Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №766/21313/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи:766/21313/24

Номер провадження: 22-ц/819/1181/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л. В.,

Радченка С. В.,

секретар Манько К. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2026 року у складі головуючого судді Рядчої Т.І.,

встановив:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Савицький Андрій Якович, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що від спільного подружнього життя у сторін народилась дочка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

З 2012 року відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною взагалі та як слід в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти; не підтримує матеріально. Тобто, з боку відповідача створюються умови, які суттєво шкодять інтересам дитини.

Навчанням, лікуванням та фінансовим утриманням дівчинки займається позивачка разом з чоловіком ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

У зв`язку з цим позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що відповідач не приймав фінансової участі у вихованні дитини з 2013 року. Заява ОСОБА_6 компетентним органам, підпис якої завірений приватним нотаріусом ХМНО Коляда Ю.С. 23 червня 2025 року, не підтверджує факту ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, оскільки зазначена особа не була допитана в якості свідка в судовому засіданні з попередженням її про кримінальну відповідальність. Крім того, в характеристиці КЗ Голопристанський ліцей №2 ГМР Херсонської області зазначено, що ОСОБА_2 із дитиною спілкується, хоча і рідко.

Суд, виходячи з того, що відповідач є порушником Правил військового обліку з 31 січня 2025 року у зв`язку із зміною місця проживання, дійшов висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 добровільно самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Заяву від імені ОСОБА_2 про визнання позову, надану позивачкою, судом не прийнята до уваги, оскільки підпис відповідача судом не ідентифіковано. При цьому судом застосований висновок КЦС ВС, викладений у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, відповідно до якого суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Також суд визнав, із посиланням на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19, висновок органу опіки та піклування таким, що має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Зазначивши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

У апеляційній скарзі, поданої 14 липня 2026 року, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що суд неповно з`ясував обставини справи. Так встановивши, що після розірвання шлюбу дитина постійно проживає з матір`ю, яка займається її вихованням та утриманням разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , відповідач від участі у навчальному процесі дитини не бере та спілкується з нею, лише зрідка, суд не надав оцінки тому, що відповідач протягом багатьох років самоусунувся від виховання дочки, не бере участь в її житті, не цікавиться станом її здоров`я, навчанням, розвитком та потребами. Фактичне спілкування з дитиною відбулося кілька років тому.

Також вказує на неправильне застосування судом статті 164 СК України, оскільки ухилення від виконання батьківських обов`язків полягає не лише у несплаті коштів на утримання дитини, а й у тривалому невиконанні обов`язків щодо її виховання, відсутності турботи про фізичний, духовний та моральний розвиток, небажанні підтримувати спілкування та брати участь у житті дитини.

Проте суд першої інстанції звів оцінку поведінки відповідача лише до питання матеріального забезпечення, залишивши поза увагою ухилення відповідачем протягом багатьох років від виконання батьківських обов`язків.

Суд не врахував думку дитини, яка вказувала на те, що не пам`ятає свого біологічного батька, не підтримує з ним стосунків, та безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування, не навівши мотивів його відхилення.

Вважає, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом тривалого часу не бере участь у вихованні дитини, не підтримує з нею спілкування, не цікавиться її життям, не бере участь у навчанні, не піклується про її розвиток, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України.

Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що судом порушено принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, зазначивши, що позбавлення батьківських прав відповідача створить умови для подальшого усиновлення дитини ОСОБА_5 , що забезпечить дитині стабільне сімейне середовище, юридичну визначеність, право на виховання у повноцінній сім`ї.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року, відповідно до вимог частини третьої статті 45 ЦПК України, до участі у справі залучено прокурора.

Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористалися.

Учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у порядку визначеним цивільним процесуальним законодавством, в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

З огляду на вказане та враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження(повторне) від 06 травня 2023 року серії НОМЕР_1 (а. с. 20).

Шлюб між сторонами у справі розірваний рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 лютого 2017 року(а. с. 22).

25 травня 2017 року мати дитини зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , та змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб (повторне), видане 28 квітня 2023 року серії НОМЕР_2 (а. с. 17).

Дитина зареєстрована разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично дитина проживає/перебуває, як внутрішньо переміщена особа, разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік ВПО від 11 вересня 2024 року № 5106-5003445416 та від 11 вересня 2024 року № 5106-5003445418(а. с. 18,19).

Відповідно до інформації Комунального закладу Голопристанський ліцей №2 Голопристанської міської ради Херсонської області ОСОБА_4 , учениця 7-А класу, навчається у ліцеї з 2019 року. Мати, ОСОБА_1 , бере активну участь у житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення дозвілля, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет та контролює дотримання інформаційної гігієни, забезпечує високий рівень навчання дитини та постійно тримає на контролі навчальний процес дитини. Батько, ОСОБА_2 , з дитиною спілкується рідко, з сім`єю не проживає, участь та цікавість у навчальному процесі дочки не проявляє. З класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся. У вихованні дочки участі не бере ( а.с.25).

17 лютого 2026 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради надано Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.114-126).

У вказаному висновку органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Тривалий час він не підтримує стосунків із дитиною, не бере участі у її вихованні та розвитку, не спілкується із донькою та не надає матеріальної допомоги. Питання про стягнення аліментів на утримання дитини в судовому порядку не вирішувалось. Дитина перебуває на обліку в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» ОМР з 03 грудня 2024 року. Поліклініку дитина відвідувала у супроводі матері. Дитина навчається у 8-А класі Голопристанського ліцею №2 Голопристанської міської ради Херсонської області, зарекомендувала себе старанною, сумлінною, дисциплінованою, працелюбною, уважною ученицею. Мати дитини бере активну участь у навчанні та вихованні доньки. Батько, ОСОБА_2 , востаннє відвідував та цікавився навчанням дитини у 3-му класі Участі у вихованні та навчанні не приймає, оскільки батьки не проживають разом.

Також з висновку вбачається, що уповноваженими особами відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради проведено бесіду з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що вона знає про існування свого біологічного батька, але ніколи його не бачила, номеру телефона батька у неї немає, він не приїздить і не телефонує, з днем народження та іншими святами не вітає. Повідомила, що проживає з матір`ю та батьком, батьком називає свого вітчима ОСОБА_10 . Проти позбавлення батьківських прав свого батька ОСОБА_10 не заперечувала.

Судом першої інстанції було заслухано думку неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що не пам`ятає свого біологічного батька і вважає, що позбавлення його батьківських прав щодо неї є правильним рішенням.

Відповідно до письмової заяви ОСОБА_6 , підпис якої завірена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коляда Ю.С., після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , донька залишилась проживати разом з матір`ю, яка і займається вихованням та утриманням своєї доньки. Батько, ОСОБА_2 , повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків: не переймався питанням утримання дитини, не цікавився її успіхами в навчанні, станом її здоров`я, її розвитком та вихованням, він не спілкувався з донькою.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено добровільного самоусунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає не повністю

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23) та багатьох інших.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків, зокрема не бере участі у вихованні дочки , не підтримує з нею спілкування, не цікавиться її життям, не бере участь у її навчанні, не піклується про її розвиток. Дитина перебуває на утриманні та забезпеченні матері і її нового чоловіка.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Такий висновок викладений у постанові Верховного суду від 29 липня 2026 року у справі № 127/33102/24.

За обставин цієї справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків. Позбавлення батька батьківських прав у даному випадку не відповідає критерію пропорційності.

Так, положеннями статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів висновку органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, підготовлений без відібрання пояснень у батька та суперечить інтересам дитини.

При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції надав належну правову оцінку поданим учасниками справи доказам, показанням дитини та встановив, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача як позбавлення його батьківських прав відносно дитини.

Як судом першої інстанції так і апеляційним судом не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків., а позивачкою відповідних доказів суду не надано.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження свідомого ухилення ОСОБА_2 від обов`язку щодо утримання доньки матеріали справи не містять. При цьому, відповідно до відомостей, що містяться у висновку органу опіки та піклування, питання про стягнення аліментів на утримання дитини в судовому порядку не вирішувалось.

Щодо висловленої думки дитини.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Судом першої інстанції було заслухано думку неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка повідомила, що не пам`ятає свого біологічного батька і вважає, що позбавлення його батьківських прав щодо неї є правильним рішенням.

Разом із тим, суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

З урахуванням вищенаведених норм права та судової практики Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів. Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції думки дитини є безпідставними.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що пояснення дитини про те, що вона не пам`ятає свого біологічного батька і ніколи його не бачила, суперечить іншим матеріалам справи, зокрема відомостям наданим навчальним закладом, відповідно до яких батько хоча і рідко проте спілкувався з дитиною, в період коли вона вже навчалась у ліцеї. Вказані обставини можуть опосередковано вказувати на наявність впливу на формування думки дитини з боку матері, з метою позитивного вирішення спору судом.

Також колегія суддів погоджується з оцінкою судом першої інстанції заяви від імені ОСОБА_2 про визнання позову, доданої до позовної заяви, з огляду на те, що підпис особи, яка підписала заяву нотаріально не посвідчено.

При цьому суд першої інстанції правильно постався на висновок викладений у постанові Верховного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, відповідно до якого суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Відомості, викладені у письмовій заяві ОСОБА_6 , підпис якої був нотаріально посвідчений, щодо усунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків є суб`єктивною оцінкою відносин, що склалися між сторонами з приводу виконання ними своїх батьківських обов`язків та не містять жодних об`єктивних даних, які б підтверджували факт свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно своєї дочки.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних відомостей щодо застосування до відповідача будь-якого впливу для спонукання його для належного виконання своїх батьківських обов`язків.

З урахуванням усіх обставин справи та на підставі оцінки доказів у їх сукупності суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Отже, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини не відповідає її якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24 (провадження № 61-3978св25), від 23 вересня 2025 року у справі № 536/1302/24 (провадження № 61-9329св25).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не встановила неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Зроблені судом висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судового рішення законодавством. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Судом першої інстанції було враховано норми міжнародного та національного законодавства, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей.

Судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Водночас, встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити шляхом доповнення попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання сина, а в іншій частині - залишити без змін.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При цьому, оскільки зміна резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції не здійснює.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2026 року змінити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дитини.

В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий Л. А. Приходько

Судді: Л. В. Базіль

С. В. Радченко