Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №724/2071/25 — Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/2071/25

Провадження № 2/724/235/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Ковальчук Т.М.

за участі:

секретаря судових засідань: Копайгородського Д.Я.

представника позивача

в режимі відеоконференції: Головко О.С.

відповідача: Тодосійчук Н.В.

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:? ? ?

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Головко Ольга Станіславівна, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

Позов обгрунтовано тим, що позивач з 07.05.2010 по 17.03.2025 року перебував з відповідачем ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2025 року.

ОСОБА_1 19.06.2018 року було укладено договір суперфіцію №17 із її батьком ОСОБА_4 із наданням йому права забудови земельної ділянки, кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, площею 0,2499 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка придбана 22.04.2015 року та належить на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Згідно даного договору суперфіцію ОСОБА_4 було передано в строкове платне користування земельну ділянку, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2499 га, для розташування на ній житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно п.9.1 договору суперфіцію право власності на зведені ОСОБА_4 об`єкти нерухомості на земельній ділянці належить суперфіціарію, тобто ОСОБА_4 .

Представник позивача зазначає, що позивачу не було відомо про існування даного договору суперфіцію, та позивач, як другий з подружжя, не надавав згоди на його укладання.

Позивач у 2018 році перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 використовував зазначену земельну ділянку для будівництва на ній господарської споруди (складу (сховища) для зберігання сільськогосподарської продукції (яблук). Початок будівництва було розпочато позивачем під час перебування його в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , та вони як подружжя виготовили будівельний паспорт №63 та подали заяву про початок робіт. Під час перебування у шлюбі було завершено будівництво господарської споруди (складу (сховища) та планувалось звести і житловий будинок, та в подальшому почергове введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, який є частиною комплексу споруд.

Вказує, що станом на день звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу будівництво господарської будівлі фактично було завершено силами та коштами подружжя, а ОСОБА_4 не має ніякого відношення до даного об`єкту будівництва. Згідно повідомлення ДІАМ від 16.06.2025 року, 03.03.2025 Державною інспекцією архітектури та містобудування України було прийнято запит про зміну даних у повідомленні про початок робіт у зв`язку з переданням права будівництва іншому замовнику, на підтвердження чого було доєднано договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 з витягом з Державного реєстру речових прав №414496653.

Звертає увагу, що договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 виходить за межі побутових правочинів, та згідно вимог чинного законодавства, для укладання такого договору потрібна була згода позивача як другого з подружжя, тому такий договір має бути визнаний недійсним, адже він укладений відповідачами виключно з метою позбавити позивача права на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна, зведений силами та коштами саме подружжя, а не третьої особи.

Зазначає, що спірний договір суперфіцію був зареєстрований 18.02.2025 року Лівинецькою сільською радою, тобто після ухвалення рішення Хотинським районним судом від 12.02.2025 про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_1 . Відповідачі розуміючи, що при поділі майна подружжя земельна ділянка та об`єкт нерухомого майна підлягатимуть поділу, вирішили укласти спірний договір суперфіцію, щоб позбавити позивача права на дане майно. Більше того, 14.05.2025 ОСОБА_4 зареєстрував право власності на об`єкт незавершеного будівництва на вказаній вище земельній ділянці.

Представник вказує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в описі об`єкта будівництва (незавершеного будівництва житлового будинку садибного типу) вказано загальну площу 80,7 кв.м та відсоток готовності 35%. Однак, позивач стверджує, що дані відомості не відповідають дійсності, адже будівництво господарської будівлі фактично доведено ним до кінця, там облаштовано холодильне обладнання для зберігання сільськогосподарської продукції та будівля готова для введення її в експлуатацію.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позов про визнання договору суперфіцію №17 від 19.06.2018 недійсним у зв`язку з тим, що даний договір не лише укладено без його згоди, як співвласника земельної ділянки, так і з умислом відповідачів позбавити позивача права власності на зазначену земельну ділянку та права на будівельні матеріали, які він використав під час будівництва об`єкту нерухомого майна на зазначеній земельній ділянці.

Посилаючись на зазначене, просить суд:

- визнати недійсним договір суперфіцію №17, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 19 червня 2018 року, запис про державну реєстрацію якого вчинено 18.02.2025 року за номером 58667541 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77395910 від 21.02.2025 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Лівинецької сільської ради Чернівецької області, індексний номер 78890616 від 14.05.2025 року, про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об`єкт будівництва (житловий будинок садибного типу, незавершене будівництво) на земельній ділянці кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, площею 0,2499 га за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.

Процесуальні дії по справі. Подані заяви (клопотання) сторін

12.06.2025 ОСОБА_3 було подано заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 13.06.2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодоземельної ділянки кадастровий номер 7325085600:01:002:0114 площею 0,2499 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводити державну реєстрацію прав власності щодо об`єктів нерухомого майна, що знаходяться на вказаній земельній ділянці.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 07 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовче судове засідання (а.с.39).

Ухвалою суду від 23.09.2025 року, за клопотанням представника позивача, витребувано від державного реєстратора Лівинецької сільської ради Чернівецької області Мельник Н.В. - документи, які слугували підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на об`єкт незавершеного будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 7325085600:01:002:0114 площею 0,2499 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.68-70).

27.11.2025 року від Лівинецької сільської ради Чернівецької області надійшли витребувані документи (а.с.86-96).

10.12.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Боднарюком В.І. до суду подано відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на подачу відзиву (а.с.97-101).

Ухвалою суду від 10.12.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Боднарюка В.І. про поновлення строку на подання відзиву на позов. Відзив на позов залишено без розгляду та повернуто (а.с.110-112).

Ухвалою суду від 10.02.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про допит свідків (а.с.122).

Аргументи учасників справи

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Зазначила, що позивач не був обізнаний про укладення договору суперфіцію між відповідачами, його зміст не доводився до відома позивача. Покази свідків сторони відповідача не грунтуються на вимогах законодавства, яке передбачає нотаріально засвідчену згоду подружжя, недотримання цієї форми є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просила відмовити. Зазначила, що її колишній чоловік ОСОБА_3 був обізнаний про укладений договір суперфіцію. Під час сімейної бесіди, де були присутні всі члени сім`ї, зокрема, її батьки, рідний брат та позивач, вирішувалось питання щодо приміщення для зберігання яблук. Була домовленість, що всі вкладуть кошти та побудуть таке приміщення. Її батько ОСОБА_4 придбав земельну ділянку та розпочав будівництво. Будував складське приміщення її батько, позивач будівництвом не займався. В їх сім`ї садівництвом займається її батько та брат, вона допомагала їм, а позивач мав власний бізнес в Чернівцях. Позивач попросив на той момент гроші на розвиток бізнесу. Її батько дав певну суму грошей для його бізнесу, машину, щоб можна було їхати на заміри. Натомість вирішили укласти договір суперфіцію, позивач не заперечував, сам був ініціатором того, що йому потрібно розвивати свій бізнес, придбав на ті гроші гараж в м. Чернівці, обладнання для бізнесу. Договір суперфіцію було укладено у 2018 році, але внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, його реєстрація відбулась пізніше. В їх сім`ї є ще одна земельна ділянка, де побудовано будинок, там проживає батько, брат, і на сімейній нараді було вирішено, що то все буде братові, а їй придбав окрему земельну ділянку, яку оформив на неї, щоб її сім`я займалася бізнесом. Відповідач ОСОБА_4 там будує житловий будинок, який ще не добудовано, а ангар буде частка і її, і брата.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, при цьому додав, що позивач ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ніколи не займався садівництвом, а весь час займався підприємницькою діяльністю в м. Чернівці. Будівництвом господарської споруди, яка на даний час ще є незавершеною, займався відповідач ОСОБА_4 , подружжя ОСОБА_6 існувало за рахунок грошових коштів останнього. Спірний договір суперфіцію був укладений за спільною згодою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Взамін на передачу відповідачу ОСОБА_4 в строкове платне користування земельної ділянки, останній передав позивачу значну суму коштів для ведення бізнесу в м. Чернівці, а також вантажний транспортний засіб, оскільки позивач не планував мешкати в селі, а виявив бажання займатися підприємницькою діяльністю в м. Чернівці. З часу укладення договору суперфіцію у 2018 році жодних питань ні в кого не виникало. Лише у кінці 2024 року, після того, як позивач ОСОБА_3 , створивши іншу сім`ю, фактично перестав спілкуватися з відповідачем ОСОБА_1 та спільною дитиною, вирішив звернутися до суду з даним позовом. Крім того, вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, посилаючись на те, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належним способом захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Також просить застосувати строки позовної давності, зазначаючи, що позивачем в позовній заяві жодним чином не доведений той факт, що він, як чоловік (на той час) ОСОБА_1 не міг дізнатися про порушення свого цивільного права і не вказує на обставини, які перешкоджали йому звернутися до суду з даним позовом до спливу трирічного строку.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення кореспонденції та довідками суду про доставлення судових повісток до електронного кабінету представника, відзив на позов не подавали.

Фактичні обставини встановлені судом

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази по справі, допитавши свідків, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 12.02.2025 року / цивільна справа №724/4425/24/ (а.с.8-9).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №430819646 від 11.06.2025 року, відповідач ОСОБА_1 у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2015 року, серія та номер 339, посвідченого приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С.А., придбала нерухоме майно : земельну ділянку, площею 0,2499 га, кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Чернівецька область, Хотинський район, с.Недобоївці. Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.10,20-22).

12.06.2018 року на замовлення ОСОБА_1 , відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Хотинської районної державної адміністрації, було видано будівельний паспорт №63 на будівництво індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17-19).

Згідно інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) наданої 16.06.2025 на адвокатський запит, вбачається, що 21.06.2018 року Управлянням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером: ЧВ061181722144 щодо об`єкта будівництва : «Будівництво індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд» за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, замовник — ОСОБА_1 , що також підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с.16, 94-96).

19 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір суперфіцію №17, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (суперфіціар) надає, а ОСОБА_4 (суперфіціарій) приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2499 га, кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для розташування на ній житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір укладено строком на 35 років (п. 1.1., 3.1 Договору) (а.с.11-15).

Пунктом 2.2. Договору суперфіцію визначено, що земельна ділянка надається в користування ОСОБА_4 (суперфіціарію) для здійснення будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно умов договору, земельна ділянка не вилучається із власності ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 отримує лише право на користування земельною ділянкою для будівництва об`єктів нерухомості. Площа та межі земельної ділянки залишаються без змін (п. 2.3. договору). Одночасно з укладанням даного договору до ОСОБА_4 переходить право забудови даної земельної ділянки (п.2.8 договору).

Згідно п. 9.1. Договору право власності на зведені ОСОБА_4 об`єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до цього договору, належить ОСОБА_4 (суперфіціарію). ОСОБА_4 має право володіти, користуватися і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами.

Договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 року було зареєстровано державним реєстратором Лівинецької сільської ради Чернівецької області Мельник Н.В., запис про державну реєстрацію якого вчинено 18.02.2025 року за номером 58667541 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77395910 від 21.02.2025 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2025 (а.с.27).

Як вбачається з повідомлення ДІАМ від 16.06.2025 року, 03.03.2025 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України було прийнято запит про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з переданням права будівництва іншому замовнику, на підтвердження чого було доєднано договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 року з витягом з Державного реєстру речових прав № 414496653 (а.с.16).

14.05.2025 року державним реєстратором Лівинецької сільської ради Чернівецької області Мельник Н.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на об`єкт будівництва (житловий будинок садибного типу, незавершене будівництво, загальна площа 80,7 кв.м, відсоток готовності 35%) на земельній ділянці площею 0,2499 га, кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2025, індексний номер 78890616, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2025 (а.с.27-28).

На виконання ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 23.09.2025 року про витребування доказів, державним реєстратором Лівинецької сільської ради Чернівецької області Мельник Н.В. було надано суду документи, які слугували підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_4 право власності на об`єкт незавершеного будівництва (а.с.86-96).

Так, згідно наданих державним реєстратором документів встановлено, що реєстрація право власності на об`єкт незавершеного будівництва реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3139049273040 проведена на підставі наступних документів: технічного паспорта (Витяг з ЄДЄССБ) серія та номер: ТІ01:5971-1695-7792-8238, виданого 09.05.2025 року та Витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ (Повідомлення про початок будівельних робіт) серія та номер: ЧВ061181722144, видавник ЄДЕССБ. Відомості про технічні характеристики об`єкта будівництва та про Повідомлення про початок виконання будівельних робіт сформовані державним реєстратором за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва шляхом інформаційної взаємодії електронних реєстрів. Відомості з Державного земельного кадастру, номер документа: 87805963, дата документа: 12.05.2025 р, про земельну ділянку отримані від ДЗК шляхом інформаційної взаємодії між реєстрами (а.с.86-96).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надала покази, з яких вбачається, що вона являється матір`ю відповідача ОСОБА_1 . Її донька перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , спочатку подружжя проживало біля них, а потім перейшли жити на своє господарство, там будувалися. Вони мають паї, займаються землею, донька їм у всьому допомагала, а зять не бажав цим займатися, він займався виготовленням дверей і залишати цю роботу не хотів. Її чоловік ОСОБА_4 у всьому їм допомагав, потрібно було зберігати десь урожай, тому у 2015 році вони придбали земельну ділянку, і почали будувати там склад для зберігання яблук. Приблизно у червні місяці 2018 року вони уклали договір суперфіцію. Про укладання договору обговорювалося в сімейному колі в присутності зятя ОСОБА_3 , останній бачив укладення договору та був згідний з даним договором, повідомляв, що садівництвом займатися не бажає. Взамін за укладення договору її чоловік ОСОБА_4 дав зятю кошти на автомобіль, гараж в м. Чернівці. На даний час на спірній земельній ділянці знаходиться склад для зберігання яблук, позивач не приймав участі в його будівництві, оскільки весь час займався власною роботою.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні надав покази, з яких вбачається, що він є сином відповідача ОСОБА_4 та рідним братом відповідача ОСОБА_1 . Так, його батько з 2001 року займався садівництвом, залучав його з сестрою до цього бізнесу. Коли сестра вийшла заміж, також запропонував зятеві (позивачу) долучитися до садівництва, однак той повідомив, що цим займатися не буде, а займався роботою по виготовленням перил, якою і на даний займається. У 2015 році придбали земельну ділянку для будівництва ангара щоб там зберігати урожай яблук. У 2018 році почали будівництво ангара, батько склав договір, сім`я про це знала. Договір був укладений між батьком та сестрою. Він був свідком укладення цього договору, батько привіз договір додому, де були присутні члени родини і позивач також, все обговорили і уклали спірний договір. Договір був підписаний його батьком і сестрою у них вдома.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу, а одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За п.6 ст.3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Недійсність договору як приватно - правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа, яка має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо позовної вимоги про визнання договору суперфіцію недійсним

Розглянувши позовну вимогу про визнання недійсним договору суперфіцію №17 від 19.06.2018 року, право за яким зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 18.02.2025 року, суд дійшов висновку про її повне задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.05.2010 року по 12.02.2025 року.

Земельна ділянкаплощею 0,2499 га кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, щодо якої укладено оспорюваний договір суперфіцію, була придбана у 2015 році, тобто за час шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Частиною другою статті 60 СК України встановлено презумпцію, відповідно до якої кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, вказана земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 .

При цьому сама по собі обставина, що у державному реєстрі право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , як за одноосібним власником, не спростовує встановленого законом режиму спільної сумісної власності подружжя, оскільки державна реєстрація права власності на ім`я одного з подружжя не змінює правового режиму майна, набутого за час шлюбу.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо презумпції спільності майна подружжя та необхідності доведення обставин, які спростовують таку презумпцію. Зокрема, Верховний Суд виходить із того, що майно, набуте за час шлюбу, презюмується об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а спростування цієї презумпції покладається на того з подружжя, хто її заперечує.

Відповідно до частини першої статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 65 СК України передбачено, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частина друга цієї статті передбачає презумпцію згоди другого з подружжя при укладенні договору одним із них, однак одночасно прямо надає другому з подружжя право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, якщо він укладений без його згоди та виходить за межі дрібного побутового.

Частиною третьою статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч.1 ст.413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно з частиною першою статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для відповідних потреб.

Частиною восьмою статті 102-1 ЗК України передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Згідно п.4 ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Таким чином, договір суперфіцію є цивільно-правовим правочином, наслідком якого є виникнення у суперфіціарія речового права користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно абзацу 3 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Судом встановлено, що предметом оспорюваного договору є право забудови земельної ділянки (суперфіцій), яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки право суперфіцію є обмеженим речовим правом на нерухоме майно, воно відповідно до статей 182, 395 ЦК України підлягає обов`язковій державній реєстрації. Крім того, право забудови спільної земельної ділянки за своєю правовою суттю є розпорядженням цінним майном подружжя.

З огляду на вищевикладене вбачається, що для укладання договору суперфіцію потрібна нотаріальна згода другого з подружжя.

Судом встановлено, що письмової нотаріально засвідченої згоди на укладання договору суперфіцію №17 від 19.06.2018 року позивач ОСОБА_3 не надавав.

Таким чином, укладання договору суперфіцію №17 від 19.06.2018 року відповідачем ОСОБА_1 без письмової нотаріально засвідченою згодою позивача ОСОБА_3 є прямим порушенням імперативних вимог частини третьої статті 65 СК України.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину вимог закону є підставою для визнання його недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) наголосила на необхідності захисту прав другого співвласника спільного майна у випадку вчинення одним із співвласників правочину без належної згоди.

Водночас суд керується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 згідно з яким відсутність згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном є підставою для визнання договору недійсним, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за договором) діяла недобросовісно, тобто знала чи за обставинами справи не могла не знати про відсутність згоди іншого з подружжя.

У даній справі суперфіціарієм виступає відповідач ОСОБА_4 , який є батьком відповідачки ОСОБА_1 .

В силу таких близьких родинних зв`язків відповідач ОСОБА_4 достоменно знав про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2010 року, земельна ділянка придбана у 2015 році за спільні кошти сім`ї, а будівництво будинку садибного типу (сховища) у 2018 році розпочато саме подружжям на підставі оформленого будівельного паспорта.

З огляду на це, ОСОБА_4 був повністю обізнаний про відсутність нотаріальної згоди позивача на укладання договору суперфіцію, а отже він діяв очевидно недобросовісно.

Суд зазначає, що цивільно-правові інструменти не можуть використовуватися для уникнення виконання сімейних обов`язків або позбавлення колишнього чоловіка/дружини права на належну їм частку у спільному майні.

Обставини справи та аналіз хронології подій свідчить, що договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 року не реєструвався майже сім років і був зареєстрований у Державному реєстрі 18.02.2025 року – тобто лише через 6 днів після офіційного розірвання шлюбу сторін (12.02.2025 року). Такі дії відповідачів свідчать про умисне приховування договору від позивача, та на думку суду, є очевидним зловживанням правом у розумінні ст.13 ЦК України.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_1 та її представника про те, що у 2018 році в колі сім`ї у присутності позивача обговорювалося укладання договору суперфіцію, що підтверджується свідченнями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Оскільки договір суперфіцію є правочином щодо розпорядження цінним майном (правом забудови спільної земельної ділянки) та підлягає державній реєстрації, закон вимагає виключно нотаріальну форму згоди іншого з подружжя. Сама по собі відсутність такої письмової нотаріальної згоди є безумовною підставою для визнання договору недійсним. Жодні усні обговорення в колі родичів не можуть замінити або нівелювати цю імперативну вимогу закону.

Оцінюючи покази свідків ОСОБА_8 (тещі) та ОСОБА_9 (брата дружини), які стверджували про наявність усної згоди позивача у 2018 році, суд ставиться до них критично. Зазначені особи є близькими родичами відповідачів і, відповідно, є зацікавленими у результаті розгляду даної справи на користь своєї родини.

Згідно із статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки факт надання згоди на правочин щодо цінного майна подружжя може підтверджуватися виключно нотаріальним документом, усні свідчення родичів є недопустимими доказами і не беруться судом до уваги.

Те, що договір суперфіцію, нібито обговорений у 2018 році, не подавався на державну реєстрацію протягом майже семи років шлюбу і був зареєстрований лише 18.02.2025 року після розірвання шлюбу, додатково спростовує твердження про обізнаність та згоду позивача.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_1 та її представника про те, що земельна ділянка у 2015 році купувалася з метою будівництва сховища для врожаю яблук, а спірний об`єкт із відсотком готовності 35 % фактично зводився не як житловий будинок, а як холодильне сховище за кошти відповідача ОСОБА_4 , то суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 19, 20 Земельного кодексу України, кожна земельна ділянка має чітко визначене цільове призначення, яке зазначається у правовстановлюючих документах і Державному земельному кадастрі.

Згідно з матеріалами справи, спірна земельна ділянка придбана подружжям у 2015 році, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Матеріалами справи також підтверджується, що у 2018 році відповідачем ОСОБА_1 було отримано Будівельний паспорт №63 на будівництво індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», будівельний паспорт комплексної забудови земельної ділянки передбачає можливість зведення як основної будівлі (житлового будинку), так і допоміжних господарських споруд (складів, погребів, сховищ).

Позивач не заперечує той факт, що на першому етапі забудови ділянки за спільні кошти подружжя було зведено господарську споруду (холодильне сховище для яблук), а будівництво житлового будинку планувалось на наступних етапах.

Суд наголошує, що зведення господарської будівлі на першому етапі реалізації будівельного паспорта не змінює правового режиму цього майна як спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно створене під час шлюбу подружжям.

Твердження відповідачів про те, що будівництво сховища здійснював відповідач ОСОБА_4 за власні кошти, повністю спростовуються датою державної реєстрації договору суперфіцію, оскільки право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає виключно з моменту його державної реєстрації. Таким чином, у період з 2018 року по лютий 2025 року відповідач ОСОБА_4 не мав жодних правових підстав (титулу) здійснювати будь-яке будівництво на спірній земельній ділянці.

Відповідачами не надано письмових угод, які б свідчили про передачу особистих коштів ОСОБА_1 чи про укладання договору позики з позивачем.

Доводи сторони відповідача, що укладення договору суперфіцію було пов`язане з передачею ОСОБА_4 позивачу грошових коштів на придбання транспортного засобу та гаражу для розвитку його підприємницької діяльності, суд оцінює критично. Будь-які домовленості про обмін майном, компенсації чи заліки взаємних вимог між родичами мають оформлюватися відповідними правочинами (договорами міни, поділ майна, або письмовими угодами).

Відповідачами не надано жодного документального доказу існування такої домовленості між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 .

За таких обставин, оспорюваний договір суперфіцію №17 від 19.06.2018 року суперечить закону, порушує права позивача і підлягає визнанню недійсним з моменту його укладання.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на незавершене будівництво

Розглянувши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора Лівинецької сільської ради Чернівецької області від 14.05.2025 року про державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок садибного типу) за відповідачем ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, і є недійсним з моменту його вчинення.

Судом встановлено, що державний реєстратор Лівинецької сільської ради ухвалив рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2025 року, індексний номер 78890616, про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об`єкт будівництва (житловий будинок садибного типу, незавершене будівництво) на земельній ділянці площею 0,2499 га, кадастровий номер 7325085600:01:002:0114 за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_4 від 14.05.2025 року відбулась на підставі Технічного паспорта від 09.05.2025 року та Витягу з Реєстру будівельної діяльності.

Згідно з цим Витягом, первинним замовником будівництва за Повідомленням №27950 від 21.06.2018 року значиться відповідач ОСОБА_1 (а.с.93 зворот-94), а відомості про відповідача ОСОБА_4 як замовника були внесені до Реєстру будівельної діяльності лише на підставі повідомлення про зміну даних від 03.03.2025 року (а.с.93).

Оскільки внесення змін до будівельної документації (03.03.2025) та подальше виготовлення технічного паспорта з реєстрацією права власності (14.05.2025) відбулися виключно на підставі договору суперфіцію від 19.06.2018 року, який судом визнано недійсним, суд доходить висновку, що усі похідні реєстраційні дії та рішення втратили свій правовий титул.

У постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №932/18757/19 Верховний Суд зазначив, що спосіб захисту має бути таким, що «найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача».

Враховуючи, що державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на об`єкт незавершеного будівництва проведена після зміни замовника будівництва на підставі договору суперфіцію, який суд визнає недійсним, вимога про скасування відповідного рішення державного реєстратора є похідною від основної вимоги та спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 758/8076/23 також зазначив, що за умови договірного характеру правовідносин і відсутності відчуження майна на користь третіх осіб вимога про скасування рішення державного реєстратора може бути належним способом захисту, оскільки її задоволення відновлює становище, яке існувало до прийняття такого рішення.

Крім того, суд враховує, що станом на момент реєстрації об`єкт незавершеного будівництва мав відсоток готовності лише 35 %. Згідно ст.331 ЦК України такий об`єкт за своїм правовим статусом є сукупністю будівельних матеріалів та конструкцій, які були зведені у період шлюбу позивача та відповідача ОСОБА_1 за рахунок їх спільних сімейних ресурсів (ст. 60 СК України).

За таких обставин, скасування рішення державного реєстратора від 14.05.2025 року є належним наслідком недійсності правочину (реституцією у розумінні ст.16, 216 ЦК України) та відновлює законне становище, яке існувало до порушення прав позивача.

Щодо доводів представника відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту прав та необхідність заявлення позовної вимоги про витребування майна (об`єкта незавершеного будівництва) із володіння відповідача ОСОБА_4 на підставі статей 387, 388 ЦК України, суд зазначає таке.

За своєю юридичною природою витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) є способом захисту права власності від порушень, не пов`язаних із договірними відносинами, і застосовується у випадках, коли майно фізично вибуло з володіння власника до сторонньої третьої особи (набувача) без законних підстав.

У даній справі, об`єкт незавершеного будівництва не продавався і не передавався стороннім особам за ланцюжком угод. Реєстрація права власності на недобудову за відповідачем ОСОБА_4 від 14.05.2025 року відбулась безпосередньо внаслідок укладення договору суперфіцію, визнаного судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків з моменту його вчинення. Таким чином, ОСОБА_4 вважається особою, яка не набувала законного права власності (правового титулу) на цей об`єкт, а отже, до цих правовідносин не може застосовуватися механізм витребування майна у власника, оскільки ОСОБА_4 власником ніколи не був.

Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України чітко визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що оспорюваний договір суперфіцію був підписаний відповідачами у письмовій формі 19.06.2018 року, проте державна реєстрація права за цим договором відбулася лише 18.02.2025 року.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що про договір суперфіцію від 19.06.2018 року він дізнався лише після розірвання шлюбу з Державного реєстру речових прав, коли готував документи для поділу майна подружжя.

Суд вважає, що оскільки державна реєстрація суперфіцію відбулася 18.02.2025 року, а державна реєстрація права власності на недобудову за відповідачем ОСОБА_4 — 14.05.2025 року, саме з цих дат позивач отримав об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права спільної сумісної власності подружжя.

Звернувшись до суду з позовом в червні 2025 року позивач подав позов у межах встановленого законом 3-річного строку позовної давності.

Твердження представника відповідача про сплив позовної давності з моменту підписання договору у 2018 році суперечать матеріалам справи та вимогам ст.261 ЦК України, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції №Е64Р-7С9Н-2Н73 від 23.06.2025 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн (а.с.1).

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено повністю, суд вважає, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачені та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 2422,40 гривень по 1 211,20 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 255, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

? В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір суперфіцію №17, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 19 червня 2018 року, запис про державну реєстрацію якого вчинено 18.02.2025 року за номером 58667541 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77395910 від 21.02.2025 року.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Лівинецької сільської ради Чернівецької області, індексний номер 78890616 від 14.05.2025 року, про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об`єкт будівництва (житловий будинок садибного типу, незавершене будівництво) на земельній ділянці кадастровий номер 7325085600:01:002:0114, площею 0,2499 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення у повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення або проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено 07.09.2026 року.

Суддя Т.М.Ковальчук