Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №302/885/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/885/26

Провадження № 2/302/569/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участі секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Денис В`ячеславович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

у с т а н о в и в:

У червні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ», товариство), в інтересах якого діє представник Грибанов Д. В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 3 листопада 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір позики № 45781855, за умовами якого позичальнику ОСОБА_1 шляхом перерахування на його платіжну картку було надано позику, яку він зобов`язався повернути у визначений договором строк або достроково та сплатити проценти за користування нею.

23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 23/04/26, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило товариству за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі боржників № 2, у тому числі і щодо відповідача ОСОБА_1 за цим договором позики на загальну суму заборгованості 15 658,20 грн, із яких: 7 200 грн основна сума боргу, 2 698,20 грн за відсотками, 4 320 грн за процентами за понадстрокове користування позикою та 1 440 грн за комісією.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також на ухилення відповідачем від виконання своїх договірних зобов`язань, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики № 45781855 у розмірі 15 658,20 грн, із яких: 7 200 грн основна сума боргу, 2 698,20 грн за відсотками, 4 320 грн за процентами за понадстрокове користування позикою та 1 440 грн за комісією, а також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01.07.2026 цю позовну заяву ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Хлопко В. Ф., посилався на безпідставність позовних вимог.

Зазначав, що додаткові угоди до кредитного договору ним не підписувались та матеріали справи не містять доказів про їх підписання з його боку та є відсутні докази про отримання ним коштів від первісного кредитора на його банківський рахунок. Жодних належних та достовірних доказів, які б вказували на існування у нього перед позивачем заборгованості за даним кредитним договором матеріали справи не містять.

Позивачем не надано жодного додатку до договору факторингу № 23/04/26 від 23.04.2026, які складають його невід`ємну частину, зокрема не надано реєстр прав вимог (додаток №1). Реєстр боржників № 2 не відповідає вимогам, установленим щодо форми реєстру прав вимоги, відтак не підтверджує переходу права вимоги, а тому матеріали справи не містить доказів переходу права вимоги за таким неукладеним договором від первісного кредитора до позивача.

Стверджував і про необґрунтованість вимоги про стягнення з нього процентів у розмірі 2 698,20 грн, оскільки на нього поширюються положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як діючого військовослужбовця з 13.06.2023 по мобiлiзацiї у військовій частині НОМЕР_1 і по теперішній час, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та довідкою ВЧ НОМЕР_3 від 06.07.2026 № 4554. А відтак ця нарахована сума підлягає до списання.

Також посилався і на надуманість заявленої позивачем вимоги про стягнення з нього 4 320 грн процентів за понадстрокове користування позикою, оскільки таке не узгоджується з положеннями пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України

Із приводу сплати ним на користь кредитодавця комісії за надання кредиту, то таке суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору (хоча договір не укладався вданому випадку), а відтак відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості за комісією в розмірі 1 440,00 гривень.

За наведених вище обставин просив у задоволені позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Шаткун Д. О. посилався на надуманість доводів відповідача, оскільки кредитний договір був укладеним в електронній формі і ОСОБА_1 отримав кредитні кошти відповідно до умов цього договору та відповідачем не повідомлено з наданням підтверджуючих документів первісному кредитодавцю про наявність у нього пільг, у тому числі по сплаті відсотків, як військовослужбовця. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Хлопко В. Ф., указував на голослівність доводів сторони позивача у відповіді на відзив та просив у задоволені позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до нього відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання не з`явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві, відповіді на відзив просив суд розглянути цю справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник-адвокат Хлопко В. Ф. також повторно у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте останнім подано до суду 14.09.2026 заяву, в якій він просив розгляд справи провести без участі сторони відповідача (а.с.151,152).

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 3 листопада 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45781855, за умовами якого ОСОБА_1 шляхом перерахування на його платіжну картку було надано споживчий кредит у розмірі 9 000 грн, строком на 30 днів, тобто до 02.12.2025, зі сплатою 0,466% процентів на день за користування кредитом та 4% на день за понадстрокове користування кредитом та зі сплатою комісії за надання кредиту, що становить 16% від суми кредиту, тобто 1 440 гривень /розділ 2 договору/ (а.с.12-28).

1 грудня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі додаткову угоду № 16299738 до договору надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45781855 від 03.11.2025, за умовами якої сторони домовилися продовжити строк кредитування ще на 29 днів, тобто дата повернення кредиту 31.12.2025, зі сплатою 1,0% на день за користування кредитними коштами (а.с.35-38).

Також 2 грудня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі додаткову угоду № 16314894 до договору надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45781855 від 03.11.2025, за умовами якої сторони домовилися продовжити строк кредитування ще на 20 днів, тобто дата повернення кредиту 22.12.2025, зі сплатою 1,0% на день за користування кредитними коштами (а.с.31-34).

Цей кредитний договір, додаткові угоди до нього і додатки № 1 до нього у виді таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 5 договору. Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, реквізити платіжної картки, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника у вигляді, відповідно, 34100, 12682 і 86272 (а.с.25,27,32,34,36,38).

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кошти у розмірі 9 000 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору, що стверджується довідкою про переказ цих коштів відповідачу на картковий рахунок № НОМЕР_4 , виданої ТОВ «Європейська платіжна система» від 04.06.2026 № КД-000098727 (а.с.39), а також наданою суду відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.07.2026 про зарахування 03.11.2025 на належну ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_5 коштів у розмірі 9 000 гривень (а.с.148,149).

Проте ОСОБА_1 свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, сплативши лише 02.12.2025 тіло кредиту в сумі 1 800 грн, у зв`язку з чим у нього перед ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» станом на 07.01.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі15 658,20 грн, із яких: 7 200 грн основна сума боргу, 2 698,20 грн за відсотками, 4 320 грн за процентами за понадстрокове користування позикою та 1 440 грн за комісією, про що свідчить відповідний розрахунок заборгованості первісного кредитора «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с.42-47).

23 квітня 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 23/04/26, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило товариству за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі боржників № 2, у тому числі і щодо відповідача ОСОБА_1 за цим договором позики на загальну суму заборгованості 15 658,20 грн, із яких: 7 200 грн основна сума боргу, 2 698,20 грн за відсотками, 4 320 грн за процентами за понадстрокове користування позикою та 1 440 грн за комісією (а.с.48-59).

Розглядаючи цей спір, суд керується тим, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються, зокрема, загальними положення ЦК України про зобов`язання, параграфом 1, 2 Глави 71 ЦК України «Позика», «Кредит», законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію».

Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За положеннями пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає (ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Із приводу посилання сторони відповідача на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є його внутрішнім документом і немає статусу первинного бухгалтерського документа відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеним безпосередньо під час операції по перерахуванню коштів, а тому не свідчить про видачу кредитних коштів, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання відповідача на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20, які враховуються судом до спірних правовідносин на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Із приводу твердження ОСОБА_1 про не укладення ним кредитного договору і не отримання кредитних коштів, суд уважає їх безпідставним за наведених вище обставин, а також через те, що з наданої суду відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.07.2026 видно, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 , на яку 03.11.2025 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 9 000 гривень (а.с.148,149). До того ж ним 02.12.2025 було частково погашено кредитну заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 800 грн, а відтак його заборгованість за тілом кредиту із 9 000 грн становить 7 200 гривень. При цьому відповідачем не спростовано і не доведено, що цього дня, тобто 03.11.2025, кошти на його банківський рахунок саме в сумі 9 000 грн були переказані не за рахунок первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а третьою сторонньою особою.

Не заслуговують на увагу за вказаних вище обставин і доводи сторони відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів переходу до позивача від первісного кредитора прав вимог щодо ОСОБА_1 , оскільки таке спростовується матеріалами справи.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача про відсутність підставдля стягнення з нього заборгованості за комісією по видачі кредиту в розмірі 1 440 грн, суд зазначає таке.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII, Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де додатком 2 передбачено, що до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, зокрема комісію за надання кредиту. Ці правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту.

У цій справі комісія для відповідача була встановлена не за обслуговування кредитної заборгованості, а за надання кредиту, зокрема, що супроводжувалося наданням послуги з переказу кредитних коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 платіжним провайдером ТОВ «Європейська платіжна система» (а.с.39).

Варто зауважити і те, що споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Ураховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини, якщо дійсно вважав установлення комісії за видачу кредиту несправедливою умовою, яка безпосередньо передбачена в кредитному договорі, натомість він погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальник засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, в яких установлення комісії за видачу кредиту не суперечить п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII та постанові Правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

З урахуванням цього суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь указаної комісії за видачу кредиту.

Із приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 698,20 грн процентів, нарахованих у межах строку кредитування за період із 03.11.2025 по 22.12.2025, суд констатує наступне.

Як убачається з довідок військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2026 за № 4554 та від 11.05.2026 за № 3395, відповідно, солдат ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі за мобілізацією та він у періоди починаючи з 11.08.2023 по 10.04.2026 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

У постанові КЦС ВС від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 виснувано, що суд спроможний самостійно здійснити розрахунок заборгованості, тобто зменшити обсяг заборгованості на суми зарахованих банком платежів на погашення процентів та неустойки, з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на наведене вимога ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення з ОСОБА_1 2 698,20 грн процентів, нарахованих у межах строку кредитування, задоволенню не підлягає.

Із приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 320 грн за процентами за понадстрокове користування позикою, суд зазначає таке.

У пунктах 55, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) констатовано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 виснувала, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91). Указаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92). У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141). Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem /лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачяться проти того, хто їх написав/ (пункт 128).

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування на підставі умов договору, Велика Палата Верховного Суду зауважила: «сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх». Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 146).

Як уже зазначалося вище, відповідачу ОСОБА_1 03.11.2025 було надано кредит у розмірі 9 000 грн строком на 30 днів та з урахуванням додаткової угоди № 16314894 від 02.12.2025 цей строк кредитування було продовжено ще на 20 днів, тобто до 22 грудня 2025.

За таких обставин строк користування кредитом становив 50 днів, тобто з 03.11.2025 по 22.12.2025.

З огляду на наведене, на переконання суду, нараховані після закінчення 22.12.2025 строку кредитування проценти задоволенню не підлягають, у тому числі і в порядку ст. 625 ЦК України, оскільки з такими вимогами про їх стягнення на підставі ст. 625 ЦК України позивач до суду не звертався.

Отже, підсумовуючи зазначене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, які частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування положень пунктів 12 або 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки цей спір безпосередньо не пов`язаний із виконанням ОСОБА_1 військового обов`язку чи під час виконання ним службових обов`язків, а учасники бойових дій, яким є відповідач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 05.02.2024 (а.с.101) звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, однак не в усіх справах, а лише у тих справах, які безпосередньо пов`язані з порушенням їхніх прав саме як учасника бойових дій.

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ ТОВ «ФК «ЄАПБ» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що із задоволених позовних вимог у 55,18% із суми сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн (а.с.1), становить 1 469,11 гривень.

Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 140, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Денис В`ячеславович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45781855 від 03.11.2025 у розмірі 8 640 (вісім тисяч шістсот сорок) гривень, яка складається із 7 200 грн тіла кредиту та 1 440 грн комісії.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплачений судовий збір у розмірі 1 469 (одна тисяча чотириста шістдесят дев`ять) гривень 11 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено і підписано 15.09.2026.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Лісова, 2 м. Бровари Броварський район Київська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35625014;

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Суддя В. Ю. Готра