Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №446/1956/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 446/1956/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У.І.

Провадження № 22-ц/811/637/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Савуляка Р. В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретаря: Іванової О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що згідно розписки від 20 червня 2025 року ОСОБА_1 зобов`язався сплатити позивачу ОСОБА_3 борг 10 000, 00 доларів США, який залишився згідно розписки від 18 квітня 2024 року шляхом здійснення виплат по 1000 доларів США з винагородою 200,00 доларів США - щомісячно. У випадку затримки виплат більше ніж на 5 днів, відповідач зобов`язався виплачувати винагороду 100 доларів в місяць. Відтак, 06 серпня 2025 року ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_1 вимогу про оплату коштів, у якій просив повернути грошові кошти у розмірі 1300 доларів США, однак дана вимога відповідачем виконана не була, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням зазначених обставин, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 53 639,57 грн. заборгованості.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 53 636, 57 грн. (п`ятдесят три тисячі шістсот тридцять шість гривень дев`яносто сім копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.( три тисячі двадцять вісім гривень).

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, а судом проведено неповне з`ясування обставин зазначених відповідачем.

Зазначає, що в розписці від 20 червня 2025 року не вказано час повернення боргу, лише вказано «на протязі десяти місяців рівними частинами». Повідомляє, що позивач відмовлявся надати розписку про отримання коштів від відповідача, що і стало причиною невиконання зобов`язання.

Просить рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19

січня 2026 рокускасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

10 березня 2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Вважає, що судом першої інстанції досліджено всі матеріали справи, в результаті чого ухвалено законне та обгрунтоване рішення.

Наголошує на тому, що 20 липня 2025 включно, ОСОБА_1 повинен був сплатити ОСОБА_3 1 200,00 доларів США (основний борг на винагорода), а з 26 липня 2025 року ще додатково 100 доларів США за прострочення виплат більше ніж на 5 днів. Проте, позивач жодних коштів, на виконання зазначеної вище розписки неотримав. Відтак, станом на 19 серпня 2025 року, ОСОБА_1 повинен повернути ОСОБА_3 1 300,00 доларів США .

Зазначає, що 16 липня 2025 року позивачем надіслано відповідачу поштовим відправленням Вимогу щодо погашення заборгованості та скасування доручення №1 від 16 липня 2025 року, у якій просив повернути грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США (тіло позики) і 200,00 доларів США (винагорода).

06 серпня 2025 року позивачем надіслано відповідачу поштовим відправленням Вимогу про оплату коштів №1 від 04 серпня 2025 року , у якій просив повернути грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США (тіло позики) і 200,00 доларів США (винагорода).

Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що перший платіж ОСОБА_1 повинен був сплатити 20 липня 2025 року та сплатити винагороду за користування коштами в сумі 200 доларів США. Однак, останній вказаних дій не вчинив, кошти не повернув.

Також вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що сума заборгованого платежу становить 53669,07 грн. виходячи з розрахунку - 1300*41,2839=53669,07.

Окрім вважає, твердження заявника, про те, що Позивач “відмовився надати розписку про отримання коштів від Відповідача”, не заслуговують на увагу оскільки такі не підтверджуюють дожними доказами.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Кам`янка - Бузького суду від 19 січня 2026року залишити без змін.

01 вересня 2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За змістом п. 1 ч.6 ст.19 ЦПК малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання, оскільки розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами без участі сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 14 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 18 квітня 2024 року позивач ОСОБА_3 надав у борг відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 16 000 доларів США грн., що підтверджується розпискою, яка підписана ОСОБА_1 , що досліджена судом /а.с.7/.

20 червня 2025 року ОСОБА_1 написав розписку (зобов`язання) за якою зобов`язався сплатити ОСОБА_3 борг в сумі 10000, 00 доларів США, що залишився згідно розписки від 18 квітня 2024 року протягом 10 місяців рівними частинами, тобто по 1 000,00 доларів США з щомісячною винагородою 200 доларів США, а у випадку затримки виплат більше ніж на 5 днів погодився на збільшення винагороди на 100 доларів США в місяць /а.с.8/.

Згідно вимоги щодо погашення заборгованості та скасування доручення №1 від 16 липня 2025 року, яка була надіслана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, позивач ОСОБА_3 просив погасити заборгованість шляхом поповнення рахунку по номеру карти НОМЕР_3 або у будь-якому відділенні Універсал Банк м.Львова на підставі електронного доручення ./а.с.9/

Відповідно до вимоги про оплату коштів від 04 серпня 2025 року №1 ОСОБА_3 вимагав у ОСОБА_1 у семиденний строк сплатити суму позики в розмірі 1 000,00 доларів США та 300 доларів США винагороди /а.с.10-11/.

Вищевказана вимога була надіслана відповідачу засобами поштового зв`язку на його адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи /а.с.13/.

Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав та не повернув обумовлену суму позивачу ОСОБА_3 ..

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 16 000 доларів США в ОСОБА_3 , за першою розпискою від 18 квітня 2024 року, а згідно розписки від 20 червня 2025 року зобов`язався сплатити залишок боргу в розмірі 10 000 доларів США, сплачуючи за це винагороду в розмірі 200 доларів США, а також погодився на збільшення винагороди на 100 доларів внаслідок порушення зобов`язання більше ніж на 5 днів.

З огляду на те, що відповідач взяв у позивача грошові кошти у борг, у визначений у вимозі строк не здійснив повернення цих коштів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами права, які регулюють укладення, виконання та обов`язковість договорів, а також правові наслідки договору позики.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 16 000 доларів США в ОСОБА_3 , за першою розпискою від 18 квітня 2024 року, а згідно розписки від 20 червня 2025 року зобов`язався сплатити залишок боргу в розмірі 10 000 доларів США, сплачуючи за це винагороду в розмірі 200 доларів США, а також погодився на збільшення винагороди на 100 доларів внаслідок порушення зобов`язання більше ніж на 5 днів

А відсутність доказів повернення боргу з боку ОСОБА_1 є підставою для задоволення позову, а саме стягнення з нього суми боргу в загальному розмірі 53 636, 57 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, щопозивач відмовлявся надати розписку про отримання коштів від відповідача, що і стало причиною невиконання зобов`язання, а також міститься покликання на те, що в розписці від 20 червня 2025 року не вказано час повернення боргу, лише вказано «на протязі десяти місяців рівними частинами».

Однак, посилаючись на те, що позивач нібито відмовлявся надати йому розписку про отримання коштів, відповідач не заперечує факту отримання коштів та існування боргового зобов`язання. Натомість підтвердив наявність боргового зобов`язання та визначив порядок його погашення у розписці від 20 червня 2025 року.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги щодо відсутності у розписці дати повернення боргу. Зміст розписки чітко визначає суму основного боргу, кількість платежів, сума сплати щомісячного платежу, встановлено розмір винагороди за користування коштами та відповідальність за порушення строків виконання взятого за відповідача зобов`язання.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 фактично дублюють доводи і твердження, які містяться у поданому нею відзиві на позовну заяву (а.с. – 46-48), яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, та не містять доводів стосовно того, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції; які обставини та (чи) докази судом встановлені, досліджені чи оцінені неправильно; які нові обставини та (чи) докази необхідно дослідити в ході апеляційного розгляду справи, тощо.

Повторне викладення скаржником в апеляційній скарзі обставин, норм матеріального права, на які вона посилалася в відзиві на позовну заяву, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення.

За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – - залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.