Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №607/1387/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/1387/26Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/1021/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №607/1387/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року, ухвалене суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 08 червня 2026 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-капітал», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 17 вересня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2934227, згідно умов якого відповідач отримав кредит на суму 6000 грн.

ТОВ «Авентус Україна» виконало умови кредитного договору в повному обсязі, надавши відповідачу кредиту на потрібну суму.

Однак, відповідач належним чином не виконав зобов`язання та у встановлений строк коштів не повернув. Заборгованість за кредитним договором становить 17058 грн, з яких: 6000 грн – заборгованість за тілом кредиту та 11058 грн – заборгованість за відсотками.

21 квітня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Кредит-капітал» укладено договір відступлення права вимоги №ККАУ-21042021, відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором №2934227 від 17 вересня 2020 року перейшло до позивача.

Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов та стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором №2934227 від 17 вересня 2020 року в розмірі 17058 грн, з яких: 6000 грн – заборгованість за тілом кредиту та 11058 грн – заборгованість за відсотками.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ТОВ «ФК «Кредит капітал» заборгованість за кредитним договором №2934227 від 17 вересня 2020 року у розмірі 4427 грн, а також 691.00 грн в рахунок сплаченого судового збору та 2076.00 грн витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, ТОВ «Кредит-Капітал» подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема зазначає, що згідно п.1.4 кредитного договору, строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього Договору. Відповідно до п.4.1 кредитного договору, строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4 Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п.4.2-4.5 Договору. Згідно п.4.2 кредитного договору, Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.3 Договору. Відповідно п.4.3 кредитного договору, Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Вказує, що Позичальником було послідовно та у повному обсязі виконано умови зазначеного пункту для пролонгації строку дії кредиту, а саме: 25 вересня 2020 року Позичальником було здійснено платіж у розмірі 570.00 грн. Зазначена сума повністю відповідала вимогам п.4.3 Договору щодо мінімального розміру платежу, необхідного для ініціювання пролонгації, що свідчить про спрямування Споживачем належної оферти на продовження строку дії договору. У подальшому, 29 вересня 2020 року Споживач здійснив черговий платіж у розмірі 456.00 грн, який так само у повному обсязі покривав суму нарахованих та несплачених процентів. Аналогічно, 07 жовтня 2020 року Позичальником було внесено платіж у розмірі 912.00 грн.

Вважає, що оскільки цей платіж теж повністю забезпечив покриття суми нарахованих та несплачених на дату оплати процентів, така систематична поведінка Споживача за змістом закону та договору є вчиненням конклюдентних дій, спрямованих на чергове продовження строку користування кредитними коштами.

Оскільки, зазначає апелянт, з боку Товариства протягом встановлених 24 годин з моменту здійснення вказаних платежів не надходило відмови у прийнятті оферти, строк користування кредитом вважається продовженим (пролонгованим) відповідно до умов п.4.3 Кредитного договору.

Таким чином вважає, що дії Позичальника є правомірними та повністю відповідають погодженому сторонами механізму зміни строку виконання зобов`язання.

Вказує, що надалі Кредитодавець здійснював нарахування процентів за стандартною процентною ставкою (що в грошовому еквіваленті становило 114.00 грн на день) виключно на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування коштами. Вказані дії повністю відповідають вимогам п.3.1 Кредитного договору, яким передбачено нарахування процентів за методом «факт/факт», але не більше ніж протягом 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Враховуючи наведене, період правомірного нарахування процентів поза межами строку кредитування тривав з 15 жовтня 2020 року до 12 січня 2021 року включно.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

17 вересня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 в електронній формі укладено договір за №2934227 про надання споживчого кредиту (далі – договір, кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит на суму 6000 грн, строком на 7 днів. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього Договору (п.п.1.3, 1.4 Договору).

Вказаний Договір підписаний відповідачем ОСОБА_2 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А682516.

Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування коштами (п.1.5 Договору), а саме:

Знижена процентна ставка 1.81 % в день від суми кредиту застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору (без пролонгацій), якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку (п.1.5.1).

Стандартна процента ставка 1.90 % в день від суми кредиту, застосовується:

- у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо Споживач не виконав умови, зазначені в пп.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки;

- у межах періоду прострочення, але не більше 90-ти календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 ЦК України (п.1.5.2).

Згідно умов п.1.5 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

- за зниженою ставкою 660.63% річних (п.1.7.1);

- за стандартною ставкою 695.40% річних (п.1.7.2).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту (п.2.1 Договору).

Згідно графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №2934227 від 17 вересня 2020 року (Додаток №1) встановлено, що сума кредиту - 6000 грн, сума нарахованих процентів – 758.10 грн, дата повернення кредиту та сплати нарахованих процентів - 24 вересня 2020 року.

Згідно відповіді ТОВ «ФК «Вей фор пей» №6511-ВП від 16 грудня 2025 року встановлено, що ТОВ «ФК «Вей фор пей» здійснило 17 вересня 2020 року переказ в сумі 6000 грн на картку НОМЕР_2 (а.с.16).

Як вбачається з відповіді АТ «ОТП Банк» № 68-3-23-23/6799-БТ від 30 квітня 2026 року, наданої на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року, в Банку на ім`я ОСОБА_2 відкритий банківський рахунок № НОМЕР_3 (картка № НОМЕР_1 ) та 17 вересня 2020 року на вказану картку зараховано кошти у розмірі 6000 грн.

Як убачається з картки обліку Договору за №2934227 від 17 вересня 2020 року (розрахунку заборгованості), загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №2934227 становить 17058 грн, з яких: 6000 грн – заборгованість за тілом кредиту та 11058 грн – заборгованість за відсотками.

Крім того, з вказаних відомостей про щоденні нарахування та погашення встановлено, що ОСОБА_2 здійснив погашення процентів на суму 2371 грн.

21 квітня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Кредит-капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021.

Відповідно до положень п.1.1 договору, на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги, (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).

Права Вимоги переходять до Нового Кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору, після чого Новий Кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (п.6.2.3).

21 квітня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-капітал» підписано Акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 21 квітня 2021 року до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-21042021 від 21 квітня 2021 року (а.с.21).

З платіжної інструкції АТ «Райфайзен банк» № 29846 від 21 квітня 2021 року встановлено, що ТОВ «ФК «Кредит-капітал» сплатило в користь ТОВ «Авентус Україна» 996426.218 грн.

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021 від 21 квітня 2021 року, від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Кредит-капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №2934227 від 17 вересня 2020 року в сумі 17058 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останнім кредитних коштів. Однак, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач безпідставно та поза межами строку кредитування нараховував відсотки.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Оскільки апелянтом не оскаржується факт укладення кредитного договору, тому в цій частині оскаржуване рішення суду не переглядається.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається з матеріалів справи та не оскаржується апелянтом, 17 вересня 2020 між ОСОБА_2 та первісним кредитором був укладений кредитний договір №2934227, згідно з умовами якого, відповідач отримав 6000 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих відсотків, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст.1048 ЦК України.

Судом беззаперечно встановлено, що погоджений сторонами у договорі строк кредитування становить 7 днів, з 17 вересня 2020 року по 24 вересня 2020 року (п.1.4 договору), зі сплатою процентів згідно умов п.1.5 Договору.

Доводи апелянта про те, що відбулася пролонгація договору у відповідності до п.п.1.4 та розділу 4 Договору, шляхом здійснення відповідачем платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.

Більше того, у пункті 4.3 Договору, на який посилається апелянт, зазначено, що Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Згідно з п.4.4 Договору, Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/ зазначені у договорі.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем до матеріалів справи не долучено доказів того, що товариство акцептувало продовження строку договору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позичальника (апелянта) на продовження строку дії договору після закінчення 7-ми денного строку на нових, значно гірших умовах.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування відсотків після 7-ми денного користування кредитом є безпідставними.

Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору строку кредитування та розміру процентної ставки.

Отже, висновки суду першої інстанції про припинення нарахування процентів після 24 вересня 2020 року та визначення загального розміру заборгованості у сумі 4427 грн. колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та на увагу не заслуговують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» — залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді