Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №591/1943/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/1943/24

Номер провадження 22-ц/816/2556/26

Категорія - 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги:

представника Головного управління Національної поліції України в Сумській області Грищенко Валерії Леонідівни

та представника Державної казначейської служби України Кравченко Наталії Миколаївни

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2026 року в цивільній справі № 591/1943/24, ухвалене в м. Суми у складі судді Клименко А.Я. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Сумській області, Відділення поліції №1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, повний текст рішення виготовлено 11 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

23 лютого 2024 року ОСОБА_1 в особі представника — адвоката Пєтухова А.Ю. звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 грудня 2021 року під час огляду місця події у приміщенні будівлі ТДВ «Маяк» у с. Боромля було виявлено належний йому карабін «МКМ-072 Сб» К-7,62 № КІ-МО-4721 та два магазини з 15 патронами 7,62?39 6ПЗ. Зброю та боєприпаси працівниками поліції було вилучено, а щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 191 КУпАП.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року у справі № 588/63/22 ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 191 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення з оголошенням усного зауваження та постановлено повернути йому вилучені карабін і два магазини з 15 патронами.

Оскільки вилучене майно позивачу фактично повернуто не було, 28 липня 2022 року його представник - адвокат Пєтухов А.Ю. направив адвокатський запит щодо встановлення місцезнаходження майна та контактних даних особи, у якої його можна отримати. Відповіддю від 05 серпня 2022 року № 6135/68-22 підтверджено, що вилучені у ОСОБА_1 зброя та боєприпаси були направлені до ВП № 1 (м. Тростянець), однак інформації про їх фактичне місцезнаходження надано не було.

14 вересня 2022 року адвокатом Пєтуховим А.Ю. направлено вимоги до керівництва ВП № 1 (м. Тростянець) та ГУНП в Сумській області щодо виконання постанови суду від 16 лютого 2022 року та повернення вилученого майна. У відповідь повідомлено, що повернути карабін та два магазини з 15 патронами неможливо, оскільки в період з 01 березня 2022 року по 25 березня 2022 року, після захоплення приміщення ВП № 1 (м. Тростянець) військовослужбовцями РФ, вказане майно зникло.

Позивач зазначав, що постанову суду в частині повернення вилученого майна не виконано, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості володіти та користуватися належним йому майном, яке фактично втрачено. Таку бездіяльність працівників поліції він вважав незаконною та вказував, що внаслідок неповернення майна йому завдано майнової та моральної шкоди.

Моральну шкоду позивач пов`язував із постійним психологічним напруженням, розчаруванням, емоційними переживаннями, відчуттям несправедливості та безпорадності через неможливість повернути належне йому майно, а також тривалою невизначеністю щодо відновлення порушених прав. Додаткових моральних страждань, за його твердженням, завдала необхідність неодноразово звертатися до органів поліції та суду для захисту своїх прав. Крім того, внаслідок втрати зброї позивач був позбавлений можливості користуватися власним майном, у тому числі в умовах повномасштабного вторгнення РФ. На час звернення до суду позивач проходить військову службу у Збройних Силах України.

Враховуючи викладене та, остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 45624 грн майнової шкоди, 50000 грн моральної шкоди, 2271,85 грн та 3634,96 грн витрат на проведення товарознавчої експертизи, а також 38000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 45624 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, 10000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 5906 грн 81 коп. витрат на проведення експертиз та 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача Головного управління Національної поліції України в Сумській області 01 липня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі представник ГУНП в Сумській області посилається на відсутність правових підстав для покладення на державу обов`язку з відшкодування заявленої позивачем шкоди. Зазначає, що для відповідальності державного органу за завдану шкоду необхідна наявність протиправності його дій (бездіяльності), факту та розміру шкоди, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, доведення яких покладається на позивача.

Представник відповідача вважає, що матеріали справи не містять доказів протиправності дій або бездіяльності ГУНП в Сумській області. Зазначає, що вилучення належної ОСОБА_1 мисливської зброї, двох магазинів та боєприпасів і поміщення їх до кімнати зберігання зброї ВП № 1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області здійснювалося в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 191 КУпАП, санкцією якої передбачено можливість вилучення зброї та бойових припасів.

Посилається на те, що втрата майна позивача сталася не внаслідок протиправних дій чи бездіяльності працівників поліції, а внаслідок захоплення ВП № 1 (м. Тростянець) невстановленими військовослужбовцями російської федерації після початку повномасштабної збройної агресії, з приводу чого 06 березня 2022 року внесено відомості до ЄРДР № 4202220250000042 за частиною першою статті 438 КК України. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутнім причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) ГУНП в Сумській області та втратою майна ОСОБА_1 .

Крім того, відповідач зазначає, що Тростянецька міська територіальна громада Сумської області у період з 24 лютого 2022 року по 26 березня 2022 року перебувала на території, де велися бойові дії, а тому в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації ГУНП в Сумській області не мало об`єктивної можливості забезпечити збереження вилученого майна. Вважає, що за таких обставин держава не може нести відповідальність за втрату майна, спричинену діями третіх осіб, зокрема військовослужбовців російської федерації.

Щодо розміру майнової шкоди представник відповідача посилається на висновок експерта від 04 липня 2024 року № СЕ-19/119-24/8793-ТВ, не наводячи мотивів згоди або незгоди щодо цього.

Не погоджується представник відповідача і з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди. Вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів протиправності дій посадових осіб ГУНП в Сумській області, факту заподіяння позивачу моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а також доказів, які б підтверджували заявлений розмір моральної шкоди. Вважає визначену судом суму 10000 грн необґрунтованою та завищеною.

Також апелянт не погоджується зі стягненням 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи, фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та виконаною ним роботою.

З огляду на викладене апелянт просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

24 липня 2026 року представник відповідача Державної казначейської служби України подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині способу стягнення витрат за проведення експертиз та витрат на правову допомогу у зв`язку з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді.

Крім Головного управління Національної поліції в Сумській області та відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, позивач визначив окремим відповідачем Казначейство. Однак суд, всупереч вимогам ст. 137 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету.

Крім того, представник відповідача посилається на положення бюджетного законодавства та вказує, що здійснення видатків з Державного бюджету можливе лише в межах відповідних бюджетних призначень, а тому суд не вправі безпосередньо покладати на Державний бюджет України обов`язок з відшкодування витрат на проведення експертиз та професійну правничу допомогу.

Разом з тим вважає, що відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, а не Казначейства (органу виконання судових рішень).

З огляду на викладене представник Державної казначейської служби України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5906,81 грн витрат на проведення експертиз та 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити нове, яким стягнути відповідні судові витрати із суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов.

Від представника Головного управління Національної поліції в Сумській області 20 серпня 2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України, в якому просить апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 01 травня 2026 рокускасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У відзиві зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг і витраченим часом, оскільки матеріали справи не містять детального опису виконаних робіт. Також представник відповідача зазначає, що розподіл судових витрат здійснюється за рахунок держави, а не безпосередньо з Державної казначейської служби України, а тому розподіл судових витрат здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Інші учасники справи відзиви на апеляційні скарги не подали.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам законодавства, з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що27 грудня 2021 року в ході досудового розслідування кримінального провадження під час огляду місця події у приміщенні будівлі ТДВ «Маяк», розташованого по АДРЕСА_1 , серед інших осіб перебував ОСОБА_1 . Під час огляду приміщення на підлозі під стіною серед рюкзаків та карематів було виявлено два чохли, схожі на чохли для зброї.

ОСОБА_1 надав працівникам поліції дозвіл на зброю № НОМЕР_1 , виданий 31 серпня 2021 року, на карабін «МКМ-072 Сб» К-7,62 № КІ-МО-4721 та продемонстрував зазначений карабін, який знаходився в одному з чохлів без встановленого магазину. У чохлі також знаходилися два магазини, споряджені по 10 патронів з маркуванням на донці «7,62?39 6 ПЗ», та один магазин, споряджений 5 холостими патронами з маркуванням на донці «539 83».

У зв`язку з цим слідчим було прийнято рішення про вилучення у позивача зазначених зброї та боєприпасів і притягнення його до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 191 КУпАП (т. І а.с. 37).

22 червня 2021 року ОСОБА_1 було видано дозвіл № НОМЕР_2 , що надавав право на придбання мисливської нарізної зброї. На підставі дубліката вказаного дозволу ним було придбано одноствольний мисливський карабін з нарізним стволом (т. І а.с. 25).

Згідно з постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року у справі № 588/63/22 ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КУпАП, з оголошенням усного зауваження, а провадження у справі закрито. Водночас суд постановив повернути ОСОБА_1 вилучені 27 грудня 2021 року карабін «МКМ-072 Сб» К-7,62 № КІ-МО-4721 та два магазини з боєприпасами в кількості 15 штук К7,62?39 6ПЗ (т. І а.с. 22).

14 вересня 2022 року адвокатом Пєтуховим А.Ю. в інтересах позивача на ім`я начальника Відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області, а також на ім`я начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області направлено вимогу про виконання постанови Тростянецького районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року у справі № 588/63/22 (т. І а.с. 26-28, 29, 30-32, 33).

05 жовтня 2022 року за № 7918/68/01-22 ВП № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області надано адвокату Пєтухову А.Ю. відповідь, відповідно до якої 27 грудня 2021 року зазначену зброю разом із двома магазинами з боєприпасами було передано на зберігання до кімнати зберігання зброї Відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області. У відповіді зазначено, що виконати постанову суду про повернення майна неможливо, оскільки приміщення відділення поліції було захоплене невстановленими військовослужбовцями рф. Після деокупації міста Тростянець було виявлено та зафіксовано факт зникнення мисливського карабіна та боєприпасів до нього (т. І а.с. 34).

Аналогічного змісту відповідь надано Охтирським РВП ГУНП в Сумській області від 13 вересня 2022 року № 6255 (т. І а.с. 38)

28 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Національної поліції України з офіційним повідомленням про зникнення належної йому на праві власності зброї (т. І а.с. 35).

Відповідно до висновку товарознавчого експертного дослідження Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України № СЕ-19/119-24/8793/ТВ від 04 липня 2024 року ринкова вартість карабіну «МКМ-072 Сб» К-7,62 становить 43595,00 грн, двох магазинів до цього карабіну - 1444,00 грн., боєприпасів у кількості 15 штук К7,6х39 БПЗ – 585,00 грн (т. І а.с. 168–178).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що після набрання законної сили постанови суду від 16 лютого 2022 року про повернення майна, тривала бездіяльність уповноважених підрозділів Національної поліції щодо його зберігання та повернення власнику є протиправною та призвела до втрати майна позивача. Внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереження у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду.

Також внаслідок тривалого не вирішення питання щодо повернення позивачу майна, необхідності звернення до суду та пов`язаних із цим переживань йому завдано моральної шкоди. Врахувавши характер порушення, тривалість позбавлення позивача можливості користуватися майном, ступінь вини органів влади, а також принципи розумності та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди у 10000 грн.

Вирішуючи питання про спосіб відшкодування шкоди, суд зазначив, що належним боржником є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, а кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд, визнавши їх документально підтвердженими, водночас дійшов висновку про їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та фактично витраченим часом, у зв`язку з чим зменшив їх розмір з 38000, 00 грн до 12000,00 грн.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. (ч. 1, 6 ст. 319 ЦК України).

За правилами встановленими ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 58 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною 4 статті 168 КПК України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження (далі - Порядок).

У пункті 19 Порядку передбачено, що вилучені (отримані) під час кримінального провадження вогнепальна і холодна зброя та боєприпаси зберігаються в уповноважених підрозділах Національної поліції, СБУ, головних управлінь та управлінь СБУ після їх перевірки за інформаційними ресурсами єдиної інформаційної системи МВС і дослідження державною спеціалізованою установою, що здійснює судово-експертну діяльність.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, до основних завдань Національної поліції України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, під час огляду місця події в межах кримінального провадження № 12021205490000137 від 27 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, у приміщенні будівлі ТДВ «Маяк» у с. Боромля було виявлено належні позивачу карабін «МКМ-072 Сб» К-7,62 № КІ-МО-4721 та два магазини з 15 патронами калібру 7,62?39 6ПЗ, які були вилучені працівниками поліції.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року у справі № 588/63/22 ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення та постановлено повернути йому вилучені карабін і боєприпаси.

Однак зазначене майно позивачу повернуто не було. Згідно з відповіддю Відділення поліції № 1 (м. Тростянець), вилучене майно зберігалося у кімнаті зберігання зброї та було втрачено після захоплення приміщення військовослужбовцями російської федерації під час окупації міста Тростянця.

Таким чином, суд першої інстанції, посилаючись на вищевказані норми права та встановивши обставини вилучення, неповернення та втрати належного позивачу майна, дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок втрати зазначеного майна.

Доводи представника ГУНП в Сумській області в апеляційній скарзі про відсутність причинного зв`язку між діянням ГУНП в Сумській області та наслідками у вигляді втрати майна ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки обов`язок із забезпечення схоронності вилученого у позивача майна та повернення власнику у випадку наявності на те правових підстав, чинним законодавством покладена саме на ГУНП в Сумській області.

Вартість втраченого майна визначена на підставі висновку товарознавчого експертного дослідження Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України № СЕ-19/119-24/8793/ТВ від 04 липня 2024 року, відповідно до якого ринкова вартість належного позивачу майна, а саме карабіна та боєприпасів, в загальному розмірі становить 45624,00 грн. Зазначений висновок експерта узгоджується з матеріалами справи та іншими наявними у ній доказами.

Аргументи апеляційної скарги представника ГУНП в Сумській області висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з рішенням суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, врахувавши наведені норми права, встановлені обставини справи та характер порушення прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Так, внаслідок неповернення вилученого у позивача карабіна «МКМ-072 Сб» К-7,62 № КІ-МО-4721 та двох магазинів із 15 патронами калібру 7,62?39 6ПЗ, незважаючи на постанову Тростянецького районного суду Сумської області від 16 лютого 2022 року про їх повернення, позивач був позбавлений можливості користуватися належним йому майном. У подальшому зазначене майно було втрачено під час окупації міста Тростянця після захоплення приміщення Відділення поліції № 1 (м. Тростянець) військовослужбовцями російської федерації.

Вказані обставини, а також необхідність протягом тривалого часу вживати заходів для захисту свого порушеного права, звертатися до відповідних органів та суду, зумовили для позивача додаткові моральні переживання, емоційне напруження, почуття розчарування та невизначеності щодо можливості відновлення порушеного права і повернення належного йому майна.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, зумовлених тривалим невирішенням питання щодо повернення належного йому майна, необхідністю неодноразового звернення до правоохоронних органів та суду, а також пов`язаними з цим переживаннями.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Водночас при визначенні розміру завданої позивачеві моральної шкоди суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер і глибину моральних страждань потерпілого, а також значення наслідків завданої йому шкоди.

З огляду на характер моральних переживань, наслідки порушення прав потерпілого та з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зменшити визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди з 10000,00 грн до 5000,00 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника ГУНП в Сумській області в частині відшкодування витрат на правничу допомогу колегія суддів апеляційного суду приходить до таких висновків.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції на користь позивача стягнуто 5906 грн 81 коп. витрат на проведення експертиз та 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Отже, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання їй юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

В апеляційній скарзі представник відповідача — ГУНП в Сумській області просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, посилаючись на неспівмірність таких витрат та недоведеність їх розміру. Апеляційний суд частково погоджується з доводами ГУНП в Сумській області та вважає, що при стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд не врахував таке.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

У справі, яка переглядається, установлено, що 14 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Андрія Пєтухова» укладено договір № 14/09/2022 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Адвокатське бюро зобов`язалося надати клієнту правничу допомогу, зокрема щодо підготовки позовної заяви, адвокатських запитів, представництва та захисту інтересів клієнта в суді першої інстанції, а також підготовки інших процесуальних документів, пов`язаних із розглядом справи (п.1.1).

Відповідно до пункту 5.1 Договору про надання правничої допомоги розрахунок загальної вартості послуг за цим договором визначено таким чином:

підготовка позовної заяви в порядку ЦПК України — 6 годин роботи, вартість однієї години — 2000,00 грн, загальна вартість — 12000,00 грн;

підготовка та направлення адвокатських запитів у рамках збирання доказів для підготовки вищезазначеної позовної заяви — 7 годин роботи, вартість однієї години — 2000,00 грн, загальна вартість — 14000,00 грн;

підготовка відповіді на відзив у справі за вищезазначеною позовною заявою — 2 години роботи, вартість однієї години — 2000,00 грн, загальна вартість — 4000,00 грн;

звернення до експертної установи за замовленням товарознавчого дослідження — 1 година роботи, вартість однієї години — 2000,00 грн, загальна вартість — 2000,00 грн;

представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції під час розгляду справи за вищезазначеною позовною заявою — 3 години роботи, вартість однієї години — 2000,00 грн, загальна вартість — 6000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість послуг становить 38 000,00 грн (т. І а.с.61-66).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дослідив надані докази та дійшов висновку про їх документальне підтвердження.

Водночас, врахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат та положення частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, фактично витраченим адвокатом часом та обсягом виконаних робіт і зменшив їх розмір з 38 000,00 грн до 12 000,00 грн.

Разом із тим колегія суддів апеляційного суду не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу.

Визначаючи розмір витрат, який підлягає відшкодуванню, суд апеляційної інстанції враховує характер та складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, кількість підготовлених процесуальних документів, час, необхідний для виконання відповідних робіт, а також принципи співмірності та розумності судових витрат.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн також є завищеним та не відповідає критеріям співмірності, розумності й обґрунтованості. З урахуванням конкретних обставин справи справедливим та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає суму 8000,00 грн.

Крім того місцевий суд не урахував основний принцип, за яким здійснюється розподіл судових витрат між сторонами це принцип пропорційності, який передбачено частинами першою та другою статті 141 ЦПК України.

Відступ від принципу пропорційності відповідно до вимог частини дев`ятої статті 141 ЦПК України допустимий лише у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено частково (на 53%), позивачу слід компенсувати пропорційно до задоволених вимог 4240 грн 00 коп. (8000,00 грн х 53%) витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно вимог та доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, яка просить скасувати рішення та стягнути витрати позивача за проведення експертизи та професійну правничу допомогу з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов, апеляційний суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Вимоги апеляційної скарги Казначейської служби фактично зводяться до зміни суб`єкта, з якого підлягають стягненню кошти.

Проте такий підхід не відповідає положенням статей 1176, 170 ЦК України, відповідно до яких обов`язок з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, покладається саме на державу Україна.

Правоохоронні органи у таких правовідносинах не є самостійним боржником, а беруть участь у справі як орган, через діяльність якого держава реалізовувала свої владні повноваження. Відтак відсутні правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування шкоди безпосередньо на ГУНП в Сумській області.

За таких обставин апеляційна скарга Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що доводи апеляційної скарги представника Головного управління Національної поліції в Сумській області є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України — змінити в частині визначення розміру моральної шкоди та розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення суми моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу та на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5000 грн 00 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4240 грн 00 коп.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

При поданні апеляційної скарги Головним управлінням Національної поліції в Сумській області судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1816,80 грн (за подання позову ставка судового збору становила 1211,20 грн, а тому за подання апеляційної скарги ставка судового збору становить 1816,80 грн (150% від 1211,20 грн).

У частині шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Сумській області судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі пропорційно до відхиленої вимоги (9%, що становить 163 грн 12 коп.) необхідно компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Кравченко Наталії Миколаївни залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Головного управління Національної поліції України в Сумській області Грищенко Валерії Леонідівни задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2026 року в частині визначення розміру моральної шкоди та розподілу судових витрат змінити, виклавшт другий абзац резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошові кошти в розмірі – 45624 грн 00 коп. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 5000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 5906 грн 81 коп. витрат за проведення експертиз та 4240 грн 00 коп. витрат на правову допомогу».

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Компенсувати Головному управлінню Національної поліції України в Сумській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 163 грн 51 коп. судового збору за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко