Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №916/1098/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1098/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026

по справі №916/1098/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Антонової Ірини Сергіївни

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

про стягнення 48 838,73 грн,

(суддя першої інстанції: Літвінов С.В., дата та місце ухвалення рішення: 01.06.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У березні 2026 року Фізична особа-підприємець Антонова Ірина Сергіївна (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (далі - Відповідач) про стягнення 48 838,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном №184/55/40 від 12.12.2025, у зв`язку з чим у Відповідача виникла заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг у розмірі 48838,73 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на користь Фізичної особи-підприємця Антонової Ірини Сергіївни заборгованість у розмірі 48838,73 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

У своєму рішенні суд встановив наявність у Відповідача обов`язку відшкодувати Позивачу вартість комунальних послуг, спожитих військовою частиною. Суд зазначив, що згідно з тристороннім Договором №184/55/40 від 12.12.2025, саме на Відповідача покладено обов`язок оплати послуг, а не їх безпосереднього споживача, тому відхилив посилання КЕВ на статус бюджетної установи, відсутність фактичного споживання та рекомендаційні приписи наказу ОВА/ОСУВ «Одеса» №4 від 14.03.2023. Натомість, факт споживання послуг військовою частиною підтверджується актом фіксації показників лічильника, а наявність заборгованості Відповідача в розмірі 48 838,73 грн — підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2025 по 01.01.2026.

Не погодившись з таким рішенням Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 у справі №916/1098/26 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На переконання Апелянта, суд не врахував положення підпункту 3.3 Договору спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 12.12.2025 №184/55/40, що істотно вплинуло на правильність висновків суду.

Так, у п. 3.3. Договору прямо передбачено обов`язковість укладання договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз мусору).

Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково витлумачив п. 3 «Оплата» Договору спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 12.12.2025 №184/55/40, як безумовне покладення на КЕВ м. Одеса обов`язку відшкодовувати всі витрати, не беручи до уваги обов`язкову умову укладання договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг, та послався на те, що Методичні рекомендації з питань розміщення військових формувань Одеської області на фондах усіх форм власності, затверджених наказом начальника Одеської обласної військової адміністрації та Командувача ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 4 від 14.03.2023 мають рекомендаційний характер.

Як вважає Апелянт, у зв`язку з тим , що між сторонами не було укладено договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг, як того вимагають умови вищезазначеного Договору 12.12.2025 №184/55/40 – у КЕВ м. Одеса не виникло підстав для відшкодування за спожиті військовою частиною комунальні послуги. Крім того, Відповідач, будучи бюджетною державною установою, не може відповідати за тими зобов`язаннями, які не були взяті на себе у встановленому порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено Квартирно-експлуатаційному відділу міста Одеса строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору та доказів надсилання Фізичній особі-підприємцю Антоновій Ірині Сергіївні копії апеляційної скарги і доданих до неї документів протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

22.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої Апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 3993,60 грн, а також докази надсилання Фізичній особі-підприємцю Антоновій Ірині Сергіївні копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено розглянути апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1098/26.

30.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1098/26.

Фізична особа-підприємець Антонова Ірина Сергіївна своїм правом на подання відзиву не скористалась, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 12.12.2025 між Фізичною особою підприємцем Антоновою Іриною Сергіївною (далі– Сторона 1), Військовою частиною НОМЕР_1 (далі– Сторона 2) та Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі– Сторона 3) та укладено Договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном зареєстрований за № 184/55/40 від 12.12.2025 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору на підставі Наказу №55дск/40дск від 25.11.2025 «Про деякі питання військово-квартирної повинності» та окремого доручення ІНФОРМАЦІЯ_2 №370/2/1685 від 30.03.2022, Сторона 1 надає Стороні 2 можливість на спільне безоплатне користування нерухомим майном-комплексом будівель Сторони 1:

-Літ. «А» та Літ. «И» загальною площею 753,9 м2, за адресою згідно пункту №9, додатку до Наказу №55дск/40дскк від 25.11.2025.

Згідно з пунктом 1.3. Договору Сторона 1 надає Стороні 2 можливість скористатись майном для власних потреб.

Відповідно до пунктів 2.1. – 2.3. Договору Сторона 2 вступає в спільне тимчасове використання майна в термін указаний у цьому Договору та актах передачі майна. Спільне користування майном не тягне за собою виникнення у Сторони 2 будь-якого права на це майно, крім права спільного тимчасового використання цього майна на умовах та праві, що передбачено цим Договором. Обов`язок щодо складання Акту передачі майна Сторони 2, а також Акту повернення майна покладається на Сторону 1.

Згідно з п. 3.1. Договору спільне тимчасове користування майно здійснюється на безоплатній основі.

Відповідно до п. 3.2. Договору Сторона 3 зобов`язана відшкодувати Стороні 1 всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані Стороною 2 за час дії цього Договору.

Пунктом 3.3. Договору Сторони передбачили, що відшкодування за спожиті комунальні послуги Стороною 2 сплачуються Стороною 3, на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз сміття) за відповідним пакетом документів до них.

Згідно х п. 3.4. Договору Сторона 3 не відповідає за зобов`язаннями Сторони 2, крім тих зобов`язань, що визначені в цьому Договорі.

Відповідно до пунктів 4.6., 4.9., 4.10. Договору Сторона 2 зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані зі спільним використанням майна, у тому числі фактичні комунальні послуги (п.4.6.); укласти зі Стороною 1 та Стороною 3 договори відшкодування комунальних послуг окремо за кожним видом комунальних послуг (п.4.9.); здійснювати контроль та технічний нагляд за якістю та обсягами спожитих комунальних послуг (п.4.10.).

Згідно з п. 6.3., 6.4. Договору Сторона 1 зобов`язується на вимогу Сторони 3 та Сторони 2 проводити звірку взаєморозрахунків з усіх платежів за умовами Договору; укласти зі Стороною 2 та Стороною 3, договори відшкодування спожитих комунальних послуг окремо за кожним видом комунальних послуг.

У пункті 8.1.2. Договору передбачено, що у разі не укладання договорів відшкодування комунальних послуг Сторона 3 звільняється від взятих зобов`язань зі сплати спожитих Стороною 2 комунальних послуг.

Пунктом 8.2. передбачено обов`язок Сторони 3 відшкодовувати Стороні 1 вартість комунальних послуг, що спожиті Стороною 2 у процесі виконання цього Договору.

Згідно з п. 10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання, та діє до моменту припинення чи скасування воєнного стану включно, встановленого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», і відповідно до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України Сторони домовилися, що відносини між ними, визначені цим Договором встановилися з «__» ____ 202_р.

Договір підписано Сторонами та скріплено печатками Сторони 2, Сторони 3.

На виконання умов Договору, Фізична особа-підприємець Антонова Ірина Сергіївна передала військовій частині нежитлові приміщення, загальною площею 753,9 м2, що розташовано за адресою згідно пункту №6 додатку до Наказу №55дск/40дск від 25.11.2025 за Актом приймання-передачі нерухомого майна, згідно договору спільного тимчасового безоплатного використання від 12.12.2025 №184/55/40.

Відповідно до означеного Акту технічний стан майна: задовільний. Фіксація показників лічильників – 1. Електроенергія: лічильник №62Z5617043218195 показання 0003725,5 (на дату заїзду).

Акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно договору спільного тимчасового безоплатного використання від 12.12.2025 №184/55/40 підписано Сторонами та скріплено печаткою військової частини.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.10.2025 – 01.01.2026 між ФОП Антонова Ірина Сергіївна, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса та в/ч НОМЕР_1 за договором №184/55/40 від 12.12.2025, який підписано всіма сторонами та відповідно до якого всі сторони погодили, що станом на 01.01.2026 заборгованість перед ФОП Антоновою Іриною Сергіївною становить 48838,73 грн (жовтень – 4316,03 грн, листопад – 26102,20 грн, грудень – 18420,50 грн).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ФОП Антонова Ірина Сергіївна та в/ч НОМЕР_1 підписали Акт фіксації показників лічильника електричної енергії до Договору №184/55/40 від 12.12.2025 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, відповідно до якого за показниками лічильника електричної енергії №62Z5617043218195 військова частина за період з 01.10.2025 по 31.12.2025 спожила 4466 кВт/год від загального споживання, наведеного у таблиці, у розмірі 4466 кВт/год.

Як зазначалось раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на користь Фізичної особи-підприємця Антонової Ірини Сергіївни заборгованість у розмірі 48838,73 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з таким рішенням та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №489/742/20, від 21.02.2024 у справі № 918/1130/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Постанови від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Поряд з цим, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила таке: "6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, виклала правову позицію такого змісту: "32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)].

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)].

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 86)]".

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку Відповідач безпідставно, за рахунок Позивача, набув майно (грошові кошти), які в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України мають бути повернуті Фізичній особі-підприємцю Антоновій Ірині Сергіївні.

При цьому, судова колегія вважає саме такий спосіб захисту порушених прав та інтересів Позивача належним та ефективним та не погоджується з доводами Апелянта про необхідність укладання додаткових угод, з огляду на таке.

Згідно з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведених у постанові від 27.08.2019 по справі № 922/2743/18 оскільки свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, ніхто не може бути зобов`язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього.

У даній справі, правовідносини між сторонами та третьою особою виникли не через пряму вказівку закону та не на підставі обов`язкового для виконання акту планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом. Жодним законодавчим актом не визначено обов`язку для Відповідача укладати договори на відшкодування комунальних послуг з Позивачем.

В той же час, частинами першою, другою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

З огляду на встановлені і не оспорені сторонами обставини отримання третьою особою комунальних послуг, відшкодування яких Позивачеві мало здійснюватися Відповідачем на підставі договорів, які укладені не були, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах у Відповідача виникли кондикційні зобов`язання щодо відшкодування Позивачеві витрат на сплату комунальних послуг, регулювання яких здійснюється на підставі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного господарського суду, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Крім того, як встановлено судовою колегією раніше, за Актом приймання-передачі нерухомого майна, згідно Договору спільного тимчасового безоплатного використання від 12.12.2025 №184/55/40 зафіксовано показники лічильників – 1. Електроенергія: лічильник №62Z5617043218195 показання 0003725,5 (на дату заїзду).

Водночас, у Акті фіксації показників лічильника електричної енергії до Договору №184/55/40 від 12.12.2025 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, відповідно до якого за показниками лічильника електричної енергії №62Z5617043218195 військова частина за період з 01.10.2025 по 31.10.2025 спожила 397 кВт/год. У означеному періоді зафіксовано показники приладів обліку: поточні – 3964, попередні 3567,3 замість належних показників - 3725,5.

З огляду на наведене, судовою колегією здійснено власний перерахунок заборгованості, відповідно до якого за період з 01.10.2025 по 31.10.2025 Військовою частиною спожито 239 кВт/год (3964-3725,5, з додаванням 0,3 витрат е/е по ТО), за який сплаті підлягає 2598,31 грн.

Враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості складає 47121,01 грн, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у відповідній частині.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи Апелянта відносно того, що КЕВ м. Одеса, як бюджетна установа, не може відповідати за зобов`язаннями, що виникли внаслідок укладення Договору №184/55/40 від 12.12.2025, оскільки зобов`язання не були взяті Відповідачем у встановленому порядку, як необґрунтовані та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, на підставі тристороннього Договору №184/55/40 від 12.12.2025, укладеного між Позивачем, Відповідачем та в/ч, остання отримала у безоплатне користування визначене договором та належне Позивачу нерухоме майно, а Відповідач, у свою чергу, зобов`язався здійснювати відшкодування комунальних послуг, спожитих в/ч.

Таким чином, за умовами Договору на КЕВ м. Одеса дійсно покладено обов`язок з відшкодування Позивачу вартості комунальних послуг, що спожиті в/ч у процесі виконання Договору. Відповідач жодним чином не спростував факт споживання в/ч комунальних послуг за спірний період.

Окрім того, факт наявності у Відповідача заборгованості підтверджується підписаними посадовими особами сторін Договору Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2025 по 01.01.2026 та Актом фіксації показників лічильника електричної енергії до договору??? №184/55/44 від 12.12.2025 про доступ до нежитлової будівлі.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що у Відповідача виник обов`язок відшкодувати Позивачу витрати на сплату комунальних послуг на підставі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами не було укладено додаткових угод на відшкодування комунальних послуг, як це передбачено договором, проте заявлені до стягнення кошти вважаються безпідставно збереженими, а тому підлягають стягненню з Відповідача.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини ( ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, оскільки за результатами перевірки судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, а також встановлено помилковість розрахунку заборгованості за жовтень 2025 року, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає наявними правові підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та його резолютивної частини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 – зміні його мотивувальної часини з викладенням резолютивної частини в новій редакції.

Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1) Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 задовольнити частково.

2) Рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/1098/26 – змінити. Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови.

3) Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

« 1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (вул. Незалежності, 18,м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65058, код 08038284) на користь Фізичної особи-підприємця Антонової Ірини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 47121,01 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 568,76 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.».

4) Стягнути з Фізичної особи-підприємця Антонової Ірини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (вул. Незалежності, 18,м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65058, код 08038284) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 140,46 грн.

5) Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

6) Матеріали справи №916/1098/26 повернути Господарському суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026, у зв`язку з перебуванням у відпустках головуючої судді Принцевської Н.М. з 24.08.2026 по 04.09.2026, судді-учасника колегії суддів Савицького Я.Ф. з 03.08.2026 по 11.09.2026 та судді-учасника колегії суддів Ярош А.І. з 06.07.2026 по 04.08.2026.

Головуюча суддя Н.М. Принцевська

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош