Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №727/6449/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/6449/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 01 липня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Піхало Н.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №407238660 від 28.04.2021 року у розмірі 45205,68 грн та понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 28.04.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №407238660 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового ідентифікатора MNV4FC64, пройдено декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та укладено кредитний договір без зовнішнього впливу й примусу і, відповідно, відповідач отримав кредит у розмірі 7900 грн, які були перераховані на його банківську карту № НОМЕР_1 хх-хххх-5014.

Вказує, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у вказаному розмірі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача Провадження №22-ц/822/1611/26

за кредитним договором №407238660 від 28.04.2021 року.

31.12.2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В цій додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 року ТОВ «Манівено» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №27, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2022 року, а в подальшому, додатковою угодою від 31.12.2022 року продовжено дію такого до 31.12.2023 року, а додатковою угодою від 31.12.2023 року - до 31.12.2024 року. При цьому, інші умови договору залишилися без змін.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №145 від 03.08.2021 року до Договору факторингу від 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 29997,08 грн.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строком дії до 04.08.2021 року, в подальшому, такі уклали ряд додаткових угод з продовженням строку дії Договору факторингу до 30.12.2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 року до вказаного договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача в розмірі 45205,68 грн.

10.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №10/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право вимоги до відповідача.

Відповідач не виконував умови взятого на себе зобов`язання, не погашав кредит та не сплачував проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №407238660 від 28.04.2021 року не погашена.

У зв`язку із вищевикладеним позивач просив позов задовольнити, стягнути заборгованість та судові витрати.

Заочним рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 01 липня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 6656 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 13 000 грн, надані в суді.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції встановлено та належним чином підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора, а також підтверджено наявність зобов`язань, що виникли на підставі зазначеного договору.

Однак, суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам, зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову.

Звертає увагу на те, що ТОВ «ФК «Ейс» набуло право вимоги за кредитним договором внаслідок укладення фінансовими установами ряду договорів факторингу. Факт переходу до ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за кредитним договором підтверджений достовірними доказами та не спростований відповідачем. Оскільки ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, то з нього на користь ТОВ «ФК «Ейс» як нового кредитора підлягає стягненню неповернутий кредит і нараховані проценти.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача просила таку залишити без задоволення, а рішення суду без змін вказуючи на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, відмовивши ТОВ «ФК «Ейс» у позові.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд вказав, що у позивача ТОВ «ФК «Ейс» відсутнє право на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №407238660 від 28.04.2021 року, який укладений після відступлення прав вимоги за договорами.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.04.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №407238660 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (одноразовим ідентифікатором).

Відповідно до п.1.1. Договору №407238660 від 28.04.2021 року кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 7900 грн (п.1.1. Договору).

В п.1.2. обумовили, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Пункт 1.4. передбачає, що за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 354,05 процентів річних, що становить 0,97 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 508,01 процентів річних, що становить 1,39 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

1.4.3. у випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору.

Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

В пункті 1.5. Договору передбачено, що позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня Дисконтного періоду (в Термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п, 1.3. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на Термін платежу проценти за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.

Згідно п.1.6. Договору основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.7. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п. 1.7.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

В п.1.7. Договору обумовлено, що сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах:

1.7.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

1.7.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

У пункті 1.8. Договору сторони погодили, що проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.4 та 1.7.2. Договору, нараховуються за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Кредиту та до дня фактичного повернення суми Кредиту Позичальником (а.с.57-59).

Як убачається із Договору, він підписаний сторонами шляхом вчинення електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV4FC64, що підтверджується розділом «Реквізити сторін»10 додатку №1 до Договору.

Вказаний договір є чинним, докази ініціювання його оскарження сторонами відсутні.

Також, 28.04.2021 року відповідачем – ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору №407238660 від 28.04.2021 року.

Надалі, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди до зазначеного вище договору, а саме:

30.04.2021 року збільшено суму кредиту на 100 грн (а.с.60);

02.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн (а.с.61);

03.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн (а.с.62);

04.05.2021 року збільшено суму кредиту на 100 грн та 100 грн (а.с.63-64);

07.05.2021 року збільшено суму кредиту на 2900 грн та 150 грн (а.с.65-66);

08.05.2021 року збільшено суму кредиту на 200 грн (а.с.67);

09.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн (а.с.68);

10.05.2021 року збільшено суму кредиту на 100 грн (а.с.69);

11.05.2021 року збільшено суму кредиту на 350 грн та 100 грн (а.с.70-71);

12.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн (а.с.72);

14.05.2021 року збільшено суму кредиту на 550 грн (а.с.73);

15.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн (а.с.74);

17.05.2021 року збільшено суму кредиту на 100 грн (а.с.75);

18.05.2021 року збільшено суму кредиту на 150 грн, 100 грн та 100 грн (а.с.76-78);

19.05.2021 року збільшено суму кредиту на 100 грн (а.с.79).

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 28.04.2021 року о 23:38 подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 28.04.2021 року, ідентифікатор відправлено о 23:39:57 год, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором - MNV4FC64) - одноразовий ідентифікатор було введено 28.04.2021 року о 23:40:14 год, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 28.04.2021 року 23:10:18 год (а.с.89, 93-94).

Матеріали справи містять також правила надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту продукту «смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та алгоритм дій щодо укладення кредитних договорів з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.87-88, 95/зворот).

З копій платіжних доручень (а.с.96-108) вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило перекази Гудюру М.В. грошових коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 хх-хххх-5014 у розмірі 7900 грн 28.04.2021 року та 30.04.2021 року на 100 грн, 02.05.2021 року 150 грн, 03.05.2021 року 150 грн 04.05.2021 року 100 грн та 100 грн, 07.05.2021 року 2900 грн та 150 грн, 08.05.2021 року 200 грн, 09.05.2021 року 150 грн, 10.05.2021 року на 100 грн, 11.05.2021 року 350 грн та 100 грн, 12.05.2021 року 150 грн, 14.05.2021 року 550 грн, 15.05.2021 року 150 грн, 17.05.2021 року 100 грн, 18.05.2021 року 150 грн, 100 грн та 100 грн.

Наведене також підтверджується листом АТ «КБ «ПриватБанк» від 17.06.2026 року №20.1.0.0.0/7-260612/5421-БТ, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована карта НОМЕР_2 , на яку були зараховані вказані платежі (а.с.138-142).

Попередньо, 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (із додатками), відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.19-21).

Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (п.1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3.), «борг» - означає суми грошових коштів, належить до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили (п.1.4.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1.). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (п.8.1.). Строк дії договору до 28.11.2019 року (п.8.2.).

28.11.2019 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01, продовжено строк дії цього договору до 31.12.2020 року (а.с.21/зворот).

31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31.12.2021 року. В п.4.1. додаткової угоди обумовлено, що право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с.22-24).

31.12.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.24/зворот).

31.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2023 року (а.с.24/зворот).

31.12.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2024 року (а.с.25).

Відповідно до реєстру прав вимоги №146 від 03.08.2021 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) підписали цей реєстр, в тому числі, й щодо ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості 29997,08 грн (а.с.26-27).

Між вказаними сторонами було погоджено акт звірки взаємних розрахунків від 31.12.201 року (а.с.28).

Отже, саме з моменту підписання реєстру переходу вимоги за кредитним договором з ОСОБА_1 від 28.04.2021 року та оплати за рамковим договором факторингу від 28.11.2018 року вважається, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло прав кредитора.

05.08.2020 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року (а.с.63-65). Дія вказаного договору неодноразово продовжувалася додатковими угодами №2 від 03.08.2021 року та №3 від 30.12.2022 року (а.с.29-31/зворот).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 року до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 45205,68 грн (а.с.32-33).

29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги, крім інших, до відповідача за Кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року на загальну суму 19008,42 грн (а.с.51-60).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», борг ОСОБА_1 складав 29997,08 грн (а.с.45-46), а згідно розрахунку заборгованості «Таліон Плюс» у відповідача існує борг у розмірі 45205,68 грн, що також підтверджується випискою з особового рахунка за кредитним договором №407238660 (а.с.47-48).

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

В силу ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

За правилами ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ч.3-5 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч.6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.8 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч.12 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Приписами ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 28.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №407238660 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, що підтверджується алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору №407238660 від 28.04.2021 року.

Факт перерахування відповідачу коштів у зазначених вище розмірах підтверджується платіжними дорученнями та випискою по рахунку.

Неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до виникнення заборгованості, яка була нарахована первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з урахуванням здійснених платежів.

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання договору кредиту №407238660 від 28.04.2021 недійсним (неукладеним) не заявлено.

Із врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором зазначеного вище кредитного договору.

Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», то апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Апеляційний суд враховує що відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 року у справі №727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року у справі №909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 року у справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ФК «Ейс» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до до позивача на підставі договорів факторингу, а також на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

Отже, у договорі факторингу право вимоги до нового кредитора пов`язане з наявністю заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення прав вимоги.

Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Ейс» передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК Ейс».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність права вимоги у ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 , оскільки наведеним законодавством передбачено відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому, для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу, обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги - це строк платежу; майбутньої вимоги - це момент виникнення.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №202/13389/24, відповідно до «п.п.43-45». Отже, вбачається, що, укладаючи договір відступлення прав вимоги, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними. Умови зазначеного договору відступлення прав вимоги передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Суди не врахували, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі№ 727/2790/25)».

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», а ТОВ «ФК «Ейс», як новий кредитор, набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході перегляду даної справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним нормам законодавства, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Звертаючись із позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором 45205,68 грн, з яких: 12022,65 заборгованість по тілу кредиту, 33183,03 заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.

Доказів, що відповідачем належним чином виконано умови договору, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим наявні підстав для стягнення боргу.

Між тим, щодо суми заборгованості, що підлягає стягненню, судова колегія виходить з такого.

В п.1.2. обумовили, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Пункт 1.4. передбачає, що за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 354,05 процентів річних, що становить 0,97 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 508,01 процентів річних, що становить 1,39 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

1.4.3. у випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору.

Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку Дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.

В пункті 1.5. Договору передбачено, що позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня Дисконтного періоду (в Термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п, 1.3. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на Термін платежу проценти за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.

Згідно п.1.6. Договору основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.7. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п. 1.7.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

У пункті 1.7.1. вказано, що зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1 статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз зазначених норм права вказує на те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені щомісячні платежі, прострочення яких мало місце під час дії договору.

Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Колегія суддів апеляційного суду застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог.

У справі, яка переглядається, за відсутності доказів, що відповідачем активовано функцію продовження строку Дії Дисконтного періоду, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 27 травня 2021 року (30 днів), а оскільки відповідачем не було погашено заборгованість у вказану дату, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

У всіх додаткових угодах до Договору №407238660 від 28.04.2021 року в п.2 сторони погодили викласти графік розрахунків в новій редакції та відобразити у графіку розрахунків єдиний порядок непогашеної суми кредиту, збільшеної на суму, зазначену у п.1 Додаткової угоди.

Із розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор), надалі кредитором ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що відсотки за користування кредитом продовжували нараховуватись кредитором поза межами строку кредитування 30 днів (28.04.2021 – 27.05.2021) та 90 днів (28.05.2021-25.08.2021), а саме - після 25 серпня 2021 року.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач у справі не заявив.

Отже, з урахуванням відсутності доказів сплати суми кредиту та спростування умов договору, стягненню підлягає заборгованість, що станом 25 серпня 2021 року становила 36080,52 грн, з яких 12022,65 заборгованість за тілом кредиту та 24 057,87 грн заборгованість по відсотках.

Вказані розрахунки товариства відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано.

Таким чином, у позивача були відсутні підстави для нарахування процентів після закінчення 90 днів, які розпочали свій перебіг після закінчення дисконтного періоду.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що на погашення заборгованості ОСОБА_1 здійснено платежі 11.05.2021 року на суму 1723,72 грн (тіло кредиту) та 1276,28 грн (відсотки), 31.05.2021 року на суму 103,63 грн (тіло кредиту) та 2320,37 грн (відсотки), які були враховані при здійсненні розрахунку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у межах 30 днів та 90 днів, які обумовлені в п.1.2. та п.1.7.1. Договору, розділ 1 Предмет договору.

З огляду на наведене, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» процентів за користування кредитом після 25.08.2021 року.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч.1 ст.376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «Ейс».

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних ТОВ «ФК «Ейс» на суму 36080,52 грн (що складає 79,81%) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2124,86 грн (2 662,40 грн х 79,81%) за розгляд справи у суді першої інстанції та 3187,29 грн (3993,60грн х 79,81%) за апеляційний розгляд справи, а всього 5312,15 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс» просило здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «ФК «Ейс» під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом.

У позові ТОВ «ФК «Ейс» просили стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 6000 грн за апеляційний розгляд справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер про надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Ейс» адвокатом Соломко О.В. серії АІ № 2004315 (а.с.11), Договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року (а.с.49), Додаткову угоду № 25771235398 від 01.09.2025 року (а.с.50), акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року (складання позовної заяви 5000 грн, вивчення матеріалів 1000 грн, підготовка адвокатського запиту 500 грн та підготовка клопотання про отримання інформації 500 грн) (а.с.51).

Крім того, стороною відповідача у суді першої інстанції заявлено вимоги на правничу допомогу в розмірі 5500 грн, додано ордер серії ВН №1714366 від 18.06.2026 року, а також виконано надання правничої допомоги – подано відзив, в якому також заперечено щодо витрат на правничу допомогу позивача (а.с.125-136).

Заперечення щодо вказаної суми витрат сторони відповідача – ТОВ «ФК «Ейс» не подано до суду першої інстнації.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «Ейс» надано акт прийому-передачі наданих послуг від 08.07.2026 року (складення апеляційної скарги 6000 грн) (а.с.166).

Положеннями ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява №19336/04, п.269).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов`язку відшкодувати такі витрати.

Щодо витраченого часу адвокатом на вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації, то колегія суддів звертає увагу на те, що складання позовної заяви, є послугами, що дублюються та є складовими одного завдання, а саме підготовка та складення позовної заяви, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, враховуючи характер виконаної роботи адвокатами обох сторін, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості таких справ, що свідчить про їх однотипність та шаблонність позовів в такій категорій справ, а також беручи до уваги, що справа не є складною, є малозначною й часткове задоволення позову на 79,81%, відповідно заперечення відповідача враховано на 20,19% апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 5586,70 грн, з позивача на користь відповідача 1120,55 грн, а тому керуючись ч.10 ст.141 ЦПК України, слід здійснити взаємозалік та стягнути за відповідача на користь позивача вказані витрати у розмірі 4 466,15 грн, а також враховуючи вищенаведене та те, що апеляційна скарга змістом відповідає позовній заяві, стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн, а всього 6466,15 грн.

Керуючись ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Заочне рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії №407238660 від 28.04.2021 року у розмірі 36080,52 грн, з яких 12022,65 заборгованість за тілом кредиту та 24057,87 грн заборгованість по відсотках.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати зі сплати судового збору та правничу допомогу за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 11778,30 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк