Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №595/1042/26 — Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/1042/26

Провадження № 2/595/633/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026

Бучацький районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого судді Тхорик І.І.,

з участю секретаря Єдинак Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Д.В., звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на його користь суму заборгованості за кредитним договором № 102471970 в розмірі 32004,12 грн, з яких: 12000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 6900,12 грн – сума заборгованості за процентами; 7104,00 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 6000,00 грн – сума заборгованості за штрафами. Окрім того, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 29 грудня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 102471970, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства. 25 травня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 25052026 відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026р. до Договору факторингу № 25052026 від 25.05.2026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 32 004,12 грн, з яких: 12 000,00 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням; 6 900,12 грн – сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 7 104,00 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 6 000,00 грн – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ « ФК « ЄАПБ» за кредитним договором № 102471970 в розмірі 32 004,12 грн. Зважаючи на викладене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 23 липня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 серпня 2026 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вона просить у задоволенні позовних вимог про стягнення 7 104,00 грн комісії за обслуговування кредиту та пені в розмірі 6000,00 грн відмовити. Також просить у задоволенні позовних вимог про стягнення 6 900,12 грн процентів відмовити в частині, не підтвердженій належними та допустимими доказами,, з урахуванням її заперечень щодо періоду нарахування та операцій зі списання процентів. Судові витрати розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру фактично завдоовлених вимог. Відзив мотивує тим, що вона визнає факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів в сумі 12000,00 грн, однак заперечує щодо заявленого розміру заборгованості, зокрема, комісії за обслуговування кредиту та неустойки, а також вважає, що поданий позивачем розрахунок процентів не дає можливості належним чином перевірити заявлений до стягнення розмір заборгованості. Вважає, що наданий позивачем розрахунок є доказом, який підлягає оцінці судом у сукупності з договором, відомостями про нарахування та погашення, документами щодо руху заборгованості та іншими матеріалами справи. Вона не заперечує загальної можливості укладення кредитного договору в електронній формі та використання одноразового ідентифікатора, як способу електронного підписання. Водночас, саме посилання у паперовій копії договору на факт його підписання одноразовим ідентифікатором не є достатнім для автоматичного встановлення всіх обставин електронного підписання, якщо відповідні технічні дані не надані суду для перевірки. У даній справі предметом її заперечень є не сам по собі спосіб підписання договору, а доказовість електронних даних, на підставі яких позивач визначає подальший рух заборгованості та її розмір. Відповідно до умов кредитного договору кредит надається строком па 30 календарних днів, при цьому договором передбачено можливість продовження строку кредитування на наступні 30-денні періоди за умов, визначених договором. Загальний строк кредитування при цьому не може перевищувати 360 календарних днів. Саме по собі передбачення договором можливості продовження строку кредитування не доводить, що такий строк фактично продовжувався у кожному з відповідних періодів. Позивач має довести конкретний період, за який ним здійснювалися нарахування, та правову підставу для їх здійснення. Отже, умовами договору розмежовано первісний строк кредитування – 30 календарних днів та максимально можливий строк кредитування — 360 календарних днів. Вважає, що для перевірки правильності заявленої до стягнення суми має бути встановлено за який саме період позивач здійснював відповідні нарахування та чи відповідає такий період умовам кредитного договору. Сам факт передбачения договором максимального сроку кредитування у 360 календарних днів не означає, що проценти, комісія та неустойка можуть бути нараховані за весь зазначений період без підтвердження фактичного строку користування кредитом та підстав для кожного відповідного нарахування. За відсутності належного та зрозумілого розрахунку, який дає можливість перевірити періоди та підстави кожного нарахування, заявлена позивачем сума заборгованості не може вважатися належним чином обґрунтованою. Вважає, що для стягнення заявлених 6 900,12 грн процентів позивач має довести не лише застосування передбачених договором процентних ставок, а й наявність договірної та законної підстави для їх нарахування за кожний відповідний період, зокрема, правильність визначення початку та закінчення періоду нарахування та моменту переходу від ставки 90 % до ставки 180 % річних. При ньому вона не заперечує проти самого арифметичного способу визначення денної суми процентів виходячи із зазначених у договорі ставок, однак заперечує проти стягнення процентів у заявленому розмірі в частині, яка не підтверджена належним чином умовами договору та розрахунком позивача. Отже, вона заперечує проти стягнення 6 900,12 грн процентів у заявленому розмірі, оскільки надані позивачем документи не дають можливості однозначно встановити порядок формування цієї суми та правові наслідки відображених у відомості операції зі списання процентів. Заперечує щодо нарахування комісії за обслуговування кредиту в розмірі 7104,00 грн. Так, згідно умов договору комісія за обслуговування кредиту визначена, як плата за обслуговування кредитної заборгованості та, серед іншого, включає щоденне надання позичальнику актуальної інформації про розмір заборгованості, її складові, поточний платіж тощо. Тобто, за своїм змістом, значна частина передбаченої договором послуги фактично полягає в інформуванні споживача про стан його кредитної заборгованості. Позивач не надав доказів того, що за 7104,00 грн їй фактично надавалися якісь самостійні додаткові послуги, відмінні від виконання кредитодавцем власних обов`язків щодо ведення кредиту та інформування споживача. Більше того, сама відомість про щоденні нарахування свідчить, що 7104,00 грн сформовано шляхом восьми нарахувань по 888,00 грн. Тобто, саме по собі механічне нарахування комісії за календарні періоди не доводить факту наданя споживачу окремої платної послуги. Також просить відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з неї неустойки в розмірі 6000,00 грн, оскільки умови договору щодо стягнення неустойки суперечать прямому припису п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Вважає, що позивач повинен довести саме існування та розмір тієї заборгованості, право вимоги щодо якої було передано, а не лише факт укладення договору факторингу. Вважає, що особливої уваги потребує співвідношення документів, поданих позивачем, оскільки у реєстрі боржників та позовній заяві зазначено заборгованість: 12000,00 грн – тіло кредиту, 6900,12 грн – проценти, 7104,00 грн – комісія, 6000,00 грн – неустойка. З іншого боку, у відомості про щоденні нарахування та погашення на дату відступлення права вимоги містяться окремі операції щодо списання складових заборгованості за рахунок фінансового результату, у тому числі щодо процентів, тіла кредиту, комісії та штрафу. Відтак, для встановлення дійсного розміру права вимоги необхідно з`ясувати, яка саме сума кожної складової існувала після проведення зазначених бухгалтерських операцій та на яку саме суму позивач набув права вимоги.

31 серпня 2026 року від представника позивача ТОВ «ЄАПБ» Канак М.С. на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій вона просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзповідь на відзив мотивує тим, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків у зв`язку з простроченням повернення кредитних коштів, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Заборгованість нараховано відповідно до умов Договору та додатків до нього. Відповідачем при підписанні кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов та порядку нарахування відсотків, що свідчить про погодження ним всіх умов нарахування відсотків зазначених договорів. Також слід зазначити, що згідно кредитного договору, підписаного відповідачем, прямо зазначено, що відповідач підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті кредитодавця, а також отримав від кредитодавця до укладення цього Договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Жодних заперечень з приводу того, що відповідач не погодився з Правилами надання кредиту відповідачем при укладенні договору висловлено не було. Ніяких застережень або зауважень з боку відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час їх підписання, до суду не подано. Зазначає, що у випадку неповного розуміння умов договору у відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він не скористався. Отже, підписавши договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договорів. Тобто, в даному випадку, якщо відповідач не погоджується з відповідними розрахунками заборгованості за договорами, він має право подати контррозрахунок. Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позивні вимоги позивача, зокрема, контррозрахунок заборгованості, відповідачем не надано. Також, учасник справи мав право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення. Тобто, якщо відповідач не згоден з розрахунками заборгованості, наданими позивачем чи ставить під сумнів правильність доданого до матеріалів справи Розрахунку заборгованості, він мав право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду, але не скористався даним правом. Отже, зазначена заборгованість підтверджуються з огляду на наявні докази в матеріалах справи, які не спростовані належним чином. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що вони є чіткими, зрозумілими та узгоджуються з умовами кредитного договору. Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан», первісним кредитором було списано тіло, відсотки, комісії та штраф за рахунок фінансового результату та зараховано дохід від відступлення права вимоги по кредиту. Зауважує, що положення пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладатимуться після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX. Тобто, на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.24, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Враховуючи те, що договори були укладені після набрання чинності Закону № 3498-IX, заборгованість по зазначеним договорам була нарахована первісним кредитором згідно вимог чинного законодавства. Зі змісту кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесене не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у судове засідання не з`явився. У відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду через систему «Електронний суд» 31.08.2026, представник позивача Канак М.С. просила розглядати справу у відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ»

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явиллася, про час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку. У відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.08.2026 відповідач просила розглядати справу у її відсутності.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом установлено, що 29 грудня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 102471970 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Згідно п.1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 12000,00 грн.

Кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 29.12.2025 (дата надання кредиту). Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів.

Згідно п.1.4 Договору повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 24.12.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).

П. 1.5. Договору передбачено, що загальні витрати позичальника за кредитом складають 42447.30 грн. Денна процентна ставка складає: (42447.30 грн. / 12000.00 грн) / 360 днів * 100% = 0.98%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 2662.94 відсотків річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника складає 54447.30 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, денна процентна ставка та орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та позичальник виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема, здійснить періодичні платежі в останній день кожного розрахункового періоду (дату платежу) відповідно до Графіку платежів. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню, зокрема, у випадку часткового дострокового погашення заборгованості, прострочення виконання або несвоєчасного виконання ним зобов`язань та в інших випадках, крім тих, коли законодавством прямо вимагається таке оновлення.

Згідно п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту становить 2700.00 грн, яка нараховується за ставкою 22.50 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно Графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 22.50 відсотків від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом.

П. 1.5.2. Договору передбачено, що комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування) становить 19536.00 грн, що нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Згідно п.1.5.3. Договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 90.00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Згідно п.1.5.4. Договору проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180.00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п.1.5.3 та 1.5.4 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть 20211.30 грн.

Згідно п.2.1 Договору кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Договір про споживчий кредит № 102471970 підписаний відповідачкою ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 731100.

Попередньо ОСОБА_1 ознайомилася та підписала одноразовим ідентифікатором 534307 паспорт споживчого кредиту №102471970. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), в якому визначено умови кредитування, зокрема: сума кредиту – 12000,00 грн, строк кредитування – 360 днів, процентна ставка – протягом першого розрахункового періоду : 90.00 відсотків річних. Протягом решти строку кредитування: 180.00 відсотків річних. База для нарахування процентів: Фактична кількість днів в місяці, 365 днів в році; тип процентної ставки – фіксована; комісія за надання кредиту – 2700.00 грн, яка нараховується за ставкою 22.50 відсотків від суми кредиту одноразово; комісія за обслуговування кредиту – сума комісії за весь строк кредитування: 19536.00 грн, яка нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту за кожний розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів; реальна річна процентна ставка, відсотків річних – 2662.94 відсотків річних.

Заява на отримання кредиту, яка є Додатоком №2 до Договору про споживчий кредит №102471970 від 29.12.2025 містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем.

За даними платіжного доручення 113812451 від 29.12.2025, ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 12000,00 грн згідно договору № 102471970.

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення здійсненої ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 29.12.2025 надано кредит в сумі 12000,00 грн.

25 травня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 25052026, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Мілоан» (клієнт) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання по кредиту, комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту, неустойку та/або проценти за порушення грошового зобов`язання та інші платежі (за наявності) згідно кредитних договорів, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною договору.

Факт оплати суми фінансування за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 25052026 від 25.05.2026 підтверджується платіжною інструкцією № 111 від 26.05.2026.

Згідно витягу з реєстру боржників № 2 від 25.05.2026 до договору факторингу № 25052026, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до боржника ОСОБА_1 , сума заборгованості останньої за договором № 102471970 склала 32004,12 грн, з яких: 12000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 6900,12 грн – сума заборгованості за процентами; 7104,00 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 6000,00 грн – сума заборгованості за неустойкою.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 29.12.2025 підписала Договір про споживчий кредит №102471970 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором 731100 та отримала від ТОВ «Мілоан» суму позики в розмірі 12000,00 гривень на картковий рахунок, що стороною відповідача не заперечується.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Отже, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідно до укладеного договору факторингу, перейшло право грошової вимоги до відповідача.

Так, сторонами у договорі узгоджено, що такий укладається на тсрок 360 днів, з 29.12.2025 (дата надання кредиту) до 24.12.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).

З відомості про щоденні нарахування та погашення (довідка сформована первісним кредитором ТОВ «Мілоан») слідує, що в період з 29.12.2025 по 25.05.2026 за кредитним договором № 102471970, де боржником виступає ОСОБА_1 , здійснювалися операції з: нарахування кредиту, нарахування комісії за надання кредиту, нарахування процентів згідно п.1.5.3 договору, сплата процентів по кредиту, нарахування комісії за обслуговування кредиту, нарахування процентів згідно п.1.5.4 договору, сплата комісії за надання кредиту, нарахування штрафу згідно п.4.1 договору, списання нестандартної комісії за обслуговування кредиту за рахунок фінансового результату, дохід ід відступлення права вимоги по кредиту, списання штрафу за порушення зобов`язання за рахунок фінансового результату, списання процентів за рахунок фінансового результату, списання тіла кредиту за рахунок фінансового результату, списання комісії за обслуговування кредиту за рахунок фінансового результату.

З відомості про щоденні нарахування та погашення слідує, що кредитодавцем нараховувалися відсотки згідно ставки відповідно до умов договору: з 30.12.2025 по 28.01.2026 відсотки нараховувалися згідно п.1.5.3 договору в загальній сумі 887,70 грн, які відповідачка сплатила 29.01.2026. З 30.01.2026 по 25.05.2026 (до дати відступлення права вимоги) креддитор нараховував відсотки згідно умов п.1.5.4 договору в загальній сумі 6900,12 грн.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

З наведеної вище відомості слідує, що ОСОБА_1 29.12.2025 нараховано комісію за надання кредиту в сумі 2700,00 грн, яку вона сплатила 29.01.2026.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, окрім іншого, просив стягнути заборгованість за обслуговування кредиту в сумі 7104,00 грн, однак така вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

У кредитному договорі № 102471970 передбачено комісію пов`язану з наданням та обслуговуванням кредиту.

Однак, розмір комісії за надання кредиту, який визначено в кредитному договорі, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 28).

Інакше кажучи, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору щодо сплати комісій є нікчемними, а вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 7104,00 грн задоволенню не підлягають.

Відтак, зарахування сплачених відповідачем 2700,00 грн в рахунок погашення комісії є безпідставним. Вказана сума коштів підлягає зарахуванню в рахунок погашення відсотків за договором.

Таким чином, заборгованість по несплачених відсотках за договором № 102471970 від 29.12.2025, яка підлягає стягненню з відповідача становить 4200,12 грн (6900,12 – 2700,00).

Окрім того, щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 6000,00 грн, суд зазначає таке.

Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Враховуючи те, що заборгованість за неустойкою у відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 102471970 від 29.12.2025 виникла у період дії в Україні воєнного стану, суд вважає, що вказана заборгованість у розмірі 6000,00 грн стягненню з відповідача не підлягає.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вважає, що позов підлягає до задоволення частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором № 102471970 від 29.12.2025 у розмірі 16200,12 грн, з яких: 12000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 4200,12 грн – сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак враховуючи, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1347,68 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (16200,12х2662,40/32004,12).

На підставі ст. ст. 207, 526, 530, 551, 610, 612, 616, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258-268, 273, 274, 279, 280-289, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 102471970 від 29 грудня 2025 року в розмірі 16200 (шістнадцять тисяч двісті) грн 12 коп., з яких: 12000,00 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 4200,12 грн – сума заборгованості за відсотками.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1347 (одна тисяча триста сорок сім) грн 68 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 14 вересня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 07400, вул. Лісова, буд. 2, м. Бровари Броварського району Київської області, ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: І. І. Тхорик