Постанова від 26 червня 2025 р. у справі №521/6057/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа 521/6057/25

Номер провадження 3/521/2965/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2025 року суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси Роїк Д.Я., при секретарі судового засідання Каліній П.О., розглянувши матеріали, про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою : АДРЕСА_1 -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №284742 від 29.03.2025 , водій ОСОБА_1 , 29.10.2025 о 03 год 52 хв в м. Одеса, вул. Овідіопольська дор., 3/5, кв. 29 керував транспортним засобом Mitsubishi Outi Ander д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння , а саме : запах алкоголю з порожнини рота , порушення мови, поведінка , що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп ‘яніння на місці зупинки та в медичному закладі КНП « ООМЦПЗ» ООР відмовився у встановленому законом порядку, що зафіксовано на ПВР : 474933. Від керування транспортними засобами відсторонений, чим порушив п.2.5. ПДР України. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання, яке було призначено на 27.06.2025 сам ОСОБА_1 не з`явився, був повідомлений належним чином.

У судовому засідання був присутній його захисник Пошали К. С.. Захисником були подані пояснення , в яких просила закрити провадження по справі через відсутність складу адміністративного правопорушення , а саме :

-Відсутність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом Mitsubishi Outi Ander д.н.з. НОМЕР_1 29.03.2025 року о 03 год 52 хв. З першого відеозапису долученого до матеріалів справи вбачається, що 29.03.2025 року о 03:48 :30 співробітники поліції зупинили автомобіль біля тролейбусної зупинки, який може бути лише схожим на автомобіль ОСОБА_1 . Номерні знаки розпізнати не має можливим, а також не встановлено хто саме знаходився за кермом. З другого відеозапису видно, що 29.03.2025 року о 03: 52: 30 поліція проїжджаючи вже по мосту, побачили автомобіль, який був припаркований на узбіччі з ввімкненими аварійками та біля якого на тротуарі стояв ОСОБА_1

- Так , як ОСОБА_1 заперечував проти факту керування та того, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння він відмовився від проходження огляду. Одразу після складання протоколу ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд у медичній установі ДСУ « Одеське обласне бюро судово – медичної експертизи», де останній пройшов аналіз, який показав, що в крові ОСОБА_1 етиловий спирт не виявлений.

В поясненнях захисник зазначив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст. 130 КУпАП : з нагрудної камери поліцейського чітко вбачається, що з початком відео та фіксування процесу не керував транспортним засобом.

Заслухавши захисника, особи що притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши усі матеріали справи, відеозаписи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Об`єктивна сторона правопорушення передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані сп`яніння, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

З оглянутих відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції 475685, 47488, які відповідно до ст. 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, вбачається, що відеозапис розпочинається з того, що патрульний автомобіль під`їжджає та зупиняється біля автомобіля, який був припаркований на узбіччі з ввімкненими аварійками та біля якого на тротуарі стояв ОСОБА_1 . На відеозаписі не зафіксовано рух автомобіля під керуванням саме ОСОБА_1 .. Друге відео аналогічне першому, змінений лише ракурс, оскільки знято на реєстратора нагрудної камери іншого співробітника патрульної служби. Моменту переслідування працівниками поліції транспортного засобу під керуванням саме ОСОБА_1 до зупинки транспортного засобу на відеозаписі немає.

Перебування останнього на водійському місці транспортного засобу, що припаркований, під час підходу працівників поліції суд оцінює як непрямий доказ, який сам по собі не підтверджує виконання цією особою функцій водія під час руху автомобіля.

Відеозаписом із невстановленого технічного пристрою зафіксовано рух та зупинку автомобіля марку та державний номерний знак, якого не вдається встановити з відео. Співробітники патрульної поліції, перевіряють у водія документи. Після цього продовжують свій рух.

З відео не можливо візуально або по звуку ідентифікувати особу, оскільки водія який перебував за кермом на ньому не видно. Момент після зупинки транспортного засобу до виходу працівників поліції зі службового автомобіля та внутрішня частина салону належним чином не зафіксовані. Геолокація та час вказані да цьому відео та відео з бодікамер не збігаються та не утворюють безперервної послідовності, відомостей про пристрій запису та його номер до протоколу не внесено.

Крім того, як вбачається з відеозаписів, наявних у справі, водій поводив себе нормально, адекватно відповідав на запитання, ввічливо та культурно спілкувався, реагував на те що відбувається його поведінка як свідомої людини, поведінка повністю відповідала обстановці. У зовнішньому вигляді ОСОБА_1 ніяким чином не простежувались ознак алкогольного чи іншого сп`яніння.

ОСОБА_1 було надано суду довідку ДСУ «Одеське обласне бюро СМЕ» вих №1078-10 від 02.04.2025 року в якій вказано що в крові останнього етиловий спірт не виявлений. Дослідження проходило до спливу двох годин після складання протоколу.

Відповідно до вимог п.2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості.

Отже суд приходить до висновку, що будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 керував автомобілем, не існує.

Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 визначає, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовій позиції Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації NoR (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов`язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Підставою закриття провадження у справах також є відсутність належних і допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували перебування особи, щодо якої складено протокол за ст.130 КУпАП, за кермом конкретного транспортного засобу.

Відповідно до Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису», включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/ або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення (п.5 розд.11). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Відповідно до положень Інструкції після активації нагрудного відеореєстратора все спілкування з особою, яка перебуває за кермом транспортного засобу при його зупинці, повинно бути записане безперервно. Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведених поліцейським процесуальних дій та позбавляє можливості об`єктивно перевірити обставини, пов`язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення у випадку їх оспорювання.

Суду звертає увагу, що в порушення Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису» співробітники, що склали протокол не зафіксували рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Таким чином, в матеріалах справи недостатньо доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а сам по собі протокол не може бути єдиним належним доказом винуватості особи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол. За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення складений щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі його достовірності.

Будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б з достатністю вказували на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду надано не було.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах Малофєєва проти росії рішення від 30.05.2013 року та Карелін проти росії рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.

Згідно з статтею 31 Закону України Про Національну поліцію, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 цього ж Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення містить інформацію щодо фіксацію правопорушення, однак вказаний доказ не додано до матеріалів справи.

Таким чином, уповноважений працівник поліції при оформленні матеріалу про вчинення адміністративного правопорушення не долучив до протоколу про адміністративне правопорушення жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у протоколі. Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п.39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі №463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи. У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Згідно з п. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 33, 247, 283, 284, 285, ч. 1 ст.130 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Одеського апеляційного суду.

Суддя