Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №686/2159/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/2159/26

Провадження № 2/686/4566/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді - Хараджі Н.В.,

при секретарі судових засідань - Мельник А.А.,

за участі: представника позивача - Лук`янової Т.Л., третьої особи - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області, яка подана та підписана представником Лук`яновою Наталією Леонідівною до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Лук`янова Наталія Леонідівна, яка діє в інтересах Виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області, звернулася до суду через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що на обліку в службі у справах дітей перебуває малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покинула його у КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» Хмельницької міської ради, про що 09.10.2025 р. працівники медичного закладу, служби у справах дітей Хмельницької міської ради, правоохоронних органів склали акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я. Відомості про батька хлопчика записані відповідно до ч.1 ст135 Сімейного кодексу України. Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13.11.2025 № 1452 малолітньому ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Хлопчика в медичний заклад було доставлено 25.09.2025 р. бригадою екстреної медичної допомоги. Відповідно до повідомлення департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Хмельницькій області від 06.10.2025 р. дитина 29.09.2025 р. перебувала зі сторонньою особою - громадянкою ОСОБА_4 , яка поводилася агресивно і створювала загрозу життю та здоров`ю дитини, тому працівники поліції вирішили викликати бригаду швидкої медичної допомоги і госпіталізувати малолітнього. Стан здоров`я ОСОБА_5 на час поступлення був середньої важкості. Були наявні ознаки недогляду, його шкірні покрови та одяг були забруднені.

Відповідно до інформації Хмельницького міського центру соціальних служб від 25.09.2025 № 356/01-22 фахівці центру після надходження повідомлення щодо залишення без догляду 11 місячної дитини матір`ю, ОСОБА_2 , здійснили виїзд за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розмови із сусідами з`ясовано, що мати веде асоціальний спосіб життя.

01.10.2025 р. у службу у справах дітей Хмельницької міської ради звернулася ОСОБА_2 , яка повідомила, що залишила сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у подружки і його забрала поліція. Вона написала заяву, що бажає повернути дитину, планує проживати з нею за адресою: АДРЕСА_2 . Тому служба у справах дітей Хмельницької міської ради звернулася до служби у справах дітей Волочиської міської ради із запитом щодо можливості повернення дитини матері. Отримано відповідь від 02.10.2025 р. про неможливість повернення ОСОБА_3 ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 не вживає заходів щодо повернення дитини в сім`ю, не відвідувала його в медичному закладі і донині не цікавиться ним.

Крім цього, 24.05.2025 року вона залишила ОСОБА_5 без нагляду в інфекційному відділенні КНП «Волочиська багатопрофільна лікарня» і пішла у невідомому напрямку. Був складений протокол про адміністративне правопорушення, і ОСОБА_2 постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 17.06.2025 р. притягнуто до відповідальності, яка передбачена ч. 1 ст.184 КУпАП.

Наказом служби у справах дітей Чемеровецької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 29.10.2025 року ОСОБА_3 передано в сім`ю патронатного вихователя ОСОБА_6 .

За час перебування дитини у патронатній сім`ї, що функціонує за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 жодного разу не цікавилася станом здоров`я сина, умовами його проживання та виховання (інформація служби у справах дітей Чемеровецької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 26.11.2025 №01-25/382).

Працівники служби у справах дітей Волочиської міської ради обстежили житлово-побутові умови за адресою реєстрації ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 . Умови проживання задовільні. Проте ОСОБА_2 там не проживає, місце її перебування невідоме. Там мешкають дві доньки ОСОБА_2 : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які влаштовані під опіку баби - ОСОБА_9 . Стосовно них мати позбавлена батьківських прав рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16.02.2021 р.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08.01.2026 № 27 опікуном ОСОБА_3 призначено ОСОБА_1 .

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини.

Комісія вважає, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, здоров`я, матеріальне забезпечення, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення.

Комісія з питань захисту прав дитини врахувала, що між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дітей, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні основних інтересів дітей враховано дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дітей буде забезпечення їм розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Члени комісії з питань захисту прав дитини, вивчивши матеріали справи, одноголосно прийняли рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування Хмельницької міської ради вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним, таким, що відповідає інтересам дитини і надасть йому соціальну захищеність (висновок органу опіки та піклування Хмельницької міської ради від 09.01.2026 р. № 25/01-31, витяг з рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 31 від 08.01.2026 про затвердження рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини та надання висновку).

Стаття 28 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Крім того, орган опіки та піклування Хмельницької міської ради просить стягнути з ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Перерахування аліментів просить здійснювати на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2026 року визначено головуючого суддю Хараджу Н.В.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.01.2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася. Про дату, час і місце судового засідання була своєчасно та належним чином повідомлена шляхом направлення судових повісток на адресу її реєстрації.

Третя особа в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву, зважаючи на те, що позивач не висловив своїх заперечень проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є малолітньою дитиною, матір`ю якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відомості про батька дитини внесені до актового запису про народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2025 року малолітнього ОСОБА_3 бригадою екстреної медичної допомоги доставлено до КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» Хмельницької міської ради. 29 вересня 2025 року дитина перебувала зі сторонньою особою, яка поводилася агресивно та створювала загрозу життю і здоров`ю дитини, у зв`язку з чим працівниками поліції було прийнято рішення про виклик бригади екстреної медичної допомоги та госпіталізацію малолітнього. На момент госпіталізації стан здоров`я дитини оцінювався як середньої важкості, при цьому були наявні ознаки недогляду, шкірні покрови та одяг дитини були забруднені.

09 жовтня 2025 року працівниками медичного закладу, служби у справах дітей Хмельницької міської ради та правоохоронних органів складено акт про дитину, покинуту в іншому закладі охорони здоров`я.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13 листопада 2025 року № 1452 малолітньому ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Згідно з інформацією Хмельницького міського центру соціальних служб від 25 вересня 2025 року № 356/01-22, після отримання повідомлення про залишення без догляду 11-місячної дитини матір`ю працівниками центру здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_2 . Під час спілкування із сусідами встановлено, що мати веде асоціальний спосіб життя.

01 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до служби у справах дітей Хмельницької міської ради, повідомила про бажання повернути сина та зазначила про намір проживати разом із ним за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із тим, відповідно до відповіді служби у справах дітей Волочиської міської ради від 02 жовтня 2025 року, повернення дитини матері визнано неможливим.

Крім того, 24 травня 2025 року ОСОБА_2 залишила малолітнього ОСОБА_5 без нагляду в інфекційному відділенні КНП «Волочиська багатопрофільна лікарня» та залишила медичний заклад у невідомому напрямку. За вказаним фактом стосовно неї складено протокол про адміністративне правопорушення, а постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 червня 2025 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП.

Наказом служби у справах дітей Чемеровецької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року малолітнього ОСОБА_3 передано до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_6 . Згідно з інформацією зазначеної служби від 26 листопада 2025 року № 01-25/382, за час перебування дитини у патронатній сім`ї ОСОБА_2 жодного разу не цікавилася станом здоров`я сина, умовами його проживання та виховання.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач після залишення дитини в медичному закладі вживала реальних та послідовних заходів для відновлення сімейних відносин із сином, забезпечення його утримання, виховання та розвитку. Доказів регулярного спілкування з дитиною, відвідування її у медичному закладі чи патронатній сім`ї, надання матеріальної допомоги або іншої належної участі у житті дитини суду не надано.

Із матеріалів обстеження житлово-побутових умов за адресою реєстрації ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , вбачається, що умови проживання за вказаною адресою є задовільними, однак сама відповідач за цією адресою не проживає, а її місце перебування невідоме. За цією адресою проживають дві доньки відповідача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , які перебувають під опікою баби - ОСОБА_9 . При цьому рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2021 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо зазначених дітей.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 січня 2026 року № 27 опікуном малолітнього ОСОБА_3 призначено ОСОБА_1 .

09 січня 2026 року органом опіки та піклування Хмельницької міської ради надано висновок № 25/01-31 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 . Вказаний висновок затверджено рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 січня 2026 року № 31.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, будучи матір`ю малолітньої дитини, двічі залишала сина без належного батьківського нагляду, не забезпечувала його належного утримання та догляду, після влаштування дитини до медичного закладу та патронатної сім`ї належним чином не цікавилася її станом здоров`я, умовами проживання та виховання, не здійснювала належного піклування про дитину та не вживала достатніх заходів для поновлення належних батьківсько-дитячих відносин.

З огляду на наведені обставини суд переходить до оцінки наявності передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав та вирішення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Аналогічне положення міститься і у статті 4 ЦПК України.

Відповідно до статті 18 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Суд встановив, і це підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 неналежно виконує покладені на неї законом батьківські обов`язки щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично самоусунулася від його виховання, догляду, утримання та піклування про його здоров`я і розвиток.

Судом встановлено, що відповідач неодноразово залишала малолітнього сина без належного батьківського нагляду. Так, 24 травня 2025 року вона залишила дитину без нагляду в інфекційному відділенні КНП «Волочиська багатопрофільна лікарня» та залишила медичний заклад у невідомому напрямку, у зв`язку з чим була притягнута до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП. У подальшому, 25 вересня 2025 року, дитину було доставлено бригадою екстреної медичної допомоги до КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» Хмельницької міської ради, а 29 вересня 2025 року, з огляду на перебування малолітнього зі сторонньою особою, яка поводилася агресивно та створювала загрозу його життю і здоров`ю, працівниками поліції було прийнято рішення про його госпіталізацію.

На момент госпіталізації стан здоров`я дитини оцінювався як середньої важкості, при цьому були наявні ознаки недогляду, шкірні покрови та одяг дитини були забруднені. 09 жовтня 2025 року працівниками медичного закладу, служби у справах дітей та правоохоронних органів складено акт про дитину, покинуту в іншому закладі охорони здоров`я.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать не про одноразове неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків, а про систематичне та тривале самоусунення від належного піклування про дитину.

Суд критично оцінює поведінку відповідача після влаштування дитини до медичного закладу та патронатної сім`ї. Незважаючи на те, що 01 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до служби у справах дітей та повідомила про бажання повернути сина, зазначені наміри не були підкріплені подальшими реальними та послідовними діями. Після повідомлення про неможливість повернення дитини матері відповідач не вжила достатніх заходів для усунення причин, які перешкоджали поверненню дитини, не забезпечила належних умов для її проживання та виховання, не довела своєї готовності фактично виконувати батьківські обов`язки.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач після залишення дитини в медичному закладі регулярно відвідувала сина, цікавилася його станом здоров`я, умовами проживання та виховання, надавала матеріальну допомогу, підтримувала з ним контакт або в інший спосіб брала участь у його житті. Навпаки, відповідно до інформації служби у справах дітей Чемеровецької селищної ради, за час перебування дитини у сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_2 жодного разу не цікавилася станом здоров`я сина, умовами його проживання та виховання.

Суд також бере до уваги, що за адресою реєстрації відповідача - АДРЕСА_2 - умови проживання визнані задовільними, однак сама ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає, а її місце перебування невідоме. За цією ж адресою проживають дві її доньки, які перебувають під опікою баби, причому рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2021 року відповідача вже було позбавлено батьківських прав щодо цих дітей.

Зазначена обставина сама по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_5 , однак у сукупності з іншими доказами у справі характеризує тривалість та системність неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Суд враховує також, що рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 січня 2026 року № 27 над малолітнім ОСОБА_3 встановлено опіку та призначено опікуна - ОСОБА_1 , а органом опіки та піклування Хмельницької міської ради надано висновок від 09 січня 2026 року № 25/01-31 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина.

Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом, та відображає фактичні обставини життя і виховання дитини. Комісією з питань захисту прав дитини встановлено, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, його здоров`я та матеріальне забезпечення, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального розвитку.

При цьому суд виходить із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується у разі доведеності винної поведінки батька або матері та їх свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. У даному випадку сукупність встановлених обставин свідчить, що відповідач не лише неналежно виконувала окремі обов`язки щодо сина, а фактично самоусунулася від його виховання, догляду, утримання та піклування про нього.

Наявність у відповідача формального бажання повернути дитину до сім`ї, висловленого під час звернення до служби у справах дітей 01 жовтня 2025 року, не може сама по собі свідчити про належне виконання нею батьківських обов`язків, оскільки такі наміри не були реалізовані конкретними діями. Відповідач не довела, що вживала послідовних заходів для зміни обставин, які призвели до вилучення дитини, не підтвердила своєї готовності забезпечити належні умови для її проживання та виховання, а також фактично не брала участі в житті сина після його влаштування до медичного закладу та патронатної сім`ї.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність у діях ОСОБА_2 винної поведінки, яка полягає у свідомому та тривалому ухиленні від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього ОСОБА_3 , а саме від його виховання, догляду, утримання та забезпечення належних умов для його фізичного, духовного і морального розвитку.

Враховуючи вік дитини, її потребу у постійному догляді та безпечному середовищі, тривале фактичне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків, неодноразове залишення нею дитини без нагляду, відсутність належної участі у житті сина після його влаштування до медичного закладу та патронатної сім`ї, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд вважає доведеним факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 відповідає найкращим інтересам дитини, є необхідним та обґрунтованим заходом її захисту, оскільки подальше збереження існуючого становища не забезпечує дитині належного сімейного виховання, догляду, утримання та безпечного середовища для її розвитку.

Крім того, відповідно до частини другої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину (частина третя статті 166 СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною другою статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Аналогічне положення міститься і у статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей регулюються главою 15 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина четверта статті 183 СК України).

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом із тим, суд враховує, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 08 січня 2026 року № 27 його опікуном призначено ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 166 СК України одночасно з позбавленням батьківських прав суд вирішує питання про стягнення аліментів на дитину. При цьому позбавлення батьківських прав не припиняє обов`язку особи утримувати дитину.

З урахуванням особливого статусу малолітнього ОСОБА_3 , встановлення над ним опіки та призначення опікуна, суд вважає, що стягнуті з відповідача аліменти повинні бути спрямовані безпосередньо на забезпечення майнових інтересів дитини.

З метою належного забезпечення майнових прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , а також забезпечення надходження стягнутих аліментів на користь дитини, суд вважає необхідним визначити, що такі аліменти підлягають перерахуванню на особистий рахунок дитини у відділенні АТ «Державний ощадний банк України».

Оскільки відкриття такого рахунку потребує вчинення відповідних дій законним представником дитини, суд вважає необхідним зобов`язати опікуна малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 - протягом одного місяця з дня набрання законної сили цим рішенням відкрити на ім`я дитини особистий рахунок у відділенні АТ «Державний ощадний банк України» для зарахування аліментів, стягнутих на його утримання.

Такий порядок перерахування аліментів відповідає найкращим інтересам дитини, спрямований на забезпечення її майнових прав та гарантує надходження коштів, призначених для її утримання.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов представника Виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 289, 354 ЦПК України, ч. 2, 5 ст. 150; ч. 2 ст. 157; ч. 2 ст. 164 Сімейного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Перерахування аліментів - на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Забов`язати опікуна дитини, ОСОБА_1 , відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня виготовлення повного судового рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Дата виготовлення повного тексту рішення суду 14.09.2026 року.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа