Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №916/839/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/839/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області

від 18 травня 2026 року (повний текст складено 18.05.2026)

у справі № 916/839/26

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

про стягнення 24 938,83 грн.

суддя суду першої інстанції: Смелянець Г.Є.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 Департамент комунальної власності Одеської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ УКРАЇНА» (відповідач) про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 24 938,83 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» орендованого приміщення за Договором оренди №ТГО-296/13 від 18.07.2013, у зв`язку з чим за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 нарахована неустойка, яка підлягає стягненню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/839/26 (суддя Смелянець Г.Є.) позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 9428,60 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 258, 21 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Висновок суду мотивований тим, що заявлений позивачем розрахунок неустойки є помилковим, оскільки здійснений із неправомірним застосуванням індексації орендної плати після припинення договору оренди, тоді як розмір неустойки повинен визначатися виходячи з розміру орендної плати, що існував на момент припинення договору. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.

З огляду на викладене, судом самостійно здійснено розрахунок неустойки в межах заявленого позивачем періоду прострочення, за результатами якого її розмір становить 11785,75 грн., що є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача. При цьому, здійснений судом розрахунок відповідає висновкам, викладеним у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі №916/1550/25.

Відтак, позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають задоволенню частково – у розмірі 11785,75 грн., тоді як у решті заявленої до стягнення суми слід відмовити як необґрунтованій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі № 916/839/26 змінити в частині стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкту оренди, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 14 767, 95 грн.». Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з оплати судового збору.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилається на наступні обставини.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що строк дії Договору оренди № ТГО-296/13 закінчив свою дію 01.05.2021, однак відповідач повернув об`єкт оренди лише 06.10.2025, у зв`язку з чим у позивача виникла право на стягнення неустойки відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Однак за твердженням апелянта, місцевим господарським судом було самостійно зроблено розрахунок неустойки, визначивши її розмір та зменшивши на 20%, що є неправомірним.

Взята судом ставка орендної плати у розмірі 103,10 грн. – не відповідає дійсності та орендній платі, яка реально існувала на день припинення договірних відносин.

В апеляційній скарзі апелянтом зроблено розрахунок розміру неустойки який складає 15 407, 70 грн. за період з 01.04.2024-06.10.2025 з розрахунку вартості орендної плати 1243,85 грн. та за 6 днів жовтня 2025 року – 481, 50 грн.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 08.06.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

10.06.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли докази сплати судового збору.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 вирішенно питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів вищезазначеної справи до суду апеляційної інстанції.

16.06.2026 матеріали справи №916/839/26 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/839/26 вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання х процесуальних питань.

Крім того, вказаною ухвалою суду продовжено розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 на розумний строк.

Разом з тим, 29.06.2025 від ПрАТ «ВФ Україна» надійшов до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив, залишити апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі № 916/839/26 залишити в силі, як правильне по суті, однак зменшити суму неустойки до 286,20 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачем зазначені наступні обставини:

- відмовляючи у позові частково, суд першої інстанції правомірно застосував норми ст.185,188 Податкового кодексу України щодо зменшення позовних вимог на суму ПДВ, посилаючись також на практику Верховного суду;

- рішенням Господарського суду Одеської області від 05.11.2025, залишеним без змін Постановою Південно-західного апеляційного господарського від 02.02.2026, вже вирішувалось питання врахування орендних платежів, сплачених на рахунок позивача та і на рахунок позивача так і на рахунки КП «Тепломережі міста Одеси». Однак, судом не були враховані сплачені всі орендні платежі за спірний період у сумі 6074,95 грн. Більш того, правильність порядку сплати 95% КП «Тепломережі міста Одеси» та 5% Департаменту комунальної власності Одеської міської ради вже встановлені рішеннями суду, які набрали законної сили;

- відповідачем зроблено власний розрахунок неустойки , який складає 5 724,04 грн. (1003,10 *2) * 6 місяців + 401,24 (за 6 днів) – 6074,95 грн. сплачених на рахунок балансоутримувача + 639,45 грн. сплачених на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- застосувати положення ч.3 ст.551 Цивільного кодексу та зменшити розмір неустойки до 95% до 286,20 грн.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану – постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, відрядження та лікарняних, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (орендар, відповідач), укладено договір оренди № ТГО-296/13.

Відповідно до умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину покрівлі будівлі ЦТП № 64 загальною площею 2,0 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 57.

Згідно з пунктом 1.2 договору передача об`єкта оренди здійснювалася на підставі положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та розпорядження Одеського міського голови від 11.07.2013 № 726-01р «Про передачу в оренду Приватному акціонерному товариству "МТС Україна" частини дахів центральних теплових пунктів, що розташовані в м. Одесі».

Пунктом 1.3 договору визначено строк його дії з 18.07.2013 до 18.06.2016.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору орендна плата визначається відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995, а також рішень Одеської міської ради та її виконавчого комітету.

Базовий розмір орендної плати за перший місяць користування майном становив 402,70 грн без урахування ПДВ та індексу інфляції (483,24 грн з ПДВ). Договором передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на щомісячний індекс інфляції, а ПДВ нараховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 2.4 договору орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів своєї господарської діяльності.

Пунктом 4.4 договору передбачено обов`язок орендаря після закінчення строку дії договору або його дострокового припинення протягом п`ятнадцяти днів повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі у стані, не гіршому, ніж на момент його отримання, а також відшкодувати збитки у разі погіршення стану чи втрати об`єкта.

Відповідно до пунктів 7.7, 7.8 договору орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, мав переважне право на продовження договору на новий строк. У разі відсутності заяви будь-якої зі сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії договір вважався продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно з пунктом 7.11 договору його дія припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений.

На виконання умов договору 18.07.2013 сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування частину покрівлі будівлі ЦТП № 64 площею 2,0 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 57, для розміщення телекомунікаційного обладнання.

16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (орендар) укладено додатковий договір № 1 до договору оренди № ТГО-296/13, який також погоджено балансоутримувачем – Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси».

Зазначеною додатковою угодою сторони, зокрема, змінили найменування орендодавця та орендаря у зв`язку з відповідними рішеннями Одеської міської ради, продовжили строк дії договору до 01.06.2018, уточнили порядок внесення орендної плати та її перерахування, передбачивши її сплату на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з урахуванням індексу інфляції та податку на додану вартість, а також визначили порядок розподілу орендної плати між орендодавцем і балансоутримувачем та обов`язок орендаря відшкодовувати витрати за спожиті комунальні послуги і користування земельною ділянкою.

06.10.2025 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» та Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, відповідно до якого відповідач повернув, а балансоутримувач прийняв частину покрівлі будівлі ЦТП № 64 загальною площею 2,0 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Сім`ї Глодан, 57.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.11.2025 у справі № 916/1550/25 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про виселення та стягнення неустойки у розмірі 107 646,45 грн позов задоволено частково.

У зазначеній справі провадження в частині вимог про виселення відповідача з частини покрівлі будівлі ЦТП № 64 загальною площею 2,0 кв. м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Сім`ї Глодан (Ільфа і Петрова), 57, було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Крім того, з ПрАТ «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради стягнуто 89 705,38 грн неустойки та 2 523,33 грн судового збору, а також повернуто позивачу з Державного бюджету України 3 028 грн судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1550/25 скасовано в частині вирішення вимог про стягнення неустойки та розподіл судових витрат.

За результатами апеляційного перегляду резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково: провадження у справі в частині вимог про виселення закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, з ПрАТ «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради стягнуто 49 151,77 грн неустойки та 1 382,59 грн судового збору, у решті позову відмовлено. Крім того, з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь ПрАТ «ВФ Україна» стягнуто 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Предметом спору у справі № 916/1550/25, зокрема, було стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, нарахованої за період з 02.05.2021 по 31.03.2025.

При цьому постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі № 916/1550/25 встановлено, що договір оренди № ТГО-296/13 припинив свою дію 01.05.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а орендна ставка без урахування податку на додану вартість за квітень 2021 року становила 1 003,10 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначені обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, є преюдиційними та повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Отже, підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з даним позовом стало те, що після припинення дії договору оренди № ТГО-296/13 01.05.2021 відповідач своєчасно не виконав обов`язок щодо повернення орендованого майна, передбачений умовами договору та статтею 785 Цивільного кодексу України, а фактично повернув об`єкт оренди лише 06.10.2025, що підтверджується актом повернення з оренди нерухомого майна.

Оскільки у справі № 916/1550/25 судами вже було вирішено спір щодо стягнення з відповідача неустойки за період з 02.05.2021 по 31.03.2025, предметом цього спору є вимога про стягнення неустойки, нарахованої за наступний період прострочення повернення об`єкта оренди – з 01.04.2025 по 06.10.2025.

Таким чином, звернення позивача до суду обумовлене, на його думку, наявністю у відповідача обов`язку сплатити неустойку, передбачену частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, за час неповернення орендованого майна після припинення договору оренди, який не був охоплений попереднім судовим розглядом.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, у зв`язку з неповерненням орендованого майна після припинення дії договору оренди за період з 01.04.2025 по 06.10.2025.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в силу якого одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від її вчинення, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України), які відповідно до статті 629 цього Кодексу є обов`язковими для виконання сторонами.

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на визначений строк.

Закінчення строку дії договору оренди припиняє правові підстави для подальшого користування орендованим майном. Відтак після припинення договору орендар зобов`язаний негайно повернути об`єкт оренди орендодавцю. Невиконання або неналежне виконання такого обов`язку свідчить про неправомірне користування майном після припинення договірних правовідносин.

У зв`язку із припиненням договору правовідносини сторін переходять зі сфери регулятивних у сферу охоронних, а тому правові наслідки неповернення орендованого майна визначаються спеціальними положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.

Передбачена наведеною нормою неустойка є спеціальним видом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що застосовується саме у разі невиконання орендарем обов`язку щодо своєчасного повернення об`єкта оренди після припинення договору. Її правова природа зумовлена тим, що після припинення договору орендодавець позбавлений можливості реалізовувати свої права як сторона чинного договору, а тому закон надає йому право на стягнення подвійної плати за користування майном за весь період неправомірного володіння ним до моменту його фактичного повернення.

Зі змісту статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання або неналежне виконання зобов`язання, зокрема його невиконання у встановлений договором строк, є порушенням зобов`язання та тягне за собою настання передбачених договором або законом правових наслідків, у тому числі застосування відповідальності, визначеної частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Водночас відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України цивільно-правова відповідальність за порушення зобов`язання настає за наявності вини боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання свого обов`язку.

Отже, застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, можливе лише за умови встановлення вини орендаря у неповерненні об`єкта оренди після припинення договору. При вирішенні такого спору суд має з`ясувати, чи мав орендар реальну можливість виконати обов`язок щодо повернення майна у встановлений строк, однак без поважних причин цього не зробив.

У цій справі судом встановлено, що на підставі договору оренди № ТГО-296/13 від 18.07.2013, укладеного між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» та відповідачем, з урахуванням змін, внесених додатковим договором № 1 від 16.04.2018, яким функції орендодавця перейшли до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відповідачу було передано у строкове платне користування частину покрівлі будівлі ЦТП № 64 загальною площею 2,0 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (нині – вул. Сім`ї Глодан), 57, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.07.2013.

Крім того, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі № 916/1550/25, яка набрала законної сили, встановлено, що договір оренди № ТГО-296/13 припинив свою дію 01.05.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а розмір орендної плати без урахування ПДВ за квітень 2021 року становив 1 003,10 грн. Предметом спору у зазначеній справі було, зокрема, стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, за період з 02.05.2021 по 31.03.2025.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України наведені обставини є преюдиційними та повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Разом із тим матеріали справи містять акт повернення з оренди нерухомого майна від 06.10.2025, підписаний сторонами, який підтверджує, що орендований об`єкт був фактично повернутий відповідачем балансоутримувачу саме 06.10.2025.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, за період прострочення повернення орендованого майна, який не був предметом судового розгляду у справі № 916/1550/25, а саме з 01.04.2025 по 06.10.2025.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що після припинення договору оренди позивач ухилявся від прийняття орендованого майна або безпідставно відмовлявся від підписання акта його повернення. Водночас відповідачем не доведено існування об`єктивних обставин, які б унеможливлювали своєчасне виконання ним обов`язку щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем неправильно визначено розмір заявленої до стягнення неустойки, оскільки її розрахунок здійснено із застосуванням індексу інфляції до орендної плати за кожний місяць після припинення договору оренди.

Водночас суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України розмір неустойки має визначатися виходячи з розміру орендної плати, встановленого станом на дату припинення договору оренди, без подальшого коригування на індекс інфляції. Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду прострочення, самостійно здійснив перерахунок неустойки та дійшов висновку, що її розмір за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 становить 11 785,75 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

При цьому суд першої інстанції здійснив розрахунок за такою формулою: (((1 003,10 грн Ч 2) Ч 6) + ((1 003,10 грн Ч 2) ч 31 Ч 6)) – 639,75 грн = 11 785,75 грн.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що наведений ним розрахунок узгоджується з підходом, застосованим Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 02.02.2026 у справі № 916/1550/25.

Доводи позивача про те, що орендна плата станом на квітень 2021 року становила 1243,85 грн, суд першої інстанції відхилив, оскільки постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі № 916/1550/25, яка набрала законної сили, встановлено преюдиційні обставини щодо розміру орендної плати без урахування ПДВ за квітень 2021 року, який становив 1 003,10 грн

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки.

При цьому місцевий господарський суд виходив із того, що неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, хоча і є спеціальним видом відповідальності за неповернення об`єкта оренди після припинення договору, не виключає можливості застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення її розміру.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма не є імперативною, а питання про наявність підстав для її застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд першої інстанції також врахував, що неустойка виконує не лише компенсаційну, а й стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань. Водночас її надмірне зменшення може призвести до втрати неустойкою свого превентивного значення та порушення балансу інтересів сторін, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

Разом з тим чинне законодавство не визначає конкретного розміру або відсоткового співвідношення, на яке може бути зменшена неустойка. Відтак питання про зменшення її розміру належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним з урахуванням усіх обставин справи, на підставі оцінки доказів відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку неустойки та безпідставного її зменшення з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, договір оренди № ТГО-296/13 припинив свою дію 01.05.2021, тоді як орендоване майно було фактично повернуто відповідачем лише 06.10.2025. Отже, у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, за період прострочення повернення об`єкта оренди.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно самостійно визначив розмір неустойки, є необґрунтованими. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, якщо поданий позивачем розрахунок є помилковим, однак право на заявлену вимогу підтверджується матеріалами справи, суд не позбавлений права самостійно здійснити правильний розрахунок суми, що підлягає стягненню, не виходячи при цьому за межі заявлених позовних вимог та визначеного позивачем періоду нарахування.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції орендної ставки у розмірі 1 003,10 грн. без ПДВ. Як убачається з матеріалів справи, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі № 916/1550/25, яка набрала законної сили, встановлено, що розмір орендної плати без урахування ПДВ за квітень 2021 року становив саме 1 003,10 грн. Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначена обставина є преюдиційною та не підлягає повторному доказуванню під час розгляду цієї справи.

За таких обставин посилання апелянта на необхідність визначення неустойки виходячи з орендної плати у розмірі 1 243,85 грн є безпідставними, оскільки суперечать преюдиційним обставинам, встановленим судовим рішенням, що набрало законної сили.

Так само не можуть бути прийняті до уваги здійснені апелянтом власні розрахунки неустойки у розмірі 15 407,70 грн, оскільки вони ґрунтуються на неправильному базовому розмірі орендної плати та не відповідають правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, відповідно до якого неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, підлягає обчисленню виходячи з розміру орендної плати, що існував на момент припинення договору оренди, без застосування подальшої індексації.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне зменшення судом першої інстанції розміру неустойки, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Мотиви, з яких місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового зменшення неустойки, наведені у судовому рішенні, відповідають вимогам матеріального права та узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду. Підстав для переоцінки цих висновків колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також відхиляє доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, з огляду на таке.

Посилання відповідача на правомірність зменшення судом першої інстанції суми неустойки на розмір податку на додану вартість не спростовують доводів апеляційної скарги та не впливають на правильність вирішення спору в частині визначення базового розміру орендної плати, з якої підлягає обчисленню неустойка. Питання врахування чи неврахування податку на додану вартість при визначенні розміру неустойки підлягає вирішенню з урахуванням положень цивільного законодавства та правових висновків Верховного Суду, а не виключно норм податкового законодавства.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи відповідача про необхідність повторного врахування орендних платежів, перерахованих на рахунки Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси». Як убачається з матеріалів справи та встановлено судовими рішеннями у справі № 916/1550/25, питання щодо порядку розподілу орендної плати між орендодавцем і балансоутримувачем, а також врахування здійснених відповідачем платежів уже було предметом судового розгляду. Водночас у межах цієї справи підлягає вирішенню питання про наявність підстав для стягнення неустойки за інший період прострочення, а не повторна оцінка обставин, встановлених у попередній справі.

Посилання відповідача на здійснений ним власний розрахунок неустойки у розмірі 5724,04 грн також не приймаються колегією суддів, оскільки такий розрахунок ґрунтується на самостійному визначенні порядку врахування здійснених платежів, який не узгоджується з вимогами частини другої статті 785 Цивільного кодексу України та встановленими у справі фактичними обставинами. Сам по собі альтернативний розрахунок сторони не є підставою для висновку про неправильність розрахунку, здійсненого судом, якщо він не підтверджує помилковість застосованої методики або арифметичних підрахунків.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки до 286,20 грн на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає, що питання про зменшення неустойки вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності. Водночас сам лише факт звернення відповідача з відповідним клопотанням не є безумовною підставою для зменшення неустойки до запропонованого ним розміру. Відповідачем не наведено належних і достатніх доводів, які б свідчили про винятковість обставин справи або очевидну неспівмірність визначеного судом розміру неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а тому підстав для її додаткового зменшення колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що ним у повному обсязі сплачено орендні платежі за спірний період, які підтверджуються наданими до відзиву банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи, наявні в матеріалах справи виписки підтверджують перерахування грошових коштів у розмірі 95 % орендної плати на рахунок Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» як балансоутримувача майна.

Водночас, предметом розгляду у цій справі є не стягнення заборгованості з орендної плати та не перевірка належності виконання відповідачем обов`язку щодо її сплати, а стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, за прострочення повернення орендованого майна після припинення договору оренди.

За своєю правовою природою неустойка, встановлена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійним видом майнової відповідальності за порушення обов`язку щодо своєчасного повернення об`єкта оренди і не є орендною платою. Відтак здійснення відповідачем платежів на користь балансоутримувача в рахунок орендної плати саме по собі не свідчить про належне виконання ним обов`язку щодо повернення орендованого майна та не спростовує наявності підстав для застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

За таких обставин надані відповідачем банківські виписки не підтверджують обставин, що входять до предмета доказування у цій справі, а тому не можуть бути покладені в основу висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення спірної неустойки.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області 18.05.2026 у справі №916/839/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради – без задоволення.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області 18.05.2026 у справі №916/839/26 залишити без змін, апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 14.09.2026 у зв`язку із відпусткою членів судової колегії з 06.07.2026 по 04.08.2026 та відпусткою головуючого судді з 03.08.2026 по 11.09.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.