Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №735/375/26 — Коропський районний суд Чернігівської області

Справа 735/375/26р.

Провадження по справі 2/735/252/2026р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року с-ще Короп

Коропський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Грушко О.П.

при секретарі - Хілько Н.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», представник позивача Сахарова Ольга Ігорівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з даною позовною заявою, вказуючи на те, що 08.03.2021 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 475819100 на суму 8300 грн., яка в подальшому була збільшена до 22000 грн. 28.11.2018 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого, ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога”. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ „Таліон Плюс”. 11.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача. За час дії кредитного договору № 475819100 відповідач не сплачувала кредит та відсотки за користування кредитом і має на даний час заборгованість в сумі 83325,81 грн., яка, складається з: заборгованість за тілом кредиту – 21999,77 грн.; заборгованість за відсотками – 61326,04 грн. А тому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 475819100 в сумі 83325,81 грн. та сплачений по цьому позову судовий збір в сумі 2662,40 грн. і витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просила розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує, проти заочного розгляду справи не заперечує.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилась і не повідомила суд про причини своєї неявки, хоча про розгляд справи була повідомлена своєчасно через Офіційний веб-портал «Судова влада України» Коропський районний суд Чернігівської області. Відзив на позов не направила.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Даний позов зареєстровано в суді 16.04.2026 року. Згідно ухвали Коропського районного суду Чернігівської області від 28.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного з викликом сторін на 14.00 годин, 26.05.2026 року.

Дослідивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

08.03.2021 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 475819100. на суму 8300 грн. (а.с. 41-42).

21.03.2021 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 475819100. на суму 8100 грн. (а.с. 43).

24.03.2021 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 475819100. на суму 5600 грн. (а.с. 43 зворот).

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк», ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 22000 грн. (а.с. 71-73).

28.11.2018 року між ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, а в подальшому укладено додаткові угоди до зазначеного договору, відповідно до яких, ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ „Манівео швидка фінансова допомога” (а.с. 12-16).

08.06.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимог № 137 від 08.06.2021, у якому сторони на виконання договору факторингу підтверджують погоджену дату відступлення (передачі) прав вимоги, визначених у реєстрі – 08.06.2021, кількість боржників - 3576 осіб, загальну суму переданої за реєстром заборгованості – 55898713,92 грн (а.с. 17 зворот).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №137 від 29.06.2021 за договором факторингу (а.с. 17).

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, а в подальшому укладено додаткові угоди до зазначеного договору, відповідно до яких, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ „Таліон Плюс” (а.с. 18-21).

11.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до якого, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» право вимоги від відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача (а.с. 22-25).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідач має на даний час заборгованість в сумі 83325,81 грн., яка, складається з: заборгованість за тілом кредиту – 21999,77 грн.; заборгованість за відсотками – 61326,04 грн. (а.с. 30-32).

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Отже, за договором факторингу допускається відступлення наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги – строк платежу; майбутньої вимоги – момент виникнення.

Наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав. До наявних вимог відносяться й «недозрілі» грошові вимоги – різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

У договорі факторингу має бути індивідуалізоване право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги повинні бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18).

Водночас підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у цьому випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

Отже, підтвердження оплати за договорами факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги входить до предмета доказування (наявність у ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги) у цій справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача.

Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог від 08.06.2021 та акт звірки взаємних розрахунків зі сплати фінансування від 31.12.2021 за вказаним реєстром прав вимог не можуть вважатися належними, достатніми й достовірними доказами, підтверджуючими перехід прав вимог за укладеним із ОСОБА_1 кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до фактора ТОВ «Таліон Плюс».

Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Тобто, в силу правової природи договору факторингу однією з істотних його ознак є оплатність клієнтом наданої фактором фінансової послуги.

Однак, позивачем не надано суду жодних платіжних документів про здійснену ТОВ «Таліон Плюс» на зазначений у розділі 13 договору факторингу банківський рахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» оплату за факторингову операцію щодо відступлення прав вимог згідно реєстру прав вимог № 137 від 08.06.2021, де серед боржників значиться відповідач.

Вищевказані платіжні документи повинні бути в розпорядженні позивача, як нового кредитора, у силу положень ч. 1 ст. 517 ЦК України.

Акт звірки взаємних розрахунків, у якому зазначено про сплату суми фінансування 9797473,60 грн. та що сторони підтверджують повну оплату фактором суми фінансування за відступлення прав вимоги за реєстром прав вимоги № 137, не відповідає критеріям засобів доказування на підтвердження здійснення господарської операції або факту перерахування коштів, оскільки такий акт є інформаційним документом для звірки даних бухгалтерського обліку, а не первинним документом, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі №910/1389/18.

Верховний суд у своїх постановах послідовно зазначає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №559/1605/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

При цьому, висловлення такої правової позиції у справах, предметом розгляду яких була заміна сторони (стягувача) правонаступником, не змінює самої правової природи інституту правонаступництва у зв`язку з переходом прав вимоги за договорами факторингу чи відступлення прав вимоги, а також не нівелює необхідності доказування факту набуття прав вимоги на всіх етапах такого переходу, що є обов`язком позивача (заявника).

Отже, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 15, 512, 514, 526, 530, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 279, 280-285 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», представник позивача Сахарова Ольга Ігорівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м.Київ, Харківське щосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956).

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: О.П. Грушко