Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №583/2936/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2936/26

2/583/1556/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого – судді Сидоренка Р.В.,

при секретарі Вербі Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Охтирка справу за позовом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про звільнення від сплати аліментів,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2025 року у справі №583/617/25; 2/583/4920/25 із ОСОБА_1 , було стягнуто аліменти на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжував навчання, у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з дня подання позову і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23 років.

На момент ухвалення вищевказаного судового рішення дитина дійсно навчалася за денною формою навчання, перебувала в Україні та потребувала матеріальної допомоги. Проте, на сьогоднішній день матеріальний стан сторін та обставини життєдіяльності дитини кардинально змінили правові підстави для стягнення аліментів, а саме - у листопаді 2025 року дитина повністю закінчила навчання за денною формою у Державному навчальному закладі «Охтирський центр технічної освіти». З цього моменту первинна підстава для стягнення аліментів фактично відпала. Зі слів сина він продовжує заочне навчання. У лютому 2026 року дитина виїхала за межі України до Литовської Республіки. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, заочне навчання не перешкоджає повноцінній трудовій діяльності та отриманню самостійного доходу. Перебуваючи в Литві, повнолітня дитина офіційно працевлаштувалася, отримує регулярну заробітну плату, яка повністю покриває її базові потреби (проживання, харчування) та витрати на заочне навчання. Відтак, дитина повністю забезпечує себе сама і більше не потребує матеріальної допомоги від батьків, що є обов`язковою умовою для стягнення аліментів після 18 років згідно зі ст. 199 Сімейного кодексу України. Позивач проходить військову службу у лавах Збройних Сил України. Окрім аліментів на повнолітню дитину (1/4 доходу), з його грошового забезпечення на підставі іншого судового рішення стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , від іншого шлюбу також у розмірі 1/4 частки доходу. Таким чином, сукупно з нього стягується 50% заробітку (1/4 + 1/4 = 1/2), що ставить його у скрутне матеріальне становище та порушує баланс інтересів неповнолітньої дитини, яка має пріоритетне право на утримання.

Згідно уточнених позовних вимог відповідно до заяви поданої 27.07.2026 р. позивач просить повністю скасувати (припинити) стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із закінченням ним очної форми навчання у листопаді 2025 року та відсутністю стану нужденності.

Ухвалою суду від 17.06.2026 р. було відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження і було призначене підготовче судове засідання на 14.07.2026 р.

У підготовчому судовому засіданні на задоволення клопотання позивача було витребувано з Державного навчального закладу «Охтирський центр технічної освіти» диплом/довідку про закінчення дитиною навчання, в тому числі за денною формою та з головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України дані про перетин ОСОБА_3 державного кордону України за період з 01.02.2026 р.

Ухвалою суду від 14.07.2026 р. на задоволення клопотань сторін було витребувано з Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно - технічної освіти» відомості про проходження навчання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , в тому числі за денною формою та заочною формами, вказавши періоди навчання за кожною із форм.

Витребувано з головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України дані про перетин громадянином України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , державного кордону України за період з 01.02.2026 р.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_2 та третю особу ОСОБА_3 надати довідки про офіційне працевлаштування (трудовий договір) ОСОБА_3 на території Литовської Республіки; відомості про доходи (заробітну плату) ОСОБА_3 з Державної податкової інспекції Литви (VMI) або Фонду державного соціального страхування Литви (Sodra) за останні 6 місяців.

Зобов`язано позивача ОСОБА_1 надати суду інформацію про розмір його грошового забезпечення як військовослужбовця, включаючи додаткову винагороду та інші виплати; інформацію щодо отриманих позивачем доходів за останні дванадцять місяців.

Витребувано з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків відомості щодо доходів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 27.07.2026 р. було закрите підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про зміну розміру, або звільнення від сплати аліментів та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.06.2026 р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив із проханням відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Так, позивач не надав жодного доказу в обґрунтування заявлених ним вимог. Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме особа, яка просить про зміну або припинення аліментних зобов`язань, повинна довести існування відповідних підстав. Син сторін продовжує навчання та не перебуває у трудових відносинах. Він не отримує заробітної плати та не має інших джерел постійного доходу. Сам факт досягнення повноліття не припиняє права на утримання. Перебування за кордоном має тимчасовий характер та пов`язане із віддаленим навчанням у навчальному закладі України за наявності такої можливості та враховуючи безпекову ситуацію в Україні та у м. Охтирка в цілому, де разом із тим додатково навчається Литовської та Англійської мови, допомагаючи своєму товаришу у волонтерському руху на користь України, де син наразі перебуває з 22 лютого 2026 року в м. Литва. Дане його перебування в Республіці Литва є оплачуваним тільки Відповідачем у справі, без будь якого працевлаштування, оскільки у зв`язку із віддаленим навчанням будь якої можливості влаштуватись на роботу без освіти та знання мови у Європейській країні не можливо. Верховний Суд виходить із того, що визначальним є факт продовження навчання та потреба у матеріальній допомозі, а не місце перебування дитини. Вона, як Відповідач здійснює оплату навчання повнолітнього сина, що підтверджується договором про навчання та квитанціями про оплату. Крім оплати навчання нею забезпечується проживання сина, його харчування, придбання навчальних матеріалів та інші необхідні витрати. Таким чином, вона фактично самостійно несе основний фінансовий тягар щодо забезпечення навчання та утримання сина.

Позивач посилається на проходження військової служби та необхідність утримання іншої неповнолітньої дитини. Разом із цим відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів допускається лише за наявності істотної зміни матеріального або сімейного стану. Сам факт проходження військової служби не свідчить про неможливість виконання аліментного обов`язку. Навпаки, військовослужбовці отримують грошове забезпечення, додаткові винагороди та інші передбачені законом виплати. Позивачем не надано жодних доказів того, що його матеріальний стан істотно погіршився або що він об`єктивно позбавлений можливості надавати матеріальну допомогу своєму сину.

Натомість матеріали справи підтверджують, що повнолітній син продовжує навчання, не працює, не має самостійного доходу, а відповідач несе постійні витрати на оплату навчання та його утримання.

29.06.2026 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив де позивач зазначив наступне.

Слід брати до уваги, що повнолітній син закінчив очне навчання, перейшов на заочну форму та безперервно проживає в Литовській Республіці. Заочна форма навчання передбачає зайнятість студента лише кілька тижнів на рік під час сесій. Весь інший час повнолітня працездатна особа має об`єктивну можливість працювати. Перебування дитини в країні ЄС (Литва) вимагає значних фінансових витрат на проживання та побут, які неможливо покрити виключно українськими аліментами. Це підтверджує, що дитина працевлаштована за кордоном, має власні доходи та втратила статус «такої, що потребує матеріальної допомоги» в розумінні ст. 199 СК України.

Твердження Відповідача про те, що статус військовослужбовця та рівень грошового забезпечення дозволяють продовжувати виплату аліментів у розмірі 1/4 частини доходу, є маніпулятивними. До матеріалів справи відповідачем долучено копію судового рішення, згідно з яким з його доходу вже стягується 1/4 (25%) частина на утримання неповнолітніх дітей. Стягнення додатково 1/4 частини на користь повнолітньої особи призведе до загального утримання 50% його грошового забезпечення. Це грубо порушує майнові права молодших неповнолітніх дітей в Україні, утримання яких за законом є безумовним пріоритетом. Крім того, додаткові винагороди військовослужбовця («бойові» виплати) пов`язані з постійним ризиком для життя і не є стабільним цивільним доходом для фінансування дорослої людини.

Долучений Відповідачем договір про навчання на суму 10000 грн. на рік не може бути підставою для продовження стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу з таких причин: По-перше, за змістом ст. 199 СК України, обов`язок батьків пов`язаний із фактом навчання та потребою в допомозі, а не з комерційною вартістю навчання. Вибір платної форми є особистим рішенням повнолітньої особи. По-друге, зазначена сума є річною оплатою. Натомість аліменти у розмірі 1/4 його грошового забезпечення військовослужбовця лише за один-два місяці повністю покривають або суттєво перевищують усю річну вартість навчання дитини. Щомісячне стягнення таких сум є неспівмірним та перетворює аліменти на засіб збагачення дорослої особи.

Посилання Відповідача на те, що син перебуває в Литві як волонтер та вивчає мову, не є законною підставою для стягнення аліментів: По-перше, волонтерство — це добровільний вибір дорослої особи. Законодавство України передбачає утримання повнолітньої дитини виключно у зв`язку з навчанням, яке позбавляє її можливості заробляти. Добровільна безоплатна діяльність не може фінансуватися примусово за рахунок батька. По-друге, офіційне волонтерство в ЄС (наприклад, за програмами Європейського корпусу солідарності) зазвичай повністю забезпечується приймаючою стороною (безкоштовне житло, харчування, кишенькові витрати), що виключає потребу в допомозі з України. Якщо ж волонтерство є неофіційним, це лише доводить, що працездатна особа має вільний час, який на заочній формі навчання має витрачати на самозабезпечення, а не на перекладання витрат на батька-військовослужбовця.

30.06.2026 р. від відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив у якому відповідач зазначила про те, що відповідь на відзив не містить нових належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені у відзиві обставини або підтверджували наявність підстав для припинення чи зміни аліментного обов`язку. Фактично вся правова позиція Позивача ґрунтується не на доказах, а на припущеннях про можливе працевлаштування повнолітнього сина, ймовірне отримання доходів та на власному тлумаченні положень статті 199 Сімейного кодексу України.

Більше того, аналіз змісту відповіді на відзив свідчить, що Позивач фактично не спростував жодного із дев`яти розділів відзиву Відповідача, а саме: не спростував факт продовження навчання повнолітнього сина; не спростував відсутність у нього офіційного працевлаштування; не спростував відсутність будь-яких підтверджених доходів; не спростував здійснення Відповідачем постійних витрат на навчання та утримання сина; не довів істотної зміни свого матеріального або сімейного стану; не спростував правових висновків Верховного Суду щодо застосування статей 192, 199 та 200 Сімейного кодексу України. Повнолітній син закінчив навчання за денною формою, переведений на заочну форму навчання та проживає у Литовській Республіці, у зв`язку з чим, на думку Позивача, він має можливість працювати та самостійно забезпечувати себе. З такими твердженнями погодитися не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального права, практиці Верховного Суду та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Перш за все слід зазначити, що стаття 199 Сімейного кодексу України не пов`язує виникнення або припинення права повнолітньої дитини на утримання із формою навчання.

Не відповідає дійсності і твердження Позивача про те, що перебування сина у Литовській Республіці саме по собі свідчить про його матеріальну незалежність. Відповідачем ще у відзиві зазначалося, що перебування повнолітнього сина у Литовській Республіці має тимчасовий характер, пов`язане із безпековою ситуацією в Україні, дистанційним навчанням, вивченням литовської та англійської мов, а також участю у волонтерській діяльності на підтримку України.

При цьому всі витрати на проживання, харчування, навчання та інші необхідні витрати фактично здійснюються Відповідачем, що Позивач належними доказами не спростував. Посилання Позивача на те, що проживання у країні Європейського Союзу «саме по собі підтверджує працевлаштування», є очевидним припущенням.

10.09.2026 р. від позивача на адресу суду надійшла відповідь на заперечення. Позивач зазначає про те, що Суд ухвалив витребувати у відповідача конкретний перелік документів, серед яких ключовим була довідка з Податкової служби Литовської Республіки. Відповідач свідомо проігнорувала цю вимогу, надавши натомість інші, невичерпні документи. Відтак, наявні всі законні підстави для застосування ч. 1 ст. 109 ЦПК України та визнання факту наявності у сина доходу. Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей виникає виключно за наявності сукупності двох умов: продовження навчання та нужденність (неможливість самозабезпечення через очне навчання). Проходження мовних курсів за кордоном, оплата контрактного навчання в Україні та проживання в іншій державі повністю спростовують критерій «нужденності». Заперечення Відповідача проти звільнення від заборгованості суперечать ч. 2 ст. 197 СК України. Дана заборгованість є суто технічною. Вона утворилася внаслідок надмірної тривалості судового процесу, під час якого з моєї заробітної плати примусово стягувався граничний розмір у 50% (де 25% утримується на іншу неповнолітню дитину в моїй новій сім`ї). Оскільки право на аліменти фактично припинилося з 01.11.2025 року (наступний день після закінчення очного навчання), кошти, стягнуті після цієї дати, є безпідставно отриманою Відповідачем надплатою.

Позивач ОСОБА_1 до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. від нього на адресу суду 05.08.026 р. надійшла заява із проханням проводити розгляд справи без його участі. У заяві просить застосувати положення ч. 1 ст. 109 ЦПК України та визнати факт наявності у ОСОБА_3 самостійного доходу на території Литви. Повністю звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_3 , яка була нарахована (або утворилася через примусове стягнення) за період з 01.11. 2025 року до дня набрання рішенням суду законної сили у цій справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила.

Третя особа ОСОБА_3 д осуду не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи. Про причини неявки д осуду не повідомляв.

В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце судового засідання повідомлені. В зв`язку з чим справа розглядається відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відсутність учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Спірні правовідносини підлягають врегулюванню відповідно до норм сімейного законодавства.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2025, справа №583/617/25, пров. № 2/583/490/25 стягнуто з із ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до закінчення навчання сина, але не більше як до досягнення ним 23 років, починаючи стягнення з 11.02.2025, які вирішено сплачувати на користь ОСОБА_2 .

При постановленні даного рішення судом було встановлено наступне. Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі і є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження та відповідними свідоцтвами про шлюб. Згідно довідки Державного навчального закладу «Охтирський центр технічної освіти» ОСОБА_3 дійсно навчався у Державному навчальному закладі «Охтирський центр технічної освіти» за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Водій автотранспортних засобів (категорія «С») на денній (змішаній) формі навчання за регіональним замовленням.

Згідно довідки №34/26 від 21.07.2026 р. наданої вищезазначеним навчальним закладом ОСОБА_3 закінчив його 31.10.2025 р. та отримав відповідний диплом.

Позивачем було надано суду довідку форми №5 згідно якої штаб-сержант ОСОБА_1 починаючи із 17.06.2024 р. по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Сил України. Згідно копії посвідчення позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30.10.2018 р. справа №552/4973/18, пров. №2/552/1614/18, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , працює у Полтавському військовому інституті телекомунікацій та інформації м. Полтава) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 31.08.2018 року по досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки №2 від 18.06.2026 р. виданої директором ВСП «Охтирський фаховий коледж Сумського НАУ» ОСОБА_3 дійсно навчається на 1 курсі у даному навчальному закладі на заочному відділенні на контрактній формі навчання за спеціальністю G19 Будівництво та цивільна інженерія. Термін закінчення навчання : 30 червня 2028 року.

Зазначені обставин також підтверджуються копією договору про навчання №239/25 БЦІ від 18.08.2025 року. Згідно п.2 розділу ІІІ Договору вартість щорічної послуги за увесь строк навчання становить 30000 грн. (по 10000 грн. за кожен навчальний рік).

Відповідачем надана копія квитанції від 30.09.2025 р. про оплату відповідачем ОСОБА_2 начальному закладу 10000 грн. за навчання ОСОБА_3 .

Відповідачем ОСОБА_2 також надано суду відповідь №3029856 від 14.07.2026 р. з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан та доходи стосовно ОСОБА_3 з 1 кварталу 2023 р. по 4 квартал 2026 р. Із змісту довідки встановлено, що третя особа ОСОБА_3 у цей період отримував дохід у формі соціальних виплат, сум стипендії, доходу з продажу рухомого майна, страхової виплати.

Із відповіді отриманої судом 15.07.2026 р. головним центром обробки спеціальної інформації ДПС України третя особа ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 перетнув Державний кордон України у напрямку виїзд через пункт пропуску Угринів 22.02.2026 р.

Судом було досліджено надану позивачем ОСОБА_1 довідку про його доходи із реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України за останні 12 місяців та офіційну довідку про грошове забезпечення військовослужбовця.

На виконання ухвали суду від 14.07.2026, якою зобов`язано відповідача ОСОБА_2 та третю особу ОСОБА_3 надати довідки про офіційне працевлаштування (трудовий договір) ОСОБА_3 на території Литовської Республіки; відомості про доходи (заробітну плату) ОСОБА_3 з Державної податкової інспекції Литви (VMI) або Фонду державного соціального страхування Литви (Sodra) за останні 6 місяців 16.07.2026 відповідач повідомила про неможливість її виконання з огляду на таке.

Будь-які трудові договори, укладені на території Литовської Республіки, у розпорядженні відповідача та третьої особи відсутні, оскільки такі договори їм не передавалися та не укладалися у письмовій формі, яка б перебувала в їх володінні. Третьою особою вжито всіх можливих заходів для отримання офіційного документа, який підтверджує факт відсутності офіційного працевлаштування та містить відомості про доходи. Зокрема, до компетентного органу Литовської Республіки (VMI) подано запит щодо видачі довідки про отримані доходи та офіційне працевлаштування. Після отримання відповідної довідки вона буде негайно подана до суду як доказ на виконання вимог ухвали.

В подальшому відповідач ОСОБА_2 надала копію довідки Sodra (державна установа в Литві, яка відповідає за управління системою соціального страхування) стосовно беніфеціара ОСОБА_6 , персональний код НОМЕР_4 , номер соціального страхування НОМЕР_5 , відповідно до якої протягом 2026 р. податок на прибуток та внески на обов`язкове медичне страхування не утримувались та не сплачувались до бюджету.

Відповідно до змісту іншої довідки від вищезазначеної установи ОСОБА_7 не отримував допомоги від територіальних відділів правління Фонду державного соціального страхування або Служби іноземних виплат правління Фонду державного соціального страхування у період з 01.02.2026 р. по 20.07.2026 р.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 3, ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

За змістом частин 1, 3 статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин 1, 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням, при цьому, потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Позивачем не доведено наявності підстав для його повного звільнення від сплати аліментів на утримання сина на період його навчання. Суд повністю погоджується із доводами відповідача про те, що сама по собі заочна форма навчання не є обставиною, що тягне за собою звільнення батька від сплати аліментів на утримання сина, як і факт перебування дитини за кордоном. Наявність у дитини будь-яких доходів у т.ч. у розмірах, які б давали підстави суду вважати про те, що вона не потребує матеріальної допомоги від батьків, позивачем не доведена. Навпаки, відповідачем надані докази того, що з дитини у країні перебування протягом 2026 р. податок на прибуток та внески на обов`язкове медичне страхування не утримувались та не сплачувались до бюджету, а також що третя особа ОСОБА_3 не отримував допомоги від територіальних відділів правління Фонду державного соціального страхування або Служби іноземних виплат правління Фонду державного соціального страхування у період з 01.02.2026 р. по 20.07.2026 р.

Як зазначав позивач, оскільки суд ухвалив витребувати у відповідача конкретний перелік документів, серед яких ключовою була довідка з Податкової служби Литовської Республіки, а Відповідач свідомо проігнорувала цю вимогу, надавши натомість інші, невичерпні документи то наявні всі законні підстави для застосування ч. 1 ст. 109 ЦПК України та визнання факту наявності у сина доходу.

Згідно ч. 10 ст. 83 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Факт ненадання відповідачем довідки від компетентного органу Литовської Республіки (VMI) про отримані доходи та офіційне працевлаштування дитини на виконання ухвали суду суд не розцінює як ухилення від подання такого доказу з огляду на те, що вона не є держателем відповідного реєстру та особою, на особисту вимогу якої така інформація може бути надана. Також вона не приховує таку інформацію та будь-яким чином не перешкоджає її отриманню у інший спосіб. Суд бере до уваги надані відповідачем письмові заперечення із цього приводу. Сам по собі факт винесення судом ухвали про витребування у відповідача інформації про працевлаштування та доходи третьої особи не є тією дією, що перерозподіляє обов`язок доказування по зазначеному спору.

З огляду на викладене вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати залишити за позивачем без відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись України, ст. ст. 11-13, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 267-268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про звільнення від сплати аліментів – відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 без відшкодування.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко