Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №521/21654/21 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: іпотечного кредиту

Дата: 30 серпня 2026 р.

Справа: №521/21654/21

Суддя: Роїк Д. Я.

Справа 521/21654/21

Провадження 2/521/61/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.08.26

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Роїк Д.Я.

при секретарі – Каліній П. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп», ОСОБА_2 , Треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2021 р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги від 15.06.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Новий кредитор) за Кредитними договорами № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р. та № CNL – 502/043/2007 ВІД 14.11.2007 Р.; визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги за Іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 746 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор/Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Новий кредитор/Новий іпотекодержатель) за Договорами іпотеки № PCL – 502/043/2007 від 14.11.2007 р. та № PML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відкрито провадження по справі, запропоновано відповідачам подати відзив на позов та докази, якими він обґрунтовується.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

25.07.2008 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір № ML – 509/021/2008. Згідно з предметом якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених у Частині № 1 договору, а Позичальник прийняв кредит, зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені в цьому договорі.

25.07.2008 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором № ML – 509/021/2008 укладено договір іпотеки № PML – 509/021/2008, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пепеляшковою А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2111.

14.11.2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № CNL – 502/043/2007. Для забезпечення виконання кредитного договору 14.11.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки (майнова порука) № PCL – 502/043/2007.

У подальшому між ПАТ «ОТП Банк» (правонаступник ЗАТ «ОТП Банк») та ТОВ «ОТП Факторинг» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та відступлення права вимоги, яким ТОВ «ОТП Факторинг» прийняв право вимоги за кредитним договором № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р. та договором іпотеки № PML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.10.2015 р. по справі № 523/4572/14-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML-509/021/2008 від 25.07.2008 р. у сумі 994090,84 грн., а також судовий збір в рівних частках у розмірі 3654 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.12.2010 р. по справі № 2-5801/10 позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено повністю; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CNL – 502/043/2007 від 14.11.2007 р. у сумі 1 699 271,13 грн., а також судовий збір в розмірі 910 грн.

18.08.2011 р. ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси було замінено сторону у виконавчому провадженні у справі № 2-5801/10 з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

15.06.2021 р. між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (Клієнт) та ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» (Фактор) було укладено договір факторингу б/н, за умовами якого Клієнт передає, а Фактор приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами в розмірі заборгованості за кредитними договорами.

Актом приймання-передачі від 15.06.2021 р. б/н, який є Додатком №1 до Договору факторингу від 15.06.2021 р. б/н, було зафіксовано передачу договорів з додатками до них:

• кредитного договора № CNL – 502/043/2007 від 14.11.2007 р.;

• договора овердрафту № 502/1196/07/1 від 14.11.2007 р.;

• кредитного договора № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р.

Водночас 15.06.2021 р. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклало з ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PCL – 502/043/2007, посвідченого 14.11.2007 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2468 та договором іпотеки № PML – 509/021/2008, посвідченого 25.07.2008 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пепеляшковою А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2111.

Також 15.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор), уклало з фізичною особою ОСОБА_2 (Новий Кредитор) договір відступлення права вимоги б/н.

При цьому, 15.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор та/або Іпотекодержатель) уклало із фізичною особою ОСОБА_2 (Новий Іпотекодержатель та/або Новий Кредитор) договір відступлення прав вимоги за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 746.

Предметом вищевказаного договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами передбачено, що у зв`язку з укладенням Сторонами Договору відступлення права вимоги від 15.06.2021 року за яким передається право вимоги за:

• кредитним договором № CNL-502/043/2007 від 14.11.2007 року, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 , виконання зобов`язань за яким забезпечено іпотекою згідно з Договором іпотеки № РCL-502/043/2007, посвідченого 14 листопада 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2468, який було укладено між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 ;

• кредитним договором № МL-509/021/2008 від 25.07.2008 року, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , виконання зобов`язань за яким забезпечено іпотекою згідно з Договором іпотеки №РМL-509/021/2008, посвідченого 25 липня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пепеляшковою А.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2111, який було укладено між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

З моменту укладання цього Договору Новий Кредитор набуває статусу Іпотекодержателя за договорами. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме:

• житловий будинок, загальною площею 243,1 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 ;

• житлова квартира, площею 68,8 кв. м., за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 3 договору відступлення прав вимоги з ОСОБА_6 загальна вартість прав вимоги становить 1 012 000 грн (один мільйон дванадцять тисяч гривень).

Загальний розмір заборгованості боржників, право вимоги щодо якої відступається, складає 2 707 687,27 грн.

При укладанні наведених факторингових договорів відповідачами порушені вимоги законодавства щодо суб`єктного складу договору, що є підставою недійсності такого договору в цілому.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Забунов Ігор Сергійович надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив базується на наступному: 20.12.2010 р. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 2-5801/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості на суму 1 699 271 гривню 13 коп., стягнуто судові витрати по 910 грн. з кожного з відповідачів.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.10.2015 р. у цивільній справі № 523/4572/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р. у сумі 994 090,84 гривень, а також судовий збір в рівних частках у розмірі 3654 грн.

У 2011 році ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за наведеними кредитними договорами на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 р. та 26.11.2010 р. а також права вимоги за договором іпотеки № PCL – 502/043/2007 та договором іпотеки № PML – 509/021/2008.

Вказані договори укладені згідно вимог законодавства. ОСОБА_2 на виконання умов договору відступлення сплатила на користь ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» 997 000,00 гривень за платіжним дорученням № 7985446 від 15.06.2021 року та 15 000,00 гривень за чеком № 268 від 15.06.2021 року.

ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» зі свого боку передав ОСОБА_2 документацію згідно акту приймання-передачі документації.

Крім того, 15.06.2021 р. ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» та ОСОБА_2 уклали Договір відступлення прав вимоги за вищевказаними іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 746.

Представник відповідача акцентує увагу на тому що позивачка, ОСОБА_1 , оспорює договори в цілому, а не для захисту цивільних прав та інтересів, що суперечить сталій практиці Верховного Суду України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04.12.2012 року у справі № 2-5801/10, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014 року, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.10.2010 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та розподілу судових витрат - скасовано та відмовлено у задоволені цих позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, проаналізувавши й оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частина четверта статті 263 ЦПК України зобов`язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, установлених, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на встановлених законом підставах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка не є стороною оспорюваного договору, має довести конкретні факти порушення її майнових прав чи інтересів цим договором, а також те, що внаслідок визнання правочину недійсним такі права або інтереси будуть захищені та відновлені. Отже, суд має встановити не лише наявність передбаченої законом підстави недійсності, а й конкретний правовий інтерес позивача у застосуванні цього способу захисту.

У цій справі ОСОБА_1 не є сторонньою до правовідносин, яких стосуються оспорювані правочини. За кредитним договором № ML-509/021/2008 вона є позичальником, а за договором іпотеки № PML-509/021/2008 — іпотекодавцем.

Оспорюваними договорами ОСОБА_2 передано право вимоги безпосередньо до ОСОБА_1 за цим кредитним договором та права іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним ОСОБА_1 . Тому визначення особи, яка вправі вимагати від позивачки виконання кредитного зобов`язання та реалізовувати права іпотекодержателя, безпосередньо стосується її цивільних прав та інтересів.

Щодо договору іпотеки № PCL-502/043/2007 судом установлено, що іпотекодавець ОСОБА_3 помер, ОСОБА_1 як його дружина та ОСОБА_3 як донька належать до спадкоємців першої черги, а наявне обтяження нерухомого майна впливає на реалізацію спадкових прав. За встановлених у справі обставин це утворює конкретний майновий інтерес позивачки у визначенні належного кредитора та іпотекодержателя за зобов`язанням, забезпеченим цим майном.

Визнання оспорюваних договорів недійсними у цій справі є спрямованим саме на усунення правової підстави, на якій ОСОБА_2 набула статусу нового кредитора та нового іпотекодержателя. Спір не стосується витребування вже відчуженого предмета іпотеки від кінцевого набувача; предметом розгляду є безпосередньо правомірність набуття відповідачкою прав кредитора та іпотекодержателя. Тому обраний спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та здатний відновити правове становище позивачки у спірних зобов`язаннях.

Судом встановлено:

25.07.2008 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір № ML – 509/021/2008.

Боржниками за кредитними договорами було порушено умови договору, у зв`язку з чим кредитор (новий кредитор) звертався до Суворовського районного суду м. Одеси з відповідними позовними заявами.

18.08.2011 р. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси було замінено сторону у виконавчому провадженні у справі № 2-5801/10 з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04.12.2012 року у справі № 2-5801/10, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014 року, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.10.2010 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та відшкодування частини судових витрат - скасовано та відмовлено у задоволені цих позовних вимог.

• кредитного договора № CNL – 502/043/2007 від 14.11.2007 р.;

• договора овердрафту № 502/1196/07/1 від 14.11.2007 р.;

• кредитного договора № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р.

Сторонами не доведено, що договір овердрафту № 502/1196/07/1 від 14.11.2007 року укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» порушує права позивача чи впливає на обсяг прав ОСОБА_2 як кредитора по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки боргове зобов`язання саме ОСОБА_4 .

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032 за адресою АДРЕСА_1 . 13.03.2016 р. було встановлено обтяження – арешт нерухомого майна на підставі Ухвали Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 521/14439/15-ц від 15.02.2016 р.

Згідно Свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер, про що було виконано відповідний актовий запис за № 9509 15 вересня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Згідно Свідоцтва про народження ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було виконано відповідний актовий запис за № 880 19 липня 2001 року Віддалом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси.

ОСОБА_1 , як дружина, та ОСОБА_3 , як донька, є спадкоємицями першої черги після ОСОБА_5 . У зв`язку з наявністю обтяження щодо нерухомого майна ОСОБА_3 позивачка та третя особа позбавлені можливості реалізації спадкових прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Водночас частина третя статті 512 ЦК України встановлює, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 1054 ЦК України кредитодавцем за кредитним договором є банк або інша фінансова установа. Отже, для зобов`язання, яке виникло з кредитного договору, закон установлює спеціальний суб`єктний склад на стороні кредитора.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, а відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки кредитором у такому зобов`язанні має бути банк або інша фінансова установа.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала цей загальний висновок: відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь особи, яка не є фінансовою установою, може мати місце як виняток за обставин, коли попередній кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, а відступлення відбувається у зв`язку з реалізацією його активів.

У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду підтвердила відсутність підстав для відступу від указаного підходу та наголосила: якщо попередній кредитор-банк не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про відступлення права вимоги за кредитним договором. Велика Палата окремо вказала, що такий самий висновок стосується відступлення права за іпотекою, якщо нею забезпечено виконання кредитного зобов`язання.

Найбільш наближеною до обставин цієї справи є постанова Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 303/8122/24 (провадження № 61-7136св25). У тій справі після ухвалення рішення про стягнення заборгованості фінансова компанія відступила фізичній особі право вимоги за кредитним договором. Верховний Суд залишив без змін рішення про визнання такого договору недійсним та відхилив довід про те, що після судового рішення предметом відступлення є лише «фіксований борг», а не право вимоги за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 303/8122/24 зазначив, що судове рішення про стягнення кредитної заборгованості не створює нового, відмінного від кредитного, зобов`язання: воно визначає конкретний розмір боргу та констатує наявність зобов`язання, яке виникло з кредитного договору. Отже, сам факт попереднього судового стягнення заборгованості не усуває вимог закону до суб`єктного складу кредитора за таким зобов`язанням.

У цій справі оспорюваний договір від 15 червня 2021 року прямо передбачає відступлення ОСОБА_2 прав вимоги за кредитними договорами № ML-509/021/2008 від 25.07.2008 року та № CNL-502/043/2007 від 14.11.2007 року.

Тому наявність судових рішень, якими раніше визначено розмір заборгованості за цими кредитними правовідносинами, не змінює правової природи переданих прав та не перетворює їх на самостійне зобов`язання, що виникло виключно з судового рішення.

Обставин, за яких первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації, а спірні права відчужувалися у зв`язку з реалізацією активів такого банку, судом у цій справі не встановлено. Отже, виняток, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, до встановлених правовідносин не застосовується.

Суд також враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), у якій уточнено критерії розмежування договору відступлення права вимоги та договору факторингу: сама по собі відмінність між номінальним розміром вимоги і ціною її відступлення не є достатньою для висновку про факторингову природу правочину.

Тому суд не обґрунтовує недійсність оспорюваного договору лише співвідношенням суми боргу 2 707 687,27 грн та ціни відступлення 1 012 000 грн. Визначальним у цій справі є те, що за змістом правочину фізичній особі передано права кредитора саме за кредитними договорами, хоча така особа не відповідає встановленим статтею 1054 ЦК України вимогам до суб`єкта на стороні кредитора і відсутні обставини, за яких практика Великої Палати допускає відповідний виняток.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором допускається за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, а особа, яка набуває права іпотекодержателя, повинна бути належним кредитором за забезпеченим зобов`язанням.

Оскільки ОСОБА_2 як фізична особа за встановлених у цій справі обставин не могла набути статус кредитора за кредитними договорами № ML-509/021/2008 та № CNL-502/043/2007, вона не могла набути й похідні від цих кредитних вимог права іпотекодержателя за договорами іпотеки № PML-509/021/2008 та № PCL-502/043/2007. Такий висновок прямо узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20.

Таким чином, договір відступлення права вимоги від 15 червня 2021 року, укладений між ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» та ОСОБА_2 щодо прав за кредитними договорами № ML-509/021/2008 та № CNL-502/043/2007, вчинений із порушенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, що відповідно до частини першої статті 203, частин першої та третьої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

З тих самих підстав, з урахуванням похідного характеру іпотеки та вимог статті 24 Закону України «Про іпотеку», підлягає визнанню недійсним і договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений 15 червня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 746.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 258-259, 268 ЦПК України, суд

На підставі викладеного, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір від 15 червня 2021 року відступлення права вимоги між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор) код ЄДРПОУ: 39128344 та фізичною особою ОСОБА_2 (Новий Кредитор) РНОКПП: НОМЕР_1 за кредитними договорами № ML – 509/021/2008 від 25.07.2008 року та CNL – 502/043/2007 від 14.11.2007 року.

Визнати недійсним договір від 15 червня 2021 року відступлення прав вимоги за Іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 746 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор) код ЄДРПОУ: 39128344 та фізичною особою ОСОБА_2 (Новий Кредитор) РНОКПП: НОМЕР_1 за договорами іпотеки № PCL – 502/043/2007 від 14.11.2007 та № PML – 509/021/2008 від 25.07.2008 р.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» (Кредитор) код ЄДРПОУ: 39128344 та фізичної особи ОСОБА_2 (Новий Кредитор) РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір у сумі 1816 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Роїк Д. Я.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua