Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №577/2247/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2247/26

Номер провадження 22-ц/816/2612/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», подану його представником Пінчуком Дмитром Сергійовичем

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року, ухвалене у м. Конотоп, у складі судді Рідзевської І.О.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та відповідачкою було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 1673475, за умовами якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 9 000 грн, які були перераховані на зазначену нею платіжну картку.

Позивач зазначав, що 28 січня 2026 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 28012026, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором, що підтверджується договором факторингу, актом приймання-передачі реєстру боржників та витягом із реєстру боржників.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, унаслідок чого станом на момент переходу права вимоги утворилася заборгованість у загальному розмірі 21 353 грн, яка складається з: 7 655 грн заборгованості за основною сумою боргу, 9 198 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту та 4 500 грн неустойки (штрафу, пені). Після набуття права вимоги позивач нових штрафних санкцій не нараховував.

Посилаючись на положення статей 11, 205, 207, 512–514, 526, 625, 626, 628, 639, 1048–1055, 1082 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», а також на умови кредитного договору та договору факторингу, позивач просив стягнути з відповідачки 21 353 грн заборгованості та 2 662,40 грн судового збору.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит в електронній формі, за яким останній надано кредит у сумі 9 000 грн строком до 23 червня 2026 року. Також суд установив, що право вимоги за цим кредитним договором на підставі договору факторингу перейшло до позивача.

Разом із тим суд виходив із того, що договір, укладений між сторонами, є договором про споживчий кредит, а тому право кредитодавця на дострокове стягнення всієї суми заборгованості виникає лише за умови дотримання порядку, встановленого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема після направлення позичальнику письмової вимоги про усунення порушення із наданням тридцятиденного строку для її виконання.

Суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, а також на подальшу практику Верховного Суду, дійшов висновку, що реалізації права кредитора на дострокове судове стягнення заборгованості має передувати виконання ним обов`язкового досудового порядку, передбаченого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів направлення відповідачці письмової вимоги про дострокове погашення кредиту, суд дійшов висновку, що у відповідачки не виник обов`язок щодо дострокового повернення кредитної заборгованості. При цьому станом на дату звернення позивача до суду строк виконання кредитного договору ще не настав, а тому правові підстави для стягнення всієї заявленої суми заборгованості були відсутні. З огляду на викладене суд відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, у липні 2026 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» через свого представника Пінчука Д.С. подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Скаржник зазначає, що матеріалами справи підтверджується укладення між відповідачкою та первісним кредитором кредитного договору в електронній формі, належне перерахування кредитних коштів, а також перехід до позивача права вимоги на підставі договору факторингу. На думку апелянта, відповідачка не надала жодних належних доказів виконання своїх кредитних зобов`язань чи спростування розрахунку заборгованості.

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, апелянт погоджується з тим, що за відсутності письмової вимоги, передбаченої частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець не набуває права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, строк виконання якої ще не настав. Разом із тим вважає, що зазначені обставини не позбавляють його права на стягнення тієї частини заборгованості, строк виконання якої настав на момент звернення до суду.

Апелянт зазначає, що позов не був спрямований на дострокове стягнення всієї суми кредиту, а заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 21 353 грн сформувалася станом на дату відступлення права вимоги та складалася виключно з простроченої заборгованості за кредитним договором. Крім того, після набуття права вимоги позивач не здійснював додаткових нарахувань та не застосовував до відповідачки штрафних санкцій.

На думку скаржника, навіть дійшовши висновку про відсутність підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту, суд першої інстанції мав вирішити питання щодо стягнення простроченої заборгованості, строк виконання якої настав, а не відмовляти у позові повністю. З цих підстав апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 червня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1673475 в електронній формі, який підписано сторонами з використанням електронних підписів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальниці споживчий кредит у сумі 9 000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, а позичальниця - повернути кредит, сплатити проценти, комісію за надання кредиту та комісію за його обслуговування у порядку і строки, визначені договором та графіком платежів (пункти 1.2, 2.1, 2.2 договору). Кредит надано строком на 360 календарних днів - з 28 червня 2025 року по 23 червня 2026 року (пункти 1.3, 1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору сторони визначили структуру плати за користування кредитом. Зокрема, за надання кредиту встановлено комісію у розмірі 27 грн (підпункт 1.5.1), за обслуговування кредиту - комісію у загальному розмірі 28 908 грн, яка нараховується за ставкою 14,60 % від суми кредиту за кожний розрахунковий період, крім останнього (підпункт 1.5.2), а також проценти за користування кредитом у розмірі 0,0010 % річних, що нараховуються на фактичний залишок заборгованості як у першому, так і в наступних розрахункових періодах (підпункти 1.5.3, 1.5.4, пункт 1.6 договору).

Договором визначено, що розрахунковим періодом є проміжок часу між датою видачі кредиту та першою датою платежу, а надалі - між відповідними датами платежів, визначеними графіком платежів. Комісія за обслуговування кредиту нараховується в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, крім останнього, а строк її сплати настає з дня такого нарахування та триває до відповідної дати платежу включно (визначення «розрахунковий період», підпункт 1.5.2, пункт 2.2.2 договору).

Крім того, договором передбачено право кредитодавця у разі прострочення позичальницею виконання грошового зобов`язання щонайменше на один календарний місяць вимагати дострокового повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав. При цьому реалізація такого права поставлена в залежність від направлення позичальниці письмового повідомлення про допущене порушення із зазначенням дій, необхідних для його усунення, та надання тридцятиденного строку для виконання відповідної вимоги. Якщо протягом цього строку порушення усунуто, вимога кредитодавця втрачає чинність (пункт 2.4.3 договору).

На підтвердження виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 1441600805, відповідно до якого 28 червня 2025 року на платіжну картку № НОМЕР_1 перераховано 9 000 грн.

28 січня 2026 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 28012026, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених у Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 28012026 від 28 січня 2026 року до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1673475 у загальному розмірі 21 353 грн, із яких: 7 655 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 9 198 грн - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту, 4 500 грн - заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею). Заборгованість за процентами та комісією за надання кредиту у витягу відсутня.

23 квітня 2026 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 зазначеної заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів направлення позичальниці письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У цій справі судом встановлено, що 28 червня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 1673475, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредит у сумі 9 000 грн строком на 360 календарних днів, а позичальниця - повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісії та проценти за користування кредитом у порядку та строки, визначені договором і графіком платежів.

За договором факторингу № 28012026 від 28 січня 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Незалежні Фінанси» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги до боржників, перелік яких, підстави виникнення права вимоги, сума грошових вимог та інші дані визначені у Реєстрі боржників, що є Додатком № 1 до договору. Предметом відступлення є право вимоги щодо погашення заборгованості за кредитними договорами, включаючи суму основного зобов`язання за кредитом, комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), неустойку (штраф, пеню) та/або проценти за порушення грошового зобов`язання, а також інші платежі (за наявності), право на одержання яких належало клієнту.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач просить стягнути заборгованість, визначену у Реєстрі боржників до договору факторингу № 28012026 від 28 січня 2026 року, відповідно до якого до нього перейшло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 21 353,00 грн, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням, комісією за обслуговування кредиту та неустойкою (штрафом, пенею).

Тобто, обсяг заборгованості визначений станом на 28 січня 2026 року, позивач звернувся до суду 23 квітня 2026 року, а строк кредитування відповідно до договору про споживчий кредит № 1673475 становить 360 календарних днів - з 28 червня 2025 року по 23 червня 2026 року. Відповідно до графіку платежів (Додатку №1 до Договору про споживчий кредит №1673475 від 28.06.2025) загальна вартість кредиту становить 37935,00 грн.

Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив недотримання позивачем передбаченого статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» порядку реалізації права на дострокове повернення кредиту. Суд виходив із того, що за відсутності доказів направлення відповідачці письмової вимоги про усунення порушення та надання тридцятиденного строку для її виконання у позивача не виникло права вимагати дострокового повернення всієї суми кредитної заборгованості, а оскільки строк виконання кредитного договору на момент звернення до суду ще не настав, правові підстави для задоволення позову були відсутні.

В апеляційній скарзі позивач не заперечує правильності висновку суду першої інстанції щодо необхідності дотримання вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» для реалізації права на дострокове стягнення всієї суми кредиту.

Апеляційний суд не повністю погоджується із таким способом вирішення справи з огляду на таке.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлений законом порядок реалізації кредитодавцем права на дострокове повернення споживчого кредиту є обов`язковим. Зокрема, Велика Палата зазначила, що «звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" ..., не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок..., то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором» (пункт 21 постанови).

При цьому, виходячи з положень частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.

Щодо заборгованості за тілом кредиту

Звертаючись до суду із позовом, позивач визначив, що станом на 28 січня 2026 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становила 21 353 грн та складалася із 7 655 грн заборгованості за основною сумою кредиту, 9 198 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, 4 500 грн неустойки (штрафу, пені), тоді як заборгованість за процентами за користування кредитом та комісією за надання кредиту була відсутня.

Проте із графіка платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору, вбачається, що сторони погодили поетапне погашення основної суми кредиту: у графі 2 визначено дати платежів, а у графі 5 - відповідні суми тіла кредиту, які підлягали сплаті. До 28 січня 2026 року строк виконання настав лише щодо окремих платежів по 9,00 грн, тоді як переважна частина основної суми кредиту, у тому числі платіж у розмірі 8 811,00 грн, підлягала сплаті лише 23 червня 2026 року.

Підрахунок платежів за тілом кредиту за період з 12 серпня 2025 року по 24 січня 2026 свідчить про те, що ОСОБА_1 станом на 28 січня 2026 року повинна була повернути тіло кредиту в сумі (12 платежів по 9.00 грн) = 108 грн.

Визначаючи у позові заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 7 655,00 грн, позивач фактично просив стягнути не лише ту частину кредиту, строк повернення якої настав відповідно до графіка платежів, а й частину основної суми кредиту, строк виконання зобов`язання щодо повернення якої на момент звернення до суду ще не настав, зокрема платіж у розмірі 8 811,00 грн, передбачений графіком платежів до сплати лише 23 червня 2026 року.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позов не був спрямований на дострокове стягнення кредиту, спростовуються змістом заявлених позовних вимог, оскільки до стягнення заявлено частину основного боргу, строк повернення якої відповідно до графіка платежів на момент звернення до суду ще не настав.

Водночас із наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що станом на 28 січня 2026 року ОСОБА_1 у рахунок погашення основної суми кредиту сплачено 1 345 грн.

Наведене дозволяє дійти висновку, що станом на 28 січня 2026 року, коли строк виконання зобов`язань щодо повернення основної суми кредиту настав у розмірі 108,00 грн, відповідачка сплатила 1 345,00 грн, що перевищує суму платежів за тілом кредиту, строк виконання яких настав на цю дату.

Таким чином, відмовляючи у позові в частині стягнення заборгованості за основною сумою кредиту з мотивів недотримання позивачем передбаченого законом порядку реалізації права на дострокове повернення кредиту, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності у позивача права вимагати повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої ще не настав. Разом із тим суд першої інстанції не надав належної оцінки вимогам у частині платежів, строк виконання яких настав.

Зокрема, матеріали справи свідчать про відсутність станом на 28 січня 2026 року заборгованості відповідачки за тілом кредиту і в цій частині, оскільки сплачена нею сума перевищувала розмір платежів, строк сплати яких настав.

Отже, позовна вимога про стягнення 7 655,00 грн заборгованості за тілом кредиту задоволенню не підлягає з огляду на відсутність станом на дату звернення до суду непогашеної заборгованості за тією частиною основної суми кредиту, строк виконання якої настав відповідно до графіка платежів.

Щодо заборгованості за комісією за обслуговування кредиту

У позові ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідачки, зокрема, 9 198 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.

Частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вказує, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Аналіз умов договору про споживчий кредит № 1673475 свідчить, що загальна вартість кредиту для позичальника становить 37 935,00 грн, з яких 9 000,00 грн становить сума кредиту, а 28 935,00 грн - загальні витрати за кредитом. При цьому загальні витрати сформовані майже виключно за рахунок комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) у розмірі 28 908,00 грн, яка відповідно до пункту 1.5.2 договору нараховується за ставкою 14,60 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього), визначеного графіком платежів, що є додатком № 1 до договору. Водночас проценти за користування кредитом за весь строк кредитування відповідно до пунктів 1.5.3, 1.5.4 договору становлять 0,00 грн, а комісія за надання кредиту є одноразовою та складає лише 27,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У цій справі відповідно до визначення терміна «комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості)», наведеного в спірному договорі споживчого кредиту, така комісія є винагородою кредитодавцю за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) протягом усього строку кредитування. До складу такого обслуговування сторони віднесли, зокрема, цілодобове надання позичальниці актуальної облікової інформації шляхом її розміщення в особистому кабінеті, у тому числі відомостей про розмір нарахованої та сплаченої заборгованості, її складові, розрахунок поточного платежу та суми, необхідної для повного погашення кредиту, графік платежів, негайне оновлення відповідної інформації, забезпечення можливості здійснення через особистий кабінет безкоштовного переказу коштів для погашення заборгованості, надсилання текстових повідомлень із нагадуваннями про дати платежів та інформування про їх зарахування, надсилання одноразових ідентифікаторів (паролів), інших сервісних повідомлень, а також консультування та надання інформації службами підтримки кредитодавця з питань, пов`язаних з обслуговуванням кредиту та виконанням договору. Така комісія нараховується кредитодавцем і сплачується позичальницею за кожний визначений графіком платежів розрахунковий період, крім останнього.

Таким чином, позивач має право вимагати сплати відповідачкою визначених договором сум комісій за обслуговування кредиту.

Щодо заборгованості за комісією за обслуговування кредиту колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до додатка № 1 до договору про споживчий кредит № 1673475 від 28 червня 2025 року - Графіка платежів - комісія за обслуговування кредитної заборгованості визначена у розмірі 1 314,00 грн за кожний розрахунковий період, крім останнього.

Звертаючись до суду із позовом, позивач визначив розмір заборгованості за комісією за обслуговування кредиту станом на 28 січня 2026 року у сумі 9 198,00 грн.

Із графіка платежів та відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що станом на 28 січня 2026 року кредитодавцем було нараховано комісію за обслуговування кредиту за 13 розрахунковими періодами у розмірі 1 314,00 грн за кожний. Останню з таких комісій нараховано 25 січня 2026 року. Відповідно до пункту 2.2.2 договору строк сплати нарахованої комісії настає з дня її нарахування, а тому станом на 28 січня 2026 року строк виконання зобов`язань щодо сплати всіх 13 нарахованих сум комісії настав.

Отже, на 28 січня 2026 року відповідачка повинна була сплатити 13 платежів комісії по 1 314,00 грн кожний на загальну суму 17 082,00 грн.

Водночас із наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що відповідачка фактично сплатила в рахунок комісії за обслуговування кредиту 7 884,00 грн. Зазначена сума складається з платежів, здійснених 29 липня 2025 року - 1 314,00 грн, 28 серпня 2025 року - 1 314,00 грн, 05 вересня 2025 року - 1 314,00 грн, 25 вересня 2025 року - 1 314,00 грн, 13 жовтня 2025 року - 1 314,00 грн, 13 жовтня 2025 року - 86,00 грн та 25 жовтня 2025 року - 1 228,00 грн, які були зараховані в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту.

Таким чином, розмір заборгованості відповідачки за комісією за обслуговування кредиту станом на 28 січня 2026 року визначається таким чином: 17 082,00 грн – 7 884,00 грн = 9 198,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачки.

Щодо стягнення неустойки

Поряд із цим, у позовній заяві позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою умов кредитного договору станом на 28 січня 2026 року утворилася заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею) у розмірі 4 500 грн, яка разом із заборгованістю за основною сумою боргу та комісією за обслуговування кредиту підлягає стягненню з відповідачки. При цьому після набуття права вимоги за договором факторингу позивач нових штрафних санкцій не нараховував.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 4.1 кредитного договору у разі порушення позичальницею строків сплати чергового платежу, визначеного графіком платежів, більш як на два дні кредитодавець має право нарахувати штраф у розмірі 1 000 грн за кожний випадок такого порушення. Крім того, пунктом 4.2 договору передбачено право кредитодавця у разі прострочення повернення кредиту (його частини) нарахувати проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Пунктом 4.3 договору встановлено, що кредитодавець на власний розсуд може застосувати один або одночасно всі передбачені договором види відповідальності, а сукупний розмір неустойки (штрафу, пені) та інших платежів за порушення зобов`язань не може перевищувати обмежень, визначених Законом України «Про споживче кредитування». Саме на підставі зазначених положень договору позивач просить стягнути з відповідачки 4 500 грн неустойки, нарахованої станом на 28 січня 2026 року.

Водночас апеляційний суд зазначає, що відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Наведена норма є спеціальною та підлягає застосуванню до правовідносин, що виникають із кредитних договорів, у тому числі договорів про споживчий кредит.

Оскільки у цій справі спір виник із договору про споживчий кредит, укладеного 28 червня 2025 року, неустойка у вигляді штрафу у розмірі 4 500 грн за порушення відповідачкою кредитних зобов`язань стягненню не підлягає.

Також, враховуючи положення частини першої статті 82 ЦПК України, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відповідачка не спростувала розрахунок заборгованості, оскільки подані позивачем разом із позовом документи, зокрема відомість про щоденні нарахування та погашення, свідчать про відсутність простроченої заборгованості за тілом кредиту станом на дату відступлення права вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги правильності наведених висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення скаржником норм матеріального права та обставин справи.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (пункт 2 частини першої, частина четверта статті 376 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду судового рішення у цій справі колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та неустойки (штрафу, пені) підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. При цьому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог є правильним, однак мотиви такої відмови підлягають зміні з урахуванням установлених апеляційним судом обставин та наведених у цій постанові правових висновків.

Водночас рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги, оскільки встановлено, що станом на 28 січня 2026 року заборгованість відповідачки за комісією за обслуговування кредиту становила 9 198,00 грн, що відповідає заявленому позивачем розміру такої заборгованості, а підстав для звільнення відповідачки від обов`язку її сплати апеляційним судом не встановлено.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

У цій справі позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 21 353,00 грн, із яких задоволенню підлягає вимога про стягнення 9 198,00 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Таким чином, позов задоволено на 43,0759 % (9 198,00 грн : 21 353,00 грн ? 100).

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 153843 від 10 квітня 2026 року.

Враховуючи наведене та положення частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 146,85 грн (2 662,40 грн ? 43,0759 %).

За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 992,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 165794 від 07 липня 2026 року.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 150,35 грн (4 992,00 грн ? 43,0759 %).

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», подану його представником Пінчуком Дмитром Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та неустойки (штрафу, пені), виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 9 198 (дев`ять тисяч сто дев`яносто вісім) грн 00 коп. заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 146 (одну тисячу сто сорок шість) грн 85 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 2 150 (дві тисячі сто п`ятдесят) грн 35 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко