Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №585/309/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/309/26

Номер провадження 22-ц/816/2831/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Підодвірного Тараса Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 07 липня 2026 року в складі судді Яковенко Н.М., ухваленого в с-щі Недригайлів, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 07 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

27.01.2026 ТОВ «Коллект Центр» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 29.09.2019 між ТОВ «Інфінанс» і відповідачкою було укладено кредитний договір №0956047614, на підставі якого остання отримала кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20000 грн. 14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №14-07/21, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №0956047614. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №0956047614. Вказувало, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 27.01.2026 у неї утворилася заборгованість у розмірі 52949 грн 99 коп., з яких: 4999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 47950 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 07.07.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 52949 грн 99 коп. заборгованості за договором №0956047614 від 29.09.2019, 2662 грн 40 коп. судового збору, 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Підодвірний Т.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, інформація щодо того чи проходила особа, яка нібито укладала кредитний договір, ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відповідь особи, яка нібито проходила ідентифікацію, про прийняття пропозиції (акцепт), підтвердження вчинення електронного правочину, який повинен був отримати позичальник при укладанні договору.

Вказує, що матеріали справи не містять жодного доказу, що нібито укладення договору від 29.09.2019 №0956047614 відбувалось у порядку визначеному чинним законодавством. А тому, якщо позивач вважає, що відповідачка отримувала одноразовий ідентифікатор, використовувала його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме відповідачці, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер, докази, що саме відповідачка реєструвалась в ЕС «кредиторів» позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації. У той же час, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з`ясувати обставини нібито укладення кредитного договору. Не пояснює яким чином проводилась ідентифікація особи та чи проводилась вона взагалі, не надає доказів проведення такої ідентифікації, не надає доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачці, не надає доказів того, що саме відповідачка використала нібито відправлений ідентифікатор для укладення кредитного договору.

Крім того, неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину кредитодавцем, адже тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів.

Звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постановах від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.

Зазначає, що матеріали судової справи не містять підтвердження використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання документу, тоді як підтвердження накладення такого підпису кредитором наявне лише в правому верхньому куті на першому з дев`яти аркушів кредитного договору.

Звертає увагу на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №758/14925/23, в якій зазначено, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку.

Вважає, що суд зробив висновок про нібито укладення кредитного договору за відсутності такого кредитного договору в матеріалах справи та, що суд безпідставно поклав обов`язок доведення обставин не укладання договору в електронному виді на відповідачку, оскільки саме ТОВ «Коллект Центр» мало надати суду відповідні докази як особа, в розпорядження якої мають перебувати такі докази, та особа, яка мала вчинити активні дії щодо проведення ідентифікації особи відповідачки та перерахування на її рахунок коштів. Посилається на правову позицію, зазначену в постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21.

Крім того, звертає увагу суду на те, що подані позивачем копії договорів факторингу не містять будь-якої інформації, яка могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, як то ПІБ, номер кредитного договору та інші данні. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17). Як «доказ» такого відступлення, позивачем було направлено до суду витяги з реєстру боржників, який не містить підписів сторін, що уклали договір факторингу, що свідчить про те, що витяг виготовлено позивачем самостійно і що він може зазначити у вказаному витязі будь-яку інформацію на власний розсуд.

Зазначає, що належним і допустимим доказом отримання права вимоги є реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Разом з позовом позивачем направлено до суду акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023. У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 зазначено, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Крім того, матеріали судової справи не містять належних доказів отримання відповідачкою кредитних коштів та відступлення права вимоги за нібито укладеним кредитним договором, але ці обставини були проігноровані районним судом.

Вказує, що проведені позивачем розрахунки заборгованості не відповідають вимогам закону. Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Звертає увагу суду, що відповідно до оферти/акцепту наданого позивачем, строк кредитування становить 30 днів.

07.09.2026 ТОВ «Коллект Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.09.2019 між ТОВ «Інфінанс» і ОСОБА_1 укладено договір №0956047614, відповідно до умов якого товариство надає позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику (а. с. 8-10).

Згідно з п. 1.2, 1.5, 1.6, 1.9, 1.10.2, 1.11 договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем визначеного сторонами в додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов договору: додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту (траншу) за договором і сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом (траншем).

Загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20000 грн.

У рамках даного договору сторони погодили наступні загальні умови, а саме: до даного договору застосовується фіксована процентна ставка. Порядок обчислення процентної ставки встановлюється цим пунктом договору та правилами.

Максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем) - 30 календарних днів. Діючий ліміт (сума) кредиту - 20000 грн. Максимальна відсоткова ставка, нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості - 1,75%.

Дія цього договору вважається продовженою на наступні 36 календарних місяців, якщо до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про його припинення у зв`язку із закінченням строку дії договору. Дія цього договору може бути достроково припинена за ініціативою будь-якої зі сторін шляхом письмового повідомлення іншої сторони та при умові відсутності зобов`язань між сторонами. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або законодавством, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатком до цього договору. Зміни в цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідного додатку до цього договору, якщо інше не встановлено в самому додатку до цього договору або в чинному законодавстві України.

Максимальна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%.

За продовження/зміну строку дії користування поточним кредитом (траншем), позичальником сплачуються нараховані відсотки (у разі наявності штрафні санкції на вимогу товариства) за основним боргом до дня здійснення продовження строку дії поточного кредиту.

Вказаний договір був підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1s7g8u (а. с. 10 зв.).

У рамках договору надання позики, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, від 29.09.2019 №0956047614 на підставі заявки-анкети від 11.12.2019 №2628773212 ОСОБА_1 отримала четвертий транш у розмірі 5000 грн, строк користування кредитом (траншем) 30 днів, строк дії договору надання позики, у тому числі й на умовах фінансового кредиту 3 роки, відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, річна відсоткова ставка 638,75% (а. с. 11, 11 зв., 12).

Вказані заявка-анкета на отримання кредиту, пропозиція на надання 4 траншу та акцепт оферти були підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 9g7v8u (а. с. 11-12).

Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 08.09.2025 №3647_25908142728 на підставі укладеного договору на переказ коштів від 2017-08-03 ФК-П-17/08-04 11.12.2019 успішно перераховано 5000 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 (а. с. 23).

З листа АТ «КБ «ПриватБанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . Остання має фінансовий номер телефону НОМЕР_3 . 11.12.2019 на вказану карту було зараховано 5000 грн (а. с. 169-171).

Згідно з інформацією щодо даних, які підтверджують зарахування кредитних коштів на банківську картку клієнта, право вимоги за якими передано ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору факторингу від 14.07.2021 №14-07/21 11.12.2019 ОСОБА_1 зараховано 5000 грн на підставі кредитного договору №0956047614, платіжна система ІPay, ІD транзакції 44485256 (а. с. 23 зв.).

14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №0956047614 (а. с. 33-44).

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу від 14.07.2021 №14-07/21 загальна сума заборгованості за кредитним договором №0956047614 становить 52949 грн 99 коп., з яких: 4999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 47950 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 45-47).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №0956047614 (а. с. 48-62).

Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 №10-01/2023 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №0956047614 становить 91624 грн 91 коп., з яких: 4999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 86624 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 63-65).

З розрахунку ТОВ «Інфінанс» заборгованості за договором від 29.09.2019 №0956047614 вбачається, що з 11.12.2019 по 14.07.2021 за користування кредитними коштами в сумі 5000 грн відповідачці було нараховано 47950 грн відсотків (а. с. 24-30).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» за договором №0956047614 станом на 10.01.2023 заборгованість ОСОБА_1 по нарахованим відсоткам становить 91624 грн 91 коп. (а. с. 31).

Відповідно до розрахунку ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за договором від 29.09.2019 №0956047614 станом на 05.01.2026 загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 91624 грн 91 коп., з яких: 4999 грн 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 86624 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 32).

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не повною мірою відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідачка оспорює факт укладення кредитного договору та отримання коштів у сумі 5000 грн.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, на яку посилається заявник, вказано, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17».

Колегія суддів вважає доводи представника відповідачки про те, що товариством не надано доказів укладення кредитного договору та отримання коштів, безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті товариства відповідачка подала заявку на отримання кредиту та підтвердила умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого товариство надіслало останній за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор 9g7v8u, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачкою не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений останньою згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

Крім того, згідно з розрахунком за кредитним договором від 29.09.2019 №0956047614 ОСОБА_1 чотири рази загалом і один раз при отриманні четвертого траншу здійснювала оплату відсотків за користування кредитом (а. с. 24-30).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №526/405/13 тривале невчинення будь-яких дій, спрямованих на розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, а також користування кредитними коштами та здійснення відповідачем платежів у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, свідчать про визнання такого кредитного договору укладеним.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором надання позики від 29.09.2019 №0956047614.

Крім того, факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 5000 грн підтверджується випискою за договором, наданою АТ «КБ «ПриватБанк», з якої вбачається, що 11.12.2025 на карту НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано 5000 грн (а. с. 169-171). Це також підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 08.09.2025 №3647_25908142728, з якого вбачається, що на підставі укладеного договору на переказ коштів від 2017-08-03 ФК-П-17/08-04 11.12.2019 товариством було успішно перераховано 5000 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 (а. с. 23).

Колегія суддів відхиляє посилання адвоката на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №758/14925/23. У цій постанові Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки в справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу, яка ставила під сумнів надані позивачем докази, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Жоден з судів не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у позивача оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача, що є порушенням принципу змагальності сторін.

Всупереч зазначеному в справі, що переглядається, ні відповідачка, ні її адвокат клопотання про витребування оригіналів електронних доказів не заявляли.

А тому, враховуючи, що в наведеній для порівняння справі №758/14925/23 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Оскаржуване судове рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц та Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, на які посилається адвокат в апеляційній скарзі, оскільки фактичні обставини в цих справах є різними.

Для визначення подібності правовідносин апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 08.02.2022 у справі №2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке з вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно переходу прав вимоги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що 14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого від ТОВ «Інфінанс» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги від 14.07.2021 (а. с. 33-47). За змістом пункту 2.1 договору факторингу №14-07/21 клієнт зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги в сумі 221939136 грн 68 коп., а фактор зобов`язується здійснити фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками. Відповідно до пункту 6.1.4 договору факторингу №14-07/21 право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги. 14.07.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» було здійснено оплату за договором відступлення права вимоги від 14.07.2021 №14-07/21 та між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» підписано акт приймання-передавання реєстру боржників (а. с. 42, 43).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги від 10.01.2023 (а. с. 48-65). Згідно з п. 2.1 договору №10-01/2023 за цим договором у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників. Відповідно до пункту 5.2 договору №10-01/2023 права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором у день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників у друкованому (підписаному) вигляді. 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» підписано акт приймання-передавання реєстру боржників (а. с. 61, 62).

Оскільки внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором надання позики, укладеним між ТОВ «Інфінанс» і ОСОБА_1 від 29.09.2019 №0956047614, перейшло від ТОВ «Інфінанс» до ТОВ «Коллект Центр», тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 20.12.2021 у справі №911/3185/20, 02.11.2021 у справі №905/306/17, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18. У зазначеній справі спір стосувався стягнення боргу за договорами купівлі-продажу, підряду, поставки та оцінки в якості доказу наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру та визнання боржником такої заборгованості відповідного акту звірки.

А тому, враховуючи, що в наведеній адвокатом для порівняння справі №910/1389/18 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку кредитування, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами даного конкретного кредитного договору встановлено строк користування кредитом - 30 днів. Відповідно до п. 2.8 зазначеного договору позичальник має право на умовах, визначених у правилах, продовжити строк дії користування поточним кредитом (траншем). У той же час Правила надання грошових коштів у позику, у розділі 8 яких передбачено порядок зміни/продовження строку дії фінансового кредиту, не є складовою договору позики від 29.09.2019 №0956047614, оскільки відсутній підпис позичальника про його ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у позику, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Тобто в даній справі відсутні правові підстави для нарахування та стягнення відсотків після закінчення строку користування кредитом (траншем).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки районний суд не врахував, що сторони погодили строк користування кредитом (траншем) 30 днів, та що кредитним договором не передбачено право кредитодавця на пролонгацію строку користування кредитом, а правила надання грошових коштів у позику не підписані відповідачкою, тому рішення районного суду необхідно змінити. При цьому з матеріалів справи вбачається, що заборгованість за тілом кредиту за договором надання позики від 29.09.2019 №0956047614 становить 4999 грн, за період з 12.12.2019 по 10.01.2020 відповідачка повинна була сплатити 2625 грн відсотків, 13.01.2020 останньою було сплачено 2975 грн відсотків. Тому з відповідачки на користь позивача потрібно стягнути 4649 грн (4999 грн тіло кредиту + 2625 грн відсотків - 2975 грн сплачених коштів).

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (9%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 239 грн 62 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 360 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 599 грн 62 коп. (а. с. 7, 79).

Судом першої інстанції суму витрат на професійну правничу допомогу було зменшено до 4000 грн. Рішення в зазначеній частині не оскаржується.

Також пропорційно відмовленим позовним вимогам (91%) з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 3634 грн 18 коп. (3993 грн 60 коп. х 91%) судового збору, сплаченого в апеляційному суді (а. с. 223).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Підодвірного Тараса Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 07 липня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 4649 грн заборгованості за договором позики від 29 вересня 2019 року №0956047614, 599 грн 62 коп. судових витрат».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 3634 грн 18 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: О.М. Черних

А.М. Худик