Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №462/4505/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/4505/25 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/346/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 22 квітня 2021 року між ТзОВ « 1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1391526, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до укладеного договору, ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 8500,00 грн. строком на 30 днів з зниженою процентною ставкою 0,59 % в день, фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99% та процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 2,70 % на день.

ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов`язання за Договором позики виконало, надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8500,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526.

10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526.

У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань у позичальника утворилась загальна сума заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 23 679,07 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 7 978 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15 699,76 грн.; нараховані 3% річних -1,31 грн.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за Кредитним договором №1391526 від 22 квітня 2021 року у розмірі 23 679,07 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн та на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість в розмірі 23679 (двадцять три тисячі шістсот сімдесят дев`ять) гривень 07 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі наголошує на тому, що належним доказом щодо заборгованості за тілом кредиту може бути і виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами.

Однак, вважає, що позивачем на підтвердження перерахування коштів відповідачу за кредитними договорами не надано належних доказів - розрахункового документа платіжного доручення, меморіального ордеру, або виписки з банківського рахунку. Таким чином, стверджує, що позивачем не підтверджено факту перерахування коштів кредитодавцем на підставі кредитного договору.

Окрім цього, вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості заза кредитним договором, не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки складається одноособово стороною позивача та не є первинним документом, який б підтверджував умови з кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зміст зазначених доказів повністю залежить від волевиявлення кредитора або його правонаступника.

Тобто, розрахунки заборгованості, надані позивачем в якості доказу виникнення такої заборгованості за вказаним кредитним договором, є суто внутрішнім документом фінансової дійсності, який не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитись, чи передавались в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Також, звертає увагу, що наданий позивачем витяг з Реєстру божників, права вимоги, за якими відступаються, та боржників за такими договорами, не містить підпису сторін, які би підтверджували дійсність переходу права вимоги до відповідача, як боржника за вказаними кредитними договорами. Безпосередньо реєстр боржників до вищевказаних договорів факторингу з якого вбачалося б право вимоги за спірним кредитним договором позивачем суду надано не було.

Окрім цього, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісним кредиторам за передачі права грошової вимоги, та зарахування їх на рахунок останніх.

Також, зазначає, що матеріали справи не містять самого повідомлення про відступлення права вимоги.

Просить заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року скасувати.

24 березня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та в свою чергу від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до Позивача. Усі вищезазначені договори факторингу та договори про відступлення прав вимоги, а також відповідні акти приймання-передачі Реєстрів Боржників, які підтверджують належний та правомірний перехід прав вимоги, наявні в матеріалах справи, оскільки були належним чином додані до позовної заяви ТОВ «Коллект Центр».

З огляду на це, вважає твердження Відповідача про відсутністьпідтвердження переходу права вимоги безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.

Звертає увагу, що відсутність документального підтвердження не впливає на законність та обґрунтованість позовних вимог Позивача як правонаступника, адже його вимоги набули чинності у відповідності до умов договору, що регулюють порядок відступлення прав вимоги. Таким чином,не повідомлення Відповідача не є підставою для відхилення позовних вимог, оскільки Позивач діє виключно в межах своїх прав, передбачених відповідними договорами та чинним законодавством.

Окрім цього, звертає увагу, що ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідні операції були здійснені ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства.

Дана обставина підтверджується довідкою ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС», відповідно до якої ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» , яке діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (Рішення НБУ про включення до Реєстру платіжної інфрастуктури та видачу ліцензії від 27 квітня 2023 року № 21/764-рк), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код за ЄДРПОУ 39861924) відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між Компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції: 22.04.2021 на картковий рахунок № НОМЕР_1 було перераховано кредитні кошти у розмірі 8 500, 00 грн.

При цьому, перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок Відповідача, зазначений ним при укладанні Договору.

Також зазначає, що небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року– залишити без змін.

24 березня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надійшло клопотання про розгляд справи в загальному провадженні із викликом сторін. Клопотання мотивовано тим, що справа є вагомою для сторони позивача, адже було придбане право грошової вимоги до відповідача та пред`явлено відповідну позовну заяву про стягнення боргу.

В свою чергу, заявник не надав деталізованих обґрунтувань щодо проведення судового засідання за участі сторін, доводів щодо такої необхідності не наводить.

Колегія суддів враховує ту обставину, що позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу з можливістю заперечення усіх доводів апеляційної скарги.

Враховуючи, що предметом позову є стягнення грошової суми, розмір яких не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, а проведення розгляду справи без повідомлення учасників справи не позбавляло їх можливості подати суду докази та письмові пояснення по суті позову, колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 14 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 22 квітня 2021 року між ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1391526, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до укладеного договору, ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 8500,00 грн. строком на 30 днів з зниженою процентною ставкою 0,59 % в день, фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99% та процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 2,70 % на день /а.с.7/.

Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково та сплатити Позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Відповідно до п.2. вказаного договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 8500,00 грн строком на 30 днів, зниженою процентною ставкою 0,59 % в день, фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99% та процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 2,70 % на день.

Відповідно до п.2. вказаного договору, позичальник до моменту підписання Договору вивчила цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі “Правила“), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі.

Згідно з п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування /а.с.40-45/.

Відповідно до п.6.9 Правил надання грошових коштів у позику, позичальник надає свою згоду, що у період з першого дня понадстрокового користування позикою (або її частиною) і до дати повного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором позики, на суму позики (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, встановленому Договором позики. Сума нарахованих процентів за понадстрокове користування позикою не може перевищувати розміру суми, визначеної Законом України «Про споживче кредитування».

Зазначений договір був укладений між сторонами у формі електронного документа з відповідним електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора «Kp86j1hiVj».

ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов`язання перед відповідачем за Договором позики №1391526 виконало та надало їй кредит в сумі 8500,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТзОВ «ФК «Фінекспрес» вих.№КД-000022772/ТНПП від 24 квітня 2025 року /а.с.46/.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526 /а.с.75-79/.

10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526 /а.с.8-13/.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №10-01/2023/01 від 10 січня 2023 року, ТзОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором позики №1391526 в сумі 23679,07 гривень /а.с.25/.

Як убачається з розрахунку забогованості за Договором позики №1391526, відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, відсотки за користуванням кредиту не сплачує. В зв`язку із чим станом на 22 лютого 2022 року у позичальника утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 23679,07 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 7978 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15699,76 грн.; нараховані 3% річних -1,31 грн. /а.с.73/.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними, позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом із процентами вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 679,07 грн.

З таким висновком колегія суддів частково не погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Укладений 22 квітня 2021 року Договір позики №139152 між ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.

Договір позики №139152 від 22 квітня 2021 року був підписаний електронним підписом позичальника ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «Kp86j1hiVj», чим підтверджено укладання між сторонами такої угоди, оскільки без використання позичальником інформаційно-телекомунікаційної системи, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписання накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Із зазначеного позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення договору позики №139152 від 22 квітня 2021 року.

В апеляційній скарзі відповідачем не заперечується факт укладення договору позики №139152 від 22 квітня 2021 року.

Натомість, наголошує, що не доведено факту перерахування коштів відповідачу за кредитними договорами, оскільки не надано належних доказів - розрахункового документа платіжного доручення, меморіального ордеру, або виписки з банківського рахунку.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що зарахування кредитних коштів на платіжну карту Відповідача відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (а.с. 46).

Згідно довідки № КД-000022772/ТНПП від 24 квітня 2025 року ТОВ "ФК Фінекспрес" (платіжна установа), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" (код ЄДРПОУ 39861924), та завершення наступної платіжної операції, зокрема 22 квітня 2021 року, сума 8500,00 грн. номер платежу 11042069-51e3-4c72-ac27-1fdbe282d890, Одержувач Мойсей Ірина - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Оскільки Компанія не здійснює операцій з готівковими грошима, а переказ коштів здійснюється виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються.

Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено позичальником у договорі позики №139152 від 22 квітня 2021 року, укладеному з ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів".

З огляду на викладене вище, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку №НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів наголошує, що ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", яке надавало кошти, не є банківською установою.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

У довідці ТОВ "ФК Фінекспрес" відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч.1-2 ст. 10 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).

В той же час, Товариство є небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно ЗУ «Про банки та банківську діяльність» в т. ч. Інструкції затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за №481.

Колегія суддів звертає увагу, що інших доказів, які підтверджуть факт перерахування ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" (первинний кредитор) кредитних коштів за договором позики №139152 від 22 квітня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 не може бути подано, оскільки банк отримувача не має правових підстав на розкриття ТОВ «Коллект Центр», як вторинному кредитору, банківської таємниці стосовно рахунків первинного кредитора.

Позивач позбавлений можливості самостійно звернутися в банк отримувача для отримання документа про перерахування ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" коштів за договором позики №139152 від 22 квітня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 .

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і вона мала можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від первинного кредитора на виконання укладеного договору.

Таким чином, встановлено, що довідка ТОВ "ФК Фінекспрес" № КД-000022772/ТНПП від 24 квітня 2025 р. містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу, а отже, документ, наданий позивачем до позовної заяви є достовірним, достатнім, належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів первинним кредитором та отримання цих коштів ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитним договором не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, а саме, за період з 22 травня 2021 року по 06 жовтня 2021 року сплатила на загальну суму 7 366,60 грн..

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаному договору, надавши кредит у сумі 8 500 грн відповідачці ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526 /а.с.75-79/.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, до ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №1391526 в розмірі (а.с.70,71,86).

Згідно з платіжного доручення № 333740001 від 23 лютого 2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило за договором факторингу №22/02/2022 від 22 лютого 2022 року ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» 6 382 999,39 грн (а.с.74).

10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №1391526 /а.с.8-13/.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №10-01/2023/01 від 10 січня 2023 року, ТзОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором позики №1391526 в сумі 23679,07 гривень /а.с.22-25/.

Колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу та реєстр прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, актами приймання-передачі реєстру боржників та витягами з реєстру боржників, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються твердження апелянта про те, що позивач не набув права вимоги до неї.

Враховуючи наведене, позивач підтвердив факт переходу права вимоги від первісних кредиторів, оскільки він виконав умови договорів факторингу, надавши відповідні докази на підтвердження зазначеної обставини.

Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним з ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» перед новим кредитором ТОВ «Коллект Центр».

Оскільки згідно з положеннями ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Договори на підставі яких відбулося відступлення права вимоги до відповідачки, не оскаржувалися в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсними, відповідають волі сторін та нормам чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує, що позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (Постанова КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовуть факт переходу прав вимоги від ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» до позивача.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із наданим ТзОВ «Коллект Центр» розрахунком заборгованості за Договором позики №1391526, відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, відсотки за користуванням кредиту не сплачує. В зв`язку із чим станом на 22 лютого 2022 року у позичальника утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 23679,07 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 7978 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15699,76 грн.; нараховані 3% річних -1,31 грн. /а.с.73/.

У Договорі позики №1391526 від 22 квітня 2021 року сторони, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом та строку кредитування.

Відповідно до положень указаного кредитного договору первісний кредитор та ОСОБА_1 узгодили такі умови кредитування: сума позики 8500 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99% за кожний день користування позикою.

Відповідно до пункту 4.2 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, розміщеними на вебсайті позикодавця, їх змістом, суттю, обсягом зобов`язань сторін і наслідками укладення договору, а також із передбаченими Правилами процедурою та наслідками продовження строку користування позикою шляхом пролонгації.

Згідно з пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику в редакції, чинній на час укладення договору, у разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Отже, кредитним договором встановлено строк кредитування становить 30 днів, тоді як можливість нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язана з неповерненням кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору строку кредитування.

Із системного аналізу наведених положень кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що умовами договору визначено строк правомірного користування кредитом тривалістю 30 днів. Водночас нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язане з неповерненням позичальником кредиту та процентів після закінчення визначеного договором строку, тобто з порушенням ним грошового зобов`язання.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року (а.с. 51-53), станом на 22 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 становить 23 677,76 гривні, з яких: 7978 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 699,76 гривні - заборгованість за відсотками за користування кредитом, нараховані за період із 22 квітня 2021 року до 05 січня 2022 року, тобто за 259 днів користування коштами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи строк кредитування, у межах якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, та Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до умов договору позики №1391526 від 22 квітня 2021 року, укладеного між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , сума кредиту становила 8 500 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99 % за кожний день користування кредитом.

Відповідно до пункту 4.2 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі з передбаченими ними порядком продовження строку користування позикою шляхом пролонгації.

Водночас матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про продовження строку користування кредитом, укладення між первісним кредитором та відповідачем відповідної додаткової угоди чи вчинення відповідачем іншого окремого волевиявлення, спрямованого на пролонгацію договору після закінчення погодженого тридцятиденного строку позики.

Разом із тим пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику передбачено, що в разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

З наведених вище умов кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що пункт 6.5 Правил одночасно містить конструкцію, характерну для положень статті 212 ЦК України, якою врегульовано умовні правочини, у цьому випадку - правочин під відкладальною умовою. Такою умовою є порушення позичальником кредитного зобов`язання, а саме неповернення кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору тридцятиденного строку кредитування, що визначено підставою для продовження нарахування процентів за користування кредитом, але не більше ніж протягом 90 календарних днів.

Однак за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

Пов`язавши продовження строку кредитування та нарахування процентів за користування кредитом із порушенням позичальником кредитного зобов`язання, первісний кредитор і позичальник фактично визначили договірні проценти як плату за неправомірне користування кредитними коштами, що не відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

У цій частині колегія суддів доходить висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором тридцятиденний строк, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Оскільки договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу ОСОБА_1 передбачені цим договором відсотки тривалістю 30 днів.

Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 8 500 грн., узгодженої процентної ставки у розмірі 1,99% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 30 днів, заборгованість відповідача ОСОБА_1 по відсоткам за договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року становить 5 074,5 грн. (8 500 грн. х 1,99%):100% х 30 днів).

З наданої позивачем виписки вбачається, що за період з 22 травня 2021 року по 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 за договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року сплатила 7 366,60 грн. (а.с. – 51)

Відтак, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року, з урахуванням сплачених нею грошових коштів, становить 6 207,9 грн. (8500 грн. тіло кредитну + 5 074,5 грн. відсотки за користування кредитом - 7 366,60 грн.)

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних: від простроченої суми 7 978 грн. за період з 22 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року, що складає 1,31 грн., представивши відповідні розрахунки (а.с. - 73).

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що сума заборгованості за договором позики №1391526 від 22 квітня 2021 року складає 6 207,9 грн., відтак саме ця сума заборгованості має бути врахована під час обрахунку 3 % річних.

Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 1,02 грн. - 3 % річних за період з 22 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи рішення не дав належної правової оцінки тому, що в матеріалах справи відсутні достовірні та достатні докази на підтвердження заявленої позивачем до стягнення заборгованості за договором позики № 1391526 від 22 квітня 2021 року та дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 23679,07 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення слід змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 1391526 від 22 квітня 2021 року у розмірі 6208,92 грн., з яких: 6207,9 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1,02 грн. – нараховані 3 % річних.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи убачається, що 01 липня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та ТзОВ «Коллект Центр» укладено Договір про надання юридичних послуг №01-7/2024 за умовами якого Адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах договору / а.с. 33-35/.

Згідно з Витягом з Акту про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», загальна вартість юридичних послуг становить 13000 грн. (надання усної консультації з вивченням документів – 4000 грн., складання позовної заяви – 9000 грн) /а.с. 39/.

Суд першої інстанції, враховуючи категорію справи, а також обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсягу наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачка в апеляційній скарзі заперечень щодо не співмірності розміру заявлених вимог до стягнення витрат на правничу допомогу не подавала.

Однак, в постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі №522/7662/23 (провадження №61-406св26) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Тобто, при відсутності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд на підставі ч.3 ст.141 ЦПК України визначає розмір витрат з урахуванням вказаних в цій статті критеріїв.

За наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягають задоволенню в сумі 6208,92 гривень із заявлених 23679,07 гривень, тобто на 26%.

Отже, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягають стягненню судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у загальному розмірі 3380 грн. (13 000 грн. х 26%).

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (26 %), з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 629,82 грн. (2422,40 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 21%).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 3 361,08 грн. судових витрат (4542 грн сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 74%).

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь ОСОБА_1 2 731,26 грн. (3 361,08 грн. – 629,82 грн.).

Таким чином, заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та в частині розподілу судових витрат.

24 березня 2026 оку на адресу Львівського апеляційного суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надійшло клопотання про витребування доказів.

Наголошує, що позивач об`єктивно позбавлений можливості надати виписки з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

Таку виписку по рахунку позичальника може сформувати та надати банк, що

обслуговує картковий рахунок відповідача, який був вказаний ним на отримання

кредитних коштів і на який були перераховані кошти за Кредитним Договором.

За приписами ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відтак за відсутності обґрунтувань стосовно неможливості дослідження при розгляді справи судом першої інстанції вищевказаних доказів, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи не має повноважень вирішувати справу на підставі нових доказів, яким місцевий суд оцінки не надавав.

Доводи клопотання, які зводяться до того, що позивач у позовній заяві не зазначав про необхідність витребування доказів, оскільки, зважаючи на норми чинного законодавства, вважав, що ним було надано належні та допустимі докази, що підтверджують його позицію, а необхідність витребування безпосередньо банківської виписки виникла в процесі розгляду справи в суді, а саме після отримання позивачем апеляційної скарги від представника відповідача, не заслуговують на увагу.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» мав можливість скористатись свої правом заявити клопотання про витребування доказів, однак таким правом не скористався.

За наведеного, колегія суддів вважає що в задоволенні клопотання про витребування в доказів, слід відмовити.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 1391526 від 22 квітня 2021 року у розмірі 6 208,92 грн., з яких: 6207,9 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1,02 грн. – нараховані 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу в розмірі 3380 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 731,26 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.