Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №750/3836/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3836/26

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1458/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді:Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

Відповідач: ОСОБА_1

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, (суддя Косенко О.Д.), ухвалене у м. Чернігів,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 року в розмірі 67776.18 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 14.11.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у формі електронного документу з використанням електронного підпису, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а відповідно до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року – до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 10 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 10/07/25-Е, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 67776.18 грн, з яких: 21999.20 грн – заборгованість за тілом кредиту; 45776.98 грн – заборгованість по відсотках за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт укладення 11.08.2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору №211367147 в електронній формі, а також розмір наданого кредиту - 22000 грн, підтверджено матеріалами справи. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними. Окрім цього, невід`ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу. Тому не заслуговують на увагу твердження відповідача щодо відсутності належного реєстру прав вимог за договором факторингу, оскільки копії Реєстрів прав вимоги – додатків до договорів факторингу містять підписи керівників та печатки сторін договорів, а доводи позивача щодо необхідності виготовлення та подачі до суду Реєстрів саме у такому вигляді з огляду на їх великий обсяг і необхідність збереження конфіденційної інформації про клієнтів банку стороною відповідача не спростовані, клопотання про витребування цих доказів у оригінальних примірниках до суду не заявлено. Копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Разом з тим суд, прийшов до висновку про те, що оскільки у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та враховуючи відсутність достовірних і допустимих відомостей щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС» просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, укладення договорів факторингу та підписання відповідних реєстрів прав вимоги, дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу до позивача права грошової вимоги. Позивач зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року був чинним на момент передання права вимоги, а за його умовами перехід права вимоги пов`язується не з датою укладення договору факторингу, а з моментом підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, до якого після виникнення кредитного зобов`язання було включено вимогу до ОСОБА_1 .. На думку апелянта, надані до справи договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимоги, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжні інструкції та інші докази у своїй сукупності підтверджують послідовний перехід права вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС», а тому висновок місцевого суду про недоведеність такого переходу не відповідає фактичним обставинам справи. Виходячи із сутності договорів фактрингу, їх предметом є не відступлення права вимоги за конкретним договором, а передання фактору прав вимоги, перелік яких наведений у відповідних реєстрах прав вимоги. Сторони договору визначили механізм відступлення права вимоги як щодо зобов`язань, які існували на момент укладення договору, так і щодо зобов`язань, що можуть виникати в подальшому, із закріпленням їх передачі у наступних реєстрах прав вимоги, що цілком відповідає змісту та правовій природі договору факторингу. Кожна із сторін договорів факторингу на всіх етапах переходу прав вимоги дотрималась вимог цивільного законодавства та спеціальних норм законодавства про фінансові послуги. Істотні умови договорів факторингу зазначені в тексті договорів та деталізовані у Реєстрах прав вимоги до них, які є їх невід`ємними частинами, що свідчить про належність і законність укладених правочинів. Матеріали справи містять достатні та належні докази надані позивачем на підтвердження оплатності укладених договорів факторингу. Крім того, особа яка подала апеляційну скаргу вважає, що застосована судом першої інстанції судова практика не є актуальною при вирішенні даного спору. Крім того, ТОВ «ФК «ЕЙС» просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 6 656 грн судового збору, понесених у суді першої та апеляційної інстанції у цій справі та 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач не надав належних доказів виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а саме доказів здійснення фінансування, яке є істотною ознакою договору факторингу. Наявний в матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків не є належним доказом здійснення господарської діяльності або факту перерахування коштів за договором факторингу, оскільки він є інформаційним документом для звірки даних бухгалтерського обліку, а не первинним документом. Всі укладені до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 додаткові угоди не змінюють визначений самим договором порядок оплати: фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Судом встановлено, що 14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідач (разом - Сторони) уклали Кредитний договір № 211367147 (далі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису MNV3B6S9 (а.с. 24 зворот-28).

Зокрема, Відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику (а.с. 29-35), які є невід`ємною частиною кредитного договору, після чого подав Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (а.с. 36).

Правилами до Кредитного договору передбачено, що Позичальник у Заявці зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов`язаний оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін в таких даних.

За результатами заповнення Заявки здійснюється своєчасна перевірка дійсності та аутентифікація Платіжної картки Позичальника згідно з стандартами відповідних платіжних систем. Рішення про надання чи відмову у наданні кредиту приймається Товариством на підставі обробки персональних даних Позичальника, зазначених в Заявці, та будь-якої додаткової інформації, наданої Позичальником, чи отриманої Товариством з інших джерел (Розділ 3 Правил).

Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 44).

З наданого Позивачем Порядку дій Споживача в інформаційно – телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 37-43) та Алгоритму дії ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» стосовно укладення кредитних договорів (а.с. 45-46) вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику та виконання певного набору дій, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Отже, заповненням Заявки Позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту “СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 6000 грн, одразу після укладення договору, який має бути повернуто до 14.12.2021 (п. 1.3).

Позичальник в будь-який час протягом дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту ( отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання. ( п.1.4)

На період дисконтного періоду сторони обумовили розмір відсоткової ставки – 0.73% від суми кредиту за кожний день користування. ( п.1.9.1)

За умови продовження строку дисконтного періоду на умовах п.1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7 договору строку, нарахування процентів здійснюється за індивідуальною процентною ставкою у розмір 1.46% за кожен день. ( п.1.9.2)

Пунктом 1.9.3 сторони передбачили що, якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без вчасної оплати процентів в порядку передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою ставкою в розмірі 1.98 % в день.

Основна сума кредиту має бути повернута не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі, якщо позичальник продовжує користуватись грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, з урахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії договору на умовах п.1.12. договору, основна сума кредиту повинна бути повернута в строки передбачені п.1.12.1. ( п.1.11)

Пункт 1.12.1 договору передбачається, що зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконотного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дти закінченн дисконтного періоду.

Отже , у договорі сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, у тому числі процентні ставки.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 6000,00 грн на банківську карту Позивача № НОМЕР_1 , що підтверджується копією відповідного платіжного доручення (а.с. 47). Пізніше, 24.11.2021 та 01.12.2021 на цю ж картку було перераховано кошти у розмірі 10000 грн та 6000 грн, що у загальному становить суму передбачену у п.1.1. у розмірі 22000 грн (а.с. 47 на звороті, 48).

Факт належності указаної банківської картки Відповідачу та перерахування коштів за банківськими реквізитами Відповідача також підтверджується листом АТ «Універсалбанк» від 20.04.2026 № БТ/Е-15294, отриманим на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 124-125).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору № 211367147 від 14.11.2021 року із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

З розрахунку заборгованості проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що товариством в період з 14.11.2021 року по 14.12.2021 року проводилось нарахування відсотків за дисконтною відсотковою ставкою у розмірі 0,73%. ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору внесено кошти 14.12.2021 року в сумі 3388 грн, які були роз приділені; 3387,20 на погашення відсотків та 0,80 грн на погашення тіла кредиту. В подальшому нарахування відсотків у період з 15.12.2021 року по 13.01.2022 року здійснювалось за індивідуальною відсотковою ставкою у розмірі 1,46%, а в період з 14.01.2022 року по 15.02.2022 року за базовою відсотковою ставкою у розмірі 1.98%.( а.с.91-92)

Згідно з розрахунку заборгованості проведеного ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитом станом на 15.02.2022 року становила 21999,20 грн по тілу кредиту та 40501.54 грн по відсотках, разом 62500,74 грн. Товариством проведено нарахування заборгованості в період з 16.02.2022 року по 03.03.2022 рік з застовуванням нарахування відсотків за базовою відсотковою ставкою 1.98%.( а.с.93)

Таким чином нарахування відсотків проведено з урахуванням умов договору щодо застосування дисконтної процентної ставки з 14.11.2021 року по 14.12.2021 року, індивідуальної відсоткової ставки 15.12.2021 року по 13.01.2022 року та базової відсоткової ставки, з урахуванням строку дії пільгових періодів кредитування та в межах строку дії кредитного договору.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сума заборгованості за кредитним договором, на момент відступлення права вимоги становить – 62500,74 грн, яка складається з: 21999,20 грн - заборгованість по тілу кредиту; 40501,54 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с. 91-92).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с. 56-59).

Згідно з п.2.1. цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3, 4.1 указаного договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Пунктом 8.2. договору визначено, що він закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 62 зворот).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою текст договору факторингу викладено у новій редакції. Зокрема, пункти 1.3, 4.1 викладено у такій редакції: право вимоги - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 63-65).

Додатковими договорами (№27 від 31 грудня 2021 року, №32 від 31 грудня 2023 року) до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк дії Договору факторингу продовжувався відповідно до 31 грудня 2022 року, до 31 грудня 2023 року (а.с. 67-68).

У реєстрі прав вимоги №173 від 16.02.2022 року зазначено під номером 706 боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №211367147 від 14.11.2021 року з загальною сумою відступленої грошової вимоги 62500.74 грн (а.с. 69 зворот,69).

Згідно з протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно реєстру прав вимоги № 173від 15.02.2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло за Реєстром прав вимоги 173 від 16.02.2022 року права вимоги щодо 3297 боржників на суму 59689924.87 грн. Актом звірки взаєморозрахунків сторони підтвердили, що станом на 31 грудня 2022 року ТОВ «Таліон Плюс» здійснило оплату за вказаним Реєстром у повному обсязі (а.с. 71, зворот 71).

Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за такими договорами новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору (14.11.2021 року) договори факторингу були чинними, передача права вимоги здійснювалася на підставі реєстрів прав вимоги.

5 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, згідно з п.2.1. якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, зазначених вказаним договором (а.с. 72-74).

Додатковими угодами №2 від 03.08.2021 року та №3 від 30.12.2022 року сторони строк дії договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року до 20.12.2024 року.

У реєстрі прав вимоги № 10 від 31.07.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.11.2020 року зазначено боржника ОСОБА_1 та договір кредиту №211367147 від 14.11.2021 року з загальною сумою заборгованості 67776.18 грн (а.с. 78,зворот,78).

Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно Реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 року сторони підтвердили погоджену дату відступлення прав, визначених у реєстрі від 31.07.2023 року з врахуванням п.4.1 договору, вони перейшли від клієнта до фактора у вказану дату та будь-яких зауважень не має. ( а.с.80)

Відповідно до платіжної інструкції від 1 серпня 2023 року за № 4484 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» здійснило оплату за вказаним Реєстром в сумі 2586694.30 грн (а.с. 80 зворот).

10 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»(клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС»(фактор) укладено договір факторингу № 10/07-25-Е, згідно з п.1.1. якого фактор зобов`язується передати гошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі,право на одержання яких належить клієнту. ( а.с 81-84)

Відповідно до акту прийому-передачі та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №10/07-25-Е від 10 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги заборгованості, зокрема, до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 року на загальну суму 67776.18 грн, в тому числі: 21999,20 грн - тіло кредиту, 45776.98 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 87).

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 10/07-25-Е від 10.07.2025 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 18136 осіб з загальною сумою заборгованості 33020048735 грн.( а.с.84)

Факт сплати ТОВ «ФК «ЕЙС» ціни відступлення права вимоги за договором факторингу № 10/07-25-Е у сумі 1226264.57 грн (п. 3.3 договору) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №346 від вересня 2025 року, № 359 від 24 вересня 2025 року (а.с. 90).

Із виписки з особового рахунку за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 , сформованої ТОВ «ФК «ЕЙС», вбачається, що станом на 26 грудня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 не погашена та становить 67776.18 грн, в тому числі: 21999,20 грн - тіло кредиту, 45776.98 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 94).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (подібні правовідносини щодо договору факторингу № 28/1118-01 та наступних відступлень) роз`яснив, що факторинг допускає відступлення як наявних, так і майбутніх вимог, при цьому для розмежування таких вимог застосовуються різні критерії (для наявної - строк платежу, для майбутньої - момент виникнення), а також наголосив на необхідності індивідуалізації права грошової вимоги та можливості його визначення не пізніше моменту виникнення відповідної майбутньої вимоги.

Звертаючись з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» посилалося на те, що право грошової вимоги за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 набуте ним унаслідок послідовного відступлення за договорами факторингу та відповідними реєстрами прав вимоги.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив із того, що оскільки у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та враховуючи відсутність достовірних і допустимих відомостей щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора відсутні підстави для задовлення позову.

Такий висновок є помилковим, оскільки судом не враховано, що момент переходу права вимоги визначається умовами договору та настанням обставин, які забезпечують її визначеність (індивідуалізацію).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 4.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та додаткової угоди до нього №26 від 31.12.2020 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Факт наявності або відсутності фінансування за відповідним договором є внутрішніми взаємовідносинами фінансових компаній. За умови відсутності фінансування спір може виникнути лише між сторонами договору.

Здійснивши аналіз умов вище зазначених договорів, колегія суддів вважає, що між цими особами було укладено саме договори факторингу. Такі договори укладено між юридичними особами, які є фінансовими установами, в судовому порядку недійсними не визнані, підстав вважати їх нікчемними, немає. Умовами цих договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру прав вимоги, чи акту приймання передачі та не пов`язано з оплатою за договором факторингу. Перехід прав вимоги по кожному з договорів факторингу доведено вище переліченими належними та допустимими доказами, поданими позивачем до позовної заяви. Отже, позивач є належним кредитором та отримав право вимоги за Кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 року.

Таким чином, за умовами договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, оскільки підписання реєстру права вимоги №173 відбулось 16.02.2022 року, тобто після укладення кредитного договору №211367147 від 14.11.2021 року.

Апеляційний суд зазначає, що факт набуття ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підтверджується належними доказами, не спростований відповідачем та є доведеним.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню 6 656 грн судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивач надав: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року з додатком № 1 до нього, додаткову угоду № 25771242923 від 01 вересня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19.10.2018 року, довіреність від 11 серпня 2025 року (а.с. 95-100).

Апеляційна скарга містить клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем у суді апеляційної інстанції. На підтвердження їх понесення суду надано:довіреність від 31.03.2026 року, акт прийому-передачі наданих послуг, який є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року.

Колегія суддів, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ТОВ «ФК «ЕЙС» на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьої статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатами (складання позовної заяви, адвокатського запиту та клопотання про витребування інформації, апеляційної скарги, додаткових пояснень), задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, відсутність клопотання про зменшення розміру судових витрат, складність справи, прийшла до висновку що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 13 000 грн є не співмірним зі складністю справи, обсягом наданої роботи та часом її виконання, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 10 000 грн.

Керуючись ст.ст.141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.3, 4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 травня 2026 року – скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місце знаходження: 02094, м. Київ, вул. Алматинська 8, офіс 310 ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №211367147 від 14.11.2021 у розмірі 67776.18 грн, в тому числі: 21999,20 грн - тіло кредиту, 45776.98 грн - проценти за користування кредитом , 6 656 грн судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: