Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №920/1372/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 920/1372/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 02.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.03.2026 (повний текст складено 30.03.2026)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026

у справі №920/1372/25 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд"

про стягнення 606 922,20 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд" про стягнення 606 922,20 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем вимог за договором підряду №89 від 07.12.2023.

Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 06.10.2025 матеріали справи №920/1372/25 за вказаними позовними вимогами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у позові відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, що позивач не мав можливості віднести податковий кредит в установлені Законом строки за зареєстрованою податковою накладною від 15.03.2024, виписаною відповідачем за спірною господарською операцією, у зв`язку із чим, підстави для задоволення позову відсутні.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 стягнуто з Акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд" 22 450 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи додаткове рішення, суд, враховуючи предмет і підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, детально проаналізувавши опис наданих відповідачу адвокатських послуг, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, беручи до уваги наявність письмових заперечень позивача, а також враховуючи, що позивачем не доведено неспівмірність витрат надання правничої допомоги, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, дійшов висновку покласти на позивача обов`язок по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу понесені відповідачем у зв`язку з розглядом цієї справи у сумі 22 450 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариства "Укрнафта" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 09.03.2026 у справі №920/1372/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи. При цьому скаржник стверджує, що судом не надано належної оцінки відповідності дати складання податкової накладної вимогам п. 187.1 ПКУ. Також судом не визначено момент виникнення податкових зобов`язань та, відповідно, дату, на яку повинна бути складена податкова накладна, а саме: - на дату складання довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2024 року від 29.02.2024 на суму 3 641 533,20 грн (у тому числі ПДВ - 606 922,20 грн), або - на дату здійснення оплати згідно з платіжним дорученням № 11563-УЕ24 від 07.03.2024.

Скаржник нагологошує на тому, що він не має права на податковий кредит за актом від 29.02.2024, бо не зареєстровано податкову накладну від цієї дати. Податкова накладна від 15.03.2024 не дає права позивачу на податковий кредит. Право на податковий кредит у позивача виникне лише після реєстрації відповідачем податкової накладної від 29.02.2024.

Апелянт також зазначає, що у мотивувальній частині рішення суд послався на положення п. 187.1 ст. 187 та п.п. 14.1.266 ст. 14 Податкового кодексу України, які передбачають можливість застосування касового методу при виконанні підрядних будівельних робіт. Водночас суд не встановив та прямо не визначив, чи застосовує відповідач (підрядник) касовий метод податкового обліку. Крім того, договір підряду № 89-Р від 07.12.2023 не містить відповідних положень або застережень щодо застосування такого методу.

Стосовно додаткового рішення суду першої інстанції апелянт зазначив, що останнє підлягає скасуванню, оскільки стягнутий судом першої інстанції розмір правничої допомоги у сумі 22 450, 00 грн завищеним та необґрунтованим. Крім того, скаржник наголошує, що акт наданих послуг не може замінювати детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, обов`язковість надання якого передбачена частиною 3 статті 126 ГПК України.

Узагальнені доводи та заперечення сторін

01.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого суду - без змін.

Відповідач зауважує на тому, що податкова накладна №1 від 15.03.2024 відповідає вимогам пункту 201.1. д) ПКУ, підтвердженням цього є її реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до рішення №10955628/33192357 ГУ ДПС у м. Києві від 24.04.2024 про реєстрацію податкової накладної.

01.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечив доводи відповідача, наведені у відзиві та підтримав свою позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв і клопотань сторін

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.05.2026, справу №920/1372/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Михальська Ю.Б., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі №920/1372/25. Судове засідання призначено на 01.07.2026. Витребувано матеріали справи №920/1372/25 з Господарського суду міста Києва.

10.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 24.06.2026.

15.06.2026 матеріали справи №920/1372/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, у зв`язку перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №920/1372/25.

Згідно з 01.07.2026, справу №920/1372/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Михальська Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі №920/1372/25, колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач) судді Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.07.2026.

23.07.2026 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі №920/1372/25, не відбувся у зв`язку з перебуванням 23.07.2026 судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі №920/1372/25 призначено на 02.09.2026.

У судовому засіданні 02.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 02.09.2026 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 03.08.2026.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафта" за відсутності представника відповідача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Між позивачем як замовником та відповідачем як виконавцем було укладено договір підряду від 07.12.2023 №89-Р, відповідно до п. 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов`язується на свій ризик виконати вказані в пункті 1.2 договору роботи за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування робіт: Інженерно-технічний захист виробничих об`єктів КЦПСН, КЦПГ КГПЗ (І черга).

Загальна вартість робіт по цьому договору становить - 16575127 грн, крім того ПДВ 20% - 3315025,40 грн, всього з ПДВ - 19890152,40 грн (п. 2.1 Договору).

За умовами п. 2.6 Договору для проведення робіт замовник здійснює попередню оплату в розмірі 30 відсотків вартості робіт за Договором.

Розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (КБ-3) протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати підписання сторонами КБ-3 (п. 2.7 Договору).

Позивачем було здійснено попередню оплату у розмірі 30% на суму 3641533,20 грн в т.ч. ПДВ 606922,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №11563-УЕ242 від 07.03.2024, а відповідачем було виписано податкову накладну №1 від 15.03.2024.

Позивач зазначає, що виконані роботи підтверджуються актом приймання виконаних будівельних робіт №5 від 29.02.2024 на суму 3641533,20 грн, а зареєстрована податкова накладна виконавцем датована 15.03.2024.

В бухгалтерському обліку АТ "Укрнафта" проведено акт приймання виконаних будівельних робіт №5 на суму 3641533,20 грн в т.ч. ПДВ 606922,20 грн 29.02.2024, даною датою він підписаний і сторонами.

Заявляючи цей позов позивач зазначає, що відповідач всупереч податкового законодавства вірно не зареєстрував податкову накладу за платіжною інструкцією від 07.03.2024 №11563-УЕ242 на суму 3641533,20 грн в т.ч. ПДВ 606922 грн, чим позбавив позивача права на зменшення податкового зобов`язання шляхом внесення суми податку на додану вартість у сумі 606922,20 грн до складу податкового кредиту.

Позивач вважає, що дата складання податкової накладної має відповідати даті виникнення податкових зобов`язань у постачальника товарів або послуг. У разі якщо перша подія - це надання послуг або відвантаження товарів, то податкова накладна складається саме з цією датою, яка зазначена у первинних документах.

За твердженнями позивача, право на податковий кредит у нього виникне лише після реєстрації підрядником податкової накладної від 29.02.2024.

У зв`язку з тим, що відповідач не зареєстрував податкову накладну в порядок та строки, що визначені ПК України відповідно до акту наданих послуг від 29.02.2024 позивач керуючись п. 4.1.5 Договору звернувсь із позовом до суду про стягнення збитків у зв`язку з порушенням відповідачем ст. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

Відповідач заперечуючи проти вимог позову зазначає:

- позивач стверджує про порушення відповідачем п. 5.4.10 Договору, якого взагалі не існує в даному Договорі;

- підтвердженням того, що податкова накладна №1 від 15.03.2024 складена з дотриманням норм ст. 201 ПК України є її реєстрація в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується рішенням №10955628/33192357 ГУ ДПС у м. Києві від 24.04.2024 про реєстрацію податкової накладної;

- всі реквізити, які зазначені в податковій накладній №1 від 15.03.2024 в повній мірі відповідають вимогам пункту 201.1 д) ПК України. Окрім того, відповідно до абз. 11 п. 201.10 ПК України помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

- позивач стверджує, що після отримання податкової накладної від відповідача, при її перевірці було виявлено порушення ст. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України і що дане порушення завдає підприємству збитки, на зазначені вище порушення, але підрядник так і не виписав нову податкову накладну на суму платежу. Хоча в чому полягає виявлене порушення, позивачем так і не зазначено, натомість посилається на п. 9.1 Договору, яким передбачено, що за невиконання або неналежне виконання цього Договору сторони несуть відповідальність у порядку та на умовах, що передбачені чинним законодавством України та цим Договором. Хоча який саме пункт Договору порушив відповідач, позивач знову ж таки, так і не зазначив. А отже посилання позивача на ст. 629 ЦК України та ст. 610 ЦК України є недоречним.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані позивачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти за Договором за платіжною інструкцією №11563-УЕ242 від 07.03.2024 у сумі 3641533,20 грн в т.ч. ПДВ 606922,20 грн.

Відповідачем було складено податкову накладну №1 від 15.03.2024 на суму 3034611 грн та 606922,20 грн ПДВ.

Реєстрація цієї накладної відбулася 24.04.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10955628/33192357.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що за операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 ПК України касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов`язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, на електронний гаманець у емітента електронних грошей та/або на рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у касу платника податків або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, з електронних гаманців у емітента електронних грошей та/або з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, дата видачі з каси платника податків або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Судом вище встановлено, що відповідачем було зареєстровано податкову накладну №1 від 15.03.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується рішенням №10955628/33192357 ГУ ДПС у м. Києві від 24.04.2024, тобто, з дотриманням строків встановлених ст. 198 ПК України.

При цьому, пунктом 21 Порядку заповнень податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, унормовано, що не допускається виправлення даних щодо дати складання податкової накладної та її порядкового номера, у зв`язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи позивача щодо необхідності здійснення відповідачем виправлення дат складання податкових накладних, оскільки у п. 21 вказаного Порядку не допускається виправлення даних щодо дати складання податкової накладної.

Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі №822/1616/17 виснував, що формальні недоліки в оформленні податкової накладної не є безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Суд першої інстанції вірно відзначив, що в даному випадку відповідачем було зареєстровано податкову накладну за господарською операцією проведеною сторонами 29.02.2024 за актом приймання виконаних робіт №5 на суму 3 641 533,20 грн в т.ч. ПДВ 606 922,20 грн. Разом з тим, за вказаною податковою накладною можна ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, попри те, що її дата не збігається із датою акта приймання виконаних робіт.

Протилежні доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 Господарського кодексу України (який діяв на період спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України (який діяв на період спірних правовідносин) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК та статті 224 ГК України є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Ключовим у цьому питанні є наявність/відсутність вини в діях генпідрядника та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю генпідрядника та неотриманням замовником податкового кредиту.

Разом з тим, відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили, і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення) (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/284/21).

Як слідує з постанов Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Касаційного господарського суду від 10.03.2020 у справі №911/224/19, без надання доказів того, що постачальник неправомірно не зареєстрував податкову накладну та що саме через це покупець не отримав податковий кредит, покупець не зможе через суд навіть стягнути з постачальника збитки у вигляді втраченого ним податкового кредиту.

Таким чином, у даному випадку необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, а саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації в установлений спосіб податкових накладних, факт чого повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, рішення податкового органу про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН.

Судом встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позивачу було відмовлено податковим органом у отриманні позивачем податкового кредиту за зареєстрованою податковою накладною від 15.03.2024.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було належним чином виконано обов`язок щодо реєстрації податкової накладної, а саме: податкова накладна №1 від 15.03.2024 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується рішенням ГУ ДПС у м. Києві №10955628/33192357 від 24.04.2024, що свідчить про відсутність порушень з боку відповідача як щодо визначення дати складання податкової накладної, так і щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині її реєстрації.

Відповідно, твердження апелянта про те, що останній не може отримати податковий кредит на суму попередньої оплати в розмірі 606 922, 20 грн, є недоведеними та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Інші доводи, на які посилається скаржник під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволення позову.

Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке

За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 22 450,00 грн ТОВ "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд" до суду надано копії таких документів: Договір про надання правової допомоги №1-п від 06.05.2025 укладений між адвокатом Косарем Богданом Михайловичем та ТОВ "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд", Додаткову угоду №1-ГС від 08.10.2025 до договору про надання правової допомоги №1-п від 06.05.2025, акт приймання-передачі послуг №1 від 10.03.2026, довіреність №7 від 06.05.2025 та №2 від 02.01.2026, свідоцтво про права на заняття адвокатською діяльністю серія КС№6358/10.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1-ГС, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, що визначається шляхом множення часу, витраченого Адвокатом на погодинну ставку, яка складає 1450 грн.

Пунктом 5.2. Додаткової угоди №1 передбачено, що адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

Так, згідно з актом приймання-передачі послуг №1 від 10.03.2026, долученого до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сторони погодили, що в період з 08.10.2025 по 10.03.2026 відповідачу було надані наступні адвокатські послуги:

- Вивчення та аналіз позовної заяви та доданих до неї документів по справі (2 год., вартістю 2900 грн);

- аналіз судової практики та формування правової позиції (1 год., вартістю 1450 грн);

- написання відзиву на позовну заяву, аналіз додаткових доказів (2 год. 30 хв., вартістю 3625 грн;

- ознайомлення із відповіддю на відзив, підготовка та написання заперечення (2 год. 30 хв., вартістю 3625 грн;

- підготовка та надання додаткових письмових пояснень 1 год., вартістю 1450 грн грн;

- підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення по справі 1 год., вартістю 1450 грн.

Отже, вартість адвокатських послуг, які були надані відповідачу адвокатом Косарем Б.М., пов`язаних із розглядом цієї справи в суді першої інстанції становить 14450 грн.

Також з матеріалів заяви про ухвалення додаткового рішення вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "ЕСТМ-БУД" та адвокатом Лисенком Віталієм Миколайовичем було укладено Договір про надання правової допомоги №1 від 02.01.2026, відповідно до якого пунктом 3 цього договору адвокат зобов`язаний надати адвокатські послуги.

На підтвердження наданих адвокатських послуг відповідач до заяви надав копії наступних документів на підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу: копію Договору про надання правової допомоги №1 від 02.01.2026, укладеного між адвокатом Лисенком Віталієм Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд", копію Додаткової угоди №2-ГС від 02.01.2026 до договору про надання правової допомоги №1 від02.01.2026, копію акта приймання-передачі послуг №1 від 10.03.2026, копії довіреності №1 від 02.01.2026, копію свідоцтва про права на заняття адвокатською діяльністю серія КС№8224/10.

Так, згідно з п. 2 Додаткової угоди №1-ГС вартість представництва та захист інтересів в судах, включаючи компенсацію часу, витраченого на проїзд до місця проведення судового засідання та у зворотньому напрямку складає 2000 грн за одне судове засідання.

Пунктом 5.2. Додаткової угоди №2-ГС передбачено, що адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

Відповідно до акта приймання-передачі послуг №1 від 10.03.2026 вбачається, що сторонами було погоджено те, що в період з 02.01.2026 по 10.03.2026 відповідачу було надані наступні адвокатські послуги: участь у судових засіданнях 19.01.2026, 02.02.2026, 23.02.2026 та 09.03.2026.

Отже, загальний розмір вартості адвокатських послуг, які були надані відповідачу адвокатом Лисенком В.М., пов`язаних із розглядом цієї справи в суді першої інстанції становить 8 000 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання відповідачу правової допомоги на погоджену між ТОВ "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд" та адвокатами суму в розмірі 22 450,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи слідує, що позивачем подано заперечення на заяву відповідача про розподіл судових витрат на правничу допомогу, в обгрунтування яких позивач посилається, зокрема, на невідповідність заявлених позивачем витрат критеріям, визначеним у ст. 126, 129 ГПК України. Крім того, позивач акцентує увагу суду, що в матеріалах заяви про ухвалення додаткового рішення відсутній детальний опис робіт (наданих послуг).

В контексті наведених заперечень позивача, колегія суддів зазначає, що відносини між відповідачем та адвокатами будуються на договірній основі та свободі визначення умов договору, в межах цивільного законодавства, а тому порядок та розмір оплати (гонорару) за такі послуги є диспозитивний для сторін договору, однак за результатом розгляду справи на іншу сторону можуть бути покладенні тільки ті витрати, які об`єктивно є необхідними для захисту прав та інтересів сторони у судовому процесі.

З огляду на обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) з представництва інтересів ТОВ "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-Буд" під час розгляду справи №920/1372/25, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив вказані вище доводи АТ "Укрнафта" оскільки заявлена до відшкодування відповідачем вартість правничої допомоги є розумною та співмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Також суд першої інстанції правильно зазначив про безпідставність доводів позивача стосовно ненадання відповідачем детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним судових витрат, що на переконання позивача, є однією з підстав у відмові для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, оскільки відповідач надав суду належні докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22 450 грн, а саме копії Договорів про надання правової допомоги №1-п від 06.05.2025 та №1 від 02.01.2026, копії Додаткових угод №1 від 08.10.2025 та №2-ГС від 02.01.2026, а також акти приймання-передачі послуг №1 від 10.03.2026, у яких сторонами було погоджено фіксований розмір витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги у цій справі.

Тому, за наведених обставин, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, місцевий суд дійшов правомірного висновку про покладення на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 22 450,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених вище та зводяться лише до незгоди апелянта із розміром понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 09.03.2026 та додаткового рішення від 30.03.2026 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 та додаткове рішення від 30.03.2026 у справі №920/1372/25 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укрнафта".

Матеріали справи №920/1372/25 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Ю.Б. Михальська

К.В. Тарасенко