Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №177/2648/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2648/26

Провадження № 2/177/1983/26

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

09 вересня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Фінпром маркет» Гедзь О.В. через підсистему «Електронний суд» 28.07.2026 звернулася до суду з указаним позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованість за договором кредиту № 45857626 у загальному розмірі 16000,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування пред`явлених вимог указала, що між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» ( далі по тексту – ТОВ «1 Банк») та ОСОБА_1 укладено 07.01.2026 договір про надання коштів у кредит № 45857626, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 5000,00 грн строком на 20 днів із застосуванням фіксованої процентної ставки 0,2 % в день, які нараховуються на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 16 % від суми наданого кредиту, що становить 800,00 грн. У разі порушення відповідачем строків повернення кредиту нараховується неустойка в розмірі 4% за кожен день поднастрокового користування кредитом. Договір підписано електронним підписом позичальника шляхом відтворення одноразового ідентифікатора, надісланого на вказану відповідачем електронну адресу. Кредитодавець виконав умови договору № 45857626, за посередництвом платіжної установи передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 5000,00 грн шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 зобов`язання за договором не виконувала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у загальному розмірі 16000,00 грн, із яких 5000,00 грн за основною сумою боргу, 200,00 грн за процентами, 800,00 грн із комісії, 10000,00 грн неустойка. Між ТОВ «1 Банк» та ТОВ «Фінпром маркет» 25.02.2026 укладено договір факторингу № 25/02/26, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема до відповідача. Оскільки відповідач не здійснює платежів для погашення існуючої заборгованості, продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань, чим порушує законні права та інтереси ТОВ «Фінпром маркет», представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Від АТ КБ «Приват банк» 25.08.2026 надійшла витребувана судом інформація щодо карткових рахунків ОСОБА_1 .

Представником позивача подано заяву про розгляд справи за її відсутності, у разі неявки відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, однак до суду не з`явилася, про причини неявки не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надала. Відзиву не подано.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за правилами глави 10 розділу ІІІ ЦПК України.

Зі згоди представника позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити в справі заочне рішення, на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що між ТОВ «1 Банк» та ОСОБА_1 07.01.2026 укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 45857626, за умовами якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, сплатити плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов договору.

За умовами даного договору сума кредиту складає 5000,00 грн, строк кредитування 20 днів, до 26.01.2026, комісія за надання кредиту 16 % від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 800,00 грн, процентна ставка (фіксована) 0,2 % у день, проценти за понадстрокове користування кредитом 4 %, неустойка 4 % в день.

Указаний договір підписаний його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 5 договору.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено ч. 2 ст. 639 ЦК України,якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором кредитний договір № 45857626, чим погодилася із запропонованими умовами.

Договір містить докладну інформацію щодо особи позичальника – ОСОБА_1 , зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, адресу проживання, реквізити банківської карти, номер мобільного телефону, електронну адресу, на яку відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника. Також, до договору надано довідку ТОВ «1 Банк» про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 .

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитування, що оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «1 Банк» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з їх повернення.

ТОВ «1 Банк» свої зобов`язання за договорами виконав, за посередництвом платіжної установи ТОВ «Европйська платіжна система», яка діє на підставі ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, відповідач отримала 07.01.2026 грошові кошти в розмірі 5000,00 грн на картку № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжною інструкцією від 07.01.2026, та довідкою ТОВ «Европйська платіжна система».

Від АТ КБ «Приватбанк» 25.08.2026 надійшло повідомлення, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у банку емітовано банківську картку № НОМЕР_3 , на яку 07.01.2026 зараховано 5000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № 45857626, після надання ОСОБА_2 кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн, ТОВ «1 Банк» нараховувалися одноразово комісію у розмірі 800,00 грн та у період із 08.01.2026 по 26.01.2026 щоденно відсотки за узгодженою у договорі ставкою 0,2 %.

Оскільки відповідач платежі на повернення кредиту, сплату відсотків та комісії не вносила, первісним кредитором у період із 27.01.2026 по 17.03.2026 нараховувалася неустойка у виді пені по 200,00 грн щоденно, що становить 4 % від суми кредиту.

Через несвоєчасне та неналежне виконання умов договору № 45857626, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за основним боргом у розмірі 5000,00 грн, за відсотками в розмірі 200 грн, із комісії в розмірі 800 грн, за пенею 10000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Пунктом 9.2.6 договору № 45857626 визначено право кредитодавця у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором на відступлення права вимоги за договором для примусового стягнення заборгованості.

Між ТОВ «1 Банк» та ТОВ «Фінпром маркет» 25.02.2026 укладено договір факторингу №25/02/26, яким ТОВ «Фінпром маркет» набуло права грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, у тому числі за кредитним договором від 07.01.2026 № 45857626, укладеним із ОСОБА_1 .

Відповідно до реєстру прав вимог № 8 від 20.05.2026, позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 45857626, за яким заборгованість у загальному розмірі становить 16000,00 грн та складається із заборгованості за основним боргом 5000,00 грн, за відсотками 200 грн, за комісією 800 грн, за пенею 10000,00 грн.

За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, на виконання укладеного з відповідачем договором первісний кредитор зі свого боку зобов`язання виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами, тоді як відповідач покладені на неї зобов`язання не виконала і в установлені договором строки грошові кошти на погашення кредиту не вносила, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 5000,00 грн, за відсотками в розмірі 200,00 грн та із комісії в розмірі 800,00 грн, яка відповідачем не погашена дотепер.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості за пенею, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX та набрав чинності 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, оскільки відповідачу ОСОБА_1 у період дії в Україні воєнного стану за договором від 07.01.2026 № 45857626 нараховано до сплати неустойку у виді пені в розмірі 10000,00 грн, від сплати якої позичальник звільняється на підставі зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для їх стягнення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача за договором № 45857626 заборгованості за основним боргом у розмірі 5000,00 грн, за відсотками в розмірі 200,00 грн, із комісії в розмірі 800,00 грн, відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 10000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову – на відповідача.

Суд враховує, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, який, із урахуванням часткового задоволення позовних вимог (37,50 %), а також вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 998,40 грн (а.с.1).

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір про надання правничої допомоги від 11.05.2026 № 11-05/26/ФП, укладений ТОВ «Фінпром маркет» з адвокатом Ткаченко Ю.О.; акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, що є додатком №1 до договору №11-05/26/ФП; витяг з акту № 2-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 11.05.2026 № 11-05/26/ФП із зазначенням найменування наданих адвокатом послуг (вивчення наявних у клієнта документів та їх аналіз, вивчення правової позиції, аналіз судової практики, збір документі в та доказів, судовий супровід в суді першої інстанції) та їх вартості; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 850022336.1 від 12.06.2026, ордер серії АХ №1363629 адвоката Ткаченко Ю.О. на надання правничої допомоги ТОВ «Фінпром маркет»; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ № 2099 на ім`я Ткаченко Ю.О., довіреність від 04.09.2025.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 справі № 904/4507/18).

Також у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі №534/14/20 (провадження №61-6638св22), аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

Суд, розглянувши вказані докази (зокрема, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 05.06.2026, згідно з яким, за надані послуги визначено вартість в сумі 4500,00 грн), оцінивши розмір витрат на правничу допомогу з точки зору реальності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи ціну позову, приходить до висновку, що заявлені до відшкодування витрат на правничу допомогу не є реальними та пропорційними сумі заявлених позовних вимог. Справа розглянута в спрощеному провадженні з повідомленням сторін. Однак, сторони безпосередньої участі в судових засіданнях з розгляду вказаної справи не брали, сам обсяг доказів у справі є незначним, а справа не вирізняється підвищеною складністю.

Із огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обґрунтованою та реальною є сума витрат на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн, що відповідає реальним витратам на надання правничої допомоги в даній справі, є співмірним з ціною позову.

Таким чином, при вирішенні питання про розподіл судових витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 1687,50 грн, пропорційно частині задоволених вимог (37,50%).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, юридична адреса: вул. Садова, буд. 31/33, м. Ірпінь, Бучанський район, Київська область) заборгованість за договором від 07.01.2026 № 45857626 у загальному розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 200 (двісті) гривень 00 копійок; заборгованості з комісії в розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, юридична адреса: вул. Садова, буд. 31/33, м. Ірпінь, Бучанський район, Київська область) витрати зі сплати судового збору в розмірі 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 40 копійок та на професійну правничу допомогу в розмірі 1687 (одна тисяча шістсот вісімдесят сім) гривень 50 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2026

Суддя: