Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №909/1153/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1153/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представника від третьої особи 4: Борис Л.Д.,

прокурора Германович Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 19.06.2026 вих.№19062026 (вх.№01-05/1984/26 від 22.06.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 (повне рішення складено і підписано 12.05.2026, суддя Кобецька С. М.)

у справі №909/1153/25

за позовом Керівника Косівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради

до Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,

на стороні позивача: Верховинського районного лісгоспу та Верховинської районної ради Івано-Франківської області,

на стороні відповідача: Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_1

про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Косівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (далі також - Білоберізька сільська рада), у якому просить (з урахуванням заяви про зміну предмета позову (вх.№986/26 від 04.02.2026)):

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області на земельну ділянку площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1793012626208, номер відомостей про речове право: 41450146, дата державної реєстрації - 07.04.2021);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 площею 327,5087 га з цільовим призначенням: "01", категорія земель: землі сільськогосподарського призначення (місце розташування: Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, с. Голошина), виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру;

- витребувати у власність держави в особі Івано-Франківської обласної ради із незаконного володіння Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області земельну ділянку площею 10,0 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, в координатних межах та конфігурації накладення на землі лісового фонду згідно координатів поворотних точок.

В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі у комунальну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, частина якої перебуває у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу на території Яблуницького лісництва. На думку прокурора, така передача зі зміною цільового призначення здійснена з істотним порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 22.04.2026 у справі №909/1153/25 позов керівника Косівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної ради задовольнив:

- скасував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області на земельну ділянку площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1793012626208, номер відомостей про речове право: 41450146, дата державної реєстрації 07.04.2021);

- скасував в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 площею 327,5087 га з цільовим призначенням: "01", категорія земель: землі сільськогосподарського призначення (місце розташування: Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, с. Голошина), виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру;

- витребував у власність держави в особі Івано-Франківської обласної ради з незаконного володіння Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області земельну ділянку площею 10,0 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, в координатних межах та конфігурації накладення на землі лісового фонду згідно зазначених у резолютивній частині цього рішення координатів поворотних точок;

- стягнув з Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області на користь Івано-Франківської обласної прокуратури 7507,20 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу, що підтверджується наявними у справі матеріалами лісовпорядкування. Водночас доказів припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, відмови від нього Верховинського районного лісгоспу, її вилучення у встановленому законом порядку чи передачі відповідної частини земель з державної у комунальну власність за рішенням уповноваженого органу матеріали справи не містять. За таких обставин суд дійшов висновку, що передача спірної земельної ділянки у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01.04.2021 №69-ОТГ здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а державна реєстрація права комунальної власності за Білоберізькою сільською радою проведена без належної правової підстави.

Оскільки незаконна передача земельної ділянки призвела до її вибуття з володіння держави та виникнення за Білоберізькою сільською радою зареєстрованого права комунальної власності, суд першої інстанції вважав необхідним для відновлення порушеного права скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права комунальної власності на неї. При цьому суд зазначив, що окреме оскарження наказу Головного управління Держгеокадастру №69-ОТГ не є необхідним, оскільки під час вирішення спору суд має самостійно оцінити законність рішення органу державної влади, якщо така оцінка має значення для вирішення спору.

Визначаючи належний спосіб захисту, суд виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, тоді як зареєстрованим володільцем є Білоберізька сільська рада. Тому, на думку суду, порушене право держави підлягає захисту не лише шляхом скасування незаконних реєстрацій, а й шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

З огляду на встановлені обставини та необхідність повного відновлення становища, яке існувало до порушення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, обраний спосіб захисту є належним та ефективним, а тому позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 у справі №909/1153/25, подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 19.06.2026 вих.№19062026, у якій просить скасувати вказане рішення в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Білоберізької сільської ради на земельну ділянку площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 та в частині скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації даної земельної ділянки, ухвалити у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити; судові витрати покласти на позивача.

Скаржник вважає оскаржуване судове рішення таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного додержання критерію пропорційності, що призвело до порушення прав інших осіб, а також без належного обґрунтування необхідності застосування найбільш радикального способу втручання у право на майно, щодо якого спір відсутній.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, не врахував, що накладення земель лісогосподарського призначення стосується лише 10,0 га (3,05 %) із загальної площі земельної ділянки (327,5087 га), тоді як решта її площі є землями сільськогосподарського призначення, а також не надав належної оцінки обставинам її формування державним органом, передачі в оренду за результатами земельних торгів та подальшої передачі у комунальну власність.

Скаржник стверджує, що суд не дослідив питання добросовісності Білоберізької сільської ради та орендаря, які покладалися на офіційні відомості Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав та законність дій державних органів, а також не врахував наслідки скасування реєстрації всієї земельної ділянки для прав територіальної громади та орендаря. Суд не перевірив можливість застосування менш обтяжливого способу захисту, зокрема відокремлення земель лісогосподарського призначення площею 10,0 га зі збереженням прав на решту земельної ділянки. На думку скаржника, скасування реєстрації всієї земельної ділянки площею 327,5087 га є непропорційним втручанням у права добросовісного орендаря та територіальної громади і не забезпечує належного балансу між інтересами держави та інших учасників правовідносин.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу від 16.07.2026 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, адже вважає доводи скаржника безпідставними, необґрунтованими і такими, що не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин і правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права.

Прокурор наголошує на тому, що скаржник не заперечує факт накладення 10 га земель лісогосподарського призначення на спірну земельну ділянку, а оспорює правові наслідки такого порушення та обраний спосіб захисту. Прокурор зазначає, що спірні землі перебували у державній власності та постійному користуванні лісогосподарського підприємства, а доказів їх вилучення, припинення права постійного користування чи зміни цільового призначення у встановленому законом порядку немає. Прокурор вважає неможливим збереження спірної земельної ділянки та її кадастрового номера шляхом коригування меж і площі, оскільки її формування відбулося з порушенням вимог законодавства. Проведення земельних торгів та набуття права оренди не усувають первинної незаконності її формування, а добросовісність орендаря не може легалізувати незаконний стан.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, припинення зареєстрованих щодо неї речових прав та усунення наслідків її незаконного формування є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави відповідно до ст. 5 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. ст. 79-1, 152 ЗК України.

Також прокурор звернув увагу, що рішення суду першої інстанції вже фактично виконане. Зокрема, 09.06.2026 припинено державну реєстрацію права комунальної власності Білоберізької сільської ради на спірну земельну ділянку; 24.06.2026 припинено зареєстроване право оренди; 24.06.2026 скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 та закрито Поземельну книгу щодо неї.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №909/1153/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П. Т.

У апеляційній скарзі скаржник, серед іншого, просив також поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 у справі №909/1153/25, обґрунтовуючи пропущення строку тим, що з 01.10.2022 проходить військову службу, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 , посвідченням серія НОМЕР_2 від 21.02.2025 та довідкою форми 5, виданою військовою частиною НОМЕР_3 15.06.2026, у зв`язку з чим можливість щодо контролю за перебігом судових проваджень, отримання кореспонденції та своєчасного реагування на процесуальні документи є об`єктивно обмеженою; про ухвалення вказаного рішення дізнався лише 12.06.2026.

Суддя-доповідач ухвалою від 29.06.2026 у справі №909/1153/25 залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та встановив скаржнику строк для усунення виявлених недоліків.

30.06.2026 на виконання вимог вказаної ухвали від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків від 29.06.2026 з апеляційною скаргою у новій редакції та доказами її надіслання третій особі-2.

Ухвалою від 06.07.2026 колегія судді поновила ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 у справі №909/1153/25 та зупинила дію вказаного рішення, відкрила апеляційне провадження та призначила розгляд скарги в судовому засіданні на 23.07.2026.

10.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №909/1153/25.

23.07.2026 та 03.09.2026 через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи від 22.07.2026 вих.№22072026 та клопотання про уточнення питань, запропонованих для вирішення судової земельно-технічної експертизи, від 02.09.2026 вих.№02092026. Так, скаржник просив під час вирішення клопотання про призначення експертизи вважати запропонованими питання у такій редакції:

- чи становить частина земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, що знаходиться поза межами частини, визначеної рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 за координатами поворотних точок як такої, що підлягає витребуванню, один просторово цілісний земельний масив, чи складається з декількох просторово відокремлених частин?

- чи можливо за наявними у матеріалах справи вихідними даними визначити межі, площу, конфігурацію та координати поворотних точок частини (частин) земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, що знаходиться поза межами частини, визначеної рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026, як такої, що підлягає витребуванню? Якщо так — визначити зазначені характеристики.

Відобразити графічно на відповідному плані (схемі): межі земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002; межі частини цієї земельної ділянки, визначеної рішенням суду як такої, що підлягає витребуванню; межі частини (частин) земельної ділянки, що знаходиться поза межами витребуваної частини.

Метою призначення судової земельно-технічної експертизи, як стверджує скаржник, є виключно встановлення фактичної технічної можливості усунення можливого накладення без припинення існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, оскільки саме ця обставина, на переконання скаржника, має істотне значення для перевірки законності застосованого судом способу захисту.

Ухвалою від 23.07.2026 колегія суддів відклала розгляд справи на 03.09.2026, поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вчинення процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, та відповідає завданню господарського судочинства.

До апеляційного суду 31.08.2028 надійшло клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2026 про долучення до матеріалів справи викладених у таблиці позицій сторін та питань, які підлягають вирішенню судом апеляційної інстанції. Скаржник не заперечує встановленого судом першої інстанції факту накладення на спірну земельну ділянку земель лісогосподарського призначення площею близько 10 га та не оскаржує рішення в частині їх витребування на користь держави. Водночас скаржник зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував необхідність скасування державної реєстрації всієї земельної ділянки площею 327,5087 га, оскільки встановлене порушення стосується лише близько 3,05 % її площі. На думку скаржника, можливість локального усунення накладення без припинення існування всієї земельної ділянки потребує окремого дослідження шляхом проведення земельно-технічної експертизи.

01.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області надійшли заперечення від 01.09.2026 №54/1-453ВИХ-26, згідно з якими просить відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи та, відповідно, відмовити у зупиненні апеляційного провадження у даній справі, продовжити апеляційний розгляд справи за наявними в її матеріалах доказами.

Прокурор вважає клопотання необґрунтованим і таким, що суперечить вимогам ст. ст. 98, 99, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення вже встановлений судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та визнаний відповідачем, а тому, відповідно до ст. 75 ГПК України, не потребує додаткового доказування. На думку прокурора, поставлені перед експертом питання фактично стосуються не встановлення фактичних обставин, а можливості застосування іншого способу захисту - збереження земельної ділянки зі зміною її меж, площі та конфігурації. Вирішення питання щодо належного та ефективного способу захисту є питанням права і належить до компетенції суду. Крім того, визначення експертом нових меж, площі та координат частини земельної ділянки фактично передбачало б формування нового об`єкта цивільних прав, що здійснюється у встановленому земельним законодавством порядку на підставі документації із землеустрою, а не шляхом проведення судової експертизи. З огляду на це прокурор вважає, що призначення експертизи не сприятиме встановленню обставин, необхідних для вирішення справи, а фактично спрямоване на зміну способу захисту та може призвести до необґрунтованого затягування апеляційного розгляду.

03.09.2026 через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав клопотання від 02.09.2026 про долучення до матеріалів справи письмових пояснень щодо заперечення прокурора на клопотання про призначення експертизи. Скаржник зазначає, що для апеляційного перегляду необхідно встановити обставини, які потребують спеціальних знань, а саме просторові характеристики частини земельної ділянки, що не охоплена встановленим судом порушенням, можливість визначення її меж, площі, конфігурації та координат. На думку скаржника, ці питання не стосуються визначення експертом належного способу захисту, а мають на меті надати суду необхідні технічні дані для вирішення питання про можливість захисту прав держави лише щодо частини земельної ділянки, яка охоплена порушенням, без припинення державної реєстрації та речових прав щодо всієї земельної ділянки. Скаржник вважає, що встановлення зазначених обставин відповідає предмету земельно-технічної експертизи, зокрема визначенню площі, конфігурації та меж земельних ділянок, наявності їх накладення та технічної можливості поділу.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч.1 ст. 98 ГПК України).

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта (ч. 6 ст. 99 ГПК України).

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (ч. 2 ст. 108 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 26.10.2022 у справі №904/5077/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22).

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №910/11002/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позицій сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свої позиції. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для призначення експертизи на стадії апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів зауважує, що факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення вже досліджений судом першої інстанції, підтверджений наявними у справі доказами та скаржником не заперечується. Питання про те, чи може бути збережена спірна земельна ділянка за рахунок виключення з її складу частини земель лісогосподарського призначення, чи є належним та ефективним способом захисту скасування державної реєстрації земельної ділянки і речових прав на неї, а також, чи відповідає такий спосіб захисту вимогам законодавства, є питаннями права, вирішення яких не належить до компетенції експерта.

Враховуючи викладене, оскільки обставини, на які посилається скаржник, не потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, колегія суддів не вбачає визначених ст. 99 ГПК України підстав для призначення судової земельно-технічної експертизи у справі, а відтак відмовляє у задоволенні клопотань скаржника про від 22.07.2026 вих.№22072026 та від 02.09.2026 вих.№02092026.

У судовому засіданні 03.09.2026 представник третьої особи-4 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Прокурор заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представники позивача та відповідача, третіх осіб – 1, 2, 3 в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені завчасно та належним чином (т. 4, а.с.114-120), що, згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.

03.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 01.04.2021 №69-ОТГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність" передано Білоберізькій сільській раді Верховинського району у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, яка розташована за межами населених пунктів Білоберізької сільської територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 01.04.2021, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області передало земельну ділянку до комунальної власності Білоберізької сільської ради. Даний акт із вказаним вище наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на вказану у додатку земельну ділянку за Білоберізькою сільською радою (п. 2 цього акта).

У додатку до акта від 01.04.2021 під порядковим номером 1 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, площею 327,5087 га, з цільовим призначенням 01.02 - для ведення фермерського господарства.

За інформацією з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2021, державним реєстратором Верховинської селищної ради зареєстровано 07.04.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельну ділянку 2620882200:37:001:0002. Форма власності - комунальна, власник - Білоберізька сільська рада.

На підставі поданих розпорядчих документів державним реєстратором Верховинської селищної ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57592610 від 12.04.2021), відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 площею 327,5087 га, власником якої вказано Білоберізьку сільську раду. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1793012626208.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином земельна ділянка перейшла у комунальну власність Білоберізької сільської ради з моменту її державної реєстрації.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 частково сформована в результаті інвентаризації за рахунок земель комунальної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу територія Яблуницького лісництва Верховинського районного лісгоспу та використовуються для ведення лісового господарства.

Відповідно до рішення двадцять другої сесії третього демократичного скликання Івано-Франківської обласної ради від 18.10.2001 №537-22/2001 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду", в постійне користування районним спеціалізованим агролісгоспам та районним підприємствам обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Івано-Франківськоблагроліс" надано із земель запасу обласної ради, які були у тимчасовому користуванні колишніх міжгосподарських лісгоспів, лісництв, колгоспів, земельні ділянки лісового фонду для ведення лісового господарства згідно з додатками 1, 2.

Згідно з додатком 2 до рішення Івано-Франківської обласної ради від 18.10.2001 №537-22/2001 "Експлікація земельних ділянок, які відводять в постійне користування районним підприємствам", Верховинському районному лісгоспу надано в постійне користування землі лісового фонду площею 21776,0 га (у тому числі, до даних земель відносяться землі лісового фонду Яблуницького лісництва площею 3846 га).

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 18.09.2025, з урахуванням даних Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 внесено на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту с. Голошина Голошинської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області.

Розпорядженням Верховинської районної державної адміністрації від 07.08.2013 №290 "Про надання дозволу на проведення робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів району" надано дозвіл Головному управлінню Держземагентства в Івано-Франківській області на забезпечення проведення робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населених пунктів на території району.

Згідно з висновком Відділу Держземагентства у Верховинському районі Головного управління Держземагентства в Івано-Франківській області про погодження технічної документації з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту Голошинської сільської ради Верховинського району від 01.11.2013 складено технічну документацію.

Технічна документація затверджена розпорядженням Верховинської районної державної адміністрації від 04.11.2013 №388 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель на території Голошинської сільської ради" та наказом Головного управління Держземагентства в Івано-Франківській області від 27.11.2013 №137 "Про затвердження робіт з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Верховинського району". Інші погодження у технічній документації відсутні.

У подальшому з метою забезпечення підготовки лотів для проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу прав (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, земельна ділянка площею 327,5087 га (кадастровий номер 2620882200:37:001:0002) була включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що підлягають продажу, права на них (оренди) на земельних торгах згідно наказу Головного управлінням від 22.01.2019 №13 "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них (оренда) на земельних торгах окремими лотами".

ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено та затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головному Управлінню Держгеокадастру в Івано-Франківській області з метою забезпечення підготовки лотів для проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу прав (оренди) для сінокосіння та випасання худоби за межами с. Голошино Голошинської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (кадастровий номер земельної ділянки 2620882200:37:001:0002).

За результатами аукціону, відповідно до протоколу земельних торгів від 26.03.2021 вих.№120, між Головним управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі від 29.03.2021 щодо вищенаведеної земельної ділянки на 7 років, з орендною платою 12,24 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до договору оренди землі від 29.03.2021, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 327,5087 га для ведення фермерського господарства (01.02), вид користування: для сінокосіння та випасання худоби з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, розташовану за межами с. Голошино Білоберізької сільської ради Верховинського району.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" визначено, що земельні ділянки, права на які виставляються на земельні торги, будуть передані в комунальну власність після оприлюднення результатів земельних торгів та укладання договорів оренди таких земельних ділянок відповідно до ст. 117 ЗК України.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01.04.2021 №69-ОТГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність", передано Білоберізькій сільській раді у комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 327,5087 га, яка розташована за межами населених пунктів Білоберізької сільської територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області.

За інформацією Верховинського районного лісгоспу від 16.09.2025, за результатами співставлення матеріалів лісовпорядкування виявлено накладення земельної ділянки із кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу територія Яблуницького лісництва Верховинського районного лісгоспу, а саме: квартал 26 виділи: 22, 35, 36, 41, 51, 52, 57, 58, 59, 60. Орієнтовна площа накладення 10,0 га.

Відповідно до таксаційного опису Яблуницького лісництва Верховинського районного лісгоспу, земельна ділянка, яка передана у комунальну власність Білоберізької сільської ради (кадастровий номер 2620882200:37:001:0002) та яка частково накладається на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу має такі таксаційні характеристики: квартал 26: виділ 22 категорія лісів - протиерозійні, склад Ялина, вік 67 років, запас на 1 га 283 м3; виділ 35 категорія лісів - протиерозійні, склад Ялина, вік 76 років, запас на 1 га 242 м3; виділ 36 категорія лісів - протиерозійні, склад Ялина, вік 127 років, запас на 1 га 260 м3; виділ 41 категорія лісів - протиерозійні, лісові культури, вік 48 років, склад Ялина, запас на 1 га 111 м3; виділ 51 категорія лісів - протиерозійні, вік 57 років, склад Ялина, запас на 1 га 245 м3; виділ 52 категорія лісів - протиерозійні, вік 127 років, склад Ялина, запас на 1 га 260 м3; виділ 57 категорія лісів - протиерозійні, вік 97 років, склад Ялина, запас на 1 га 335 м3; виділ 58 категорія лісів - протиерозійні, вік 37 років, склад Ялина, запас на 1 га 88 м3; виділ 59 категорія лісів - протиерозійні, вік 82 років, склад Ялина, запас на 1 га 250 м3; виділ 60 категорія лісів - протиерозійні, лісові культури, вік 27 років, склад Ялина, запас на 1 га 52 м3.

Згідно з даними Публічної кадастрової карти України та викопіювання з матеріалів лісовпорядкування, проведеного по Верховинському районному лісгоспу у 2013 році, встановлено, що спірна земельна ділянка комунальної власності частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу територія Яблуницького лісництва Верховинського районного лісгоспу.

Факт накладення зазначених вище земельних ділянок у частині визначених площ на землі лісового фонду підтверджується викопіюванням із матеріалів лісовпорядкування, проведеного у Верховинському районному лісгоспі у 2013 році та затвердженого на підставі Протоколу другої лісовпорядної наради від 24.07.2013 з розгляду основних положень проєкту організації і розвитку лісового господарства Верховинського районного лісгоспу Івано-Франківської області; витягом із Проєкту організації та розвитку лісового господарства Верховинського районного лісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" Яблуницького лісництва; планом лісонасаджень Верховинського районного лісгоспу Яблуницького лісництва.

При цьому ні погодження на зміну цільового призначення, ні добровільна відмова чи згода на вилучення або відведення вищезазначеної земельної ділянки у комунальну власність Верховинським районним лісгоспом не надавались.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1-3, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Причиною звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою у цій справі стала незгода з рішенням суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Рішення суду в іншій частині учасниками прави не оскаржується.

Апеляційний суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у ч. 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування Господарським судом Івано-Франківської області під час ухвалення рішення від 22.04.2026 у справі №99/1153/25 норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ч.1 ст.13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 1 ЛК України унормовано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Землі лісогосподарського призначення є самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням (п. "е" ч. 1 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ч. 1 ст. 5 ЛК України).

Згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що, за змістом ст. 63 ЛК України, полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до ст. 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 9 ЛК України).

Згідно зі ст. 30 ЛК України, обласні ради та адміністрації, серед іншого, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад.

Також ч. 1 ст. 57 ЗК України унормовано, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статтею 54 ЛК України передбачено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України (ст. 45 ЛК України).

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства (ч. 1 ст. 47 ЛК України).

Статтею 48 ЛК України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, (до 04.01.2011, у подальшому - Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 01.10.2010 № 298), планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Відповідно до п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (в редакції, чинній з 31.07.2006 до 16.01.2020), до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (в редакції, чинній з 16.01.2020 до 01.01.2022) визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, планово-картографічні матеріали можуть бути належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять. Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц, від 13.11.2019 у справі №361/6826/16.

Окрім того, у постановах Верховного Суду по справах №360/1998/18 від 31.03.2021, №380/375/17 від 06.04.2021, №369/9900/16 від 15.07.2020, №369/16416/18 від 09.06.2021, №359/11910/14 від 16.06.2021, №369/16317/18 від 24.11.2021 вказано, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення (п. 5 Прикінцевих положень ЛК України) та наявності права виключно в уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель.

Як установив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 327,5087 га з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002 перебуває у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу територія Яблуницького лісгоспу.

Відповідно до викопіювання з матеріалів лісовпорядкування, проведеного у Верховинському районному лісгоспі у 2013 році, та інформації Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка комунальної власності частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Верховинського районного лісгоспу, а саме на територію Яблуницького лісництва Верховинського районного лісгоспу, квартал 26, виділи 22 (1,6 га), 35 (0,1 га), 36 (1,0 га), 41 (2,2 га), 51 (0,7 га), 52 (1,3 га), 57 (0,5 га), 58 (1,5 га), 59 (0,3 га), 60 (0,8 га), загальною площею 10,0 га.

Отже, розпорядником земель лісового фонду державної власності на землях спільної власності територіальних громад є Івано-Франківська обласна рада.

Статтею 117 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01.04.2021 №69-ОТГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність", спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження припинення у встановленому законом порядку права постійного користування Верховинського районного лісгоспу спірною земельною ділянкою, у тому числі шляхом добровільної відмови землекористувача від такого права чи вилучення відповідних земельних ділянок у встановленому законом порядку. Водночас відсутні будь-які докази прийняття уповноваженим органом рішення про припинення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою, а також рішення обласної ради про її передачу з державної у комунальну власність.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01.04.2021 № 69-ОТГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність". Така передача здійснена за відсутності належних правових підстав для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою та зміни форми власності на неї, а тому не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак державна реєстрація за Білоберізькою сільською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку також не має належної правової підстави, оскільки здійснена за відсутності законних підстав для набуття територіальною громадою права власності на цю земельну ділянку. Унаслідок таких дій спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави в особі розпорядника цієї землі Івано-Франківської обласної ради, а її право комунальної власності було зареєстровано за Білоберізькою сільською радою всупереч установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що у цьому випадку скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та зареєстрованого щодо неї права власності у поєднанні з віндикаційною вимогою є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр").

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, тобто визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 6 ст. 16 Закону України "Про державний земельний кадастр", земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ч. ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр").

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

За приписами ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Частиною 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Разом із тим державна реєстрація речових прав на земельні ділянки, відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України, здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку (ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", однією з підстав проведення державної реєстрації права власності є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Статтею 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі прав закриваються розділ та реєстраційна справа щодо цього об`єкта нерухомого майна, які не підлягають поновленню, а присвоєний йому реєстраційний номер скасовується.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абз.2).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абз.3).

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Зважаючи на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі з порушенням вимог чинного законодавства зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду, що перебуває у державній власності, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2620882200:37:001:0002, площею 327,5087 га, а також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації права комунальної власності Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області на вказану земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав обмежитися вилученням зі складу спірної земельної ділянки лише 10,0 га земель лісогосподарського призначення, залишивши в силі державну реєстрацію решти площі, ґрунтуються на помилковому ототожненні частини земельної ділянки як просторової частини території з частиною самостійного об`єкта цивільних прав.

Установивши, що спірна земельна ділянка площею 327,5087 га була сформована та зареєстрована з включенням до її складу земель державної власності лісогосподарського призначення, щодо яких не відбулося передбаченого законом припинення права постійного користування, вилучення та зміни цільового призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність формування такого об`єкта в цілому.

При цьому суд не має правових підстав самостійно визначати нову площу, межі, конфігурацію та кадастрові характеристики земельної ділянки, оскільки це належить до компетенції відповідних суб`єктів земельних правовідносин та здійснюється у порядку, встановленому ст. 79-1 ЗК України.

Колегія суддів зазначає, що у таких правовідносинах вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки спрямовані на забезпечення реалізації основного способу захисту - витребування земельної ділянки. Застосування іншого підходу, запропонованого скаржником, фактично призвело б до збереження кадастрового номера та юридичного існування земельної ділянки, сформованої з порушенням вимог земельного законодавства, що, у свою чергу, зумовило б необхідність подальшого визначення її нових меж та площі. За таких обставин обраний спосіб захисту не забезпечує реального та ефективного відновлення порушеного права держави, а лише змінює правовий статус спірного об`єкта, не усуваючи первісного порушення, допущеного під час його формування.

Отже, за встановлених обставин цієї справи, скасування державної реєстрації земельної ділянки як цілісного об`єкта та скасування державної реєстрації права комунальної власності є не надмірним, а необхідним та ефективним способом усунення наслідків незаконного формування земельної ділянки, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак відхиляються апеляційним судом як безпідставні та необґрунтовані. Зокрема, аргументи скаржника про те, що порушення стосується лише 3,05 % площі земельної ділянки, оскільки визначальним є не розмір незаконно включеної частини, а правомірність формування земельної ділянки як цілісного об`єкта цивільних прав. Набуття права оренди за результатами земельних торгів, що саме по собі не свідчить про правомірність формування земельної ділянки та не усуває наслідків порушення права держави. Добросовісність орендаря також не змінює правового режиму земель лісогосподарського призначення та не створює у територіальної громади права розпоряджатися землями, які не вибули з державної власності у встановленому законом порядку.

Таким чином, звертаючись до суду апеляційної інстанції, скаржник у межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження у даній справі, не спростував наведених висновків суду першої інстанції, не довів невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права як необхідних передумов для скасування чи зміни рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 в оскаржуваній частині.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного провадження колегія суддів дійшла висновку залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 19.06.2026 вих.№19062026 без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 у справі №909/1153/25 - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в силу приписів ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 19.06.2026 вих.№19062026 (вх.№01-05/1984/26 від 22.06.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2026 у справі №909/1153/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №909/1153/25 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Манюк П.Т.

Суддя Рим Т.Я.