норм Земельного кодексу України та звернув увагу, що надані докази направлені на ідентифікацію та порівняння будівель за адресами: м. Київ, вулиця, Лаврська, будинок 8 та АДРЕСА_1, але жодним чином не впливають на вимогу про скасування державної реєстрації саме по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:075:0010 (а не права певної особи на цю земельну ділянку).

Тому, такі документи не можуть бути прийнятими, як належні докази в межах заявлених позовних вимог, оскільки, на нього не впливають.

Так само, як і не відноситься до житлового будинку літ. "Б", загальною площею 76 кв.м., житловою площею 30,2 кв.м. за адресою: м.Київ, вулиця Лаврська, будинок 6 постанова приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. від 8 жовтня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії №57/02-31.

Тому, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними, а судом першої інстанції у повному обсязі досліджені та оцінені з правового боку, як доводи та аргументи позивача, так і відповідача.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавр 8" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавр 8" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/13735/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

4. Матеріали справи №910/13735/25 повернути до місцевого господарського суду.

5. Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді П.В. Горбасенко

Р.М. Колесник