Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №522/13234/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13234/26-Е

Провадження № 2/522/10146/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л. В.

за участі секретаря судового засідання Навроцької Є.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09.07.2026р. звернувся до суду з позовом до ТОВ «БІІР Україна», в якому просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за червень 2026 року у розмірі 4 323,50 грн до утримання податків та обов`язкових платежів, а також допустити негайне виконання рішення суду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем на посаді директора виконавчого за сумісництвом згідно з наказом № 264/К від 05.06.2020 з 09.06.2020р., факт який підтверджується реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ, трудові відносини не припинені, однак заробітна плата за вказаний період йому не нарахована і не виплачена. Факт невиплати підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб ПФУ (форма ОК-7), де червень 2026 року відображено нульові нарахування.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2026 р. відкрито провадження за цим позовом в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач — ТОВ «БІІР Україна » — у відзиві від 11.08.2026р.(а.с.48-50) та запереченнях на відповідь на відзив проти позову заперечував, вказуючи, що заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до ст. 94 КЗпП України. За твердженням відповідача, протягом червня 2026 року позивач фактично не виконував посадові обов`язки за сумісництвом виконавчого директора, був відсутній на робочому місці, що підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці та табелем обліку використання робочого часу за червень 2026р. Відповідач також посилався на лист Держпраці від 25.05.2026 № ПД/3.1/5458-26, згідно з яким за умови тривалого невиконання працівником посадових обов`язків підстави для нарахування заробітної плати відсутні. Нульові нарахування у звітах ПФУ відповідач пояснив саме відсутністю факту виконання роботи та, відповідно, відсутністю підстав для нарахування доходу.

Позивач у відповіді на відзив від 15.08.2026р. та додаткових поясненнях від 21.08.2026р. заперечував проти доводів відповідача про його відсутність на роботі, посилаючись на те, що триваючий характер трудових відносин між сторонами встановлено рішенням суду у справі №522/5472/26-Е. №522/5420/26-Е, №522/4874/26-Е, по яким з відповідача було стягнуто заборгованість на користь позивача., та те що позивача не звільнено з посади. Також просив позов задовольнити.

21.08.2026 представник відповідача подав заперечення. Зазначивши що позивач не має корпоративного КЕП, що підтверджує, що позивач не здійснює управлінські функції, не має або не використовує корпоративні інструменти доступу від імені відповідача та дії у відносинах з іншими третіми особами суто як особа у приватних інтересах. Також сам позивач у своєму позові зазначає, що не мав доступу до договорів. Зазначене у сукупності підтверджує правомірність не нарахування заробітної плати за червень 2026р.

В період з 03.08.2026 по 07.09.2026р суддя перебувала у відпустці.

08.09.2026р позивач в судове засідання не з`явився. Про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Заяв про причини неявки до суду не надіслав. У зв`язку з чим суд ухвалив розглянути справу за його відсутністю на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник відповідача- адв.Цибуля Ю.І., діюча за ордером. В судовому засідання просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Суд перейшов до стадії проголошення рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження , заслухавши представника відповідача, вважає позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом позовних вимог позивача є стягнення заробітної плати з ТОВ «БІІР Україна» ( 38819672) за сумісництвом за червень 2026р. у розмірі 4 323,50 грн.. В якості доказів позивач надав відомості про себе як про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України за цей період ., з яких вбачається. що за цей період відповідач не нарахував йому заробітну плату.

Відомості про те, що ОСОБА_1 обіймає посаду виконавчого директора в ТОВ «БІІР Україна» ( 38819672) за сумісництвом відповідачем не оспорюються, а тому не потребують доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Аналогічне визначення міститься у статті 94 Кодексу законів про працю України. Таким чином, право працівника на отримання заробітної плати нерозривно пов`язане з фактичним виконанням ним трудової функції. Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати. Згідно ч.1 ст.21 Закону працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд бере до уваги, що тягар доказування факту виконання роботи лежить на позивачі у цій справі, оскільки не визнається відповідачем.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.( Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Таким чином заробітна плата за місяць нараховується на основі відпрацьованого часу чи виконання норми праці за даними табеля обліку робочого часу та затвердженого окладу.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також про відхилення від нормальних умов роботи. У табелі проставляється позначка «НЗ» — неявка з нез`ясованих причин. Табель обліку робочого часу є первинним документом, який фіксує фактично відпрацьований працівником час і слугує підставою для нарахування заробітної плати. Верховний Суд у постановах від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18 та від 09.09.2020 у справі № 493/2031/17 наголосив, що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівника.

Посилання позивача на рішення суду по справі №522/5472/25-Е суд вважає таким. що не відноситься до предмету доказування, оскільки в тій справі справа стосувалась інших правовідносин- про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Посилання на рішення Приморського районного суду від 19.05.2026 по справі №522/4874/26-Е не доводить факт виконання позивачем своїх посадових обов`язків впродовж червня 2026р, також в тих справах не було досліджено табелі обліку використання робочого часу.

Щодо посилання позивача про надання ним запиту до ТОВ «Юридична компанія «НОВЕРА» та відповідь ТОВ «Юридична компанія «НОВЕРА», відповіді ГУ ДПС в Одеській області від 12.08.2026р. ,то суд зазначає що такий запит було здійснено позивачем 07.08.2026р, тобто такі обставини не існували на момент подання позову , і відомості в цих запитах і відповіді не стосуються підстав позову.

У судовій практиці України (зокрема у рішеннях Верховного Суду) чітко закріплено принцип: заробітна плата є винагородою за виконану роботу, тому відсутність доказів фактичного виконання працівником своїх трудових обов`язків є законною підставою для невиплати заробітної плати

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір, до того ж за цей період не відбулось нарахування заробітної плати.

У даній справі позивач, на якого відповідно до ст. 81 ЦПК України покладається обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, не надав суду жодних належних та допустимих доказів фактичного виконання ним трудових обов`язків на посаді директора виконавчого ТОВ «БІІР Україна» за сумісництвом протягом червня 2026 року. Посилання позивача виключно на факт наявності трудового договору та відсутності наказу про звільнення не може бути визнано достатнім для підтвердження права на отримання заробітної плати за конкретний період, оскільки заробітна плата, як було зазначено вище, є оплатою за виконану роботу, а не гарантійною виплатою за сам статус працівника.

Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати.

Натомість відповідачем надано до матеріалів справи табель обліку використання робочого часу за травень 2026 року, з якого вбачається що позивач не виконував роботу та позначений як НЗ.

У постановах ВС від 20.01.2020 р. у справі №2040/7558/18 та від 09.09.2020 р. у справі №493/2031/17 Верховний суд наголосив що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівником. Вимоги про оплату праці не можуть ґрунтуватись на припущеннях або неналежних доказах., якщо відсутні відповідні дані в офіційному табелі.

Хоча позивач заперечує достовірність цих актів та табелю обліку робочого часу, посилаючись на їх односторонній характер та відсутність функціонуючого офісу за юридичною адресою відповідача, суд вважає, що сукупність цих документів у поєднанні з табелем обліку використання робочого часу за червень 2026р.. та відсутністю будь-яких доказів виконання роботи з боку позивача підтверджує факт невиконання позивачем трудової функції.

Лист Південного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 25.05.2026 № ПД/3.1/5458-26, на який посилається відповідач з приводу не з`явлення ОСОБА_1 на робоче місце з 2023р., хоча й має роз`яснювальний характер і не є нормативно-правовим актом, містить висновок компетентного органу щодо застосування законодавства про працю у подібних ситуаціях (ст..94 КЗпПУ). Первинним документом кадрового обліку, який відображає виконану найманим працівником роботу, є табель обліку використання робочого часу. Згідно з цим роз`ясненням, якщо працівник тривалий час не виконував свої посадові обов`язки, підстави для нарахування заробітної плати відсутні. Це узгоджується з імперативними положеннями ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Доводи позивача про те, що відповідач не застосував до нього дисциплінарних стягнень за прогул, досі не звільнений, не спростовують головного факту — відсутності виконаної роботи. Законодавець пов`язує обов`язок виплати заробітної плати саме з результатом праці (виконаною роботою), а не з наявністю чи відсутністю дисциплінарного провадження щодо працівника. Бездіяльність роботодавця у питанні притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не трансформується автоматично в обов`язок оплатити невідпрацьований час, якщо інше не передбачено законом (наприклад, при простої не з вини працівника, що має бути оформлено належним чином).

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факт виконання роботи у червні 2026, що також спростовується згідно табелю обліку використання робочого часу, правові підстави для стягнення заробітної плати за вказаний місяць відсутні. Задоволення позову за таких обставин суперечило б принципу справедливості та положенням трудового законодавства, яке визначає заробітну плату як оплату за виконану працю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 221 ,232, 233, 237-1 КЗпП України, ст..21, 24,30, 94 Закону України «Про оплату праці» ст. 15,16, ЦК України, ст.ст. 1,3, 4-13, 19, 28, 42, 43, 48, 49, 52, 58, 69, 76-82, 89, 90, 95, 141, ч.9 ст.158, 210-211, ст.223, 229, 241, , 247, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті Україна» (код ЄДРПОУ 38819672) про стягнення заробітної плати - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 14.09.2026 року.

Суддя Л.В. Домусчі