Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №543/828/26 — Оржицький районний суд Полтавської області

543/828/26

2/543/700/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 селище Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Попадюка С.С., секретаря судового засідання Михалець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - адвокат Усенко М.І., звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 101092868 укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 17.06.2024 в розмірі 44614,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 7000,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить - 31544,24 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить - 374,00 грн, заборгованість за неустойкою та/або процентам за порушення грошового зобов`язання 5695,76 грн, мотивуючи тим, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту, сплати комісії та відсотків у строки та на умовах, передбачених договором. Позивачем укладено Договір відступлення прав вимоги з первісним кредитором, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача. Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 44614,00 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою від 17.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 13 год. 15 хв. 14.09.2026 у приміщенні суду з повідомленням (викликом) сторін, а також частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

27.08.2026 на виконання ухвали від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла запитувана інформація. (а.с.56).

07.09.2026 від представника відповідача Зачепіло З.Я. надійшла заява (відзив), в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Судові витрати відповідно до п. 2. ч. 2 ст. 141 ЦПК України покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал», в разі, якщо суд дійде висновку щодо задоволення позовних вимог, просимо зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розміру 2000 грн. Зазначає, що відповідач із сумою заборгованості у розмірі 44614 грн не погоджується, вважає її необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема, надані позивачем вищевказані паперові копії електронних доказів кредитного договору з доповненнями, які містять інформацію про їх підписання електронним підписом - одноразового ідентифікатором - не можна вважати достовірними та достатніми для того, щоб дійти висновку про підписання та укладення договорів кредиту, які зазначені у позові.З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, немає можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу ОСОБА_1 , оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять, та не долучено документів, які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним. Тобто, стверджуючи про факт надання відповідачу кредитних коштів, позивач не надав до суду жодного належного доказу, яким би підтвердив викладені обставини. Заперечує щодо нарахованої неустойки в розмірі 5695,76 гривень адже це суперечить розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Щодо нарахованих відсотків в розмірі 31 544,24 грн звертає увагу суду, що у Постанові Великої Палати ВС від 8.03.2018р. по справі № 444/9519/12, пункт 91 якої визначає: «Після спливу строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦКУ право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється».Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8 000 гривень, вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Тому, відповідно до заяви від 07.09.2026 просить зменшити розмір витрат ТОВ «ФК «Кредит-капітал» на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до розміру 2 000 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просить розгляд справи здійснювати за його відсутності, не заперечує проти ухвалення заочного рішення в даній справі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

17.06.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101092868 (індивідуальна частина). Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в сумі 7000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредит надається строком на 345 днів з 17.06.2024 (дата надання кредиту) Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 28.05.2025 (дата остаточного погашення заборгованості). Денна процентна ставка - 1,10%. Комісія за надання кредиту: 391,00 грн, яка нараховується за ставкою 5,75 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 255.50 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 511.00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 . Відповідач підписав даний договір та паспорт споживчого кредиту електронним підписом одноразовими ідентифікаторами 860074 та 345344 відповідно (а.с.9-18).

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором про споживчий кредит виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7000,00 грн шляхом їх перерахування на картку позичальника НОМЕР_1 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту (а.с.19 звор).

Крім того, 27.08.2026 на виконання ухвали від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла інформація про те, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) станом на 17.06.2024 року Банком було емітовано картку № НОМЕР_3 на яку в період з 17.06.2024 по 24.06.2024 року дійсно надійшло зарахування коштів у сумі 7000 грн. від ТОВ «Мілоан» (а.с.56).

З відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 101092868, сформованого ТОВ «Мілоан», вбачається, що ТОВ «Мілоан» надало кредит ОСОБА_1 нарахувало комісію за надання кредиту та нараховувало проценти, а також наявність сплати відсотків по кредиту у розмірі 735 грн (а.с.20-21).

28.10.2024 між ТОВ «Мілоан» (Кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (Новий Кредитор) укладено Договір відступлення прав вимоги №113-МЛ/Т, у відповідності до умов якого Кредитор передає, а Новий кредитор приймає права вимоги в розмірі Портфеля заборгованості. Згідно витягу з Реєстру боржників до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №101092868 на загальну суму 23838 грн, з яких: 6020 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту; 980 грн - залишок простроченої заборгованості по кредиту; 1095,64 грн - залишок по нарахованим відсоткам; 9672,6 грн - залишок простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам; 255 грн - залишок по нарахованій комісії за надання кредиту; 119 грн - залишок простроченої заборгованості по комісії за надання кредиту (а.с.24 звор.-36).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №101092868 від 17.06.2024 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у період з 29.10.2024 по 28.05.2025 нарахувало ОСОБА_1 % за користування у розмірі 20776,00 грн за стандартною (базовою) процентною ставкою 1,40% (а.с.22 звор. -24).

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №101092868 від 17.06.2024 ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» станом на 15.07.2026 складає 44614 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 7000 грн; прострочена заборгованість за комісією за надання кредиту становить - 374 грн;прострочена заборгованість за відсотками становить - 31544,24 грн; заборгованість по неустойці та/або процентам за порушення грошового зобов`язання - 5695,76 грн (а.с.22).

Даних про погашення відповідачем заборгованості за договором матеріали справи не містять.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Договір, укладений в електронній формі є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.

Висновки стосовно правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, зокрема, Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наданими позивачем доказами підтверджується факт укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №101092868 (індивідуальна частина) 17.06.2024 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, підписаного з боку позичальника одноразовим ідентифікатором 860074.

Крім одноразового ідентифікатору реквізити сторін договору мають інші відомості про відповідача, а саме: адресу проживання, номер мобільного телефону та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» відповідний договір, підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження існування зобов`язань.

Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

Отже, підписавши указаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому істотні умови кредитування та взяв на себе відповідні зобов`язання. При цьому, нерозуміння умов зобов`язання не звільняє сторону від його виконання. Це загальний принцип цивільного права, який означає, що особа, яка прийняла на себе зобов`язання, несе відповідальність за його виконання. До того ж, діючи добросовісно, позичальник, будучи попередньо ознайомленою із умовами кредитування, мав можливість відмовитися від договору без пояснення причин. Відповідач таким правом не скористався та до звернення позивача в суд із відповідним позовом не ставив під сумнів умови кредитування, зокрема, розмір відсотків, у контексті їх несправедливості.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позичальник, будучи вільним в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов зобов`язання, погодив істотні умови кредитування та допустив порушення їх виконання.

Суд не погоджується із доводами представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. про те, що позивачем не надано суду відповідних доказів того, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачеві ОСОБА_1 , оскільки на першій сторінці договору про споживчий кредит №101092868 (індивідуальна частина), який містить відомості про його підписання ОСОБА_1 17.06.2024 о 14:20 одноразовим ідентифікатором 860074 (а.с.9), а Довідкою первісного кредитора ТОВ «Мілоан» підтверджується направлення позичальнику ОСОБА_1 на вказаний ним номер мобільного телефону ( НОМЕР_4 ) 17.06.2024 о 14:20 одноразового ідентифікатора 860074 (а.с.19)

Доказів на спростування дотримання первинним кредитором процедури проходження позичальником ідентифікації особи в особистому кабінеті позичальника, стороною відповідача не надано. При цьому, саме процесуальним обов`язком відповідача є надання суду доказів, які б спростовували приналежність йому номеру мобільного телефону НОМЕР_4 , отримання за цим номером одноразового ідентифікатора 860074, а також відсутність реєстрації особистого кабінету на веб-сайті ТОВ «Мілоан», який у цій справі не є учасником судового процесу.

Суд бере до уваги вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02.10.2018, №917/1307/18 від 23.10.2019.

З досліджених доказів по справі судом встановлено, що позивач правомірно набув права вимоги за кредитним договором №101092868 від 17.06.2024, боржником за якими є відповідач.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. про безпідставність нарахування кредитодавцем комісії з надання кредиту, з огляду на таке.

Кредитним договором (п.1.5.1) передбачено одноразову сплату комісії за надання кредиту у розмірі 391 грн, яка відповідачем у повному обсязі не була сплачена. При цьому приписи Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування» не містять прямої заборони або вказівки на недійсність умови кредитного договору щодо встановлення такої комісії.

За таких обставин суд дійшов висновку, що умова договору про сплату комісії за надання кредиту відповідає вимогам законодавства, є чинною та підлягає застосуванню, а сума комісії стягненню з відповідача.

Враховуючи, що на момент розгляду справи строк повернення кредиту настав, відповідач не дотримався взятих за договором про споживчий кредит №101092868 від 17.06.2024, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за сумою кредиту у розмірі 7000,00 грн та за сумою комісії за надання кредиту у розмірі 374,00 грн, тому позов у цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо нарахування відсотків за договором, то суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п.11 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII) споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) напридбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 17.06.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Частина 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Відтак до кредитних договорів, що укладені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» підлягає застосуванню такий розмір денної процентної ставки: протягом перших 120 днів (з 24.12.2023 по 21.04.2024)- 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22.04.2024 по 19.08.2024)- 1,5 %, починаючи з 20.08.2024 - 1%.

Суд констатує, що договір про споживчий кредит укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,4%, яка застосовується з 20.08.2024, є нікчемною в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З врахуванням викладеного, суд вважає, що розмір процентів за користування кредитом, визначений позивачем до стягнення, не відповідає розміру, визначеному Законом України «Про споживче кредитування», та наявні підстави для здійснення відповідного перерахунку з урахуванням п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування».

Суд звертає увагу, що нарахування процентів за користування кредитом, виходячи з щоденної процентної ставки 0,7% за перший розрахунковий період з 18.06.2024 по 02.07.2024 (15 днів), що становить 735 грн, та з 03.07.2024 по 19.08.2024 (48 днів) за ставкою 1,4% , що становить 4704,00 грн, а загалом 5439,00 грн, відповідає умовам договору та узгоджується з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України «Про споживче кредитування».

Так, за період з 20.08.2024 по 28.05.2025 (282 дні), з урахуванням тіла кредиту 7000,00 грн, проценти за користування становитимуть 19740,00 грн. (7000 грн*1%*282 дні).

За вказаних вище обставин, оскільки загальний розмір заборгованості з урахуванням нарахованих процентів та сплати відсотків відповідачем становитиме 24444,00 грн (5439,00+19740-735), в той час як позивач просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати процентів 31544,24 грн, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими.

Водночас суд доходить висновку про безпідставність вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за неустойкою, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався, який триває донині.

Позивачем нарахована неустойка в розмірі 5695,76 грн, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 неустойки в розмірі 5695,76 грн є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача за кредитним договором №101092868 від 17.06.2024 підлягає стягненню 7000 грн 00 коп. - заборгованість за сумою кредиту, 374 грн 00 коп. - заборгованість за комісією за надання кредиту та 24444 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками, а в загальній сумі 31818 грн 00 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн (а.с.1).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог на 71,32%, виходячи із змісту вище зазначеної норми, з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1898 грн 82 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом у позовній заяві ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було зазначено про наявність судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн 00 коп.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано суду наступні докази.

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, акт №Д/30807 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 15.07.2026, детальний опис, згідно з якими вартість правової допомоги становить 8000,00 грн.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 (справа №275/1150/22) вказав наступне.

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що заявлена сума відшкодування судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, є неспівмірною зі складністю даної справи. При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

З огляду на вказане, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн є завищеними.

Враховуючи принципи співмірності, а також враховуючи кількість підготовлених представником позивача процесуальних документів, які не є великої складності, тривалість розгляду справи судом, оцінивши подані представником позивача докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, беручи до уваги клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, про необхідність зменшення їх розміру до 3000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.

Можливість суду за власною ініціативою здійснювати розподіл судових витрат із врахуванням зазначених вище та інших критеріїв підтверджується судовою практикою суду касаційної інстанції, що випливає, зокрема, із постанов Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц, від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц, від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20.

З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені на 71,32%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 2139 грн 60 коп. (3000,00 грн х 71,32%).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 101092868 від 17.06.2024 в розмірі 31818 грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати: сплачений судовий збір у розмірі 1898 грн 82 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2139 грн 60 коп.

За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, ЄДРПОУ 35234236;

- відповідач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 14.09.2026 року.

Суддя Попадюк С.С.