Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №473/3704/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3704/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"15" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судових засідань Соколенко Д. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому вказувало, що 20 серпня 2019 року АТ «Альфа-Банк» уклало з відповідачем оферту на укладення угоди про надання кредиту №500820626, в межах якої банк надав останньому строком на 60 місяців споживчий кредит у загальному розмірі 50 642,57 грн, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами повертати кредит згідно узгодженого сторонами графіку, повернувши його в повному обсязі не пізніше 21 серпня 2024 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 23,00 % річних від суми заборгованості.

17 травня 2021 року АТ «Альфа-Банк» уклало з ТОВ «ФК «Флексіс» Договір факторингу №2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Флексіс» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

18 травня 2021 року ТОВ «ФК «Флексіс» уклало з ТОВ «Вердикт Капітал» Договір факторингу №18-05/21, за яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

Позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 97 905,50 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом – 47 765,83 грн;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги- 31 226,98 грн;

-заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору – 17 728,32 грн;

- заборгованість за пенею або штрафами – 1184,37 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомили.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представниця позивача в своїй заяві проти цього не заперечувала.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до наступного.

При цьому суд встановив, що 20 серпня 2019 року АТ «Альфа-Банк» в межах Договору про банківське обслуговування фізичних осіб уклало з відповідачем оферту на укладення угоди про надання кредиту №500820626, в межах якої банк надав останньому строком на 60 місяців споживчий кредит у загальному розмірі 50 642,57 грн, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами повертати кредит згідно узгодженого сторонами графіку, повернувши його в повному обсязі не пізніше 21 серпня 2024 року, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 23,00 % річних від суми заборгованості.

17 травня 2021 року АТ «Альфа-Банк» уклало з ТОВ «ФК «Флексіс» Договір факторингу №2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Флексіс» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

18 травня 2021 року ТОВ «ФК «Флексіс» уклало з ТОВ «Вердикт Капітал» Договір факторингу №18-05/21, за яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало з ТОВ «Коллект Центр» Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали між собою кредитний договір в письмовій формі (шляхом направлення відповідачу оферти на укладення кредитного договору та її акцептування банком), узгодили у ньому усі істотні умови, позичальник своїм особистим підписом посвідчив укладення договору та погодження з його умовами.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування позичальнику кредиту на його особистий рахунок, що підтверджується необхідними доказами, зокрема копією бухгалтерського документа - Меморіального ордеру про перерахування коштів від 20 серпня 2019 року (а.с. 95), а також копією Виписки з банківського рахунку позичальника (а.с. 95-126).

Зі свого боку ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

За встановленого, до ТОВ «Коллект Центр», як фактора, перейшли всі права кредитора, що виникли з кредитного договору №500820626 від 20 серпня 2019 року, у тому числі право вимоги сплати заборгованості за кредитним договором.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц).

Судом встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість у загальному розмірі 97 905,50 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом – 47 765,83 грн;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги- 31 226,98 грн;

-заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору – 17 728,32 грн;

- заборгованість за пенею або штрафами – 1184,37 грн.

Вказана обставина підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та банківською випискою з рахунку позичальника.

При цьому, у своїх постановах від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 (та багатьох інших) Верховний Суд неодноразово зазначав, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Верховний Суд підкреслив, що згідно п. 5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у п. 62 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Тому Верховний Суд зробив висновок, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки вказані у ньому нарахування відповідають умовам кредитного договору.

Заперечення сторони відповідача проти такого розрахунку належним чином не надано, вказаний розрахунок у відповідному порядку не спростований, зокрема шляхом надання відповідного контррозрахунку або доказів відсутності заборгованості чи її наявності в меншому розмірі.

Що стосується нарахованої позивачем неустойки, то згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За встановленого, нарахована неустойка не підлягає стягненню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 721,13 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 47 765,83 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги- 31 226,98 грн, заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору – 17 728,32 грн.

Також з відповідача на користь позивача у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України слід стягнути 2 630 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору від 01 липня 2024 року №01-07/2024, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», про надання правової допомоги, з додатком у вигляді узгоджених тарифів за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: надання усної консультації з вивченням документів, вартість послуги – 4 000 грн (виходячи з потраченого часу у 2 год. та вартості послуги у 2 000 грн за 1 год. роботи); складання позовної заяви, вартість послуги – 18 000 грн (виходячи з потраченого часу у 6 год. та вартості послуги у 3 000 грн за 1 год. роботи), письмова (вивчення документації Клієнта з посиланнями на нормативно-правові акти) вартість послуги – 3 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Водночас є сумнівними з точки зору їх необхідності та розумності адвокатські послуги щодо надання усної консультації у спорі незначної складності тривалістю у 2 год., складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою за надані послуги у розмірі, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 000 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором від 20 серпня 2019 року №500820626, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 47 765 гривень 83 копійки; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 31 226 гривень 98 копійок, заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного договору у розмірі 17 728 гривень 32 копійок, а всього в загальному розмірі 96 721гривень 13 копійок, а також 4 630 гривень судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М. С. Булкат