Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №308/19008/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/19008/24

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/966/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2024.

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 05 (п`ять) років.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 179923 від 22.11.2024 та постанови судді від 03.12.2024 вбачається, що 22.11.2024 о 18 год 50 хв по вул. Головній в с. Оноківці Ужгородського району, ОСОБА_1 повторно, протягом року керував транспортним засобом марки ВАЗ 2102, р.н.з. НОМЕР_1 , будучи обмеженим у праві керування транспортними засобами відповідно до постанови ДВС № 26435360 від 26.03.2018, чим порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність постанови суду від 03.12.2024, порушує питання про її скасування та закриття провадження у справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що йому не було відомо про наявність постанови ДВС № 26435360 від 26.03.2018, оскільки така йому вручена не була. Крім того, звертає увагу на те, що судом не було враховано, що у квітні 2022 року він був мобілізований для проходження військової служби, а тому постанова про обмеження у праві керування транспортними засобами втратила чинність в силу вимог ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, на час притягнення до відповідальності він здійснює догляд за своїми батьками, зокрема матір`ю, в якої наявна інвалідність 2 групи, у зв`язку з чим він використовує транспортний засіб саме з цією метою, що також виключає обмеження його у праві керування транспортним засобом на підставі п. 2 ч. 10 ст. 71 вищезгаданого Закону. Тому вважає, що суд помилково встановив наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, захисник-адвокат Субота М. І. на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відомостей про поважність причин чергової неявки не надав. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в

-2-

розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності захисника-адвоката Суботи М. І., що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 271 КУпАП. Разом з тим, враховується думка ОСОБА_1 про можливість розгляду справи у відсутності захисника-адвоката Суботи М. І., який обізнаний про день та час судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 179923, 22.11.2024 о 18 год 50 хв по вул. Головній в с. Оноківці Ужгородського району, ОСОБА_1 повторно, протягом року керував транспортним засобом марки ВАЗ 2102,

-3-

р.н.з. НОМЕР_1 , будучи обмеженим у праві керування транспортними засобами відповідно до постанови ДВС № 26435360 від 26.03.2018, чим порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Всупереч доводів апеляційної скарги, в матеріалах справи міститься інформація, за якою ОСОБА_1 17.07.2024 постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 03 (три) місяці.

Вищенаведені докази є належними, достовірними та достатніми, у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Всупереч доводів апеляційної скарги, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що працівник патрульної поліції Маркович В. М., який оформляв матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , був упереджений під час складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які дані, які би свідчили про зацікавленість поліцейського у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних також відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.

Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги й будь-яких відомостей про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусової згоди підписати протокол про адміністративне правопорушення, – на такі дані також не вказується в апеляційній скарзі.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку проте, що поліцейський при виконанні свої посадових обов`язків діяв виключно у межах наданих йому повноважень.

Відповідно до пп. «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Зазначені вимоги перекликаються з положеннями ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII вiд 30.06.1993.

Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка обмежена у праві керування транспортним засобом , вчинене повторно протягом року.

На переконання апеляційного суду, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП доведена наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 179923 від 22.11.2024, постановою серії ЕНА № 3528413 від 22.11.2024, постановою серії ЕНА № 3528424 від 22.11.2024, рапортом інспектора від 22.11.2024, постановою ДВС № 26435360 від 26.03.2018, довідкою про наявності повторності, постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.07.2024, довідками заступника начальника з превентивної діяльності та іншими матеріалами справи.

Твердження ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили наявність у його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, апеляційним судом оцінюються критично, оскільки такі спростовуються матеріалами справи про адміністративне правопорушення.

-4-

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, є необгрунтованими і такі відхиляються, оскільки підстав для визнання вказаних тверджень слушними, апеляційний суд не вбачає.

Посилання на те, що ОСОБА_1 не було відомо про наявність рішення державного виконавця про його тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, оскільки у матеріалах виконавчого провадження відсутні докази, що підтверджують факт надсилання йому постанови про обмеження у праві керування транспортними засобами, апеляційний суд оцінює критично, оскільки такі жодним чином не впливають на законність та обґрунтованість висновків місцевого суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, та непідтверджені жодним письмовим доказом.

При цьому, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оскаржити дії поліцейського або державного виконавця до суду, проте таким правом останній не скористався.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 був мобілізований для проходження військової служби та втрату постановою про обмеження у праві керування транспортними засобами чинності на підставі п. 3 ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», не приймається до уваги та відхиляються з таки підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».

Рахом з тим, з долученої ОСОБА_1 копії військового квитка вбачається, що він 27.07.2023 був звільнений у запас, тобто на момент вчинення правопорушення вже не перебував на військовій службі під час мобілізації.

Доводи ОСОБА_1 про те, що на час притягнення до відповідальності здійснював догляд за своїми батьками, зокрема матір`ю, що виключає обмеження його у праві керування транспортним засобом, позбавлені будь-яких правових підстав, оскільки стороною захисту не додано доказів того, що саме ОСОБА_1 здійснює догляд за хворою матір`ю та використовує транспортний засіб саме з цією метою.

Таким чином, винуватість ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є логічними, послідовними, належними та достатніми і узгоджуються між собою.

Апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги такими, що мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і враховуючи характер вчиненого правопорушення, призначив адміністративне стягнення в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами без оплатного вилучення транспортного засобу, застосоване

-5-

відносно ОСОБА_1 є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових правопорушень і таким, що відповідає характеру вчиненого правопорушення, меті адміністративного стягнення.

З огляду на вищенаведене, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а подана ОСОБА_1 апеляційна скарга, доводи якої не знайшли свого підтвердження, - без задоволення.

Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялось.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2024 щодо ОСОБА_3 ,- без змін.

Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя