Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №607/1389/26 — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 вересня 2026 р.

Справа: №607/1389/26

Суддя: Костів О. З.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/1389/26Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

Провадження № 22-ц/817/1044/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 607/1389/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укр Кредит Фінанс» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року (ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дати складення повного тексту не зазначено) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі — ТОВ «Укр Кредит Фінанс», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі — відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 11 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1407-2256 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua). Кредитний договір, у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування», укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Позичальнику надано одноразовий ідентифікатор А4772 для підписання кредитного договору №1407-2256 від 11 червня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит у розмірі 5400.00 грн; строк кредитування 365 днів; базовий період 30 днів; комісія за видачу кредиту 15% від суми кредиту; знижена відсоткова ставка – 1.45% в день; стандартна відсоткова ставка – 1.45% за кожен день користування;

Також додатковою угодою №1 від 16 червня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1407-2256 від 11 червня 2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1900.00 грн. Додатковою угодою №2 від 21 липня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1407-2256 від 11 червня 2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1500.00 грн.

Через неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, станом на 26 листопада 2025 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 18790.00 грн, яка складається із наступного: 4000.00 грн - заборгованість за кредитом, 14790.00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачки 18790.00 грн заборгованості за договором кредиту №1407-2256 від 11 червня 2024 року та судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року позовну заяву ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1407-2256 від 11 червня 2024 року в розмірі 10263.75 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 4000.00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 6263.75 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 1454.20 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що денна процентна ставка у розмірі 2.5%, передбачена пунктами 4.8 та 4.10 договору №1407-2256 від 11 червня 2024 року, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент виникнення спірних правовідносин. Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до щоденно нарахованої заборгованості розмір денної процентної ставки у розмірі 1% за весь період та як наслідок позбавив позивача законного права на отримання процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору. Сторона позивача зазначає, що правомірно нараховувала проценти за кожен день користування кредитом: з 11 червня 2024 року по 20 липня 2025 року - 1.45%.

У зв`язку з викладеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

11 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1407-2256 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), складають єдиний договір. Договір підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором С2744.

Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах:

- сума кредиту – 5400.00 грн;

- строк кредитування - 365 днів;

- базовий період - 30 днів;

- комісія за видачу — 15.00 % від суми кредиту;

- знижена % ставка – 1.45 % в день;

- стандартна % ставка – 1.45 % в день.

За умовами договору №1407-2256 від 11 червня 2024 року, зокрема п.2.2, кредитодавець зобов`язується відкрити кредитну лінію для позичальника шляхом надання грошових коштів позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.

Відповідно до п.4.1 Договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту, становить 5400 грн. Дата надання/видачі кредиту 11 червня 2024 року (п.4.2 Договору).

Базовий період користування кредитом складає 30 календарних дні з дня надання кредиту (п.4.8 Договору).

Строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 10 червня 2025 року. Строк договору може бути продовжений шляхом укладення додаткової угоди (п.4.13 Договору).

Відповідно до п.4.10 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповернутої суми Кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1.45% за кожен день користування кредитом до закінчення строку дії договору або фактичного повернення всієї суми кредиту.

Згідно з п.4.14 Договору реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 12844.59%.

Орієнтовна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 34789.50 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом (п.4.15 Договору).

Також зі змісту договору вбачається, що такий договір підписаний електронним підписом відповідачки, якій було надано одноразовий ідентифікатор А4772, зазначено номер особистого електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 .

В подальшому, між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії №1407-2256, згідно яких ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зобов`язується надати у кредит додаткові грошові кошти, зокрема:

16 червня 2024 року в розмірі 1900 грн;

21 липня 2024 року в розмірі 1500 грн.

Відповідно до умов додаткової угоди від 21 липня 2024 року строк дії кредитного договору продовжений до 20 липня 2025 року.

На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано довідку без номера та дати, видану ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (з відміткою «таємниця фінансової послуги»), згідно якої позичальник через систему платежів LiqPay здійснив видачу відповідачці коштів за кредитним договором №1407-2256 від 11 червня 2024 року на картковий рахунок НОМЕР_1 , а саме:

11 червня 2024 року у сумі 5400 грн, номер платежу 2474205881;

16 червня 2024 року у сумі 1900 грн, номер платежу 2476394539;

21 липня 2024 року у сумі 1500 грн, номер платежу 2492154758.

а всього на суму 8800.00 грн.

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Як слідує з розрахунку заборгованості без номера та дати, складеного ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (з відміткою «таємниця фінансової послуги») про стан заборгованості за кредитним договором №1407-2256 від 11 червня 2024 року, заборгованість ОСОБА_2 станом 26 листопада 2025 року становить 18790.00 грн, яка складається з наступного:

- 4000.00 грн — заборгованість за тілом кредиту;

- 14790.00 грн — заборгованість за відсотками;

ОСОБА_2 здійснювала платежі на погашення заборгованості, у загальному розмірі 15634.18 грн, зокрема:

15 червня 2024 року – 3159.00 грн;

21 липня 2024 року – 4695.85 грн;

26 серпня 2024 року – 3522.12 грн;

27 серпня 2024 року – 81.21 грн;

08 жовтня 2024 року – 2436.00 грн;

07 листопада 2024 року – 1740.00 грн.

Вказані платежі були зараховані частково на погашення заборгованості по тілу кредиту, за відсотками та комісію за видачу коштів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

22 листопада 2023 року прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2024 року. Вказаним Законом внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів – 2.5 %;

протягом наступних 120 днів – 1.5 %.

Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I «Про споживче кредитування», яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №1407-2256 від 11 червня 2024 року існує заборгованість, яку просив стягнути в розмірі 18790.90 грн, яка складається з наступного:

- 4000.00 грн — заборгованість за тілом кредиту;

- 14790.00 грн — заборгованість за відсотками;

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які остання не повернула.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитом згідно з розрахунком позивача здійснювалося в межах обумовленого Договором 365-денного строку кредитування (тобто з 11 червня 2024 року по 20 липня 2025 року) із застосуванням ставки 1.45% на день.

Водночас пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2.5 %; протягом наступних 120 днів – 1.5 %». Тобто, починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2.5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1.5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2.5 % та 1.5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначено окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-IX, норма частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Апеляційний суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону №3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2.5% та 1.5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені в період з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori ) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який було доповнено Законом №3498-ІХ, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №3498-ІХ.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2.5% та 1.5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-ІХ), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії №1407-2256 укладений 11 червня 2024 року, тобто після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за процентами в період з 11 червня 2024 року по 20 липня 2025 року нараховувалась за ставкою у розмірі 1.45% за кожен день користування кредитом, тоді як в силу вимог п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір процентної ставки за вказані періоди не міг перевищувати 1 %.

Враховуючи те, що кредитний договір №1407-2256 укладений 11 червня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже, апеляційний суд виходить з того, що максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору №1407-2256 від 11 червня 2024 року становить:

- за період з 11 червня 2024 року по 15 червня 2024 року за ставкою 1 % становить 270 грн, відповідно до розрахунку: 5400/100х1%х5 днів.

У зв`язку частковою оплатою заборгованості по кредиту 15 червня 2024 року в розмірі 3459.00 грн, з яких 391.50 грн зараховано на оплату відсотків, 810 грн на оплату комісії та 1957.50 грн на оплату тіла кредиту, заборгованість за тілом кредиту становить 3442.50 грн (5400 грн – 1957.50 грн). 16 червня 2024 року відбулося докредитування в розмірі 1900 грн, тому тіло кредиту склало 5342.50 грн (3442.50 грн + 1900 грн).

- за період з 16 червня 2024 року по 21 липня 2024 року за ставкою 1 % становить 1923.30 грн, відповідно до розрахунку: 5342.50/100х1%х36 днів. У зв`язку частковою оплатою заборгованості по кредиту 21 липня 2024 року в розмірі 4695.85 грн, з яких 2810.67 грн зараховано на оплату відсотків та 1885.18 грн на оплату тіла кредиту, заборгованість за тілом кредиту зменшилася на 1885.18 грн та становить 3457.32 грн (5342.50 грн – 1885.18 грн). 21 липня 2024 року відбулося докредитування в розмірі 1500 грн, тому тіло кредиту склало 4957.32 грн (3457.32 грн + 1500 грн).

- за період з 22 липня 2024 року по 26 серпня 2024 року за ставкою 1% становить 1784.63 грн, відповідно до розрахунку: 4957.32/100х1%х36 днів. У зв`язку частковою оплатою заборгованості по кредиту 26 серпня 2024 року в розмірі 3522.12 грн, з яких 2587.68 грн зараховано на оплату відсотків та 934.44 грн на оплату тіла кредиту, заборгованість за тілом кредиту зменшилася на 934.44 грн та становить 4022.88 грн (4957.32 грн – 934.44 грн). У зв`язку частковою оплатою заборгованості по кредиту 27 серпня 2024 року в розмірі 81.21 грн, з яких 58.33 грн зараховано на оплату відсотків та 22.88 грн на оплату тіла кредиту, заборгованість за тілом кредиту зменшилася на 22.88 грн та становить 4000.00 грн (4022.88 грн – 22.88 грн).

- за період з 27 серпня 2024 року по 08 жовтня 2024 року за ставкою 1 % становить 1720.00 грн, відповідно до розрахунку: 4000/100х1%х43 днів. 08 жовтня 2024 року відповідачкою частково здійснено оплату заборгованості по кредиту в розмірі 2436.00 грн, яку зараховано на оплату відсотків. Отже, заборгованість за тілом кредиту залишилась без змін та становить 4000 грн.

- за період з 09 жовтня 2024 року по 07 листопада 2024 року за ставкою 1 % становить 1200.00 грн, відповідно до розрахунку: 4000/100х1%х30 днів. 07 листопада 2024 року відповідачкою частково здійснено оплату заборгованості по кредиту в розмірі 1740 грн, яку зараховано на оплату відсотків. Отже, заборгованість за тілом кредиту залишилась без змін та становить 4000 грн.

- за період з 08 листопада 2024 року по 20 липня 2025 року за ставкою 1 % становить 10200.00 грн, відповідно до розрахунку: 4000/100х1%х255 днів.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що за період з 11 червня 2024 року по 21 липня 2025 року розмір відсотків за користування кредитом становить 17097.93 грн (270.00 грн + 1923.30 грн + 1784.63 грн + 1720.00 грн + 1200.00 грн + 10200.00 грн).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачкою на погашення заборгованості за відсотками були внесені кошти в загальному розмірі 10024.18 грн, на погашення тіла кредиту – 4800 грн, на погашення комісії – 810 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не вправі був стягувати із внесених відповідачкою коштів комісію за видачу кредиту, так як у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, грошові кошти в розмірі 810.00, які були зараховані позивачем 15 червня 2024 року на оплату комісії, підлягають зарахуванню на оплату відсотків за користування кредитом, оскільки таке зарахування не відповідало вимогам закону.

Враховуючи вищенаведені розрахунки сума заборгованості відповідачки перед позивачем по нарахованим відсоткам становитиме 6263.75 грн (17097.93 грн – 10024.18 грн – 810.00 грн).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що існують правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1407-2256 від 11 червня 2024 року в розмірі 10263.75 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 4000.00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 6263.75 грн.

Доводи позивача про те, що відповідно до умов укладеного договору правомірно нараховано проценти за кожен день користування кредитом з 11 червня 2024 року по 20 липня 2025 року в розмірі 1.45%, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору №1407-2256 від 11 червня 2024 року становить 1%, за кожен день користування кредитними коштами.

Отже безпідставними є доводи позивача щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 2.5% протягом усього періоду нарахування заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укр Кредит Фінанс» – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 14 вересня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua