Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №760/15778/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/15778/24

2/760/8260/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря -Пилипенко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» та Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсним договору факторингу від 08.11.2023,-

ВСТАНОВИВ:

У липня 2024 року ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останнього на його користь заборгованість за кредитним договором CL-253719 у розмірі 170 869,01 грн та судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено Кредитний договір № CL-253719 (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Позичальник своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату цієї вимоги заборгованість за Кредитним договором складає 170 869,01 грн, яка складається із заборгованості за: строковим тілом кредиту - 66 025,53 грн, простроченим тілом кредиту - 30 907,85 грн, строковими відсотками - 8 246,49 грн, простроченими відсотками - 65 689,14 грн.

08.11.2023 у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов`язанні досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов`язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов`язанні.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 514 ЦК України згідно якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, приймаючи до уваги, що Позичальник своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у останнього рахується заборгованість по кредиту у розмірі 170 869,01 грн, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

09.07.2024 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18.07.2024 у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали від 18.07.2024, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

13.08.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зазначаючи наступне.

На переконання відповідача, перехід права вимоги від первісного кредитора АТ «Кредобанк» до позивача за Кредитним договором № CL-253719 від 16.01.2020, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк», не підтверджується долученими до позовної заяви доказами, натомість із наявного у матеріалах справи Витягу з Договору факторингу неможливо встановити факт виконання сторонами всіх основоположних умов Договору факторингу його сторонами.

Крім цього посилається, що в матеріалах справи відсутній належний розрахунок заборгованості, на підставі якого позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а наданий позивачем графік погашення заборгованості не є належним доказом існування такої заборгованості в цілому.

У зв`язку з викладеним, відповідач просит суд відмовити у задоволенні позову, а також провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

13.08.2024 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») та АТ «Кредобанк» про визнання договору факторингу недійсним, в якому останній просить суд визнати договір факторингу, укладений між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» із відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами та правзабезпечувальними договорами від 08 листопада 2023 року, недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено Кредитний договір № CL-253719 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого останньому було надано грошові кошти у кредит на споживчі потреби.

08.11.2023 у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ "ФК "МАРИН-ФІНАНС" на підставі договору факторингу.

Відповідно до Витягу з Договору факторингу вбачається, що АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» уклали Договір факторингу із відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав забезпечувальними договорами.

Проте, на думу позивача за зустрічним позовом, зазначений Договір факторингу укладений із порушенням вимог законодавства, оскільки його підписанти не мали правової дієздатності на підписання даного договору.

Крім цього Договір факторингу не містить ознак фінансової послуги у вигляді передачі грошей за відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями, відсутня у Договорі вартість сплати за відступлення права вимоги.

Договір факторингу не відповідає вимогам спеціального законодавства, адже реальна ціна відступлення права грошової вимоги за умовами Договору та розмір самої грошової вимоги станом на 08.11.2023 є ідентичними, що свідчить про відсутність ціни такого договору, що, у свою чергу відповідач вважає, що вказане свідчить про відсутність між сторонами відносин факторингу.

Таким чином, посилаючись на ч. 1 ст. 215 ЦК України відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами першою-третьою п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, позивач за зустрічним позовом вважає вищевказаний Договір факторингу недійсним, а тому просить зустрічний позов задовольнити.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.09.2024 дану справу було передано до провадження головуючому судді Букіної О.М.

09.09.2024 від представника позивача ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») надійшли додаткові пояснення по справі за первісним позовом, в яких останній зазначив, що позивач зареєстрований як фінансова установа на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 02.04.2020 № 630, а тому в силу закону має право укладати договір факторингу та набувати відповідно до його умов права грошової вимоги до боржників.

12.09.2024 від представника відповідача за зустрічним позовом АТ «Кредобанк» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій останній заперечує проти заявлених за зустрічним позовом вимог, зазначаючи, що між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» дійсно був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник, у свою чергу, зобов`язувався повернути наданий кредит у визначений договором строк, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі.

Проте, всупереч погодженим умовам, позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, через що в останнього утворилась заборгованість.

08.11.2023 між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 .

Щодо підстави для визнання Договору факторингу недійсним, які викладені у зустрічному позові, представник банку зазначає, що, по-перше, даний договір було підписано уповноваженою на те особою, і по-друге, в матеріалах справи міститься платіжна інструкція, з якої вбачається, що позивачем за первісним позовом було здійснено оплату на користь АТ «Кредобанк» в розмірі 4 420 385,21 грн.

Таким чином, відповідач АТ «Кредобанк» за зустрічним позовом переконаний, що сторонами Договору факторингу були дотримані вимоги законодавства щодо порядку та умов укладення договору, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним, у зв`язку з чим зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 01.10.2024 зустрічну позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу за зустрічним позовом строк на усунення недоліків, який не може перевищувати 5-ти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Ухвалою суду від 01.10.2024 було залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

14.10.2024 від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків, а також заявив клопотання про витребування доказів, зокрема, витребувати у ТОВ «ФК «МАРТН-ФІНАНС» належним чином завірений Договір факторингу від 08.11.2023, акт приймання-передачі відступлених вимог та докази виконання даного Договору факторингу, а також примірник кредитного договору CL-253719.

28.01.2025 ухвалою суду було здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, справу призначено до розгляду.

Представником позивача за первісним позовом надано суду рішення №12/12/24-1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МАРИН-ФІНАНС», відповідно до якого товариство було перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС».

Протокольною ухвалою суду зустрічний позов ОСОБА_1 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ТОВ «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС».

Ухвалою суду від 21.03.2025 було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів.

01.04.2025 ОСОБА_1 подав повторне клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 16.06.2025 було задоволено клопотання ОСОБА_1 та ухвалено витребувати відповідні докази.

02.07.2025 на виконання ухвали суду ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» надало суду витребувані докази.

08.07.2025 від ОСОБА_1 надійшло повторне клопотання про витребування доказів, заявлено відвід головуючому судді у справі.

Ухвалою суду від 09.07.2025 у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено, а також ухвалою суду у задоволенні заяви про відвід було відмовлено.

25.11.2025 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судово-економічної експертизи з вирішенням питань документальної обґрунтованості операцій за кредитним договором, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1

13.01.2026 ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та призначено судовий розгляд. Також ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

У призначені судові засідання сторони повторно не з`явились, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, та оскільки неявка сторін не є перешкодою для розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків, що стосуються первісного позову.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено Кредитний договір № CL-253719 від 16.01.2020, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати у власність позичальнику грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, вказані у кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором.

Сума кредиту за вказаним договором становить 101 605,21 грн, строк кредитування - 60 місяців до 15 січня 2025 року.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю відсотки за процентною ставкою 35% річних.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/36» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1 Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту у повному обсязі.

Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти, що підтверджується меморіальним ордером № 2869209 від 16.01.2020 на суму 101 605,21 грн, а також не заперечується відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у останнього виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за період з 02.11.2020 по 08.11.2023 заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором станом на 08.11.2023 становить170 869,01 грн, яка складається із заборгованості за: строковим тілом кредиту - 66 025,53 грн, простроченим тілом кредиту - 30 907,85 грн, строковими відсотками - 8 246,49 грн, простроченими відсотками - 65 689,14 грн.

Вказана заборгованість підтверджується також банківською випискою по рахунку ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 527 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо незгоди відповідача із розміром заборгованості за Кредитним договором та недоведеністю її існування належними та допустимими доказами суд повідомляє про таке.

Як уже встановлено судом, відповідач та АТ «Кредобанк» підписали кредитний договір № CL-253719 від 16.01.2020.

Підписавши вказаний договір, відповідач погодився з його умовами, зокрема, встановленою процентною ставкою, порядком її нарахування та сплати, графіком погашення кредиту, що також не заперечується відповідачем.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування розміру спірної заборгованості, а тому твердження останньго щодо неправомірності нарахування заборгованості судом не береться до уваги.

Разом з цим, суд вважає, що нарахована позивачем заборгованість за кредитним договором, а саме, за тілом кредиту та відсотками, є обґрунтованою та підтверджена в ході розгляду справи наявними у справі доказами.

Судом також встановлено, що 08.11.2023 між АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» було укладено Договір факторингу із відступленням права вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» перейшло право вимоги в тому числі і за Кредитним договором № CL-253719 від 16.01.2020, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1

01.04.2024 представником ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» на адресу відповідача було направлено досудову вимогу та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до положень п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

В силу вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, право вимоги за кредитним договором договором № CL-253719 від 16.01.2020, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС», що підтверджується Договором факторингу від 08.11.2023, додатком до Договору факторингу № 1 із зазначенням боржника та розміру заборгованості (витяг з реєстру права вимоги), платіжною інструкцією № 1 від 08.11.2023 про оплату даного договору.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність належних доказів, які підтвердили б законність та правомірність переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до його правонаступника, з огляду на наступне.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

З матеріалів справи встановлено, що позивач надав суду докази на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора АТ «Кредобанк» до правонаступника - ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС»), надавши суду всі необхідні документи та які не спростовані відповідачем ОСОБА_1 .

Таким чином, позов ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору факторингу суд повідомляє про таке.

Як вже було встановлено судом, між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено Кредитний договір № CL-253719 від 16.01.2020, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати у власність позичальнику грошові кошти на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, вказані у кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти, що підтверджується меморіальним ордером № 2869209 від 16.01.2020 на суму 101 605,21 грн, а також не заперечується відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 170 869,01 грн.

08.11.2023 між АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ БАНК» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») було укладено Договір факторингу із відступленням права вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» перейшло право вимоги в тому числі і за Кредитним договором № CL-253719 від 16.01.2020, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 3.2 Договору факторингу шляхом укладення (підписання) цього Договору Сторони підтверджують здійснення фактичної передачі Клієнтом у власність Фактору та прийняття Фактором у власність від Клієнта (фактичне відступлення) з дня, наступного за днем, у якій Фактором на користь Клієнта буде виконано у повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення, (а щодо прав вимоги, які виникнуть у майбутньому, - з дня їх виникнення) прав вимоги за Кредитними договорами щодо портфеля заборгованостей у повному обсязі. Цей Договір є підтвердженням фактичного переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги щодо портфеля заборгованостей у повному обсязі відповідно до умов цього Договору з визначеної цим Договором дати переходу права вимоги.

Відповідно до п. 4.1 Договору факторингу за відступлення прав вимоги на умовах цього Договору Фактор зобов`язаний здійснити оплату (надати фінансування) Клієнту в безготівковій формі шляхом переказу коштів на рахунок Клієнта в день укладання цього Договору в загальній сумі 4 420 385,21 грн.

Підтвердженням оплати за Договором факторингу є платіжна інструкція № 1 від 08.11.2023 на суму 4 420 385,21 грн.

З Додатку до Договору факторингу № 1 встановлено, що Клієнт відступає Фактору (передає у власність Фактора), а Фактор набуває (приймає у власність) від Клієнта у повному обсязі права вимоги, зокрема щодо:

- ОСОБА_1 , за кредитним договором № CL-253719 від 16.01.2020 на загальну суму заборгованості 170 869,01 грн.

01.04.2024 представником ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» на адресу відповідача було направлено досудову вимогу та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі №903/849/17

Обґрунтовуючи позов про визнання договору факторингу недійсним, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що підписали Договір факторингу особи, які не мали на це цивільно-правової дієздатності.

З Договору факторингу вбачається, що від імені АТ «Кредобанк» даний договір підписував виконавчий директор А.Голка, який діяв на підставі довіреності від 10.01.2023, посвідченої приватним нотаріусом Львівського МНО Красовською А.В. за реєстровим №203.

З наданої суду вищевказаної довіреності вбачається, що виконавчого директора А. Голку було уповноважено підписувати, зокрема, і договори від імені Банку.

Крім цього, від імені ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») спірний Договір факторингу був підписаний директором Мужиком Н.Т., який діяв на підставі Статуту.

Отже, з викладеного вбачається, що від імені сторін Договір факторингу підписали уповноважені на те особи, зокрема на підставі довіреності та Статуту товариства, що є належним підтвердженням їх повноважень на підписання договору.

Крім цього, позивач за зустрічним позовом посилався як на підставу недійсності Договору факторингу відсутність документів, які підтверджують факт передачі права вимоги за даним договором, а також відсутність оплати за передачу права вимоги.

Як вже встановлено судом, 08.11.2023 між АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (ст. н. ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС») було укладено Договір факторингу із відступленням права вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «МАРИН-ФІНАНС» перейшло право вимоги в тому числі і за Кредитним договором № CL-253719 від 16.01.2020, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .

На підтвердження факту переходу права вимоги відповідачем за зустрічним позовом було надано Договір факторингу від 08.11.2023, додаток до Договору факторингу № 1 із зазначенням боржника та розміру заборгованості (витяг з реєстру права вимоги), платіжну інструкцію № 1 від 08.11.2023 про оплату даного договору.

Отже, твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про недоведеність факту переходу права вимоги від первісного кредитора до його правонаступника, не знайшло своє підтвердження за дослідженими в ході розгляду матеріалах справи.

Щодо відсутності оплати за договором факторингу, то суд також не погоджується з твердженнями ОСОБА_2 , оскільки в матеріалах справи наявна платіжна інструкція про оплату за Договором факторингу на суму, визначену в самому Договорі як плата фактору за передачу права грошової вимоги за кредитними зобов`язаннями.

Отже, враховуючи те, що жодна із сторін Договору факторингу наразі не має претензій одна до одної, зазначений договір був укладений згідно до норм чинного законодавства України, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується твердженнями позивача за зустрічним позовом, а отже, суд дійшов висновку, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а тому погоджується з доводами сторін даного договору, що він є укладеним, дійсним та законним.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом у повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки позивач за зустрічним позовом не довів під час розгляду справи належними та допустимими доказами існування фактів, якими останній обґрунтовував свої зустрічні позовні вимоги.

З огляду на викладене вище у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Зважаючи на те, що первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд вирішує питання про розподіл судових витрат за первісним позовом.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пунктах 29, 30 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Позивачем додані такі докази понесення витрат на правничу допомогу, копії яких додані позовної заяви, а саме:

- Договір про надання правничої допомоги № 01/04/24 від 01.04.2024;

- Акт наданих послуг № 1 від 31.05.2024.

Відповідно до Акту наданих послуг адвокат надав, а клієнт (позивач) прийняв такі правничі послуги:

- вивчення документів та підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості, вартість послуги - 2 000,00 грн/год, кількість годин - 3.

Позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, положення ст.141 ЦПК України, та зважаючи на обсяг фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, ціни позову, співмірності складності справи із наданими адвокатом послугами, витраченого представником часу, суд вважає такий розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи, а тому приходить до висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн, що, на думку суду, є співмірним зі складністю даної справи.

Отже з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по справі по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 202,203, 207, 215,512-514, 516,517,526, 530, 610, 626,628, 633, 638, 1054 1079 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76 -83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43231894, адреса місцезнаходження: Львівська обл., м. Львів, вул. Академіка Є.Лазаренка, 4, каб. 4) заборгованість за кредитним договором CL-253719 від 16.01.2020 у розмірі 170 869,01 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43231894, адреса місцезнаходження: Львівська обл., м. Львів, вул. Академіка Є.Лазаренка, 4, каб. 4) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ ФІНАНС» та Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсним договору факторингу від 08.11.2023, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 14.09.2026.

Суддя: Букіна О.М.