Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №585/1761/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/1761/26

Номер провадження 22-ц/816/2850/26

Категорія - 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2026 року в складі судді Євтюшенкової В.І., ухваленого в м. Ромни, Сумської області (повний текст виготовлено 04 серпня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

30.04.2026 ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 09.12.2019 між ТОВ «Мілоан» і відповідачем було укладено кредитний договір №1249127 (індивідуальна частина), на підставі якого останній отримав у кредит 10000 грн, за що зобов`язався сплачувати проценти. 20.02.2020 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №47-МЛ, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Мілоан», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду в нього утворилася заборгованість у розмірі 25650 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9450 грн - заборгованість за відсотками, 1200 грн - заборгованість за комісією, 5000 грн - заборгованість по штрафах/пені.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04.08.2026 позов задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 10450 грн заборгованості за кредитним договором від 09.12.2019 №1249127, з якої: 10000 грн - тіло кредиту, 450 грн - проценти за користування кредитом, 1084 грн 68 коп. - судового збору, 814 грн 81 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовільнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що нарахування пені за кредитним договором здійснювалось у період з 13.12.2019 по 06.01.2020, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 згідно із Законом від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не містять вказівок на зворотну дію в часі щодо вже нарахованих сум за минулі періоди і не зобов`язують позикодавця списувати таку пеню. Вважає, що нарахування та стягнення пені за період з 13.12.2019 по 06.01.2020 є повністю правомірним та підлягає стягненню.

Крім того, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення даного договору, на відповідних умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вважає, що до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Крім того, укладаючи кредитний договір, відповідач повинен був достовірно знати про його умови та про наслідки невиконання умов кредитного договору, а підписавши договір, він погодився з його умовами та взяв на себе зобов`язання, передбачені договором, у тому числі й щодо оплати комісії за надання кредиту.

Зазначає, що на час дії на території України воєнного стану законодавством України не передбачено скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а отже таке нарахування є правомірним і позичальник має сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.12.2019 між ОСОБА_1 і ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір №1249127 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в розмірі 10000 грн на 3 дні з датою повернення кредиту 12.12.2019 (а. с. 6-8).

Відповідно до п. 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6, 2.2.1, 2.2.2 договору сукупна вартість кредиту складає 1650 грн у грошовому виразі та 2,008% річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені в п. 1.5.1-1.5.2 договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що кредитний договір залишається чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконують свої обов`язки на умовах та в строки, визначені в цьому договорі.

Комісія за надання кредиту становить 1200 грн, яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом 450 грн, які розраховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставка за цим договором фіксована.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору.

Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користуванням кредитом у розмірах, зазначених у п. 1.5.1-1.5.2, 1.6 договору відповідно.

Нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

Як вбачається з п. 2.2.3, 2.3.1, 2.3.2 кредитного договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватися кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним п. 1.4, продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно з п. 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути припинено товариством в односторонньому порядку.

Позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну в пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т. ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та ставки комісії за продовження кредиту наведені в договорі.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це згідно з п. 6.14 правил підтверджується здійсненням ним відповідного платежу в спосіб, визначений у п. 2.5 договору.

Згідно з п. 4.1 кредитного договору в разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4 цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню в розмірі 2% від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру, визначеного цим пунктом.

Вказаний договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором N97925 (а. с. 9).

З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір від 09.12.2019 №1249127, ідентифіковано ТОВ «Мілоан». Акцепт договору підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор відправлено позичальнику 09.12.2019 на номер телефону НОМЕР_2 (а. с. 9).

09.12.2019 ТОВ «Мілоан» на підставі договору №1249127 перерахувало ОСОБА_1 10000 грн на картку НОМЕР_3 , що підтверджується платіжним дорученням 4311419 (а. с. 10 зв.).

Згідно з листом АТ КБ «Приватбанк» від 20.06.2026 на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ). 09.12.2019 на вказану карту було зараховано 10000 грн (а. с. 73).

20.02.2020 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №47-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 25650 грн (а. с. 12-22).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги від 20.02.2020 №47-МЛ заборгованість відповідача по кредитному договору від 09.12.2019 №1249127 складає 25650 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9450 грн - заборгованість за відсотками, 1200 грн - комісія, 5000 - заборгованість по штрафах/пені (а. с. 20 зв.).

З виписки з особового рахунку за кредитним договором від 09.12.2019 №1249127 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 25650 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9450 грн - заборгованість за відсотками, 1200 грн - комісія, 5000 грн - штраф (а. с. 12).

01.04.2026 ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» направило ОСОБА_1 лист, в якому повідомило про укладення договору відступлення прав вимоги та просило сплати 25650 грн заборгованості за кредитним договором від 09.12.2019 №1249127 (а. с. 21).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, заборгованість за тілом кредиту та відсотками, які нараховані в межах дії кредитного договору, не повернув, тому до стягнення підлягає 10000 грн заборгованості за тілом кредиту та 450 грн відсотків.

Щодо стягнення 1200 грн комісії, суд визнав умови договору про її нарахування нікчемними на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відмовляючи в стягненні 5000 грн штрафу, суд виходив з того, що згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України неустойка підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в п.п. 1.3 кредитного договору погоджено, що кредит надано на строк з 09.12.2019 по 12.12.2019.

Умови пролонгації договору були передбачені в п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору, відповідно до яких позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну в пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т. ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та ставки комісії за продовження кредиту наведені в договорі.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це згідно з п. 6.14 правил підтверджується здійсненням ним відповідного платежу в спосіб, визначений у п. 2.5 договору.

Оскільки відповідач не здійснював платежів, договір не було пролонговано, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення відсотків у межах дії кредитного договору. При цьому колегія суддів звертає увагу, що в позові ставилося питання про стягнення відсотків за користування кредитом, а не стягнення плати за прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими.

Що стосується доводі апеляційної скарги про відмову суду стягнути комісію, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1200 грн, яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

З огляду на викладене, кредитор не мав законних підстав для нарахування зазначеної комісії, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Що стосується позовної вимоги про стягнення неустойки, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості в регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється: (1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №706/68/23, від 12.02.2025 у справі №758/5318/23).

Враховуючи викладене, оскільки кредитний договір було укладено 09.12.2019, а пеню нараховано за період з 13.12.2019 по 06.01.2020, відповідач не звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця пені за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому суд першої інстанції невірно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції викладеного вище не врахував, тому рішення в частині відмови стягнути пеню необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн пені.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (60%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 1597 грн 44 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, 1200 грн (2000 грн х 60%) витрат на професійну правничу допомогу, 2396 грн 16 коп. (3993 грн 60 коп. х 60%) судового збору, сплаченого в суді апеляційної інстанції, а всього 5193 грн 60 коп. (а. с. 24-25, 28, 100).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу було зменшено до 2000 грн і рішення суду в зазначеній частині не оскаржувалося.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2026 року в частині відмови стягнути пеню та вирішення питання щодо судових витрат скасувати та ухвалити нове.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 5000 грн пені, 5193 грн 60 коп. судових витрат.

В іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

О.М. Черних