Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №521/1106/15-ц — Хаджибейський районний суд міста Одеси

31.08.26

Справа № 521/1106/15-ц

Провадження № 2/521/23/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Роїка Д. Я.,

за участю секретаря судового засідання – Каліній П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-501/253/2006 від 06 грудня 2006 року.

Позов обґрунтовано тим, що 06 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-501/253/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 61 000,00 доларів США.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 06 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR-501/253/2006.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 30 грудня 2014 року позивач визначив загальну заборгованість у розмірі 4 505 774,53 грн, яка складалася з:

?930 276,21 грн – заборгованість за тілом кредиту;

?38 707,55 грн – заборгованість за процентами;

?3 536 790,77 грн – пеня.

16 квітня 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення у справі № 521/1106/15-ц, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

03 квітня 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернувся із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була поручителем за договором поруки № SR-501/253/2006 від 06 грудня 2006 року та відповідачем у справі.

Ухвалою суду у квітні 2021 року до участі у справі як процесуальних правонаступників ОСОБА_3 було залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

05 липня 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало уточнену позовну заяву, у прохальній частині якої вимогу про стягнення кредитної заборгованості було сформульовано до ОСОБА_1 .

Разом із тим у матеріалах справи судом не встановлено окремого процесуального рішення, яким у зв`язку з поданням зазначеної уточненої позовної заяви було б припинено участь ОСОБА_2 у справі як співвідповідача або закрито провадження щодо нього.

27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли права вимоги за кредитним договором № ML-501/253/2006 від 06 грудня 2006 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2022 року у справі № 521/13919/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфеля було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 521/13919/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

У зазначеній постанові Верховний Суд, зокрема, виходив з установлених судами обставин укладення 06 грудня 2006 року кредитного договору № ML-501/253/2006 на суму 61 000 доларів США, укладення договору поруки № SR-501/253/2006 та переходу 27 червня 2012 року права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

26 липня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 07/2024/1-РА.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до договору факторингу № 07/2024/1-РА від 26 липня 2024 року до ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» перейшло право вимоги за кредитним договором № ML-501/253/2006, а саме:

58 995,65 доларів США – заборгованість за основною сумою кредиту;

2 454,73 доларів США – заборгованість за процентами.

Загальний обсяг переданого права вимоги за тілом кредиту та процентами становить 61 450,38 доларів США.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 червня 2026 року у справі № 521/1106/15-ц замінено позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» його правонаступником – ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС».

30 серпня 2026 року ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» подало уточнену позовну заяву про зменшення позовних вимог, у якій просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № ML-501/253/2006 у загальному розмірі 61 450,38 доларів США, яка складається з:

?58 995,65 доларів США – заборгованість за основною сумою кредиту;

?2 454,73 доларів США – заборгованість за процентами.

Від стягнення пені, штрафних санкцій, комісій, інфляційних втрат та інших додаткових нарахувань позивач у заяві від 30 серпня 2026 року вимог не заявив.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2026 року уточнену позовну заяву ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» від 30 серпня 2026 року прийнято до розгляду.

Подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням прийнятої судом редакції позовних вимог про стягнення 61 450,38 доларів США.

ОСОБА_2 на момент прийняття уточненої позовної заяви залишався співвідповідачем у справі як особа, яка раніше була залучена судом як процесуальний правонаступник померлої ОСОБА_3 .

Представник позивача у судове засідання 31 серпня 2026 року не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідачів про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки всі учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази, надані сторонами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона – боржник – зобов`язана вчинити на користь другої сторони – кредитора – певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 06 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 61 000 доларів США.

Обставина укладення кредитного договору, його основні умови та факт переходу права вимоги за цим договором були предметом судового розгляду у справі № 521/13919/21 і відображені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року.

Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконав.

У первісній позовній заяві кредитор посилався на невиконання позичальником кредитних зобов`язань та наявність простроченої кредитної заборгованості.

Заявою від 30 серпня 2026 року правонаступник кредитора обмежив вимогу сумою основного боргу та процентів, право вимоги щодо яких перейшло до нього за договором факторингу.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять судового рішення, яке набрало законної сили та яким договір факторингу № 07/2024/1-РА від 26 липня 2024 року в частині передання права вимоги за кредитним договором № ML-501/253/2006 був би визнаний недійсним.

Отже, на час вирішення цієї справи ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» є належним кредитором у межах права вимоги, переданого йому за договором факторингу.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до договору факторингу до ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» перейшло право вимоги:

58 995,65 доларів США основного боргу;

2 454,73 доларів США процентів.

Загальна сума становить 61 450,38 доларів США.

Суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу встановленого договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Разом із тим у даній справі позивач не заявляє нових процентів за період після пред`явлення первісної вимоги, а просить стягнути суму процентів у розмірі 2 454,73 доларів США, яка входить до обсягу права вимоги, переданого новому кредитору.

Доказів погашення ОСОБА_1 зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня.

Разом із тим частиною другою статті 524 ЦК України передбачено право сторін визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання виконується у гривнях, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц дійшла висновку, що у разі отримання позичальником кредиту в іноземній валюті належним виконанням зобов`язання є повернення коштів у валюті, визначеній договором, а суд вправі ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Кредит за договором № ML-501/253/2006 був наданий саме у доларах США.

Прийнята судом редакція позовних вимог від 30 серпня 2026 року також сформульована безпосередньо у валюті кредитного зобов`язання.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення суми, що підлягає стягненню, саме у доларах США.

Фіксований гривневий еквівалент суми боргу у резолютивній частині рішення суд не визначає.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 06 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR-501/253/2006.

Зі змісту наданого суду договору вбачається, що ОСОБА_3 особисто поручилася перед кредитором за належне виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань.

Договором передбачалася солідарна відповідальність позичальника та поручителя.

Разом із тим наданий суду текст договору поруки № SR-501/253/2006 не містить положення, відповідно до якого обов`язки поручителя у разі його смерті переходять до спадкоємців поручителя.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 був залучений до справи як її процесуальний правонаступник.

Проте процесуальне правонаступництво саме по собі не створює матеріально-правового обов`язку, який відповідно до закону не перейшов до спадкоємця.

Відповідно до статей 607, 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 523/10421/14-ц, підтвердивши правовий підхід, викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 639/9510/14-ц, виходив з того, що у разі смерті поручителя, за винятком майнової поруки, його спадкоємці не стають солідарними боржниками за кредитним договором, якщо договором поруки не передбачено покладення відповідних зобов`язань на спадкоємців.

За таких обставин матеріальне правовідношення за договором поруки № SR-501/253/2006 не допускає правонаступництва ОСОБА_2 в обов`язку поручителя.

Тому саме по собі прийняття судом 31 серпня 2026 року уточненої позовної заяви, в якій вимога була сформульована також до ОСОБА_2 , не є підставою для солідарного стягнення з нього кредитної заборгованості.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2026 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

У зв`язку із цим по суті в межах цього рішення вирішується вимога про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 як позичальника.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеними факт укладення кредитного договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, невиконання ним зобов`язання з повернення кредиту, перехід до ТОВ «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» відповідного права вимоги та наявність непогашеної заборгованості у межах прийнятої судом редакції позовних вимог.

Відтак позовні вимоги до ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з первісним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Оскільки вимога до ОСОБА_1 підлягає задоволенню, зазначені судові витрати підлягають стягненню з нього на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 223, 247, 255, 259, 263–265, 268 ЦПК України, статтями 192, 204, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 533, 607, 608, 610, 612, 1049, 1050, 1054, 1077–1084 ЦК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-501/253/2006 від 06 грудня 2006 року – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № ML-501/253/2006 від 06 грудня 2006 року в загальному розмірі 61 450 (шістдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят) доларів США 38 центів, з яких:

58 995,65 доларів США – заборгованість за основною сумою кредиту;

2 454,73 доларів США – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛАЙНС ФІНАНС» судовий збір у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках і порядку, передбачених ЦПК України.

Суддя: Д. Я. Роїк