Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №911/2589/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Справа№ 911/2589/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Самарцев Я.Ю.

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти світу»

на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2026, повний текст якого складено та підписано 11.05.2026

у справі №911/2589/25 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Світу»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет»

2. Фізичної особи-підприємця Суниці Ольги Олексіївни

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Фізичної особи-підприємця Мельник Інни Володимирівни, м. Київ

про стягнення 2 014 572,49 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрукти світу» (далі - ТОВ «Фрукти світу», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет» (далі - ТОВ «Хай Маркет», відповідач-1) та Фізичної особи - підприємця Суниці Ольги Олексіївни (далі - ФОП Суниця О. О., відповідач-2) про стягнення з ТОВ «Хай Маркет» 785 481,29 грн збитків (упущеної вигоди) та з ФОП Суниці О. О. 1 229 091,20 грн збитків (упущеної вигоди).

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 15, 16, 22, 316, 317, 321, 386, 390, 761, 762, 770, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 4, 29, 47, 162, 171, 173 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обґрунтовані, зокрема, таким.

З 06.06.2023 позивач є власником нежитлового приміщення, право власності на яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що надає йому виключні повноваження щодо розпорядження та користування цим об`єктом.

Відповідач-1 неправомірно та без достатньої правової підстави користувався частиною вказаного приміщення площею 144,94 кв. м для здійснення господарської діяльності (функціонування аптеки). Зазначені обставини встановлені судовим рішенням у справі № 910/12392/23, що має преюдиційне значення, а також підтверджуються ліцензією Держлікслужби та фіскальними чеками. У зв`язку з цим відповідач-1 зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки за період використання майна з 07.12.2023 до 01.07.2024.

Відповідач-2 також безпідставно займав вказану площу після відповідача-1, здійснюючи господарську діяльність, що підтверджується фіскальними чеками (контрольними закупками), відомостями з Ліцензійного реєстру та актами державного виконавця, а відтак з нього підлягають стягненню збитки за період незаконного використання приміщення з 09.07.2024 до 27.05.2025.

Незважаючи на направлені позивачем письмові вимоги про укладення договорів оренди та сплату відповідних платежів або звільнення приміщення, відповідачі такі вимоги залишили без задоволення, що свідчить про перешкоджання власнику в реалізації його прав.

Внаслідок протиправної поведінки відповідачів позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів), розмір яких розраховано виходячи з ринкової вартості оренди аналогічних приміщень позивача, що становить 800,00 грн за 1 кв. м на місяць.

Фактичне користування майном без укладеного договору оренди та недоотримання власником орендної плати має кондикційний характер, оскільки відповідачі зберегли у себе кошти за рахунок позивача без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України).

Доводи та заперечення відповідача-1

08.09.2025 до суду від відповідача-1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет») надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечення відповідача-1 проти позову ґрунтуються на таких доводах:

- позивач свідомо приховав від суду той факт, що 03.07.2025 він передав спірне нежитлове приміщення за актом приймання-передачі іншій особі, за якою 16.07.2025 було зареєстровано право власності, тобто на момент звернення з позовом до суду позивач уже не був власником майна;

- відповідач-1 користувався приміщенням правомірно на підставі чинного договору суборенди № 3 від 01.01.2023, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною, який у судовому порядку не розривався та в силу закону є обов`язковим для нових власників;

- позивач із моменту набуття права власності вчиняв неправомірні дії щодо орендарів (вимикав світло, воду тощо) з метою перешкоджання господарській діяльності та примушування їх до сплати значно вищої орендної плати, ніж було визначено договором;

- заявлені позивачем збитки є абстрактними, а наданий ним розрахунок здійснено на підставі договору оренди з третьою особою, щодо якого немає доказів його чинності та факту укладення з новим власником приміщення;

- позивачем не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення у діях відповідача-1, зокрема не доведено факту протиправної поведінки та вини;

- позивач не надав доказів вжиття ним достатніх та реальних заходів для одержання заявлених доходів (упущеної вигоди), що є обов`язковою передумовою для їх відшкодування згідно із законом та усталеною судовою практикою.

Свої заперечення відповідач-1 обґрунтовує посиланням на положення статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 3, 22, 623, 770 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, а також статей 2, 13, 14, 32, 33, 73, 74, 79, 86, 236, 238 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача-2

17.09.2025 до суду від відповідача-2 (Фізичної особи-підприємця Суниці Ольги Олексіївни) надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення відповідача-2 проти позову ґрунтуються на таких доводах:

- позовну заяву подано без додержання вимог процесуального закону, оскільки в ній не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи, що є підставою для залишення її без руху;

- для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків (упущеної вигоди), обов`язковою є наявність усіх елементів складу правопорушення, які в діях відповідача-2 відсутні;

- відповідач-2 користувалася спірним приміщенням на законних підставах відповідно до укладеного з Фізичною особою-підприємцем Мельник Інною Володимирівною договору суборенди приміщення № 4 від 08.05.2024, строк дії якого визначено з 08.05.2024 по 31.08.2025;

- перехід права власності на приміщення до позивача не припиняє дію договору оренди автоматично, при цьому позивач не вживав передбачених законодавством заходів для зміни чи розірвання договору суборенди або встановлення нової орендної плати у судовому порядку, а лист позивача є лише односторонньою вимогою;

- відповідач-2 не вчиняла жодних протиправних дій щодо позивача, не перешкоджала йому у доступі до приміщення та не позбавляла права володіння ним;

- заявлений позивачем розмір збитків з розрахунку 800,00 грн за 1 кв.м на місяць є абстрактним, ґрунтується виключно на бажанні позивача та не підтверджується належними доказами щодо реальної можливості отримання ним такої орендної плати від третіх осіб у заявлений період.

Свої заперечення відповідач-2 обґрунтовує посиланням на положення статей 16, 22, 623, 759, 763, 770, 1166 ЦК України, статей 142, 188, 291 ГК України, а також статей 6, 13, 41, 74, 76, 77, 162, 164, 165, 172, 174, 176, 236, 238 ГПК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2026 у справі №911/2589/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції визнав встановленими обставини щодо перебування спірної нежитлової будівлі у власності позивача в період з 06.06.2023 по 14.07.2025, а також факт фактичного користування цим майном відповідачем-1 станом на 23.05.2024, що доведено преюдиційним рішенням у справі №910/12392/23. Оцінюючи ролі сторін, їхні права та обов`язки у спірних правовідносинах, суд врахував, що позивач, як власник, має право на відшкодування упущеної вигоди виключно за умови доведення реальності втраченого доходу та вжиття заходів для його отримання, тоді як обов`язок відповідачів відшкодувати збитки виникає лише за наявності повного складу цивільного правопорушення. За результатами судового розгляду місцевий господарський суд визначив, що позивачем не доведено наявності особи, яка порушила його права у контексті завдання заявлених матеріальних збитків.

Висновки суду першої інстанції щодо доводів сторін зводяться до такого:

- для застосування міри відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку та вини), тягар доведення яких покладено саме на позивача;

- надані позивачем договори оренди з іншими суб`єктами господарювання не є належними та достатніми доказами, оскільки вони достовірно не підтверджують реальну можливість отримання заявлених доходів та їх розмір від надання в оренду саме спірного нежитлового приміщення;

- позивач не надав суду жодних достатніх, належних та допустимих доказів факту заподіяння відповідачами збитків, їх розміру, наявності вини відповідачів та безпосереднього причинного зв`язку між їхньою поведінкою і неодержаним доходом позивача;

- через недоведеність складу цивільного (господарського) правопорушення правові підстави для задоволення позову та стягнення збитків з відповідачів відсутні.

Оскаржуване рішення обґрунтовано положеннями статей 22, 386, 614, 623, 1166 ЦК України, статей 42, 44, 224, 225 ГК України, а також статей 13, 73, 74, 75, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 239, 240 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

- оскаржуване рішення є необґрунтованим, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;

- суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам позивача та безпідставно дійшов висновків про недоведеність складу цивільного правопорушення, відсутність вини відповідачів і причинного зв`язку між їхньою поведінкою та завданими збитками;

- місцевий господарський суд проігнорував преюдиційні факти, встановлені судовими рішеннями у справі №910/12392/23, якими достовірно доведено неправомірність користування спірним приміщенням відповідачем-1;

- суд залишив поза увагою докази (фіскальні чеки, ліцензії, матеріали кримінальних і виконавчих проваджень, листування), які підтверджують факт здійснення відповідачами систематичної торговельної діяльності у приміщенні позивача без належних правових підстав та їхнє свідоме ухилення від звільнення майна або укладення договорів оренди;

- висновок суду про невжиття позивачем заходів для одержання доходів від майна прямо суперечить обставинам справи, оскільки позивач вчиняв усі можливі дії (направляв письмові вимоги, викликав поліцію, звертався до суду та органів державної виконавчої служби) для звільнення свого приміщення від незаконного володіння;

- суд неправомірно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, які не є релевантною практикою, оскільки стосуються абстрактної упущеної вигоди у договірних зобов`язаннях, тоді як у цій справі наявні кондикційні правовідносини, де вина не має значення, а можливість отримання доходу від вільного майна є очевидною і реальною;

- суд першої інстанції поклав на позивача надмірний тягар доказування, вимагаючи беззаперечних матеріальних доказів замість застосування процесуального стандарту вірогідності доказів;

- суд не надав належної оцінки доводам відповідачів та проігнорував факт безпідставного збереження ними коштів за рахунок позивача внаслідок фактичного використання майна без укладення договорів оренди.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує посиланням на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 22, 623, 761, 762, 770, 1212 ЦК України, а також статей 2, 79, 116, 236, 256, 269, 277 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача-1

29.07.2026 до суду від відповідача-1 (Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет») надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до такого:

- наголошує на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним додержанням норм матеріального та процесуального права;

- погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема факту вжиття ним реальних заходів для одержання доходів, що робить заявлені збитки (упущену вигоду) абстрактними;

- звертає увагу на те, що позивач свідомо приховав від суду факт передачі спірного приміщення іншій особі 03.07.2025, тобто на момент подання позову він уже не був його власником;

- зазначає, що відповідачі знаходилися у приміщенні правомірно на підставі чинних договорів суборенди, укладених із первісним орендарем, які не були розірвані в судовому порядку та в силу закону є обов`язковими для нових власників;

- вважає безпідставними твердження скаржника про порушення його прав, натомість зазначає, що саме позивач вчиняв неправомірні дії щодо орендарів (вимикав світло, відключав воду) з метою перешкоджання їхній господарській діяльності та примушування до сплати завищеної орендної плати.

Свої заперечення проти апеляційної скарги відповідач-1 обґрунтовує посиланням на положення Конституції України, статей 22, 386, 614, 623, 770, 1166 ЦК України, статей 42, 44, 224, 225 ГК України, а також статей 13, 74 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача-2 та третьої особи

Відповідач-2 та третя особа не подали відзивів на апеляційну скаргу позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст. 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 3 262,30 грн та постановлено витребувати справу у суду першої інстанції.

06.07.2026 недоліки апеляційної скарги усунуто.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрукти світу" на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2026 справі №911/2589/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 07.09.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 31.08.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 31.08.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 07.09.2026 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача, відповідача-2 та третьої особи в судове засідання 07.09.2026 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідача-2 та третьої особи, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Заяви та клопотання відсутні.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 06.06.2023 по 14.07.2025 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрукти Світу» було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме на нежитлову будівлю з реєстраційним номером нерухомого майна 2367120132106, загальною площею 273,9 кв. м., що розташована за адресою: вул. Короленка, 54, м. Бровари, Броварський район, Київська область. Зазначена обставина встановлена на підставі витягу з Державного реєстру речових прав №335285062 від 12.06.2023 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 442189070 від 04.09.2025.

Листом від 12.06.2023 № 1, який був направлений Фізичній особі-підприємцю Мельник Інні Володимирівні 16.06.2023 (відповідно до опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку), позивач повідомляв її про безпідставне користування частиною вказаного приміщення площею 144,94 кв.м, що створює перешкоди власнику, та пропонував укласти договір оренди. Листом від 26.06.2023 № 4 позивач повторно повідомив про відповідні обставини та пропонував укласти договір оренди. Фізична особа-підприємець Мельник І. В. відповіді на вказані листи не надала, договір оренди укладений не був.

Станом на 23.05.2024 фактичне користування вказаним нежитловим приміщенням здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет». Рішенням Господарського суду Київської області від 23.05.2024 у справі № 910/12392/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрукти Світу» та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет» звільнити зайняту ним частину нежитлового приміщення площею 144,94 кв.м за адресою: вул. Чорних Запорожців, буд. 54, м. Бровари. Суд першої інстанції констатував, що ці обставини мають преюдиційне значення і не підлягають доказуванню в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

Згідно з матеріалами виконавчого провадження №77962887 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 26.03.2025 у справі №910/12392/23, відкритого 01.05.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хай Маркет» у добровільному порядку виконало рішення суду та повернуло майно за Актом від 01.07.2024.

Також матеріали вказаного виконавчого провадження містять Акт від 08.05.2024 про передачу Фізичною особою-підприємцем Мельник І.В. в суборенду Фізичній особі-підприємцю Суниці Ользі Олексіївні вказаного приміщення на торгову площу 144,94 кв.м. Позивач надсилав Фізичній особі-підприємцю Суниці О.О. листи від 06.07.2025 № 06, від 26.07.2024 та від 09.05.2025 із повідомленням про своє право власності, безпідставність використання майна та пропозиціями укласти договір оренди або звільнити приміщення. За Актом державного виконавця від 27.05.2025 зафіксовано звільнення належного позивачу приміщення від сторонніх осіб.

Причиною звернення позивача з даним позовом до суду стало твердження про завдання йому збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) внаслідок безпідставного та незаконного користування відповідачами належним йому нежитловим приміщенням протягом тривалого часу без укладення договорів оренди та без згоди власника.

За результатами розгляду позову суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в його задоволенні повністю. Своє рішення місцевий господарський суд мотивував тим, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: факту заподіяння збитків у заявлений період, їх розміру, реальної можливості одержання відповідного доходу, вини відповідачів та причинного зв`язку між їхніми діями і неодержаним доходом позивача. Суд також зазначив, що надані позивачем договори оренди з третіми особами не є належними та достатніми доказами реальної можливості отримання заявлених доходів від надання в оренду саме спірного приміщення, що виключає правові підстави для покладення на відповідачів міри відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Щодо захисту права власності

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Щодо правової природи стягнення коштів за користування майном без договору

Суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем вимоги про стягнення коштів, незалежно від їх словесної назви позивачем («упущена вигода» або «збитки»), за своєю правовою природою є вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Особа, яка зберегла у себе майно без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави (частина перша статті 1214 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції враховує усталений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, згідно з яким правовідносини щодо фактичного користування чужим майном без укладеного договору та несплати за це користування відповідних коштів за своєю правовою природою є кондикційними. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збереження майна (коштів) не вимагається наявність вини набувача (зберігача).

З огляду на вказане, норми глави 82 ЦК України (про деліктні зобов`язання) та статті 22 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Щодо стандартів доказування в господарському процесі

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 79 ГПК України впроваджено стандарт доказування «вірогідності доказів». Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 910/6168/20 наголосив, що стандарт доказування «вірогідності доказів» не скасовує обов`язку позивача надати суду належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження точного математичного розрахунку сум, що заявлені до стягнення (зокрема, розміру ринкової вартості оренди майна).

Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правова позиція апеляційного суду

Аналізуючи зміст позовної заяви та доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що позивач у позові припустився суперечливості у правовому обґрунтуванні своїх вимог. Зокрема, у тексті позову позивач одночасно посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо безпідставного збереження майна (глава 83) та на норми, які регулюють відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (стаття 22, деліктні зобов`язання, глава 82 ЦК України).

Місцевий господарський суд, зосередившись на терміні «збитки (упущена вигода)», застосував до спірних правовідносин виключно норми про деліктну відповідальність та відмовив у позові через недоведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення, зокрема факту вини відповідачів та вжиття позивачем заходів для одержання доходів.

Апеляційний суд вважає такий підхід суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 наголошено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Самі по собі правові підстави позову (зазначення у позовній заяві норм права) не є складовою підстав позову як фактичних обставин.

Згідно з фундаментальним процесуальним принципом jura novit curia (суд знає закони), з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, фактичними обставинами (підставами позову), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є позадоговірне фактичне користування відповідачами нежитловим приміщенням позивача та несплата за це користування жодних коштів.

Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц), правовідносини щодо фактичного користування чужим майном без укладеного договору та несплати за це користування відповідних коштів за своєю правовою природою є кондикційними. Користувач зберігає у себе кошти (заощаджує на орендній платі) за рахунок власника майна без достатньої правової підстави.

З огляду на це, незважаючи на те, що позивач у прохальній частині позову просить стягнути «збитки», суд апеляційної інстанції, не змінюючи фактичних підстав та предмета позову, самостійно надає правильну правову кваліфікацію викладеним у позові обставинам. Спірні правовідносини підпадають під регулювання глави 83 ЦК України (статті 1212, 1214), положення якої позивач також прямо наводив у тексті своєї позовної заяви.

Така правова кваліфікація має вирішальне значення, оскільки інститути кондикції та делікту мають кардинально різну правову природу. Стягнення збитків вимагає обов`язкового доведення повного складу цивільного правопорушення. Натомість для кондикційних зобов`язань наявність вини не має жодного юридичного значення, а доказуванню підлягає виключно факт збереження коштів за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави та розмір цих коштів.

Отже, ключовою обставиною, що підлягала доказуванню у цій справі, є не наявність вини чи факту вжиття позивачем заходів для одержання доходів (як помилково вважав суд першої інстанції при застосуванні статті 22 ЦК України), а обґрунтований розмір безпідставно збережених відповідачами коштів. При стягненні коштів за фактичне користування майном такий розмір має відповідати об`єктивній ринковій вартості оренди аналогічного майна у спірний період. Стандарт доказування, визначений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не звільняє сторону від обов`язку надати докази на підтвердження арифметичного та ринкового розрахунку заявленої суми за спірний період.

Щодо доводів сторін про наявність чи відсутність правових підстав для користування спірним приміщенням. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.05.2024 у справі № 910/12392/23, яке набрало законної сили, встановлено факт користування відповідачем-1 майном позивача без належних правових підстав. Цей факт не підлягає повторному доказуванню, а тому доводи відповідачів про правомірність їх перебування у приміщенні на підставі договорів суборенди, укладених з особою, яка не мала відповідних правомочностей після зміни власника, відхиляються судом.

Стосовно доводів відповідачів про втрату позивачем права власності на приміщення у липні 2025 року, суд звертає увагу на положення частини першої статті 15 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Оскільки позивач заявляє вимоги про відшкодування за період з 07.12.2023 по 27.05.2025 (до моменту відчуження майна), наступне відчуження не позбавляє його матеріального права вимагати компенсації за порушення, що мали місце під час його перебування у статусі власника.

Разом із тим, сам по собі встановлений факт неправомірного користування майном не є безумовною та достатньою підставою для автоматичного задоволення позову про стягнення коштів у заявленому розмірі без належного доведення цього розміру.

Позивач стверджує, що заявлений розмір (800,00 грн за 1 кв. м на місяць) підтверджується укладеними ним у 2025 році договорами оренди з третіми особами. Відповідачі вважають такі вимоги абстрактними, а розрахунок - безпідставним.

Відповідно до статті 76 ГПК України та за усталеної практики Верховного Суду, розмір безпідставно збережених коштів у вигляді неодержаної орендної плати має доводитися об`єктивними та достовірними доказами, якими, як правило, є висновок судового експерта або звіт суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості оренди аналогічного нерухомого майна станом на відповідні періоди (у цій справі - на кожен місяць періоду з грудня 2023 року по травень 2025 року).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем договори оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Віта Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптеки Запоріжжя», які укладені у 2025 році, не є належними та допустимими доказами ринкової вартості користування спірним приміщенням за попередні роки (2023- 2024 роки). Орендна плата, узгоджена сторонами у 2025 році, формується під впливом поточних ринкових умов та домовленостей сторін, і не може автоматично ретроспективно екстраполюватися на попередні періоди без фахового дослідження ринку нерухомості. Позивач не надав суду належних доказів (оцінки, експертизи) на підтвердження того, що заявлена ним ставка 800,00 грн за 1 кв. м об`єктивно відповідала ринковим цінам у м. Бровари у заявлений період порушення.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню саме через недоведеність позивачем обґрунтованого розміру безпідставно збережених відповідачами коштів належними доказами.

Місцевий господарський суд ухвалив по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено розмір заявлених вимог. Водночас суд першої інстанції помилився з правовою кваліфікацією спірних правовідносин, безпідставно застосувавши норми про деліктну відповідальність та вимагаючи від позивача доведення вини.

Враховуючи, що неправильна правова кваліфікація не призвела до ухвалення неправильного по суті результату вирішення спору (відмови у позові), апеляційний суд здійснює уточнення правових підстав та мотивів відмови безпосередньо у мотивувальній частині цієї постанови. Оскільки по суті спір вирішено правильно, підстави для втручання в резолютивну частину рішення суду першої інстанції відсутні, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у сукупності з встановленими обставинами справи, апеляційний суд погоджується з підсумковим висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, помилково виходив із необхідності доведення позивачем наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема вини відповідачів та факту вжиття позивачем вичерпних заходів для одержання доходів (застосувавши приписи статті 22 та частини четвертої статті 623 ЦК України). Як встановлено апеляційним судом, відмова у задоволенні позовних вимог у цій справі має ґрунтуватися виключно на недоведеності позивачем обґрунтованого розміру безпідставно збережених відповідачами коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки надані позивачем договори оренди за 2025 рік не є належними доказами ринкової вартості користування майном у спірний період 2023-2024 років.

Аргументи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів щодо розміру заявлених вимог, що не спростовує правильного по суті результату вирішення спору. Відхиляючи доводи апелянта, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не означає необхідності детально відповідати на кожен аргумент; міра цього обов`язку залежить від характеру рішення (справа «Гарсія Руїс проти Іспанії»). У цій справі суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмета доказування.

За приписами статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що помилкова правова кваліфікація судом першої інстанції спірних правовідносин не призвела до ухвалення неправильного по суті результату вирішення спору (відмови у позові), апеляційний суд здійснює уточнення мотивів такої відмови безпосередньо у мотивувальній частині цієї постанови.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування чи зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення в розумінні статті 277 ГПК України відсутні, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін, із урахуванням мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (позивача) у зв`язку з відмовою в її задоволенні.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2026 у справі №911/2589/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, порядку та строки, передбачені статтями 286, 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 11.09.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков