Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №601/890/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/890/26Головуючий у 1-й інстанції Шульгач Н.М.

Провадження № 22-ц/817/1016/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення сторін цивільну справу №601/890/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 червня 2026 року, ухвалене суддею Шульгач Н.М., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03 квітня 2024 між сторонами було укладено договір позики, у відповідності до якого відповідач позичив у позивача грошові кошти в розмірі 1000 доларів США. ОСОБА_4 зобов`язався повертати борг частинами по 200 доларів США щомісячно третього числа з травня по вересень 2024 року. Факт одержання грошей підтверджено письмовою розпискою відповідача. Однак, у встановлений договором позики строк відповідач борг не повернув. Крім того, у зв`язку із тим, що ОСОБА_4 прострочив виконання зобов`язання, згідно ст.625 ЦК України з нього підлягають стягненню і 3 % річних в розмірі 47.15 доларів США. Просить стягнути з відповідача на свою користь 1000 доларів США боргу за договором позики та 3% річних в розмірі 47.15 доларів США.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 03 квітня 2024 року у розмірі 1000 доларів США та сплачений судовий збір у розмірі 1271.26 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просив скасувати оскаржуване рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що ніяких коштів від позивача він не отримував і жодного доказу на підтвердження вказаного позивач не надав. У розписці зазначено лише «позичає», а не «позичив».

Вважає, що з тексту розписки вбачається лише намір позичити, однак у ній не встановлено факту передачі чи отримання коштів, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та не підтверджені жодними доказами, а отримання відповідачем коштів підтверджується розпискою, яку останній склав власноруч, без жодного фізичного, психологічного тиску на нього та оригінал якої зберігається у позивача.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

03 квітня 2024 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 кошти в сумі 1000 доларів США на покупку автомобіля ВАЗ 2110, номерний знак НОМЕР_1 . Зобов`язався повертати кошти частинами, а саме:

- 03 травня 200 доларів США;

- 03 червня 200 доларів США;

- 03 липня 200 доларів США;

- 03 серпня 200 доларів США;

- 03 вересня 200 доларів США.

Вказана обставина підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_4 від 03 квітня 2024 року, на зворотній стороні якої є копія паспорта відповідача.

Відповідач, в порушення умов договору, взяті на себе зобов`язання не виконав та не повернув позивачу позичені кошти по даний час.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 (провадження №61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Колегія суддів зазначає, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі №344/17277/20.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові ВС від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи було долучено оригінал розписки від 03 квітня 2024 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 позичає гроші у ОСОБА_3 в сумі 1000 доларів США, які зобов`язався повертати частинами по 200 доларів США щомісячно 3-го числа з травня по вересень 2024 року, однак даних зобов`язань не виконав.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачем коштів є необґрунтованими та безпідставними, оскільки розписка містить на лише твердження про те, що ОСОБА_4 позичає у ОСОБА_3 гроші, а й зобов`язання щодо їх повернення.

Крім того, у відповідно до висновків, викладених у постанові ОП КЦС ВС від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21, тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані, лежить саме на позичальнику. Коли боргова розписка складена позичальником власноруч, він має спростувати не лише належність підпису, а й факт самого виконання документа та отримання грошей за допомогою беззаперечних доказів.

Оскільки апелянтом не заперечується факт написання спірної розписки, а також не надано доказів на спростування викладених у позовній заяві доводів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно встановив характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписки, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу за вказаною розпискою.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови — 11 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді