Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №564/2859/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2859/26

15 вересня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Левчук В.В.

розглянувши матеріали, що надійшли від Відділення поліції №2 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, посвідчення водія НОМЕР_1 , проживає в АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Костопільського районного суду Рівненської області надійшли матеріали (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №717909 від 13.07.2026 року) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату і час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.2 ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Дмитренко О.О., подала до суду письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких останній зазначає, що 12.07.2026, у вечірній час він зустрівся зі своєю дівчиною, з якою поїхав у кафе, де замовив собі безалкогольне пиво, але коли принесли пиво і він зробив кілька ковтків, то він зрозумів, що пиво алкогольне і що замовлення переплутали, а тому він не став допивати пиво, оскільки був за кермом. По дорозі його зупинили поліцейські та запитали, чи він не вживав алкогольні напої. Він відповів чесно, що трохи випив пива, після чого поліцейський запитав чи погоджується він пройти огляд на стан сп`яніння, на що він погодився. Під час спілкування подивився на індикатор бодікамери поліцейського, індикатор якої світився зеленим кольором, тобто відеозапис не здійснювався. Після цього він одразу повідомив поліцейському, що бажає пройти огляд у присутності адвоката. Поліцейський відповів, що чекати адвоката не буде, але він відповів, що без адвоката проходити огляд не бажає, що має здійснюватися відеофіксація, але поліцейський відповів, що у нього інші правила. Після цього він запропонував разом поспілкуватися з адвокатом по телефону за допомогою гучномовця, на що вираз обличчя поліцейського змінився. Інший поліцейський почав називати ознаки сп`яніння, які, за його словами, були виявлені у нього. Після цього поліцейський запитав чи погоджується він пройти огляд, на що останній здивувався. Вказує, що оскільки працівники поліції відмовили йому залучити до огляду адвоката та не здійснювали відеофіксацію, то він відмовився проходити огляд. Після цього відносно останнього було складено відповідні матеріали, а він сам власноручно написав на аркуші пояснення, виклавши причини відмови від проходження огляду. Просить врахувати пояснення під час розгляду справи.

В судовому засіданні захисник пояснення підтримала, просила закрити провадження у справі, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Також захисником подано клопотання про визнання доказів недопустимими та недостовірними. Мотивуючи подане клопотання захисник висловлює припущення, що долучений до матеріалів справи відеозапис зроблено на мобільний телефон поліцейського, що є порушенням вимог КУпАП та Інструкції.

Також, захисником подано клопотання про закриття провадження у справі. Мотивуючи подане клопотання, захисник посилається на недійсність долученого відеозапису та відсутність свідків при відмові її підзахисного від проходження огляду. Також зазначає про упередженість працівників поліції, а також те, що названі ознаки алкогольного сп`яніння не були встановлені. Крім того, звертає увагу на невідсторонення її підзахисного від керування транспортним засобом, неправомірну зупинку та порушення права на захист.

Суд, заслухавши пояснення захисника, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши протокол та матеріали, додані до протоколу, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так судом встановлено, що 12.07.2026 о 23:49 год, на автодорозі с.Деражне – с.Бичаль, громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2114, з державним номерним знаком НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 6820 на місці зупинки та у медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР.

Зазначене підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №717909 від 12.07.2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 12.07.2026 року; направленням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 12.07.2026 року; зобов`язанням ОСОБА_1 від 12.07.2026; довідкою від 13.07.2026; долученим до матеріалів справи відеозаписами, які містяться на оптичному диску.

Підстави ставити під сумнів вказані докази відсутні, оскільки вони є об`єктивними, відповідають вимогам ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, узгоджуються між собою і нічим не спростовані.

При цьому суд не приймає до уваги викладені у поясненнях ОСОБА_1 доводи щодо того, що він повідомляв поліцейських про бажання залучити адвоката для проведення огляду на визначення стану сп`яніння і що поліцейський не забажав чекати адвоката, що повідомляв поліцейського про необхідність здійснювати відеофіксацію та що спочатку погоджувався пройти огляд, а також інші доводи, оскільки такі доводи повністю спростовуються відеозаписом, який міститься на оптичному диску та який долучений до протоколу.

Такі доводи ОСОБА_1 та його захисника суд розцінює, як позицію захисту.

Також суд не вбачає підстав для визнання долучених до матеріалів справи відеозаписів неналежними та недопустимими доказами, оскільки висновки захисника про те, що запис вівся на власний мобільний телефон працівника поліції базуються на припущеннях.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Закон України «Про Національну поліцію» (ст. 40) та Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена Наказом МВС № 1026, регулюють порядок використання службових (портативних, нагрудних або стаціонарних) відеореєстраторів. Водночас зазначені нормативно-правові акти не містять прямої заборони на використання поліцейським інших наявних технічних засобів (зокрема, мобільного телефону) у випадках, коли фіксація правопорушення стандартними засобами є об`єктивно неможливою, обмеженою (наприклад, через розрядження батареї боді-камери, технічну несправність чи раптовість виникнення події) або недостатньою для повної фіксації обставин.

Суд наголошує, що визначальними критеріями оцінки відеозапису як доказу є його автентичність, безперервність, повнота та відображення реальних обставин події, а не виключно відомча належність пристрою, на який здійснено запис.

Аналізуючи наданий відеозапис, суд встановив, що він є цілісним, не містить ознак монтажу, кадрування чи стороннього втручання; чітко фіксує хронологію подій: факт зупинки, перебування за кермом, спілкування з водієм, виявлення ознак сп`яніння, роз`яснення прав та процедуру пропозиції проходження огляду; дає змогу ідентифікувати особу правопорушника

Також, суд звертає увагу, що з метою доведення вказаних обставин захисником було здійснено адвокатські запити до поліції, у зв`язку із чим подавалося клопотання про відкладення розгляду справи. Разом з тим, зі слів захисника, відповідь на вказані запити не отримана.

Окрему увагу суд звертає на те, що об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у даній справі становить відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

На наявному у матеріалах справи відеозаписі чітко, безперервно та послідовно зафіксовано процедуру пропозиції водієві пройти огляд на місці за допомогою спеціального технічного засобу або в закладі охорони здоров`я.

Також, на зазначеному відеозаписі водій ОСОБА_1 висловив пряму, усну та недвозначну відмову від проходження такого огляду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії»), питання допустимості доказів є прерогативою національних судів, а ключовим критерієм є справедливість судового розгляду в цілому. Оскільки фіксація відмови водія мала публічний характер, відбувалася під час виконання поліцейським службових повноважень і не порушувала конституційних прав особи на недоторканність приватного життя, цей запис є належним носієм інформації про сам факт вчинення правопорушення.

Суд вважає, що невизнання відеозапису мобільного телефону допустимим доказом виключно з формальних причин (через марку чи тип пристрою) призвело б до нівелювання суті правосуддя. Це дозволило б особі, яка ухилилася від законної процедури перевірки на стан сп`яніння, уникнути відповідальності за наявності беззаперечного відеопідтвердження її протиправної поведінки.

Таким чином, наданий відеозапис, навіть якщо він здійснений на мобільний телефон працівника поліції, у сукупності з іншими матеріалами справи (протоколом про адміністративне правопорушення, письмовими поясненнями тощо) повністю й беззаперечно доводить вину водія у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Формальна відсутність пристрою фіксації у переліку спеціальних технічних засобів МВС не може бути підставою для відхилення доказу, який містить беззаперечні фактичні дані про вчинення правопорушення, що становить підвищену суспільну небезпеку (керування у стані сп`яніння). Зворотний підхід свідчив би про надмірний формалізм (надмірну процесуальну делікатність) на шкоду завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Тим паче, що ОСОБА_1 на відеозаписі і у своїх письмових поясненнях підтверджує, що вживав алкогольні напої та сів після цього за кермо.

Відповідно до п.2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції..

За ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

На підставі досліджених доказів, судом встановлено наявність одночасно двох обов`язкових умов притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП: керування транспортним засобом і відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Відтак, суд дійшов переконливого висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.

При цьому, судом не встановлено підстав для закриття провадження у справі.

Доводи захисника про упередженість працівників поліції та позапроцесуальне спілкування повністю спростовуються долученими відеозаписами.

Щодо тверджень захисника про те, що працівники поліції лише перелічили ознаки сп`яніння, в тому числі у протоколі, але не «встановили» їх належним чином, суд зазначає таке.

Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння чітко врегульований ст. 266 КУпАП та спільною Інструкцією МВС та МОЗ України № 1452/735. Відповідно до розділу І цієї Інструкції, підставою для зупинки та проведення огляду водія є саме наявність у нього ознак, перелік яких є чітко визначеним (зокрема: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці тощо).

Суд наголошує, що за своєю правовою природою виявлення ознак сп`яніння на місці зупинки є органолептичним та візуальним методом фіксації. Працівник поліції, виконуючи функції держави щодо гарантування безпеки дорожнього руху, наділений законним правом та обов`язком оцінити зовнішні прояви поведінки та фізіологічного стану водія за допомогою власних органів чуття (зору, слуху, нюху). Законодавство не вимагає і не передбачає інструментального, лабораторного чи медичного підтвердження наявності таких ознак (як-от запаху чи тремтіння рук) до моменту пропозиції пройти огляд.

Таким чином, дії поліцейського щодо фіксації ознак сп`яніння в протоколі є виконанням імперативної вимоги закону, а не виявом особистої упередженості чи «суб`єктивізму».

Також, чинне законодавство передбачає чітку та безальтернативну процедуру для випадків, коли водій вважає висновки поліцейського помилковими чи суб`єктивними. Механізмом спростування «суб`єктивних» підозр працівника поліції є проходження водієм огляду або на місці за допомогою спеціального технічного засобу (алкотестера), або у медичному закладі.

Проте, як встановлено судом під час перегляду відеозапису, водієві ОСОБА_1 було запропоновано пройти такий огляд у встановленому законом порядку для об`єктивного підтвердження або спростування наявності стану сп`яніння. Водій від використання алкотестера та від поїздки до закладу охорони здоров`я відмовився у категоричній формі.

Усвідомлена відмова водія від проходження огляду позбавила можливості перевести правову дискусію у площину об`єктивних цифрових чи лабораторних показників. Відтак, особа, яка сама відмовилася від законного способу перевірки підозр поліцейського, не може в подальшому посилатися на «суб`єктивність» чи «недоведеність» цих підозр як на підставу для закриття справи.

З огляду на це, суд кваліфікує доводи захисника як спробу викривити норми матеріального та процесуального права з метою уникнення відповідальності, а тому відхиляє їх як безпідставні.

Стосовно доводів захисника про незаконність зупинки транспортного засобу працівниками поліції як підстави для визнання всіх наступних процесуальних дій та зібраних доказів недопустимими, суд зазначає таке.

Диспозиція статті 130 КУпАП встановлює відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані сп`яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Суд наголошує, що законність чи незаконність причин зупинки транспортного засобу працівниками поліції не охоплюється диспозицією статті 130 КУпАП.

Предметом доказування у цьому провадженні є виключно факт керування особою транспортним засобом та наявність/відсутність її усвідомленої відмови від проходження законної процедури огляду на стан сп`яніння (або перебування в такому стані).

Питання щодо правомірності дій поліцейських під час зупинки автомобіля (наявності чи відсутності підстав, передбачених ст. 35 Закону України „Про Національну поліцію“) лежить поза межами предмета дослідження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП. Якщо водій вважає дії працівників поліції щодо зупинки його транспортного засобу протиправними, він не позбавлений права оскаржити такі дії у встановленому законом порядку – шляхом подання скарги до органів вищого рівня або в порядку адміністративного судочинства.

Сам по собі факт зупинки автомобіля (навіть якщо припустити наявність процесуальних суперечностей щодо її причин) не звільняє водія, який перебуває за кермом джерела підвищеної небезпеки, від обов`язку виконувати інші законні та імперативні вимоги поліцейського, зокрема щодо проходження огляду на стан сп`яніння за наявності чітко виявлених ознак останнього.

Таким чином, можлива незгода сторони захисту з підставами зупинки транспортного засобу не може слугувати законним виправданням для відмови від проходження огляду та не є правовою підставою для закриття провадження у справі за відсутністю складу правопорушення. Відтак, суд відхиляє зазначені доводи як такі, що не стосуються суті висунутого обвинувачення

Враховуючи обставини справи, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень та виправлення особи правопорушника, суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення в межах санкції ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, що повинно бути достатнім для його виправлення.

Згідно статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665,60 грн. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 40-1, 130, 251, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 /одна тисяча/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 /сімнадцять тисяч/ гривень.

Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК у Рівнен.обл. /Рівнен.обл./ 21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, Код класифікації доходів бюджету: 21081300.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 665 грн. 60 коп. судового збору.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Згідно із ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до вимог ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

-подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

-витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Костопільський районний суд Рівненської області.

Постанова підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.

СуддяВ. В. Левчук