Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №195/1195/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.09.2026 Справа № 195/1195/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 195/1195/25 Головуючий у І інстанції: Світлицька В.М.

Провадження № 22-з/807/126/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Данила Руслановича про ухвалення додаткового рішенняу справі № 195/1195/25 за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року АТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням від 13 січня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 25 593 доларів США 81 цент, що складається з заборгованості за кредитом, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 745,69 гривень.

Ухвалою від 11 травня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Д.Р. – про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Д.Р. – подав апеляційну скаргу.

Постановою від 04 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду частково задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Д.Р., скасувала заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року, задоволенні позову Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовила.

20 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Д.Р. – про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить ухвалити додаткову постанову, якою вирішити питання розподілу судових витрат відповідача на правничу допомогу, понесених у зв?язку з переглядом рішення суду першої інстанції.

25 серпня 2026 року до апеляційного суду надійшли заперечення Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на заяву про ухвалення додаткової постанови, подану відповідачем ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Данила Руслановича, в яких позивач просить відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір до 2 000 грн. АТ «ПУМБ» зазначає, що заявлені відповідачем витрати не підлягають відшкодуванню, посилаючись на те, що позовні вимоги були обґрунтованими, факт невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором та наявності заборгованості підтверджений судом, а у задоволенні позову відмовлено лише у зв`язку з тимчасовим звільненням відповідача від обов`язку погашення заборгованості на підставі положень закону. Крім того, позивач посилається на добросовісність своєї поведінки та вжиття ним заходів для досудового врегулювання заборгованості, зокрема зазначає, що через відсутність контакту з відповідачем не мав можливості запропонувати йому пільгові умови погашення заборгованості. З огляду на це АТ «ПУМБ» вважає, що поведінка позивача не була підставою для виникнення у відповідача витрат на правничу допомогу, а тому підстави для їх відшкодування відсутні.

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні заяви з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

В обґрунтування витрат на правову допомогу в розмірі 20000 грн, понесених на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, представник ОСОБА_1 – адвокат Тивоненко Д.Р. надав копію Договору № 16/04 про надання професійної правничої допомоги від 16.04.2026, укладеного між Адвокатським бюро «Данила Тивоненка «Пріоритет» та ОСОБА_1 , а також ордер серії АР № 1319404 від 20.05.2026 на надання правничої допомоги у Запорізькому апеляційному суді.

Відповідно до пункту 5.1 Договору № 16/04 розмір гонорару Адвокатського бюро, а також умови і порядок його сплати визначаються у додатках до цього Договору. Однак відповідного додатка до матеріалів справи не долучено.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджується, зокрема, Актом № 1 від 22.05.2026 про надані послуги та Додатком № 1 від 20.05.2026 до договору, однак зазначені документи до матеріалів справи не долучені.

Враховуючи, що надані документи, зокрема Договір № 16/04 не містить відомостей про фактично виконані адвокатом роботи (надані послуги), їх обсяг та вартість, а матеріали справи не містять акта наданих послуг, на який представник відповідача посилався в апеляційній скарзі як на доказ понесення витрат, а також не надано розрахунку чи іншого документа, з якого можливо встановити перелік фактично наданих послуг та вартість кожної з них, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити фактичний обсяг наданої правничої допомоги, її вартість та співмірність заявлених до відшкодування витрат із виконаною адвокатом роботою.

За таких обставин, враховуючи, що представником відповідача не надано належних доказів на підтвердження фактичного обсягу та вартості наданої професійної правничої допомоги, зокрема акта наданих послуг і додатка до договору, якими відповідно до умов укладеного договору визначаються розмір гонорару та порядок його сплати, а також не обґрунтовано причин неподання зазначених доказів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 141, 270, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тивоненка Данила Руслановича про ухвалення додаткового рішення у справі № 195/1195/25 за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її постановлення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повна постанова складена 14 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: