Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №496/1737/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/1737/26

Провадження № 2/496/2563/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») - Дармограй А.Т. звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором №547027-КС-001 про надання кредиту від 12.07.2025 у розмірі 136 248,90 грн. та судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.07.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №540727-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надало позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яка вказана позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у боржника, станом на 15.02.2026 року, утворилась заборгованість за договором в розмірі 136 248,90 грн., що складається з: прострочених платежів по тілу кредиту - 48015 грн; прострочених платежів по процентах - 60498,90 грн; заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 25 000 грн.; прострочених платежів за комісією - 2735 грн. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернулася до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, в прохальній частині позову просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надала.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, яка причини неявки не повідомила, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Судом, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи в електронному вигляді через систему «Електронний суд», оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.07.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №547027-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма). Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9883.

Відповідно до умов договору товариство надає позичальнику кредит в сумі 50 000 грн., строком на 24 тижні, зі сплатою відсотків у розмірі 1% в день (стандартна процентна ставка за кредитом), комісії за видачу кредиту - 10 000 грн. У договорі вказано номер електронного платіжного засобу позичальника: НОМЕР_2 .

12.07.2025 року ОСОБА_1 ознайомилася з паспортом споживчого кредиту.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за укладеним договором виконало в повному обсязі, що підтверджується листом ТОВ «ПРОФІТГІД», відповідно до якого, 12.07.2025 року грошові кошти у сумі 50 000 грн. були успішно перераховані на картку № НОМЕР_2 згідно договору №547027-КС-001 від 12.07.2025 року.

Крім того, виконання ТОВ «Бізнес Позика» своїх зобов`язань за укладеним договором підтверджується також листом АТ КБ «ПриватБанк» від 31.07.2026 року, відповідно до якого, банківська картка № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 та випискою по вказаному рахунку, відповідно до якої, 12.07.2025 року грошові кошти у сумі 50 000 грн. зараховані на картку.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за укладеним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 136 248,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 48015 грн.; заборгованість за відсотками - 60498,90 грн; заборгованість за комісією – 2735 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України - 25 000 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та довідкою про стан заборгованості.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналізуючи вищевказані положення вбачається, що кредитний договір №547027-КС-001 від 12.07.2025 року укладено в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором №547027-КС-001 про надання кредиту від 12.07.2025 року виконало у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним договором.

В порушення вимог Закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми в повному обсязі не повернула.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов`язань.

Однак, суд не погоджується з заявленим позивачем розміром заборгованості в частині нарахованих відсотків у розмірі 60498,90 грн., виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 60498,90 грн., що перевищує тіло наданого кредиту, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 48015 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання та підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості у розмірі 98 765 грн., з яких: 48015 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 48015 грн. - заборгованість за відсотками; 2735 грн. - заборгованість за комісією.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими в порядку ст. 625 ЦК України у сумі 25 000 грн., суд вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2025 року у справі №758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

Вказане свідчить, що судом касаційної інстанції визначено єдиний підхід щодо застосування норм права до правовідносин, які випливають, зокрема й з кредитного договору та щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року.

Отже, позичальник звільнений від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 25 000 грн. задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведених вище вимог закону, досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтований, але підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції від 27.02.2026 року, позивач за подання даного позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову, відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору позивачу, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1929,93 грн. (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 98765 грн.*2662,40 грн./136 248,90 грн.). При цьому, суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. №36 Постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 629, 634, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 272, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за договором №547027-КС-001 про надання кредиту від 12.07.2025 року у розмірі 98 765 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) судові витрати у розмірі 1929,93 грн.

В іншій частині позов - залишити без задоволення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.Л. Пасечник

З урахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Біляївському районному суді Одеської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які на лікарняному, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження, з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку складання повного тексту рішення суду, повний текст судового рішення виготовлено 14.09.2026 року.