Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №760/2281/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

__________________________________________________________________________________________

Провадження 2/760/11813/26

В справі 760/2281/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

14 вересня 2026 року Солом?янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

ІІ. Описова частина

30 січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до Солом?янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Відповідач, Товариство) про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

В обґрунтування позову Позивачка зазначила, що з 13.05.1988 перебуває у трудових відносинах з Відповідачем, працює у виробничому підрозділі «Київська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», на цей час - на посаді касира квиткового. Між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2023 роки, пунктом 3.10 якого передбачено надання працівникам дирекції матеріальної допомоги на оздоровлення. 30.06.2023 вона подала Відповідачу письмову заяву про виплату такої допомоги за 2023 рік, однак допомогу їй не нараховано і не виплачено.

Позивачка посилалася на статті 18, 29 КЗпП України, статтю 526 ЦК України, статті 9, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», а також на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці. Вважала, що дійсною причиною невиплати є упереджене ставлення до неї з боку роботодавця, а діями Товариства щодо неї допущено дискримінацію.

Позивачка просила стягнути з Відповідача на її користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у сумі 16.104,00 грн (без урахування податків і зборів) та покласти на Відповідача судові витрати.

Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 31.01.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи не заявляли.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 12.03.2024, а в подальшому - відзив від 21.05.2024, в яких проти задоволення позову заперечив з таких підстав.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення законодавством України для працівників залізниці не передбачена, а визначена лише колективними договорами Відповідача; Товариство не є бюджетною організацією. Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т), підпунктом 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, виплату такої допомоги призупинено за ініціативою роботодавця на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідач зазначив, що вказане рішення є локальним актом, який погоджено з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України відповідно до пункту 3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки і який діє донині, а тому виплату Позивачці не відмінено, а лише призупинено, і вона буде здійснена після припинення або скасування воєнного стану. Відповідач також посилався на те, що Товариство має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а невиплата зумовлена дією форс-мажорних обставин, засвідчених висновком Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71.

Крім того, на думку Відповідача, відповідно до пункту 3.1 Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» така допомога надається, як правило, при наданні щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів, копії заяви про надання якої Позивачка не надала, що свідчить про недоведеність позовних вимог. Відповідач наполягав, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, а також заявив про пропуск Позивачкою тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, який, на його думку, розпочався 30.06.2023 і сплив до звернення з позовом. На підтвердження своєї позиції Відповідач послався на судові рішення інших судів у справах, які вважає подібними.

26.03.2024 Позивачка подала відповідь на відзив, у якій з доводами Відповідача не погодилася. Зазначала, що норми, умови, гарантії та пільги, встановлені Колективним договором, відповідно до статті 18 КЗпП України поширюються на всіх працівників; що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято 15.03.2022, а чинності він набрав пізніше, тоді як рішення правління ухвалено 14.03.2022, тобто передчасно, а закон не має зворотної дії в часі; що згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору вносяться тільки за взаємною згодою сторін, тоді як Відповідач призупинив виплати в односторонньому порядку, не повідомивши працівників і не ініціювавши внесення змін до Колективного договору Київської дирекції залізничних перевезень; що рішення правління від 14.03.2022 не є належним доказом зупинення дії саме цього Колективного договору або його окремих пунктів. Позивачка також посилалася на статтю 116 КЗпП України та стверджувала, що остаточний розрахунок мав бути проведений з нею 28.11.2023.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Позивачка перебуває у трудових відносинах з Відповідачем з 13.05.1988, працює у виробничому підрозділі «Київська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на посаді касира квиткового, що підтверджується копією трудової книжки та Відповідачем не заперечується.

Між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2023 роки (далі - Колективний договір). Пунктом 3.10 Колективного договору установлено, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. Зміст цього пункту сторонами тлумачиться однаково і спору щодо нього немає.

30.06.2023 Позивачка подала до адміністрації виробничого підрозділу «Київська дирекція залізничних перевезень» письмову заяву про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Цю обставину Відповідач не заперечує і прямо зазначає в обох відзивах, а тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України вона окремому доказуванню не підлягає.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік Позивачці не нарахована і не виплачена, що Відповідач також визнає.

Підставою невиплати Відповідач зазначив рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т), підпунктом 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, ухвалене, за твердженням Відповідача, на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Щодо доводів Відповідача про пропуск строку звернення до суду

Відповідач заявив про пропуск Позивачкою тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, обчислюючи його з 30.06.2023 - дня подання заяви про виплату допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. У цій частині зазначене положення втратило чинність з дня ухвалення вказаного Рішення.

Предметом спору у цій справі є стягнення належної Позивачці виплати, передбаченої Колективним договором, тобто спір належить саме до тієї категорії, якої стосується наведене Рішення Конституційного Суду України. Станом на день ухвалення судового рішення у цій справі положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині тримісячного строку звернення працівника до суду є нечинним, а суд вирішує справу на підставі норм права, чинних на час її розгляду. За таких обставин це положення не може бути застосоване судом як підстава для відмови в позові.

Частина друга статті 233 КЗпП України, якою встановлено спеціальні строки у справах про звільнення та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовується. Доказів припинення трудових відносин між сторонами матеріали справи не містять, вимог, пов?язаних із розрахунком при звільненні (статті 116, 117 КЗпП України), Позивачка не заявляла і позовних вимог у цій частині не змінювала, а спір вирішується судом у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Крім того, суд зазначає, що і за умови застосування тримісячного строку підстав вважати його пропущеним не було б. Пункт 3.10 Колективного договору передбачає надання матеріальної допомоги на оздоровлення один раз у календарному році та не встановлює конкретної дати її виплати, на що прямо вказує і сам Відповідач, зазначаючи у відзиві, що Колективний договір не містить термінів виплати таких допомог. Відтак обов?язок надати допомогу за звітний 2023 рік міг бути виконаний Відповідачем упродовж усього календарного року, а невиконаним він став лише після його закінчення. Отже, про порушення свого права Позивачка могла дізнатися не раніше 01.01.2024, тоді як з позовом вона звернулася 30.01.2024.

Суперечливими є й самі доводи Відповідача: наполягаючи на пропуску строку, який він обчислює з 30.06.2023, Відповідач водночас стверджує, що у виплаті Позивачці не відмовляв, а лише призупинив її до закінчення воєнного стану. Таке твердження виключає визнання 30.06.2023 днем, коли Позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Щодо обґрунтованості позовної вимоги

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов?язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов?язання сторін, зокрема щодо нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат, встановлення гарантій, компенсацій і пільг; колективним договором встановлюються також додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії. Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації і є обов?язковими як для роботодавця, так і для працівників. Аналогічний припис міститься у частині першій статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Таким чином, передбачена пунктом 3.10 Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення не є проявом доброї волі роботодавця, а становить гарантовану колективним договором виплату, право на яку виникає за наявності двох умов: безперервної роботи у підрозділах Товариства не менше шести місяців та подання працівником письмової заяви. Застереження «як правило, разом із наданням щорічної відпустки» визначає звичайний порядок надання такої допомоги, проте не робить надання відпустки обов?язковою умовою виникнення права на неї.

Обидві передбачені пунктом 3.10 Колективного договору умови Позивачкою виконано, а отже, право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у неї виникло.

Обґрунтовуючи правомірність невиплати, Відповідач послався на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, та на рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т).

Разом із тим Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято 15.03.2022, а чинності він набрав 24.03.2022, тоді як рішення правління АТ «Українська залізниця», яке стало підставою невиплати, ухвалено 14.03.2022, тобто до набрання цим Законом чинності. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом?якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України). Локальний акт роботодавця не може ґрунтуватися на нормативно-правовому акті, який на день ухвалення такого акта не набрав чинності, а тому положення статті 11 зазначеного Закону не можуть бути застосовані для обґрунтування правомірності рішення правління від 14.03.2022.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24), якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання незаконним підпункту 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто таку допомогу на користь працівника. Верховний Суд указав, що товариство призупинило виплати, передбачені колективними договорами та Галузевою угодою, в односторонньому порядку, не повідомивши працівника та профспілковий орган про ухвалення такого рішення і не ініціювавши внесення змін до чинних колективних договорів, тоді як такі зміни вносяться лише за взаємною згодою сторін, а також наголосив, що локальні акти підприємств не можуть містити посилання на нормативно-правові акти, які не набрали чинності. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов і у постанові від 18.03.2026 у справі № 333/9082/24 (провадження № 61-8745св25).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою. Сторонами Колективного договору, пунктом 3.10 якого передбачено спірну виплату, є адміністрація Київської дирекції залізничних перевезень та Київський територіальний комітет профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Доказів того, що дію пункту 3.10 цього Колективного договору зупинено або змінено за згодою його сторін у визначеному ним порядку, Відповідач суду не надав. Погодження проекту рішення правління Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, на яке посилається Відповідач, стосується ухвалення локального акта Товариства і не замінює передбаченої статтею 14 зазначеного Закону процедури щодо конкретного колективного договору.

Не надано Відповідачем і доказів повідомлення Позивачки про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, тоді як відповідно до статті 103 КЗпП України про такі зміни роботодавець зобов?язаний повідомити працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження.

Суд відхиляє доводи Відповідача про те, що виплату не скасовано, а лише призупинено, і вона буде здійснена після припинення або скасування воєнного стану. Зупинення дії окремого положення колективного договору за своєю правовою природою є тимчасовим і не припиняє права працівника на гарантовану цим положенням виплату, а лише відкладає її здійснення. Водночас поставлення виконання гарантованої колективним договором виплати у залежність від ухвалення роботодавцем у невизначеному майбутньому окремого рішення, без встановлення граничного строку такого виконання, фактично нівелює гарантію колективного договору та робить право працівника ілюзорним, що суперечить меті колективно-договірного регулювання трудових відносин.

Посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, засвідчені висновком Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71, наведеного не спростовують. Обставини непереборної сили можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов?язання, однак самі по собі не припиняють зобов?язання і не позбавляють працівника права вимагати його виконання. Не впливає на висновки суду і стратегічне значення Товариства для економіки і безпеки держави, оскільки ця обставина не змінює обсягу прав працівника, гарантованих колективним договором.

Доводи Відповідача про ненадання Позивачкою копії заяви про надання щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів суд також відхиляє. Пункт 3.10 Колективного договору такої умови не встановлює. Порядок надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» є локальним актом роботодавця, який з огляду на статтю 18 КЗпП України та частину першу статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» не може звужувати гарантії, встановлені колективним договором. До того ж і сам пункт 3.1 цього Порядку, як зазначає Відповідач, передбачає надання допомоги, як правило, при наданні щорічної відпустки, тобто не робить цю обставину імперативною умовою виплати.

Доводи Відповідача про те, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, самі по собі не впливають на вирішення спору, оскільки обов?язок її виплати ґрунтується на колективному договорі незалежно від такої кваліфікації. Разом із тим суд зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять, зокрема, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а пунктом 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, до інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці віднесено матеріальну допомогу, що має систематичний характер, надану всім або більшості працівників, у тому числі на оздоровлення.

Посилання Відповідача на судові рішення інших судів у справах, які він вважає подібними, не є підставою для відмови в позові, оскільки всі наведені ним рішення ухвалені до формування Верховним Судом правового висновку, викладеного у постанові від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23.

Доводи Позивачки про упереджене ставлення до неї з боку роботодавця та про дискримінацію належними і допустимими доказами не підтверджені, оскільки відповідне рішення правління стосувалося всіх працівників Товариства. Водночас це не впливає на висновки суду, оскільки заявлена майнова вимога є обґрунтованою з наведених вище підстав.

Щодо розміру виплати, яка підлягає стягненню

Пунктом 3.10 Колективного договору розмір матеріальної допомоги на оздоровлення визначено як шість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено в розмірі 2.684,00 грн. Отже, розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за звітний 2023 рік становить 16.104,00 грн (2.684,00 грн ? 6).

Зазначення Позивачкою у позовній заяві дати «01.01.2024» суд розцінює як очевидну описку, оскільки наведена нею величина прожиткового мінімуму - 2.684,00 грн - відповідає розміру, встановленому саме на 01 січня звітного 2023 року, а здійснений нею розрахунок є арифметично правильним.

За таких обставин позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16.104,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що суми, які визначаються до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присуджених сум підлягають нарахуванню та відрахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення, внаслідок чого виплачена працівникові сума зменшується на суму відповідних податків і зборів.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Судовий збір за подання позовної заяви Позивачкою не сплачувався.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Один відсоток ціни позову становить 161,04 грн, що менше за 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2024 (3.028,00 грн ? 0,4 = 1.211,20 грн), а тому розмір судового збору за цю вимогу становить 1.211,20 грн.

З огляду на задоволення позову та відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір у сумі 1.211,20 грн підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 9, 10, 13, 18, 97, 103 Кодексу законів про працю України, статтями 9, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 (з утриманням при виплаті податків та інших обов?язкових платежів і зборів) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16.104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн 00 коп.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1.211,20 грн.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

4. Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код юридичної особи 40075815.

Суддя: