Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №916/1141/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1141/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026, ухвалене суддею Літвіновим С.В., м. Одеса

у справі №916/1141/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

про: стягнення 138744 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (далі ТОВ «Цукорагропром») звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (далі ТОВ «Контейнери України»), в якому просило стягнути з останнього на свою користь суму грошових коштів у розмірі 138744 грн, з яких 56400 грн попередньої оплати та 82344 грн неустойки.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки від 30.01.2025 №4/0125/1 (далі договір) в частині здійснення поставки товару у погоджені сторонами строки, частину вартості якого позивачем було сплачено шляхом здійснення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/1141/26 позов ТОВ «Цукорагропром» задоволено, стягнуто з ТОВ «Контейнери України» на користь ТОВ «Цукорагропром» 138744 грн, з яких: 56400 грн попередньої оплати та 82344 грн неустойки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині стягнення неустойки та стягнути з нього на користь позивача суму попередньої оплати в розмірі 56400 грн та неустойку в сумі 20000 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на приписи ст. 232 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зазначає, що розмір неустойки перевищує суму основного зобов`язання майже на 125%, однак позивач не довів факт того, що його збитки становлять 125% відносно основного зобов`язання, а тому скаржник просить зменшити розмір неустойки до 20000 грн.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1141/26, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.

11.07.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Діброви Г.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 справу №916/1141/26 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М., апеляційну скаргу ТОВ «Контейнери України» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, встановлено 10-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3993,60 грн (за належними реквізитами).

17.07.2026 від ТОВ «Контейнери України» надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію №6818-9864-9642-8917 на суму 3993,60 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/1141/26, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено іншому учаснику справи строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

13.08.2026 від ТОВ «Цукорагропром» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, з приводу зменшення розміру неустойки позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність виняткових обставин, поважності причин несвоєчасного виконання зобов`язання та поведінку останнього, яка б свідчила про вжиття ним усіх можливих заходів для своєчасного виконання зобов`язання з поставки товару, при цьому відповідач більше року як не поставляв товар та не повертав суму попередньої оплати.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2025 між ТОВ «Цукорагропром» (Покупець) і ТОВ «Контейнери України» (Постачальник) укладено договір поставки №4/0125/1, за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність Покупця контейнери, інструмент, обладнання, запасні частини та інші товари матеріально-технічного призначення (далі товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування (асортимент, комплектація), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії товару, строки, умови і місце (адреса) поставки (передачі Покупцю) товару визначаються сторонами в додатках до цього договору. Додатки оформляються на кожну замовлену партію товару та після підписання уповноваженими представниками сторін є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору ціна на товар визначається в додатках до цього договору.

Загальна вартість товару по цьому договору визначається сумарною вартістю партій товару, поставлених Постачальником та прийнятих Покупцем протягом строку дії цього договору, згідно укладених сторонами додатків до цього договору (п. 2.2 договору).

За умовами п. 2.3 договору строк та порядок оплати товару визначається в додатках до цього договору.

Пунктом 6.1 договору визначено, що за порушення умов договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. При порушенні своїх зобов`язань по договору винна сторона на вимогу другої сторони відшкодовує заподіяні збитки в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку прострочення строку поставки товару, Постачальник за вимогою Покупця сплачує останньому неустойку в розмірі 0,2% від вартості не переданого в строк товару за кожен календарний день прострочення.

За змістом п. 8.1 договору вбачається, що договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2026, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов`язань Постачальника – до повного їх виконання/закінчення.

Згідно з п. 8.3 договору закінчення строку дії або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та не звільняє Постачальника від обов`язку повернути Покупцю сплачені ним грошові кошти (попередню оплату) за непоставлений товар.

Договір підписано представниками сторін, підписи скріплено печатками.

Між сторонами було погоджено та підписано додаток №1 до договору (далі додаток), зі змісту якого погодили: специфікацію товару (найменування (асортимент, комплектація, виробник, серія) – контейнер універсальний вживаний складський 10 футів (II) по класифікації контейнерів ISO 668, одиницю виміру і кількість – 1 шт.; ціну за одиницю виміру – без ПДВ 94000 грн, з ПДВ 112800 грн та загальну вартість товару з ПДВ – 112800 грн), строки, умови і місце (адреса) поставки (передачі Покупцю) товару.

Відповідно до п. 2.1 додатку Покупець оплачує Постачальнику попередню оплату у розмірі 50% від загальної вартості товару по цьому додатку протягом 20 робочих днів з дати підписання сторонами цього додатку, за умови отримання рахунку-фактури Постачальника.

За умовами п. 3 додатку строк поставки товару по цьому додатку 10 робочих днів з дати оплати Покупцем попередньої оплати згідно з п. 2.1 цього додатку.

На виконання умов договору та додатку до нього 27.02.2025 ТОВ «Цукорагропром» було здійснено попередню оплату на рахунок ТОВ «Контейнери України» у розмірі 56400 грн, що підтверджується наявною в матеріалах цієї справи платіжною інструкцією №С8-2576.

Водночас, замовлений позивачем товар (контейнер універсальний) відповідач так і не поставив.

Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ «Цукорагропром» стягнути з ТОВ «Контейнери України» суму грошових коштів у розмірі 138744 грн, з яких 56400 грн попередньої оплати та 82344 грн неустойки з підстав неналежного виконання останнім його умов (поставки обумовленого товару).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Учасниками цієї справи не заперечується факт укладення договору та додатку до нього, здійснення позивачем попередньої оплати, а також те, що відповідач не поставив позивачу замовлений товар.

Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що єдиним та ключовим питанням, що підлягає з`ясуванню судом апеляційної інстанції, є: наявність/відсутність підстав для стягнення заявленої позивачем суми неустойки, а також можливість/неможливість її зменшення судом.

Правила та умови для вимог щодо сплати боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, неустойки визначені, зокрема, ст. 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст.ст. 230-231, 343 Господарського кодексу України (далі ГК України; підлягає застосуванню, оскільки був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписи ч. 6 ст. 232 ГК України встановлюють, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Висновки Верховного Суду щодо правової природи неустойки та щодо відмінностей між такими видами неустойки (формами відповідальності), як штраф та пеня, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4400/17, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 18.01.2024 у справі №916/410/23, від 16.01.2025 у справі №916/828/24.

Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.07.2018 у справі №922/4400/17, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання (висновки у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 18.01.2024 у справі №916/410/23, від 16.01.2025 у справі №916/828/24).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 погодилася з правовою позицією Верховного Суду України про те, що міра відповідальності, виражена у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення, є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Верховний суд у постановах від 15.04.2015 у справі №910/6379/14 (провадження №3-53гс15), від 16.10.2024 у справі №911/952/22 та від 12.08.2025 у справі №914/2246/24 зазначає, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором, в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Подібний висновок до застосування ч. 6 ст. 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 01.07.2019 у справі №910/4377/18, від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17, від 15.11.2019 у справі №904/1148/19, від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №910/17317/17, від 20.08.2021 у справі №910/13575/20, від 12.08.2025 у справі №914/2246/24.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки, позивач посилається на п. 6.2. договору.

Як вже зазначалося, вказаний пункт встановлює, що у випадку прострочення строку поставки товару, Постачальник за вимогою Покупця сплачує останньому неустойку в розмірі 0,2% від вартості не переданого в строк товару за кожен календарний день прострочення.

Отже, зі змісту п. 6.2 договору вбачається, що передбачена неустойка за прострочення строку поставки товару за своєю правовою природою є саме пенею, а не штрафом, оскільки її розмір визначається у відсотках від вартості не переданого у строк товару та нараховується за кожен календарний день прострочення, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, що регулюють пеню.

Так, з урахуванням умов п. 2.1 додатку та здійснення позивачем 27.02.2025 попередньої оплати у розмірі 50% від загальної вартості товару на суму 56400 грн, Покупцем належним чином та у встановлений цим пунктом строк виконано зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати за товар.

Відтак, зобов`язання Покупця щодо попередньої оплати було виконано у межах строку, що, у свою чергу, зумовлювало виникнення у Постачальника обов`язку відповідно до п. 3 додатку поставити обумовлений товар протягом 10 робочих днів з дати здійснення такої оплати, тобто до 13.03.2025 включно.

Також колегія суддів зазначає, що умови п. 6.2 договору не передбачають іншого строку нарахування пені, зокрема, до моменту повного виконання зобов`язання, до повної сплати заборгованості чи до повного погашення боргу, тощо, які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, з огляду на те, що умовами договору не визначено іншого строку нарахування пені, передбачена п. 6.2 договору пеня підлягала нарахуванню за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, тобто у період з 14.03.2025 по 14.09.2025 включно.

Крім того, за змістом ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення строку поставки товару за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, позивачем заявлено до стягнення 82344 грн пені, яка нарахована відповідно до п. 6.2 договору в розмірі 0,2% від вартості не переданого в строк товару за кожен календарний день (365 днів) за наступною формулою: 112800 х 02% х 365 = 83344 грн.

Водночас, враховуючи вищевикладені норми права, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наведений позивачем розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки здійснений без урахування передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України обмеження строку її нарахування, а також встановленого ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок пені (з урахуванням умов договору, належного періоду її нарахування в межах шести місяців відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, а також обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»), дійшов висновку, що її розмір становить 17723,51 грн.

Щодо зменшення пені.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в доводах апеляційної скарги, відтак, відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для частково задоволення позову, відповідно, стягнення з ТОВ «Контейнери України» лише 17723,51 грн пені.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 64620,49 грн пені - скасуванню, із прийняттям в цій частині нового рішення, про часткове задоволення позову, а також зміни рішення суду в частині розподілу судових витрат. В решті рішення суду залишається без змін.

Відповідно до п. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/1141/26 в частині стягнення 64620,49 грн неустойки (пені) скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, а також змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

В решті рішення Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 у справі №916/1141/26 залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (адреса: 65104, місто Одеса, проспект Академіка Глушка, будинок 29, офіс 228; код: ЄДРПОУ 42163494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (адреса: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 58; код ЄДРПОУ 38234087) 74 123,51 грн, з яких: 56 400 грн попередньої оплати та 17 723,51 грн пені, а також 1 432,38 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову.

В решті позову відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукорагропром» (адреса: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 58; код ЄДРПОУ 38234087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (адреса: 65104, місто Одеса, проспект Академіка Глушка, будинок 29, офіс 228; код: ЄДРПОУ 42163494) 3 993,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог статті 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська