Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №711/5620/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5620/26

Номер провадження2/711/3235/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Казидуб О.Г.

при секретарі Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Романенко Михайло Едуардович, який діє в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 42649746) звернувся через систему «Електронний суд» до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200521004 щодо кредитування.

Відповідно до умов Кредитного договору банк надав позичальнику у користування кредитні кошти з встановленим строком користування з 04 травня 2016 року (видана кредитна картка), а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено Договір факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року.

Станом на 29 травня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 23462 грн. 99 коп., з яких, 5941 грн. 08 коп. – заборгованість за кредитом; 11989 грн. 01 коп. – заборгованість за відсотками; 1612 грн. 23 коп. - сума збитків з урахуванням 3% річних; 3920 грн. 67 коп. – сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань.

Просять суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором № 200521004 від 04.05.2016 року в загальному розмірі 23462 грн. 99 коп., судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Казидуб О.Г.

03 червня 2026 року ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, зазначивши в резолютивній частині позовної заяви про розгляд справи без участі представника.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду невідомі. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення рекомендованого повідомлення за зареєстрованою адресою проживання та шляхом направлення «СМС-повідомлення» в додаток «Вайбер».

Справу розглянуто за правилами заочного розгляду передбаченими ст. 280-282 ЦПК України за відсутності відповідачів повідомлених у встановленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, які не з`явилися в судове засідання без повідомлення причин, не подали відзиву проти позову, а представник позивача не заперечує проти такого порядку розгляду справи.

Суд, дослідивши та вивчивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що як зазначає позивач в своїй позовній заяві, що 04 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200521004 щодо кредитування (Кредитний договір).

В судовому засіданні встановлено, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано: Заяву (оферту) № 200521004 від 04 травня 2016 року, підписану між ОСОБА_1 та Анкету № 2748953 від 04 травня 2016 року.

Як вбачається з п. 1 Заяви (оферти) № 200521004 від 04 травня 2016 року, ОСОБА_1 пропонує (робе оферту) ПАТ «Банк Михайлівський» на умовах, викладених в Заяві, Умовах надання та обслуговування платіжних карток Банку, зазначених в ОП Заяви (Умови по картках) та Тарифах по картках банку (Тарифи по картках) укласти з ним Договір про надання та використання платіжної картки.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами Договору про надання та використання платіжної картки, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 .

Нормами ч.2 ст.638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проте, матеріали справи не містять жодної редакції Публічної пропозиції, оприлюдненої на веб-сайті та чинної на дату укладання договору між сторонами відповідно до тверджень сторони позивача, з погодженням усіх істотних умов, зокрема, розміру кредитного ліміту, відсотків за користування кредитом, строку кредитування, тощо.

Відповідно, надані разом з позовною заявою Заява (офертуа) № 200521004 від 04 травня 2016 року, підписану між ОСОБА_1 та Анкета № 2748953 від 04 травня 2016 року, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів укладення Договору між сторонами у вказану позивачем дату, не свідчать про укладення між сторонами Кредитного договору та отримання за його умовами грошових коштів.

Виходячи з вищевикладеного, надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову

Суд також зауважує, що Довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту не може вважатись складовою кредитного договору, оскільки форма такого документу носить інформаційний характер за відсутності інших доказів.

В цьому контексті слід наголосити, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року, справа № 923/875/19, яку суд враховує при вирішенні спору по суті(ч.4 ст.263ЦПК України), зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний(постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час вивчення справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279, 280-283 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий: О. Г. Казидуб