Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №461/4726/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4726/25

Провадження №2/461/155/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Кротової О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Петрушки І.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Оприско М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 13.06.2025 звернувся в суд із позовом до відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції, в якому, із урахуванням заяви про зміну предмета позову від 28.07.2026, просить:

-стягнути з відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції на його користь заробітну плату за період з 01 січня 1994 року по 07 червня 2017 року (день звільнення) у розмірі 111 715,23 грн;

-стягнути з відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою у розмірі 491 929,75 грн;

-стягнути з відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції на його користь моральну шкоду у сумі 100 000 грн;

-стягнути з відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2017 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 726 467,77 грн;

-зобов`язати Львівську державну лісовпорядну експедицію з нарахованих сум провести відрахування передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів з 01 січня 2011 року згідно ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», шляхом ділення зарплати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована, а до 01 січня 2011 року за місяці, за які зарплата мала бути нарахована (утворилася заборгованість - місяць рік), та направити відповідну довідку до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Процесуальні дії у судовій справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у Галицькому районному суді м.Львова від 13.06.2025 визначено склад суду: головуючий суддя Кротова О.Б.

Ухвалою від 20.06.2025 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою від 20.06.2025 у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою суду від 11.08.2025 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у відповідача Львівській державній лісовпорядній експедиції докази.

У зв`язку з невиконанням ухвали суду від 11.08.2025, ухвалами від 16.10.2025 та від 10.11.2025 до відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

Від позивача ОСОБА_1 28.07.2026 надійшла заява про зміну предмета позову.

Від представника відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції – адвоката Оприска М.В. 03.08.2026 надійшов відзив на позовну заяву позивача ОСОБА_1 в новій редакції (з урахуванням зміни предмета позову).

Ухвалою суду від 05.08.2026 позовну заяву позивача ОСОБА_1 у новій редакції (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, прийнято до розгляду. Також даною ухвалою постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням позовної заяви у новій редакції (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), а також перейти до розгляду цивільної справи за правилами загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 26.08.2026 подав до суду додаткові письмові пояснення на відзив представника відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції – адвоката Оприска М.В.

Ухвалою суду від 03.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 01.04.1975 року працював у відповідача Львівській державній лісовпорядній експедиції, в якій відпрацював більше 42 роки інженером відповідних категорій, а з 2004 року провідним інженером. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 27.03.2014 у справі №461/3088/13-ц його було поновлено, як незаконно звільненого з роботи. Після поновлення на роботі, наказом №6/04к від 07.06.2017 року його вдруге було звільнено з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв`язку з відмовою працювати із зміненими умовами праці. В день звільнення 07.06.2017, з вини відповідача не було проведено виплати належних при звільненні сум, які відносяться до фонду заробітної плати. Так, вказує про недотримання відповідачем обов`язку щодо індексації заробітної плати, яка є мінімальною гарантією в оплаті праці та є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним. Вказує, що відповідачем не нарахована індексація грошових доходів за грудень 1998 року; січень, лютий, листопад, грудень 1999 року; січень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2000 року; січень 2001 року; червень 2003 року; грудень 2004 року; січень-червень, листопад 2006 року; серпень 2007 року; жовтень-листопад 2015 року та січень-грудень 2016 року. Сума індексації становить 2 914, 28 грн, а сума компенсації становить 5 685,09 грн. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14.08.2019 у справі №461/5903/18 стягнуто на його користь із відповідача 22 822,53 грн, в тому числі заборгованість із заробітної плати в розмірі 18 820,79 грн. Вважає, що ця сума також підлягає індексації з вересня 2019 року по травень 2021 року та становить 1 153,21 грн, а компенсація – 749, 95 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2012 зобов`язано відповідача виконати вимогу Державної фінансової інспекції у Львівській області від 07.12.2011 №07-15м/8815 в частині донарахування та виплати працівникам Львівської державної лісовпорядної експедиції заробітної плати в сумі 195 363,56 грн, в т. ч. ОСОБА_1 – 6 800,34 грн. Ця сума була виплачена двома частинами: у серпні 2014 року 5 269,68 грн та у грудні 2014 року – 1 530,66 грн. Разом з тим, відповідачем не було нараховано компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Згідно розрахунку позивача, така компенсація становить 1 076, 55 грн. Також, рішенням Галицького районного суду м.Львова від 27.03.2014 ОСОБА_1 поновлено на роботі з 28.03.2014 та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 97 909,74 грн. Суму в розмірі 67 783,66 грн відповідач виплатив у липні 2014 року, проте відповідач компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не нарахував. Згідно наданого розрахунку позивача така компенсація становить 7 315, 33 грн. Згідно наказу по експедиції від 31.08.2015 №39-7ос, у такому зазначено про нарахування та виплату ОСОБА_1 провідному інженеру таксатору коштів за 8 днів (4 дні в місяць), невиплачених при звільненні для вирішення питання власного працевлаштування в розмірі середньомісячного заробітку (за жовтень 2012 р – 514,08 грн та листопад 2012 р. – 649,04 грн). Дані суми виплачені у серпні 2015 року, проте відповідач компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку порушенням термінів її виплати не нарахував. Позивачем надано розрахунок такої компенсації на суму 725, 42 грн. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2015 у справі №466/905/15 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 7 961,35 грн, яка була виплачена у лютому 2016, проте відповідач компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не нарахував. Згідно розрахунків позивача ОСОБА_1 , сума компенсації становить 6 097, 90 грн. Також позивач вказує щодо ненарахування відповідачем компенсації втрати частини заробітної плати (надбавки за вислугу років) у зв`язку з порушенням термінів її виплати за листопад та грудень 2002 року, яка була виплачена у вересні 2003 року, та сума компенсації становить 11,87 грн. Згідно відомості про нарахування і виплату зарплати позивачу, у липні 2004 року була виплачена індексація в сумі 58,05 грн, проте відповідач компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не нарахував. Також, згідно розрахункових відомостей заборгованості по заробітній платі на кінець місяця за період з січня 1998 року по травень 2017 року, перед позивачем у відповідача була наявна заборгованість по місяцях, проте відповідач компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати не нарахував, відповідно така компенсація становить 1 204, 96 грн. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14.08.2019 у справі №461/5903/18 з експедиції на користь позивача стягнуто невиплачені при звільненні кошти, в т. ч. заробітну плату у сумі 18 820,79 грн. Дане рішення було звернуто до виконання, виплата зазначеної суми здійснена у червні 2012 року, проте відповідач не нарахував суму компенсації. Згідно розрахунку позивача ОСОБА_1 , така компенсація становить 6 537, 71 грн. Також позивач вказує щодо ненарахування відповідачем компенсації втрати частини нарахованої заробітної плати (індексації) у зв`язку з порушенням термінів її виплати, виплаченої у липні 2004 року за січень-квітень 2004 року в розмірі 1,01 грн, а також компенсації в розмірі 25,66 грн у зв`язку з порушенням термінів виплати нарахованої заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення). Також, позивач зазначає, що заочним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 11.09.2020 задоволено повністю позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції та стягнуто з відповідача в користь позивача 93 288, 84 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, таке рішення виконано у червні 2021 року, однак відповідачем не нарахована сума компенсації втрати частини нарахованої заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Згідно розрахунків позивача така компенсація становить 4 773, 40 грн. Також, позивач вказує на порушення відповідачем норм, які передбачені положеннями колективної угоди (п.4.1 та п.4.4.1), що у свою чергу є недотриманням вимог ст. 18 КЗпП України, ч.1 ст.5, ч. 1 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» щодо обов`язковості колективного договору для його учасників. Зокрема, нормування при відрядній оплаті в експедиції проводяться згідно діючих в експедиції норм виробітку. Це призвело до того, що відповідачем завищено середньомісячну та місячну кількість робочих днів, що призвело до нарахування заниженої заробітної плати. Таким чином, вважає, що сума донарахування заробітної плати у зв`язку з перерахунком денної тарифної ставки становить 3 028 грн, а сума компенсації становить 21 478, 17 грн. Позивач вказує і на недотримання відповідачем п.5.10 колективної угоди на 1996 рік, згідно якого «виплачувати працівникам експедиції надбавку до посадового окладу в розмірі 50%». Таким чином, вважає, що сума донарахування надбавки до посадового окладу в розмірі 50% становить 632 грн, а сума компенсації становить 12 399,43 грн. Також позивач зазначає про недотримання відповідачем вимог Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, яка при безперервному стажі роботи більше 15 років, а з 27.05.2003 більше 20 років, становить 30 % тарифної ставки (посадового окладу). Сума донарахування одноразової винагороди за вислугу років становить 1 622,05 грн, а згідно розрахунків позивача сума компенсації становить 6 643 грн. Також позивач вказує на порушення відповідачем щодо надмірно стягненого ПДФО в сумі 3 761, 27 грн, у зв`язку з чим сума компенсації становить 41 969, 28 грн. Відповідач самовільно вносив зміни в наряд-акти ІТП, що призвело до заниження заробітної плати в розмірі 13 235,65 грн, відповідно згідно з розрахунками позивача сума компенсації становить 38 317, 74 грн. Також, позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем колективних угод. Зокрема, вважає, що відповідач не дотримувався вимог п. 4.5.4 колективних угод на 2003 - 2005 роки, на 2005 - 2006 роки, на 2006 - 2007 роки та на 2007 рік, згідно якого експедиція зобов`язана підвищити посадові оклади (тарифну ставку) на 25% на період роботи в гірських умовах. Сума становить 3 053,81 грн (обґрунтування та розрахунок надано позивачем), сума компенсації становить 16 390,38 грн. Відповідач не дотримувався вимог п. 4.5.5 колективних угод 2003-2005 роки, на 2005-2006 роки, на 2006-2007 роки, на 2007 рік; на 2009 рік; на 2014-2015 роки, яким передбачено виплату при наданні щорічної основної або додаткової відпустки одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (тарифної ставки) на момент надання відпустки і нараховував її в меншому розмірі. Вважає, що сума становить 1 839,32 грн, а компенсація – 7 230,66 грн. Відповідач не дотримувався вимог п. 4.5.5 колективних угод на 2006-2007 роки, на 2007 рік, на 2014-2015 роки, яким передбачено виплату при наданні щорічної основної або додаткової відпустки одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (тарифної ставки) на момент надання відпустки, а саме одноразової допомоги на оздоровлення у лютому 2007 року та липні 2014 року не нараховував в розмірі 4 336,70 грн, сума компенсації становить 16 065,80 грн. Також позивач ОСОБА_1 вказує і на інші порушення відповідачем трудового законодавства, зокрема: відповідач утримував профспілкові внески з допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) з яких вони не утримуються, в сумі 61,87 грн, сума компенсації становить 477,77 грн; відповідач надмірно утримав з заробітної плати 769,45 грн за серпень 2007 року та 769,45 грн за вересень 2007 року суму 1 538,90 грн, відповідно компенсація становить - 9 345,48 грн; відповідач надмірно утримав з заробітної плати за травень 2017 року 629,31 грн, у зв`язку з чим нарахована сума компенсації – 695,59 грн; відповідач нарахував занижений розмір премій на суму 4921,54 грн, відповідно компенсація – 14 115,00 грн; відповідач нарахував занижений розмір доплати за шкідливих умовах праці або не нарахував зовсім, сума становить 9 744,42 грн, а компенсація – 27 318,46 грн; відповідач нарахував занижену заробітну плату за роботу в умовах режимних обмежень або не нарахував зовсім (сума становить 9 053,92 грн), сума компенсації становить 35 254,71 грн. Також, позивач вказує, що згідно ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди» особи, які беруть участь в переговорах як представники сторін, на період переговорів та підготовки проєкту звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку, проте відповідач не дотримувався цих положень і за квітень 2014 року нарахував заробітну плату згідно окладу (тарифної ставки), відповідно сума компенсації становить 212,61 грн. У зв`язку з перерахунком заробітної плати, позивач вважає, що підлягають перерахунку і виплати за перебування на лікарняному (сума становить 10 441,85 грн), сума компенсації становить 48 212,06 грн, а також підлягають перерахунку і відпускні (сума 30 778,58 грн), сума компенсації – 152 077,53 грн. Окрім цього, позивач вважає, що відповідач нарахував занижений розмір вихідної допомоги при звільненні на 6 763,18 грн, сума компенсації становить 7 211,16 грн, а також занижений розмір одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію на 2 136,12 грн, сума компенсації становить 2 310,07 грн. Моральну шкоду в розмірі 100 000 грн позивач обґрунтовує тим, що невиплата заробітної плати є фактом порушення законного трудового права та безумовно свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. Факт невиплати йому заробітної виснажує психологічно, створює відчуття незахищеності та непотрібності, порушує звичний життєвий уклад. Також вказує, що у зв`язку з цією ситуацією ускладнилися відносини в сім`ї, довелось постійно давати принизливі пояснення близьким щодо ситуації, що склалася, а також це змушує відмовлявся від необхідного - вчасно купити продукти, ліки чи оплатити комунальні послуги. Окрім цього, вказує, що внаслідок таких дій відповідача у нього погіршився стан здоров`я і, як наслідок, він неодноразово перебував у лікарні та було надано 2 групу інвалідності. Таким чином, вважає, що йому завдано не лише матеріальних витрат, а й витрат немайнового характеру - моральної шкоди, що і є класичним визначенням моральної шкоди. Також позивач і звертає увагу на те, що у випадку заробітної плати за період з 01.01.1994 по 07.06.2017, яку він повинен був отримати у зазначений період, така повинна була б вплинути на кінцевий розмір його заробітної плати, з якої в подальшому обчислювалась пенсія. Також позивачем ОСОБА_1 надано розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01 грудня 2017 року по 31 грудня 2020 року, що становить 726 467,77 грн, та зазначено, що загальну суму середнього заробітку обраховано у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Львівської державної лісовпорядної експедиції з нарахованих сум провести відрахування передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів з 01 січня 2011 року згідно ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», шляхом ділення зарплати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована, а до 01 січня 2011 року за місяці, за які зарплата мала бути нарахована (утворилася заборгованість - місяць рік), та направити відповідну довідку до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, позивач зазначив, що обчислення сум страхових внесків за минулі періоди до 01 січня 2011 року здійснюється саме за місяці, за які зарплата мала бути нарахована (утворилась заборгованість – місяць рік) за період, коли працівник недоотримав свої гроші, а не тоді, коли була виправлена помилка (у місяці виправлення) і не місяць, у якому роботодавець її фактично виплатив.

Представник відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції – адвокат Оприско М.В. у відзиві на позовну заяву (у новій редакції, з урахуванням заяви про зміну предмета позову) від 03.08.2026 доводи позивача ОСОБА_1 заперечив частково, з таких підстав. Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою у сумі 491 929,75 грн зазначив, що частина цієї суми стягненню не підлягає. Так, не підлягає стягненню компенсація, розрахована позивачем у пунктах 3-11 заяви про зміну предмета позову, а саме: 1 076,55 грн (п. 3), 7 315,33 грн (п. 4), 725,42 грн (п. 5), 6 097,90 грн (п. 6), 11,87 грн (п. 7), 1 204,96 грн (п. 8), 6 537,71 грн (п. 9), 1,01 грн (п. 10) та 25,66 грн (п. 11), у зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України. Крім того, не підлягає стягненню нарахована у пункті 12 заяви компенсація в сумі 4 773,40 грн за несвоєчасно виконане рішення Галицького районного суду м. Львова від 11.09.2020 у справі № 461/6093/20 в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований і стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому компенсації не підлягає. З огляду на наведене, представник відповідача вважає, що позивачем безпідставно нараховано 27 769,81 грн компенсації втрати частини доходів із загальної заявленої суми 491 929,75 грн. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, представник відповідача вважає визначений позивачем розмір несправедливим, необґрунтованим і таким, що підлягає зменшенню. Покликаючись на статтю 23 ЦК України, зазначив, що порушення прав позивача виникло давно; позивачем не доведено наявності істотної глибини фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей чи позбавлення можливості їх реалізації; ступінь вини відповідача є незначним, оскільки нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснювалися своєчасно, можливі недонарахування є незначними у співвідношенні до основного розміру заробітної плати, а сам факт недонарахування виник унаслідок різного тлумачення законодавства; крім того, позивач тривалий час не звертався із зауваженнями щодо складових та обсягу виплаченої заробітної плати. З урахуванням вимог розумності і справедливості вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути визначений у сумі 24 000 грн. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 31.12.2020 у сумі 726 467,77 грн, представник відповідача, посилаючись на субсидіарне застосування до трудових відносин норм ЦК України (частина перша статті 9 ЦК України; постанови Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц та від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц), на засади добросовісності, справедливості та розумності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13 ЦК України), а також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо обставин, які враховуються при визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, вказав, що заявлений розмір є неспівмірним. Враховуючи, що позов у цій справі подано лише у 2025 році, тоді як спірні правовідносини мали місце починаючи з 1994 року, відсутність простроченості щодо виплати нарахованої заробітної плати при звільненні, спірність складових заробітної плати, які позивач просить стягнути, а також принципи добросовісності, справедливості та розумності, вважає, що заявлений розмір необхідно зменшити до 150 000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, надав пояснення які відповідають його додатковим письмовим поясненням, які надійшли до суду 26.08.2026.

В судовому засіданні представник відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції – адвокат Оприско М.В. надав пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву, не заперечив щодо часткового задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.1975 працював у Львівській державній лісовпорядній експедиції (на посаді техніка, з 01.06.1979 на посаді інженера-таксатора, згодом провідного інженера-таксатора), що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом № 6/04к від 07.06.2017 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

У період з 18.11.2019 по 27.11.2019 Головним управлінням Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування відповідача, за наслідками якого складено акт № ЛВ4508/451/АВ та винесено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ4508/451/АВ/П від 27.11.2019. Зазначеними актом і приписом встановлено порушення відповідачем вимог галузевих угод та колективного договору щодо оплати праці ОСОБА_1 , зокрема заниження посадових окладів у періоди з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 24.01.2001 по 31.01.2001, з 11.03.2003 по 30.06.2003 та з 01.09.2004 по 31.12.2004, а також ненадання гарантованих виплат за вислугу років у державній лісовій охороні. Докази виконання припису матеріали справи не містять.

Правомірність зазначеного припису була предметом судового контролю, а саме рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у задоволенні позову Львівської державної лісовпорядної експедиції до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування припису відмовлено. Окрім цього, постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2020, що набрала законної сили, посадову особу відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю, виявлені за результатами зазначеної перевірки.

Наведені письмові докази (Акт перевірки та припис Держпраці) відповідачем не спростовані, а обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, повторному доказуванню не підлягають.

Окрім цього, наявність заборгованості відповідача перед позивачем ОСОБА_1 за окремими складовими заробітної плати та факти несвоєчасних виплат підтверджуються також судовими рішеннями, ухваленими у попередніх спорах між цими ж сторонами, і відомостями про нарахування та виплату заробітної плати позивачу, що наявні в матеріалах справи.

Так, між сторонами - ОСОБА_1 та Львівською державною лісовпорядною експедицією упродовж тривалого часу, починаючи з 2014 року, існують трудові спори, які неодноразово були предметом судового розгляду. Зокрема, судовими рішеннями у справах за позовами ОСОБА_1 до відповідача вирішувалися питання законності звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки розрахунку при звільненні, донарахування та виплати складових заробітної плати відповідно до галузевих і колективних угод, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Зазначені судові рішення досліджені судом, а встановлені ними обставини, що набрали законної сили, враховуються при вирішенні цієї справи відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Судом встановлено, що:

-рішенням Галицького районного суду м.Львова від 27.03.2014 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції, треті особи: ОСОБА_2 , Профспілковий комітет Львівської державної лісовпорядної експедиції про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, ухвалено скасувати наказ Львівської державної лісовпорядної експедиції №13-7ос від 21.02.2013 про особовий склад; поновити позивача на посаді провідного інженера-таксатора з часу незаконного звільнення з роботи та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 97 909,74 грн;

-рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24.06.2015 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою;

-рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2015 скасовано рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30.07.2015 та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про проведення донарахування та виплати заробітної плати задоволено частково та стягнуто з відповідача в користь позивача заборговану заробітну плату в сумі 7 962,35 грн (донарахування 30% винагороди за вислугу років та донарахування до посадового окладу);

-рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 01.11.2016, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.12.2016 та постановою Верховного Суду від 30.08.2018, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи відмовлено;

-рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14.08.2019, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17.03.2020, повністю задоволено позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, яка входять до складових заробітної плати, стягнуто з відповідача в користь позивача невиплачені при звільненні кошти, які входять до складових заробітної плати, а саме: заробітну плату за листопад-грудень 2016 року в сумі 339,84 грн; доплату за вислугу років за листопад-грудень 2016 року в сумі 88,86 грн; підвищення посадових окладів на 1% за кожних п`ять років відпрацьованих на підприємстві за період з травня 2014 року по лютий 2017 року в сумі 88,86 грн; підвищення посадових окладів на 2% за відповідність спеціальності займаній посаді за період з травня 2014 року по лютий 2017 року у сумі 2 121,16 грн; доплату за вислугу років у зв`язку з підвищенням посадових окладів на 1% за кожних п`ять років відпрацьованих на підприємстві і 2% за відповідність спеціальності займаній посаді за період з травня 2014 року по лютий 2017 року у сумі 2 717,25 грн; доплатити за особливий характер праці (складність, напруженість в роботі) згідно Колективної угоди – 12% з врахуванням підвищення посадових окладів на 1% за кожних п`ять років відпрацьованих на підприємстві за період з вересня 2014 року по травень 2017 року і 2% за відповідність спеціальності займаній посаді за період з травня 2014 року по лютий 2017 року в сумі 5 300,18 грн; суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку порушенням термінів її виплати по липень 2018 року у сумі 4 001,74 грн, а разом 22 822,53 грн;

-заочним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 11.09.2020 задоволено повністю позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції та стягнуто з відповідача в користь позивача 93 288, 84 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-рішенням Галицького районного суду м.Львова від 15.01.2021, яке скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 18.07.2022, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати відмовлено;

-рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 03.06.2022 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу сум коштів у вигляді середнього заробітку (заробітної плати) за час його відрядження на підприємстві у період з 01.01.1993 по 07.06.2017; посадового окладу із розрахунку 75% середньої заробітної плати працівників на підприємстві за період з 24.01.2001 по 06.03.2007, а за період з 07.03.2007 по 07.06.2017 – 70% середньої заробітної плати працівників експедиції;

-рішенням Галицького районного суду м.Львова від 16.03.2023, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2023, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

-постановою Львівського апеляційного суду від 21.05.2024, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06.06.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, та постановлено зобов`язати відповідача здійснити перерахунок основної заробітної плати ОСОБА_1 згідно галузевих та колективних угод за період з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 24.01.2001 по 31.01.2001, з 11.03.2003 по 30.06.2003, з 01.09.2004 по 31.12.2004 із виплатою різниці нарахованих коштів на користь ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та здійснити виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 11.03.2003 по 30.06.2003, з 01.09.2004 по 31.12.2004.

Отже, за своїм змістом спір у даній справі стосується належного виконання відповідачем як роботодавцем свого основного обов`язку у трудових правовідносинах -обов`язку з оплати праці позивача, а саме забезпечення нарахування та виплати заробітної плати у повному, гарантованому державою і встановленому галузевими угодами та колективними договорами розмірі й у визначені законом строки, з дотриманням мінімальних гарантій в оплаті праці, які не можуть погіршуватися рішеннями роботодавця, прийнятими в односторонньому порядку. Предметом спору є як сам факт неналежного (неповного) нарахування окремих складових заробітної плати позивача впродовж періоду його роботи та при звільненні, так і правові наслідки такого невиконання, що полягають у майновій відповідальності роботодавця перед працівником. Зазначені наслідки охоплюють: доплату недонарахованих складових заробітної плати, обчислених відповідно до галузевих угод і колективних договорів, у тому числі недонарахованої індексації грошових доходів як мінімальної державної гарантії в оплаті праці; виплату компенсації втрати частини заробітної плати (доходу) у зв`язку з порушенням строків її виплати; відповідальність роботодавця у виді середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні; відшкодування заподіяної працівникові моральної шкоди; а також належне відображення роботодавцем нарахованих сум для цілей загальнообов`язкового державного соціального (пенсійного) страхування.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати становлять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 97 КЗпП України та статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до статей 5, 8 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих) угод і колективних договорів; угодою на галузевому рівні встановлюються для підприємств галузі мінімальні гарантії заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки та мінімальні розміри доплат і надбавок; положення колективного договору є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників, а умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними.

Установлені галузевими угодами та колективними договорами умови оплати праці є гарантіями для працівників у сфері оплати праці, а їх дотримання є обов`язковим для роботодавця, який не має права в односторонньому порядку погіршувати умови оплати праці, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 182/6943/23.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування в разі, коли спір вирішено на користь працівника, а якщо спір вирішено на користь працівника частково — розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц зробила висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Окрім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин та звернення до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Суд враховує, що Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» до статті 233 КЗпП України внесено зміни, які набрали чинності 19 липня 2022 року, у зв`язку з чим до правовідносин, що виникли до і після зазначеної дати, застосовуються різні підходи щодо обчислення строку звернення до суду: до 19 липня 2022 року право працівника на звернення до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати строком не обмежувалося, а після набрання чинності зазначеними змінами застосовується встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок такої компенсації визначено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а індексація грошових доходів населення Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

З урахуванням наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/12623/19, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до доходів (заробітної плати), на які нараховується компенсація втрати частини заробітної плати.

Також, суд враховує, що порядок обчислення відповідних виплат визначається підзаконними нормативно-правовими актами: Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Гарантовані розміри посадових окладів, доплат, надбавок та одноразових виплат, право на які заявляє позивач, визначені галузевими угодами між Державним комітетом лісового господарства України та профспілкою працівників лісового господарства України відповідних років і колективними договорами (угодами) Львівської державної лісовпорядної експедиції, які є обов`язковими для сторін трудових відносин.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на який нараховується єдиний внесок.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

Висновки суду

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що між тими самими сторонами упродовж тривалого часу розглянуто ряд трудових спорів щодо оплати праці позивача ОСОБА_1 (наведені вище судові рішення).

Зокрема, постановою Львівського апеляційного суду від 21.05.2024 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок основної заробітної плати ОСОБА_1 згідно галузевих та колективних угод за періоди з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 24.01.2001 по 31.01.2001, з 11.03.2003 по 30.06.2003 та з 01.09.2004 по 31.12.2004 із виплатою різниці, а також нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати за періоди з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 11.03.2003 по 30.06.2003 та з 01.09.2004 по 31.12.2004. Разом з тим, зазначеним судовим рішенням вирішено вимогу зобов`язального характеру, тоді як предметом цієї справи є стягнення з відповідача конкретних грошових сум складових заробітної плати та компенсації.

Таким чином, встановлені зазначеною постановою обставини заниження відповідачем Львівською державною лісовпорядною експедицією розміру заробітної плати позивача ОСОБА_1 у наведені періоди відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Визначаючи суми, що підлягають стягненню в цій справі, суд не допускає повторного стягнення тих сум, які вже присуджені та підлягають виплаті (виплачені) на виконання зазначеного судового рішення.

Щодо позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення недонарахованих складових заробітної плати, суд приходить до такого висновку.

Обґрунтування цієї вимоги позивач ОСОБА_1 структурував за окремими пунктами у заяві про зміну предмета позову (том 5, аркуші справи 7-9), у якій кожну зі складових заробітної плати виклав окремо із зазначенням її нормативної підстави, спірного періоду та розрахунку суми недонарахування.

З огляду на наведене, суд надає оцінку заявленій вимозі у тій самій послідовності - за кожним із наведених позивачем пунктів окремо, перевіряючи правову природу відповідної складової, її доведеність та відсутність повторного стягнення сум, уже присуджених раніше ухваленими між сторонами судовими рішеннями, після чого визначає загальний розмір суми, що підлягає стягненню, та суми, у стягненні якої слід відмовити.

Обґрунтовуючи цю позовну вимогу про стягнення недонарахованих складових заробітної плати, позивач ОСОБА_1 зазначає про неналежне (занижене) нарахування відповідачем низки складових його заробітної плати за час роботи та при звільненні, зокрема індексації грошових доходів, доплат і надбавок, передбачених галузевими угодами та колективними договорами (підвищення посадових окладів, доплат за вислугу років, за особливий характер і умови праці, надбавок, премій, одноразової допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги тощо), та надає відповідні розрахунки.

Як встановлено судом, порушення відповідачем вимог галузевих угод і колективних договорів щодо оплати праці позивача, зокрема заниження посадових окладів у періоди з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 24.01.2001 по 31.01.2001, з 11.03.2003 по 30.06.2003 та з 01.09.2004 по 31.12.2004, а також ненадання окремих гарантованих виплат, підтверджується Актом інспекційного відвідування та Приписом Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ4508/451/АВ/П від 27.11.2019, правомірність якого підтверджена рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020, а також обставинами, встановленими постановою Львівського апеляційного суду від 21.05.2024. Наведені обставини доказуванню не підлягають, а відповідач їх належними та допустимими доказами не спростував.

Представник відповідача – адвокат Оприско М.В. щодо стягнення складових заробітної плати у заявленому розмірі по суті не заперечив, заяви про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду щодо цієї вимоги не подавав.

Таким чином, суд враховує, що право позивача ОСОБА_1 на перерахунок і виплату різниці основної заробітної плати, обчисленої згідно галузевих та колективних угод, за періоди з 26.10.1999 по 31.01.2000, з 24.01.2001 по 31.01.2001, з 11.03.2003 по 30.06.2003 та з 01.09.2004 по 31.12.2004 вже встановлене постановою Львівського апеляційного суду від 21.05.2024, якою вирішено вимогу зобов`язального характеру, і підлягає реалізації в порядку виконання зазначеного судового рішення.

Щодо інших заявлених складових заробітної плати, суд виходить із того, що встановлення факту порушення відповідачем законодавства про оплату праці не звільняє позивача від обов`язку довести розмір недонарахованих сум, а суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених до стягнення складових.

Кожна з наведених позивачем складових заробітної плати ґрунтується на положеннях галузевих угод і колективних договорів, наказах та відомостях про нарахування і виплату заробітної плати і підтверджена відповідним розрахунком, наведеним у заяві про зміну предмета позову; наданих позивачем розрахунків відповідач не заперечив і не спростував.

Окрім цього, суд враховує процесуальну позицію представника відповідача, який у відзиві на позовну заяву заперечив лише проти частини вимоги про стягнення компенсації, розміру моральної шкоди та середнього заробітку, тоді як проти стягнення складових заробітної плати не заперечив, тобто фактично визнав цю вимогу.

Обґрунтованого сумніву щодо визнаних представником відповідача обставин заниження та неповної виплати складових заробітної плати позивача ОСОБА_1 суд не має, оскільки вони узгоджуються з приписом Головного управління Держпраці у Львівській області та обставинами, встановленими постановою Львівського апеляційного суду від 21.05.2024.

Таким чином, оцінивши в сукупності надані докази, розрахунки і врахувавши визнання відповідачем цієї вимоги, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення недонарахованих складових заробітної плати підлягає задоволенню в повному обсязі. Зокрема, обґрунтованими, доведеними та такими, що не охоплюються раніше ухваленими судовими рішеннями, є такі складові заробітної плати позивача ОСОБА_1 , які підлягають стягненню з відповідача на його користь: недонарахована індексація грошових доходів (пункти 1, 2) - 2 914,28 грн та 1 153,21 грн; донарахування заробітної плати у зв`язку з перерахунком денної тарифної ставки (пункт 13) - 3 028,00 грн; надбавка до посадового окладу, передбачена колективною угодою (пункт 14) - 632,00 грн; донарахування одноразової винагороди за вислугу років (пункт 15) - 1 622,05 грн; донарахування заробітної плати за роботу в гірських умовах (пункт 18) - 3 053,81 грн; одноразова допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки (пункти 19, 20) - 1 839,32 грн та 4 336,70 грн; занижений розмір премій (пункт 24) - 4 921,54 грн; доплата за роботу зі шкідливими умовами праці (пункт 25) - 9 744,42 грн; занижена заробітна плата за роботу в умовах режимних обмежень (пункт 26) - 9 053,92 грн; збереження середнього заробітку за час участі у переговорах (пункт 27) - 69,25 грн; занижений розмір вихідної допомоги при звільненні (пункт 30) - 6 763,18 грн та одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію (пункт 31) - 2 136,12 грн, а також похідні від них перерахунки оплати періодів тимчасової непрацездатності (пункт 28) - 10 441,85 грн та відпускних (пункт 29) - 30 778,58 грн, а всього - 92 488,23 грн. Заявлені позивачем у складі цієї вимоги суми надміру стягненого податку на доходи фізичних осіб (пункт 16) — 3 761,27 грн, утриманих професійних (профспілкових) внесків (пункт 21) — 61,87 грн, надміру утриманих сум заробітної плати (пункти 22, 23) — 1 538,90 грн та 629,31 грн, а також донарахування заробітної плати у зв`язку зі змінами до наряд-актів інженерно-технічного персоналу (пункт 17) — 13 235,65 грн, на загальну суму 19 227,00 грн, відповідач також не оспорив і проти їх стягнення не заперечив. Відтак, позовна вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення недонарахованих складових заробітної плати підлягає задоволенню в повному обсязі у розмірі 111 715,23 грн (92 488,23 грн + 19 227,00 грн).

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», статей 1 і 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсація нараховується підприємством, установою, організацією на суму нарахованого, але своєчасно не виплаченого громадянинові доходу (заробітної плати та інших прирівняних до неї виплат) за час затримки її виплати.

За своєю правовою природою така компенсація є похідною виплатою: вона нараховується на суми заробітної плати, які підлягали виплаті працівникові, а тому право на компенсацію нерозривно пов`язане з наявністю відповідної недонарахованої чи несвоєчасно виплаченої складової заробітної плати.

З огляду на наведене, компенсація підлягає стягненню лише на ті складові заробітної плати, які суд за наслідками розгляду першої позовної вимоги визнав обґрунтованими та стягнув із відповідача.

Оскільки складові заробітної плати за першою позовною вимогою ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, компенсація, нарахована позивачем на ці складові, підлягає стягненню в повному обсязі.

Згідно з наданим розрахунком позивача ОСОБА_1 , розмір компенсації становить 491 925, 75 грн. Разом з тим, підлягає стягненню розмір компенсації в сумі 464 159,94 грн, яку представник відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції не оспорював.

Заперечення представника відповідача стосуються сум, нарахованих у пунктах 3-12 заяви позивача про зміну предмета позову, та, перевіривши розрахунок, суд не має підстав для іншого висновку.

Так, щодо компенсації, нарахованої позивачем ОСОБА_1 у пунктах 3-11 заяви про зміну предмета позову на загальну суму 22 996,41 грн, суд враховує заяву представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та виходить із такого.

Частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено загальний тримісячний строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частиною другою цієї статті передбачено виняток: без обмеження будь-яким строком до суду можна звернутися лише з вимогою про стягнення належної працівникові заробітної плати.

Оскільки, як зазначено вище, компенсація втрати частини доходів за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за своєю правовою природою не є заробітною платою, а становить самостійну похідну компенсаційну виплату, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України виняток на вимоги про її стягнення не поширюється, а застосовується загальний тримісячний строк, встановлений частиною першою цієї статті.

Компенсації за пунктами 3-11 заяви нараховані на суми, які були виплачені позивачу ОСОБА_1 у 2014–2016 роках та раніше, у зв`язку з чим право позивача на відповідну компенсацію та обізнаність із його порушенням виникли саме в момент виплати цих сум без нарахування компенсації. Позивач звернувся до суду у 2025 році, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України; про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв, доказів поважності причин його пропуску не надав.

За таких обставин, у стягненні компенсації за пунктами 3-11 заяви на суму 22 996,41 грн слід відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Не підлягає задоволенню і вимога ОСОБА_1 про стягнення компенсації за пунктом 12 заяви на суму 4 773,40 грн, нарахованої у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як наведено вище, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) за своєю правовою природою не є заробітною платою у розумінні Закону України «Про оплату праці», а є особливим видом відповідальності роботодавця, у зв`язку з чим компенсація втрати частини доходів на нього не нараховується.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає частковому задоволенню - у розмірі 464 159,94 грн, а у стягненні 27 769,81 грн (22 996,41 грн за пунктами 3–11 заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та 4 773,40 грн за пунктом 12 заяви) слід відмовити.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 грудня 2017 року по 31 грудня 2020 року, суд приходить до такого висновку.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 31.12.2020 у сумі 726 467,77 грн.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 звільнено 07 червня 2017 року, проте належні йому складові заробітної плати при звільненні у повному обсязі виплачені не були, що підтверджується задоволенням першої позовної вимоги в цьому рішенні. За частину періоду затримки, а саме з 08 червня 2017 року по листопад 2017 року включно, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 93 288,84 грн уже стягнуто на користь позивача заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2020 року у справі № 461/6093/20. Заявлена у цій справі вимога стосується наступного періоду - з 01 грудня 2017 року по 31 грудня 2020 року, який зазначеним рішенням не охоплений, а тому подвійного стягнення за один і той самий період не відбувається.

Разом з тим, суд враховує, що передбачений статтею 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку не має на меті безумовного та повного відшкодування, а є засобом впливу на роботодавця, розмір якого має бути співмірним із наслідками порушення.

Суд приймає до уваги й позицію представника відповідача, який проти застосування статті 117 КЗпП України по суті не заперечував, однак, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру, спірність складових заробітної плати та засади добросовісності, справедливості й розумності, просив зменшити розмір середнього заробітку до 150 000 грн, тобто фактично визнав вимогу в цій частині.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, установивши підстави для відповідальності за статтею 117 КЗпП України, суд має визначити розмір відшкодування з урахуванням, зокрема, розміру недоплаченої суми, істотності цієї суми порівняно із середнім заробітком, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, поведінки сторін, а також тривалості порушеного права; суд може зменшити розмір середнього заробітку, якщо його виплата у повному обсязі не відповідатиме принципам розумності, справедливості та співмірності.

Застосовуючи наведені критерії, суд виходить із того, що сума заборгованості за складовими заробітної плати, яка стала підставою відповідальності, становить 92 488,23 грн, тоді як заявлений розмір середнього заробітку в сумі 726 467,77 грн перевищує її майже у вісім разів, що свідчить про явну неспівмірність. Окрім цього, заборгованість зумовлена невиплатою не безспірно нарахованих, а недонарахованих (спірних) складових заробітної плати, розмір яких був предметом тривалого спору між сторонами та визначений лише за наслідками судового розгляду; тривалість затримки значною мірою пов`язана зі спірним характером цих виплат та зверненням позивача до суду зі значним проміжком часу.

З урахуванням наведеного, часткового визнання вимоги відповідачем, а також засад розумності, справедливості й співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 150 000 грн.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 150 000 грн, а у стягненні решти заявленої суми слід відмовити.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, суд виходить із того, що факт порушення відповідачем Львівською державною лісовпорядною експедицією трудових прав позивача знайшов підтвердження під час розгляду справи, оскільки належні позивачу складові заробітної плати впродовж тривалого часу не були нараховані та виплачені у повному обсязі. Таке порушення права працівника на своєчасну й повну оплату праці об`єктивно спричиняє моральні переживання, пов`язані з невизначеністю матеріального становища та необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою по суті.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі 100 000 грн. Позивачем не доведено такої глибини фізичних та душевних страждань, яка відповідала б заявленій сумі. Посилання позивача на погіршення стану здоров`я не може бути покладене в основу визначення розміру відшкодування, оскільки причинного зв`язку між діями відповідача та відповідними наслідками для здоров`я матеріалами справи не підтверджено. Суд також ураховує, що порушене право позивача стосувалося переважно недонарахованих (спірних) складових заробітної плати, розмір яких був предметом спору.

Також, суд бере до уваги, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву заявив про часткове визнання цієї вимоги, а саме не заперечив проти обґрунтованості вимоги про відшкодування моральної шкоди як такої, однак вважав заявлений розмір 100 000 грн завищеним і просив зменшити відшкодування до 24 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов повністю або частково; суд ураховує таке часткове визнання відповідачем цієї вимоги при визначенні розміру відшкодування.

З урахуванням характеру та тривалості порушення трудових прав позивача ОСОБА_1 , ступеня вини відповідача, часткового визнання вимоги відповідачем, а також вимог розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 24 000 грн, а у задоволенні решти цієї вимоги слід відмовити.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Львівської державної лісовпорядної експедиції з нарахованих сум провести відрахування передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) з розподілом їх за відповідними місяцями - з 01 січня 2011 року, шляхом ділення виплаченої за результатами роботи заробітної плати (доходу) на кількість місяців, за які вона нарахована, а за періоди до 01 січня 2011 року - за місяці, за які заробітна плата мала бути нарахована, та про направлення відповідної довідки до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» база нарахування єдиного внеску за минулі періоди визначається шляхом ділення нарахованих сум заробітної плати (доходу) на кількість місяців, за які вони нараховані. Обов`язок роботодавця нарахувати та сплатити єдиний внесок і передбачені законом податки на суми заробітної плати, а також відобразити відповідні відомості у звітності, що подається до органів Пенсійного фонду України, виникає в силу закону та є безпосереднім наслідком нарахування й виплати таких сум; виконання цього обов`язку не потребує окремого судового рішення про зобов`язання.

Суд ураховує, що складові заробітної плати, за якими виникає відповідний обов`язок роботодавця, визначені у належному розмірі лише цим рішенням суду. Отже, на час вирішення спору відповідач ще не мав об`єктивної можливості нарахувати єдиний внесок і податки на ці суми та відобразити їх у звітності, а тому в цій частині право позивача відповідачем ще не порушене.

Заявлена вимога є передчасною, а обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту - зобов`язання вчинити дії, обов`язковість яких і без того випливає із закону та настане як наслідок виконання цього рішення, не відповідає завданню ефективного захисту порушеного права (стаття 5 ЦПК України). У разі невиконання відповідачем зазначеного обов`язку після набрання цим рішенням законної сили, позивач не позбавлений права звернутися за захистом у відповідний спосіб.

За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести відрахування податків та обов`язкових платежів і направити відповідну довідку до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового зборузгідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю, а тому судовий збір при зверненні до суду ним не сплачувався.

Окрім цього, згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а частина, що припадає на вимоги, у задоволенні яких відмовлено, компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: за вимогами майнового характеру на суму 725 875,17 грн (недонараховані складові заробітної плати, компенсація втрати частини заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні), а також частково задоволено вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 24 000 грн.

З урахуванням наведеного, з відповідача Львівської державної лісовпорядної експедиції в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 549,44 грн (7 258,75 грн пропорційно задоволеним майновим вимогам та 290,69 грн пропорційно задоволеній вимозі про відшкодування моральної шкоди), а решта судового збору, що пропорційно відповідає вимогам, у задоволенні яких відмовлено, компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Львівської державної лісовпорядної експедиції про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії — задоволити частково.

Стягнути з Львівської державної лісовпорядної експедиції на користь ОСОБА_1 недонараховані складові заробітної плати в сумі 111 715 (сто одинадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 23 коп.

Стягнути з Львівської державної лісовпорядної експедиції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 464 159 (чотириста шістдесят чотири тисячі сто п`ятдесят дев`ять) грн 94 коп.

Стягнути з Львівської державної лісовпорядної експедиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Львівської державної лісовпорядної експедиції на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Львівської державної лісовпорядної експедиції в дохід держави судовий збір у розмірі 7 549 (сім тисяч п`ятсот сорок дев`ять) грн 44 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.09.2026

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівська державна лісовпорядна експедиція, код ЄДРПОУ 00969008, м.Львів, вул.Чайковського, будинок 17.

Повний текст рішення складено 14.09.2026

Суддя Ольга КРОТОВА