Вирок від 13 вересня 2026 р. у справі №454/951/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/951/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/620/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 травня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,

з участю: прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

встановила:

Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 12 травня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим за ч.2 ст.197-1 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст.197-1 КК України у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов`язок:

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Перебіг іспитового строку ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту проголошення вироку.

Згідно вироку, ОСОБА_7 у березні 2024 року, діючи усупереч вимогам ст.ст.116-126 Земельного кодексу України, що регламентують набуття і реалізацію права на землю, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 площею 0.4050 га кадастровий номер 4624882000:11:000:0080 на території Белзької міської ради Шептицького району Львівської області, та водночас маючи у платному користуванні земельну ділянку кадастровий номер 4624882000:11:000:0054 площею 720 м.кв., розмістив на вказаних вище двох земельних ділянках піднавіс площею 0,0334 га, який знаходиться в межах охоронної зони ПЛ-10 кВ Правил охорони електричних мереж затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 №1455 (далі – Правил) та край якого знаходиться на відстані 5м. від повітряних ліній електричних мереж напругою 3-20 кВ. що суперечить п.7 Правил відповідно до якого охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі у вигляді земельної ділянки та повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки лінії від крайніх проводів за умови їх невідхиленого положення на відстань для повітряних ліній напругою 3-20 кВ - 10 метрів, що порушує охоронну зону.

На вказаний вирок суду заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

На підтримку своїх апеляційних вимог прокурора покликається, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність при призначення обвинуваченому покарання.

Вказує, що суд не дотримався положень ч. 3 ст. 61 КК України та призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, не врахувавши, що обвинувачений на час ухвалення оскаржуваного вироку досяг пенсійного віку, а тому йому не можна було призначати покарання у виді обмеження волі.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи, та просив таку задоволити.

Обвинувачений при вирішенні апеляційної скарги послався на розсуд суду.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши апеляційні доводи прокурора щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність у частині призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів визнає такі обґрунтованими.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Санкцією ч.2 ст. 197-1 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Так, за змістом ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу.

При цьому, кримінальний закон не пов`язує призначення покарання з оформленням та отриманням певного виду пенсії, натомість пов`язує з досягненням особою пенсійного віку, який слід вважати 60 років.

Як вбачається з матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже на час ухвалення оскаржуваного вироку (12.05.2026) йому було 66 років, тобто ОСОБА_7 досяг пенсійного віку, передбаченого положенням ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років).

Проте, місцевий суд, визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, призначив йому покарання у виді обмеження волі, незважаючи на те, що згідно положень ч. 3 ст. 61 КК України таке покарання обвинуваченому, який досяг пенсійного віку, не могло бути призначене.

Отже при апеляційному розгляді підтвердились апеляційні доводи прокурора про те, що при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягав застосуванню, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Відтак, апеляційну скаргу прокурора слід задоволити, а вирок місцевого суду щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у частині призначеного покарання слід скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням йому іспитового строку та покладення на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому, при призначенні обвинуваченому покарання колегія суддів враховує, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке класифікується як нетяжкий злочин, наслідки та обставини його вчинення, дані про особу винного, який раніше несудимий, одружений, працює, його вік та стан здоров`я, наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне усунення заподіяної шкоди, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 413, 420, ч.15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 задоволити.

Вирок Сокальського районного суду Львівської області від 12 травня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати у частині призначеного покарання.

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: