Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №990/263/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа №990/263/26

адміністративне провадження № П/990/263/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідачки Ханової Р.Ф.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Сірак І.М.,

позивачки - ОСОБА_1

представника позивача - Огнев`юк Т.В. на підставі ордеру серії АІ №2254643

представника відповідача - Предоляк Н.Ю., в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

26 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка у справі) подала позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач у справі), в якому просила Суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення колегії № 5 Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 травня 2026 року про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді;

- зобов`язати Комісію поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів її кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

Відповідно до частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті, окрім іншого, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності актів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Ханова Р.Ф. - головуючий суддя, судді: Васильєва І.А., Гончарова І.А., Олендер І.Я., Хохуляк В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, в якій необхідно зазначити обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод чи інтересів позивача. Крім того, позивачці необхідно надати до Суду оскаржуваний індивідуальний акт, а у разі його відсутності - клопотання про його витребування.

13 липня 2026 року на адресу Верховного Суду від позивачки надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 та уточнений адміністративний позов, у якому позивачка навела обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням її прав, свобод та інтересів, а також уточнила позовні вимоги, просивши Суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення колегії № 5 Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді;

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів її кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2026 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

31 липня 2026 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому представник Комісії просить відмовити в задоволенні цього позову. Цього ж дня до Суду надійшло суддівське досьє Єрмак Н.В.

05 серпня 2026 року до Суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивачка підтримує свої позовні вимоги.

19 серпня 2026 року ОСОБА_1 надано додаткові докази у справі, які позивачка просила Суд долучити до матеріалів адміністративної справи та врахувати при розгляді справи по суті.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

26 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного загального суду, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 березня 2024 року № 84/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.

Рішенням Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).

Рішенням Комісії від 21 жовтня 2024 року № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного 10, 13, 14 та 15 січня 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (кримінальна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

Рішеннями Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати практичного завдання, виконаного 03- 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12- 14 та 17- 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), а також затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

З огляду на зазначені рішення Комісії ОСОБА_1 отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: когнітивні здібності - 47,20 бала, знання історії української державності - 40 балів, знання у сфері права та спеціалізації суду - 144 бали, здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 131 бал.

Загальна кількість отриманих ОСОБА_1 балів за кваліфікаційний іспит - 362,20 бала із 400 можливих, що свідчить про підтвердження ОСОБА_1 здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 75 Закону, статей 56-58 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2022 року № 959), Вищою кваліфікаційною комісією суддів України організовано проведення спеціальної перевірки стосовно ОСОБА_1 .

Запити про надання відомостей стосовно ОСОБА_1 надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - НАЗК), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України. Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі також - ЄДРСР) перевірено відомості про кандидата на посаду судді стосовно обмеження дієздатності та недієздатності.

НАЗК надіслало до Комісії (лист від 04 серпня 2025 року № 49-01/66705-25) результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених кандидатом у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за 2024 рік. Національним агентством з питань запобігання корупції встановлено, що в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації за 2024 рік кандидат на посаду зазначив дохід на праві власності у розмірі 312 754 грн у вигляді компенсації витрат на відрядження та орендної плати. Проте відповідно до інформації Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2024 рік такий дохід відсутній.

За результатами спеціальної перевірки декларації фактів відображення недостовірних відомостей, якщо такі відомості стосуються майна або іншого об`єкта декларування, що має вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму, яка дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на день подання такої декларації, не виявлено.

У зв`язку з цим Комісією запропоновано кандидату надати письмові пояснення протягом п`яти робочих днів. У встановлений строк ОСОБА_1 надала пояснення щодо виявлених НАЗК розбіжностей.

У своїх поясненнях від 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 вказала, що 26 грудня 2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нею отримано 312 319 гривень 34 копійок компенсації витрат на відрядження (добові та відшкодування вартості найму житла за 2024 рік). Ураховуючи, що вказана виплата перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня відповідного року, 27 грудня 2024 року нею подано повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. 19 березня 2025 року нею подано декларацію за 2024 рік, у якій вона у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» вказала суму добових та компенсації вартості найму житла, отриману в 2024 році.

У засіданні 07 квітня 2026 року Комісією обговорено інформацію, отриману за результатами проведення спеціальної перевірки стосовно кандидата ОСОБА_1 .

Під час засідання ОСОБА_1 надала Комісії усні пояснення, якими підтримала раніше надані письмові пояснення щодо встановленого факту розбіжностей за результатами спеціальної перевірки. Кандидат додатково зазначила, що для уникнення розбіжностей між наявними грошовими коштами, її витратами та отриманими надходженнями, обрала розширене тлумачення обов`язку щодо декларування, ставлячи в пріоритет прозорість походження коштів.

За підсумками дослідження суддівського досьє, аналізу інформації, отриманої під час проведення спеціальної перевірки, та пояснень кандидата рішенням Комісії у складі колегії від 07 квітня 2026 року № 127/ас-26 зупинено проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 до отримання результатів перевірки Національним агентством з питань запобігання корупції та повідомлено вказаний орган про обставини, що можуть свідчити про порушення суддею законодавства у сфері запобігання корупції.

До Комісії від НАЗК надійшов лист від 27 квітня 2026 року № 204-01/27770-26, у якому зазначено, що з огляду на відсутність у наданій інформації фактичних даних про відображення ОСОБА_1 відомостей, що стосуються майна або іншого об`єкта декларування, що мають вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, питання проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування може бути вирішено після подання таких даних.

Крім того, Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) 09 лютого 2026 року затверджено рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо кандидата.

У вказаному рішенні зазначено, що, проаналізувавши інформацію щодо кандидата на посаду судді ОСОБА_1 , ГРД виявлено дані, які не є самостійною підставою для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, однак є такими, що характеризують кандидата та можуть бути використані під час оцінювання.

Одним із таких фактів ГРД назвала отримання кандидаткою у дарунок квартири, походження коштів на придбання якої викликає застереження. У рішенні зазначено, що під час співбесіди 13 вересня 2018 року кандидатка повідомила про придбання її батьком у 2018 році квартири площею понад 80 кв. м за кошти, надані її братом, який на той час мав бізнес і перебував на території Російської Федерації. Водночас кандидатка пояснила, що припинила будь-яке спілкування з братом, хоча її батько продовжував підтримувати з ним зв`язок.

ГРД також зазначила, що відповідно до майнової декларації кандидатки за 2021 рік батько подарував їй квартиру загальною площею 82,7 кв. м у місті Харкові. Зіставивши ці відомості, ГРД припустила, що подарована квартира могла бути тим самим об`єктом нерухомості, придбання якого було профінансоване братом кандидатки.

На думку ГРД, оформлення квартири спочатку на батька кандидатки з її подальшим безоплатним переданням кандидатці викликає сумніви щодо логічності та добросовісності цієї майнової операції, зважаючи на деклароване нею припинення будь-яких контактів із братом та обізнаність про походження коштів на придбання квартири.

Попри пояснення кандидатки про те, що з 2014 року вона не відвідувала ані тимчасово окупованих територій України, ані території Російської Федерації, ГРД вважала, що наведені обставини створюють ризик опосередкованого отримання нею майнової вигоди від особи, яка перебуває на території держави-агресорки, та можуть свідчити про непрозорість походження майна і викликати обґрунтовані сумніви щодо дотримання кандидаткою принципів доброчесності.

Комісією у складі колегії № 5 проведено співбесіду з кандидатом 26 травня 2026 року.

Під час співбесіди Комісією обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критерію доброчесності та професійної етики.

Рішенням Комісії у складі колегії № 5 від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 вирішено врахувати інформацію, отриману під час проведення спеціальної перевірки стосовно кандидата на посаду судді ОСОБА_1 під час встановлення її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності у ході проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23. Визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 437,2 бала. Визнано ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Під час оцінювання відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності Комісія дослідила рішення ГРД, письмові пояснення кандидатки, надіслані до Комісії, її усні пояснення, надані під час співбесіди, подані нею як суддею декларації, інформацію державних органів, отриману на запити Комісії, а також відомості, що містяться в суддівському досьє.

Мотивуючи оскаржуване рішення, Комісія надала оцінку зазначеним обставинам проведення спеціальної перевірки та виходила з того, що ОСОБА_1 у деклараціях за 2023 та 2024 роки було відображено кошти, отримані як компенсація витрат на відрядження та оренду житла. Комісія встановила, що кандидатка внесла такі кошти до розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки», незважаючи на те, що ще у 2023 році зверталася до Національного агентства з питань запобігання корупції за відповідним роз`ясненням та була поінформована про відсутність правових підстав для їх декларування як доходу. Крім того, на час подання відповідних декларацій законодавством було прямо передбачено, що кошти, одержані як відшкодування або покриття витрат на службове відрядження, декларуванню як доходи не підлягають. За оцінкою Комісії, внесення таких відомостей могло створити у звичайної розсудливої людини, правоохоронних та контролюючих органів хибне уявлення про наявність у кандидатки додаткового необґрунтованого доходу в сумі понад 630 тис. грн.

Також Комісія дослідила обставини декларування належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га у місті Люботині Харківської області, яку вона успадкувала 01 серпня 2023 року. Зіставивши дані публічної кадастрової карти та супутникових знімків Google Earth , Комісія встановила наявність на цій земельній ділянці об`єкта нерухомого майна - житлового будинку, відомості про який у деклараціях кандидатки за 2023- 2025 роки не відображено. ОСОБА_1 пояснила, що не знає фактичного місця розташування земельної ділянки, ніколи її не бачила, її батьки житлового будинку там не будували, та припустила, що відповідний об`єкт міг бути самовільно збудований третіми особами.

Наданий кандидаткою технічний звіт ТОВ «Експерт Техно Груп», за висновком Комісії, не спростував факту існування на земельній ділянці будівель. Водночас із технічної документації із землеустрою за 2017 рік, отриманої від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, Комісія встановила, що вже на той час на ділянці був розташований житловий будинок із надвірними будівлями, право власності на які не зареєстроване. За результатами аналізу наявних документів Комісія дійшла висновку, що у період від 2017 до 2021 року здійснювалося будівництво двох приміщень, яке, з урахуванням віку, стану здоров`я та рівня доходів батька кандидатки, на переконання Комісії, малоймовірно могло відбуватися без її участі.

Урахувавши, що починаючи з 2023 року ОСОБА_1 не відображала в деклараціях об`єкт нерухомого майна, розташований на належній їй земельній ділянці, Комісія розцінила це як порушення вимог антикорупційного законодавства щодо повноти та достовірності декларування та як недобросовісне ставлення до виконання обов`язків суб`єкта декларування. Ці обставини Комісія також оцінила як неналежне дотримання кандидаткою статті 20 Кодексу суддівської етики, відповідно до якої суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для обізнаності про майнові інтереси членів своєї сім`ї.

Крім того, за інформацією ДП «Інформаційні судові системи» Комісія встановила, що впродовж 2017- 2025 років ОСОБА_1 несвоєчасно надіслала до Єдиного державного реєстру судових рішень 2 877 електронних копій судових рішень, що становило близько 29,48 % від загальної кількості розглянутих справ. Значну кількість таких випадків Комісія розцінила як свідчення недостатньо ефективної організації роботи кандидатки та невжиття необхідних заходів для забезпечення своєчасного виконання відповідних вимог. Водночас Комісія зазначила, що сукупність цих обставин хоча й викликає занепокоєння, однак не свідчить про несумлінність ОСОБА_1 та сама собою не є достатньою для визнання її такою, що не відповідає критерію доброчесності; зазначені факти враховано при визначенні балів за критеріями професійної етики та доброчесності.

Окремо Комісія дослідила обставини набуття ОСОБА_1 квартири загальною площею 82,7 кв. м у місті Харкові, подарованої їй батьком у 2021 році. Під час співбесіди у 2018 році кандидатка повідомляла, що кошти на придбання цієї квартири її батькові надав її брат, який має бізнес та перебуває на території Російської Федерації. Надалі ОСОБА_1 пояснила, що квартира була придбана за спільні кошти її батьків та брата: останній надав кошти лише на частину першого внеску, а решту вартості батьки сплачували в розстрочку за власні кошти.

Проаналізувавши надані кандидаткою платіжні документи, Комісія зазначила, що вони лише частково підтверджують наявність коштів, отриманих із законних офіційних джерел, і не усувають сумнівів щодо джерел фінансування придбання квартири. За розрахунками Комісії, імовірна сума отриманих батьками кандидатки коштів становила 28 766 доларів США, тоді як вартість квартири на дату укладення договору відповідала 195 433 доларам США. Урахувавши відомості про трудову діяльність батьків ОСОБА_1 , Комісія поставила під сумнів їх можливість акумулювати понад 165 тис. доларів США для сплати решти вартості квартири та визнала пояснення кандидатки недостатньо переконливими і такими, що повною мірою не підтверджують прозорість походження коштів. У зв`язку з цим Комісія констатувала наявність обґрунтованих сумнівів щодо законності та прозорості джерел фінансування придбання цього нерухомого майна.

Крім цього, за результатами аналізу інформації ДП «Інформаційні судові системи» щодо дій ОСОБА_1 в ЄДРСР Комісія встановила використання її облікового запису з різних IP-адрес, геолокація яких визначалася як міста Львів, Київ, Калуш та селище Рудне, зокрема у робочий час, коли ОСОБА_1 здійснювала правосуддя в Яремчанському міському суді Івано-Франківської області. Комісія зазначила, що на запитання її членів щодо використання IP-адрес поза межами Яремчанського міського суду кандидатка обґрунтованої відповіді не надала, а встановлені обставини можуть свідчити про можливе систематичне проживання ОСОБА_1 в об`єктах, які не були відображені нею в деклараціях.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, Комісія виходила з вимог Бангалорських принципів поведінки судді, Кодексу суддівської етики та Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24) (далі - Єдині показники), відповідно до яких поведінка судді має не викликати в розсудливої, законослухняної та поінформованої людини обґрунтованих сумнівів у його доброчесності, а джерела походження прав на об`єкти цивільних прав судді та членів його сім`ї - обґрунтованих сумнівів у їх законності.

За результатами оцінювання Комісія дійшла висновку, що дії ОСОБА_1 свідчать про недотримання принципів чесності та законності джерел походження прав на об`єкти цивільних прав, які є складовими критерію доброчесності судді. Сукупність установлених фактичних даних, за висновком Комісії, дає підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки показникам «чесність» та «законність джерел походження майна», що є достатнім для визнання її такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.

За результатами дослідження досьє кандидатки, її письмових пояснень, проведеної співбесіди та голосування під час закритого обговорення сумарний бал ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності становив 0 із 300 можливих балів, що є нижчим за 75 % (225 балів) від максимально можливого бала. Ураховуючи наведене, Комісія одноголосно вирішила визнати ОСОБА_1 такою, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначає, що рішення Комісії від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки наведені в ньому висновки про її невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності ґрунтуються переважно на припущеннях і суб`єктивній оцінці встановлених обставин, не підтверджені належними доказами та не містять достатнього обґрунтування зв`язку між дослідженими фактами і конкретними показниками доброчесності. Позивачка також вказує на порушення процедури кваліфікаційного оцінювання та неналежне врахування наданих нею пояснень.

Щодо відображення в деклараціях сум компенсації витрат на службові відрядження та найм житла позивачка наголошує, що відповідні кошти були нею фактично отримані від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, а їх джерело та законність Комісією під сумнів не ставилися. На переконання ОСОБА_1 , фактично їй поставлено у провину добровільне зазначення в декларації достовірних відомостей, які після внесення змін до законодавства не підлягали обов`язковому декларуванню. Такі дії вона пояснює прагненням забезпечити максимальну відкритість свого майнового стану. При цьому НАЗК за результатами спеціальної перевірки не встановило фактів відображення недостовірних відомостей відповідного вартісного порогу. Позивачка вважає нелогічним висновок Комісії про те, що декларування реально отриманих коштів могло створити хибне уявлення про наявність у неї необґрунтованого доходу, оскільки Комісія не встановила ані приховування майна чи доходів, ані неправдивості відомостей, ані незаконності походження цих коштів.

Стосовно земельної ділянки у місті Люботині позивачка зазначає, що набула її у порядку спадкування після смерті матері, до цього земельну ділянку не відвідувала та про наявність на ній незавершених будівельних конструкцій не знала. На підтвердження фактичного стану таких конструкцій вона надала Комісії технічний звіт ТОВ «Експерт Техно Груп», відповідно до якого наявні конструкції перебувають в аварійному стані та підлягають демонтажу. Позивачка не погоджується з критичною оцінкою цього звіту Комісією та стверджує, що ВККС, не володіючи спеціальними знаннями у сфері будівництва та не маючи альтернативного експертного дослідження, фактично протиставила висновку сертифікованого спеціаліста власну оцінку технічного стану об`єкта.

Водночас основний аргумент ОСОБА_1 щодо цього епізоду полягає в тому, що сам факт знаходження будівельних конструкцій на успадкованій земельній ділянці не породжував у неї обов`язку їх декларувати. Позивачка посилається на відсутність зареєстрованого права власності або іншого речового права на ці об`єкти як у спадкодавців, так і в неї, та стверджує, що успадкувала лише земельну ділянку. Тому, на її думку, такі конструкції не могли входити до складу спадщини та перейти у її власність. Окремо позивачка посилається на відповідь НАЗК від 27 квітня 2026 року, за результатами якої не було виявлено відповідних розбіжностей у декларації, і вважає, що Комісія не навела мотивів, з яких фактично дійшла іншої оцінки.

Щодо квартири у місті Харкові позивачка заперечує обґрунтованість висновків Комісії про непрозорість джерел коштів на її придбання та можливе опосередковане отримання нею майнової вигоди від брата. Вона зазначає, що договір оренди квартири з правом викупу був укладений її батьком ще 26 лютого 2013 року, розрахунки за ним здійснювалися упродовж 2013- 2018 років, після чого квартира перейшла у власність батька, а сама позивачка набула право власності на неї лише 04 вересня 2021 року на підставі договору дарування. ОСОБА_1 наголошує, що не була учасницею правовідносин щодо придбання квартири, не здійснювала платежів та не брала участі у її фінансуванні, а відомості про джерела коштів знала лише зі слів батьків.

У зв`язку з цим позивачка вважає помилковим покладення на неї обов`язку пояснювати походження коштів, які їй не належали та не використовувалися нею для набуття квартири. За її позицією, Комісія фактично ототожнила різні цивільно-правові відносини - придбання квартири її батьком та подальше дарування квартири їй - і поклала на неї відповідальність за фінансові відносини між батьком та братом. Позивачка також наголошує, що ці обставини були відомі Комісії ще під час її кваліфікаційного оцінювання у 2018 році та не перешкодили тоді визнати її такою, що відповідає займаній посаді, тоді як в оскаржуваному рішенні Комісія повторно оцінила ті самі обставини та дійшла протилежного результату, не пояснивши причин зміни підходу.

Щодо використання облікового запису в ЄДРСР з різних IP-адрес ОСОБА_1 заперечує, що такі технічні відомості можуть підтверджувати її систематичне проживання в незадекларованих об`єктах нерухомості. Позивачка звертає увагу, що первинна інформація ДП «Інформаційні судові системи» містила дані про IP-адреси, однак не містила відомостей про фактичне місцезнаходження користувача, адресу його перебування чи географічне розташування. На її переконання, сам факт використання певної IP-адреси не підтверджує тривалості та характеру перебування особи у відповідному місці, фактичного проживання в конкретному житлі, наявності права користування ним чи виникнення обов`язку щодо його декларування. При цьому використання різних IP-адрес у Львові, Києві, Калуші та Рудному протягом шестирічного періоду може свідчити про тимчасове перебування у різних місцях, а не про систематичне проживання в незадекларованому житлі.

Стосовно несвоєчасного направлення електронних копій судових рішень до ЄДРСР позивачка посилається на значне судове навантаження та позитивну динаміку усунення таких випадків, зокрема на те, що у 2025 році зафіксовано лише один випадок несвоєчасного направлення рішення. Водночас вона звертає увагу, що сама Комісія визнала ці обставини недостатніми для висновку про її несумлінність, проте одночасно зазначила, що врахувала їх при визначенні балів за критеріями професійної етики та доброчесності. На думку позивачки, оскаржуване рішення не дає можливості встановити, яким саме чином цей епізод вплинув на її оцінку та чи призвів він до зниження балів.

Окремо ОСОБА_1 стверджує про неналежне застосування Комісією Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики. За її доводами, Комісія обмежилася загальним висновком про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності показникам «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав», однак не визначила, які конкретно фактичні обставини свідчать про невідповідність окремим складовим цих показників та який причинно-наслідковий зв`язок існує між кожним із досліджених епізодів і відповідним показником. На переконання позивачки, різні за змістом питання щодо декларування відряджень, користування ЄДРСР, земельної ділянки та квартири були об`єднані в загальний негативний висновок без індивідуалізованої оцінки їх значення.

Позивачка також вважає непропорційним визначення їй 0 балів із 300 можливих за критеріями професійної етики та доброчесності. Вона зазначає, що Комісія не конкретизувала, які саме обставини спричинили зниження балів, у якому розмірі оцінку було знижено за кожною з них, які порушення визнано суттєвими та чому сукупність установлених обставин зумовила саме нульову оцінку. На її переконання, це унеможливлює перевірку дотримання Комісією власної методології кваліфікаційного оцінювання та свідчить про невідповідність рішення вимогам обґрунтованості, вмотивованості, правової визначеності й пропорційності.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у відзиві проти задоволення позову заперечує та вважає рішення від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 законним, обґрунтованим і таким, що ухвалене в межах наданих їй повноважень із дотриманням установленої процедури кваліфікаційного оцінювання. Значна частина відзиву містить виклад обставин проведення конкурсу, нормативного регулювання кваліфікаційного оцінювання та мотивів, наведених безпосередньо в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим Суд окремо їх не відтворює.

Щодо декларування компенсації витрат на відрядження Комісія додатково зазначає, що предметом її оцінки була не законність отримання ОСОБА_1 відповідних коштів і не сам факт їх відображення у декларації, а поведінка кандидатки з урахуванням того, що після отримання офіційного роз`яснення НАЗК про відсутність правових підстав для декларування таких сум як доходу та після відповідного законодавчого врегулювання вона повторно внесла ці відомості до декларацій. На думку відповідача, посилання позивачки на прагнення до максимальної прозорості саме собою не спростовує висновків Комісії, оскільки оцінювалися послідовність її дій, переконливість пояснень та відповідність поведінки показнику «чесність». Водночас Комісія наголошує, що не констатувала порушення позивачкою Закону України «Про запобігання корупції» та не ставила під сумнів законність походження цих коштів.

Заперечуючи доводи позивачки щодо недекларування об`єктів, розташованих на земельній ділянці, Комісія зазначає, що не здійснювала будівельно-технічної експертизи та не підміняла висновок спеціаліста власними спеціальними знаннями. Технічний звіт було оцінено як один із доказів у сукупності з іншими матеріалами досьє, а істотне значення для оцінювання мав не технічний стан чи придатність будівель до експлуатації, а сам факт наявності на земельній ділянці об`єктів, які могли підлягати декларуванню.

Комісія також не погоджується з твердженням позивачки про відсутність обов`язку декларувати такі об`єкти через відсутність державної реєстрації права власності. Згідно з позицією відповідача, позивачка помилково застосовує суто цивільно-правовий підхід, тоді як обов`язки суб`єкта декларування регулюються спеціальним антикорупційним законодавством, яке передбачає декларування, зокрема, об`єктів незавершеного будівництва та об`єктів, право власності на які не зареєстровано. Посилання на лист НАЗК від 27 квітня 2026 року Комісія вважає вибірковим, оскільки, за її твердженням, НАЗК не встановило відсутності порушень, а лише повідомило про недостатність фактичних даних для вирішення питання щодо проведення повної перевірки декларації.

Щодо квартири відповідач загалом підтримує мотиви, наведені в оскаржуваному рішенні, та додатково заперечує довід позивачки про те, що Комісія не мала права досліджувати джерела фінансування її придбання через те, що сама ОСОБА_1 не була стороною відповідних правовідносин. Комісія зазначає, що не вирішувала цивільно-правового спору, не ставила під сумнів дійсність договору дарування та не оцінювала правомірність дій батька чи брата позивачки. Предметом її оцінювання була відповідність кандидатки критеріям доброчесності та професійної етики, що, на думку відповідача, давало право досліджувати не лише формальну підставу набуття квартири, але й походження майна та джерела його фінансування.

Відповідач також відхиляє доводи про покладення на позивачку відповідальності за дії її батька та брата, зазначаючи, що оцінювалася не поведінка цих осіб, а повнота, послідовність і переконливість пояснень самої кандидатки щодо походження майна, власником якого вона стала. При цьому обставина попереднього дослідження питання квартири під час кваліфікаційного оцінювання у 2018 році, за позицією Комісії, не перешкоджала їх повторній оцінці у межах нового конкурсу, оскільки кваліфікаційне оцінювання має автономний характер, а попередні оцінки інших органів або самої Комісії не є наперед визначальними.

Стосовно використання різних IP-адрес Комісія переважно повторює мотиви оскаржуваного рішення. Додатково у відзиві наголошено, що вона не встановлювала як факт проживання ОСОБА_1 у відповідних населених пунктах чи наявність у неї конкретних незадекларованих об`єктів нерухомості. Відомості про IP-адреси були враховані лише як один із елементів оцінки в сукупності з іншими обставинами, а не як самостійна підстава для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Заперечуючи доводи про непослідовне застосування Єдиних показників та непропорційність визначення 0 балів, відповідач зазначає, що Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджене рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення) передбачає два різні механізми: зниження оцінки на 15 балів у разі окремих порушень, які не породжують обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата, та визнання кандидата таким, що не відповідає критеріям доброчесності й професійної етики, у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності хоча б одному з установлених показників. За позицією Комісії, у випадку ОСОБА_1 було встановлено саме другий випадок - обґрунтований сумнів щодо відповідності показникам «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав», у зв`язку із чим визначення 0 балів було наслідком застосування пункту 5.10 Положення, а не часткового зниження оцінки.

Узагальнюючи заперечення проти позову, Комісія вказує, що оскаржуване рішення містить фактичні обставини, правові підстави та мотиви його ухвалення, а пояснення і документи ОСОБА_1 були досліджені, однак не усунули сумнівів щодо її відповідності встановленим критеріям. Відповідач вважає, що аргументи позивачки фактично спрямовані на переоцінку мотивів та обставин, досліджених Комісією, тоді як повноваження щодо кваліфікаційного оцінювання належать до її дискреційної компетенції. З цих підстав Комісія просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 не погоджується із запереченнями Комісії та зазначає, що наведені відповідачем доводи не спростовують підстав позову, а значною мірою відтворюють мотиви оскаржуваного рішення та нормативне регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання. Позивачка підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наголошує, що відзив не усуває недоліків мотивування оскаржуваного рішення.

Стосовно декларування компенсації витрат на відрядження позивачка заперечує твердження відповідача про те, що предметом оцінки була її поведінка після отримання роз`яснення НАЗК, а не саме відображення відповідних сум у деклараціях. На її переконання, Комісія фактично надала негативного значення добровільному декларуванню достовірно отриманих коштів, не встановивши при цьому приховування майна або доходів, внесення неправдивих відомостей чи незаконності походження коштів. ОСОБА_1 наполягає, що прагнення відобразити всі отримані кошти не може саме собою свідчити про нечесність, а відповідач у відзиві не пояснив, яким чином такі дії відповідають конкретним ознакам невідповідності показнику «чесність».

Щодо недекларування об`єктів, розташованих на земельній ділянці позивачка підтримує доводи позову про відсутність у неї обов`язку декларувати розташовані на ній будівельні конструкції та заперечує позицію Комісії про те, що відсутність державної реєстрації права на них не має визначального значення. Вона зазначає, що у спадкодавців не виникло належним чином оформленого права на відповідні об`єкти, тому такі права не могли увійти до складу спадщини та перейти до неї. На її думку, відповідач у відзиві не навів конкретної норми антикорупційного законодавства, яка за встановлених у справі обставин покладала б саме на неї обов`язок декларування цих конструкцій.

Позивачка також не погоджується з твердженням Комісії про те, що технічний звіт оцінювався лише як один із доказів. За її позицією, відповідач фактично здійснив оцінку методики, повноти та результатів технічного обстеження, не маючи для цього спеціальних знань та не отримавши іншого технічного чи експертного висновку, який спростовував би наданий нею документ. Водночас ОСОБА_1 наголошує, що навіть факт існування будівельних конструкцій сам собою не вирішує питання про наявність у неї майнових прав на них та відповідного обов`язку декларування.

Щодо квартири позивачка зазначає, що доводи відзиву не спростовують її основного аргументу про відсутність участі у правовідносинах щодо придбання та фінансування цього майна у 2013- 2018 роках. Вона знову звертає увагу, що право власності на квартиру набула лише у 2021 році за договором дарування від батька, тоді як попередні фінансові відносини виникали між іншими особами. На її думку, сама обставина подальшого прийняття квартири у дарунок не створює підстав для покладення на неї відповідальності за походження коштів, використаних іншими особами задовго до набуття нею права власності.

Окремо ОСОБА_1 не погоджується з доводом Комісії про можливість повторного оцінювання обставин придбання квартири незалежно від результатів її кваліфікаційного оцінювання у 2018 році. Позивачка наголошує, що її довід полягає не у формальній забороні повторного дослідження цих обставин, а у відсутності в оскаржуваному рішенні пояснення причин, з яких ті самі відомості, відомі Комісії раніше, за відсутності нових істотних обставин отримали протилежну оцінку.

Щодо відомостей про IP-адреси позивачка уточнює, що не заперечувала факту використання її облікового запису в ЄДРСР із різних IP-адрес. Її заперечення стосуються висновку про можливе систематичне проживання у незадекларованих об`єктах. ОСОБА_1 зазначає, що отримана від ДП «Інформаційні судові системи» інформація містила технічні відомості про IP-адреси, однак не містила даних про географічне місцезнаходження користувача. Позивачка також посилається на отриману на адвокатський запит відповідь ДП «Інформаційні судові системи», за якою інформація щодо географічного місцезнаходження IP-адрес підприємством не надавалася.

Згідно з твердженням позивачки, визначення геолокації IP-адрес здійснювалося самою Комісією із використанням невстановлених джерел, при цьому оскаржуване рішення не містить відомостей про сервіс або базу даних, за допомогою яких здійснювалася така геолокація, дату її проведення, точність та методику визначення місцезнаходження. ОСОБА_1 наголошує, що IP-адреса характеризує мережеве підключення, а не місце фактичного проживання людини, а її географічна прив`язка може бути неточною та змінюватися залежно від технічних чинників. Тому, на її думку, побудова на цих відомостях припущення про систематичне проживання у незадекларованому житлі не має достатньої доказової основи.

Щодо доводів Комісії про застосування Єдиних показників позивачка зазначає, що відзив не спростовує її твердження про відсутність в оскаржуваному рішенні індивідуалізованої оцінки встановлених обставин у взаємозв`язку з конкретними показниками доброчесності. На її переконання, посилання відповідача на зміст Положення та Єдиних показників лише підтверджує наявність у Комісії відповідних повноважень, однак не пояснює, яким чином вони були реалізовані саме щодо неї та чому встановлені обставини зумовили висновок про невідповідність показникам «чесність» і «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав».

Позивачка також заперечує доводи відповідача про те, що визначення 0 балів було автоматичним наслідком установлення обґрунтованого сумніву. За її позицією, саме існування дискреційних повноважень не звільняє Комісію від обов`язку встановити об`єктивну фактичну основу такого сумніву та належно мотивувати його. Вона наголошує, що судовий контроль у цій категорії спорів не означає підміну Комісії чи самостійне виставлення судом балів, а полягає у перевірці того, чи діяла Комісія в межах повноважень, за належною процедурою, на підставі достовірних та достатніх обставин і чи навела мотиви, які дають змогу простежити логіку прийнятого рішення.

З огляду на наведене ОСОБА_1 вважає, що доводи відзиву не спростовують заявлених нею підстав позову, та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У додаткових поясненнях ОСОБА_1 повідомила, що після подання відповіді на відзив її представник звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з адвокатським запитом щодо джерел та способу визначення геолокації IP-адрес, з яких здійснювався доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень. У відповідь Комісія повідомила, що джерелом інформації про використання IP-адрес були офіційні відомості ДП «Інформаційні судові системи», а їх аналіз здійснювався з використанням загальнодоступних онлайн-сервісів IP-геолокації. Водночас конкретний онлайн-сервіс, який використовувався для такої перевірки, документально не фіксувався.

Позивачка вважає, що наведена відповідь підтверджує її попередні доводи про неперевірюваність висновків Комісії щодо можливого систематичного проживання у незадекларованих об`єктах нерухомості. На її думку, за відсутності відомостей про конкретний сервіс, методику та спосіб визначення геолокації неможливо перевірити достовірність висновку про належність певних IP-адрес до конкретних населених пунктів, а тому такі відомості не можуть утворювати належну фактичну основу для обґрунтованого сумніву щодо її доброчесності.

Окремо ОСОБА_1 зазначає, що Комісія розмежувала джерело первинних даних та спосіб їх аналізу: відомості про доступ до ЄДРСР були отримані від ДП «Інформаційні судові системи», тоді як їх геолокаційне опрацювання здійснювалося Комісією самостійно за допомогою загальнодоступних онлайн-сервісів. Позивачка вважає, що приписи Положення про кваліфікаційне оцінювання, на які посилається Комісія, не надають їй повноважень на таку обробку технічних даних доступу до реєстру та їх геолокаційне профілювання.

Крім того, позивачка посилається на статтю 32 Конституції України та статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і стверджує, що використання технічних даних про інтернет-активність особи для визначення її можливого місця перебування має ґрунтуватися на чіткій та передбачуваній правовій підставі із належними гарантіями від свавільного втручання. За її позицією, дані про доступ до ЄДРСР збираються ДП «Інформаційні судові системи» для технічного адміністрування та безпеки Реєстру, а не для встановлення місця перебування суддів.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Відповідно до частин третьої - п`ятої цієї статті для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Інформація про подання заяви для участі у конкурсі на заміщення конкретної вакантної посади судді оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

На виконання зазначених положень Закону Комісією рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 532 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (в тому числі в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 410 вакантних посад), в якому ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема викладено в новій редакції Розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57- 61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.

Відповідно до пункту 57-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

На момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-IX конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, отже його продовження та завершення повинно відбуватися за правилами, визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.

Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

З урахуванням змісту частини другої статті 79-3 Закону у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону.

Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частиною другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Визначено критерії кваліфікаційного оцінювання: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення. Пунктами 1.3- 1.4 цього Положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 успішно пройшла перший етап конкурсу «Складання кваліфікаційного іспиту» та підтвердила відповідність критерію професійної компетенції. Вказаний факт не є спірним у цій справі.

Оцінювання Комісією критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності ОСОБА_1 на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та результати, сформовані в процесі такого оцінювання, позивачка також не оскаржує.

Спірними у цій справі є дії Комісії та її висновки, сформульовані на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» за результатами дослідження критерію доброчесності та професійної етики.

Суд наголошує на тому, що підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності та, як наслідок, не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, слугували такі епізоди:

- відображення у деклараціях за 2023 та 2024 роки сум компенсації витрат на службові відрядження та оренду житла як доходу, незважаючи на отримане роз`яснення НАЗК та законодавче регулювання, відповідно до якого такі компенсаційні виплати не підлягали декларуванню як дохід;

- невідображення у деклараціях об`єктів нерухомого майна, розташованих на належній ОСОБА_1 земельній ділянці площею 0,1000 га у місті Люботині Харківської області;

- наявність сумнівів щодо законності та прозорості джерел фінансування придбання квартири площею 82,7 кв. м у місті Харкові, яку ОСОБА_1 у 2021 році набула у власність на підставі договору дарування від батька;

- використання облікового запису ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі судових рішень з IP-адрес, геолокацію яких Комісія пов`язала з містами Львів, Київ, Калуш та селищем Рудне, що, за висновком Комісії, могло свідчити про можливе систематичне проживання позивачки в об`єктах, не відображених у деклараціях.

Проаналізувавши оскаржуване рішення Комісії, Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Частина сьома статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказує на те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Суд не встановив обставин чи підстав для скасування спірного рішення, визначених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо наявності підстав для скасування рішення Комісії з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 88 Закону, Суд звертає увагу на таке.

Частиною дев`ятою статті 69 Закону визначено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Вказану норму відтворено і в пункті 2.12 Положення.

Пунктом 2.14 Положення про кваліфікаційне оцінювання визначено, що для оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які відповідно до частини шостої статті 83 Закону затверджує Вища рада правосуддя після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

На виконання вказаних вище положень Вища рада правосуддя розробила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які затверджені рішенням Вищої ради правосуддя № 3659/0/15-24 від 17 грудня 2024 року.

Аналіз вказаного рішення Вищої ради правосуддя свідчить про те, що воно фактично конкретизує зміст показників, які визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності та професійної етики судді.

Підставою для висновку про визнання ОСОБА_1 такою кандидаткою на посаду судді, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, слугувало те, що вона не відповідає пунктам 18 та 21 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), а саме показникам «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав».

Пункт 18 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) передбачає, що чесність - правдивість, принциповість, щирість судді (кандидата на посаду судді) у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно:

1) завжди, а не лише під час виконання своїх посадових обов`язків, поводився відповідно до свого статусу, проявляв гідність і добропорядність, діяв згідно з вимогами законодавства, правилами професійної етики, вимогами академічної доброчесності, іншими етичними нормами щодо чесності;

2) надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях доброчесності судді (декларації доброчесності кандидата на посаду судді), деклараціях родинних зв`язків судді (декларації родинних зв`язків кандидата на посаду судді), деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний;

3) надав правдиві усні та / або письмові відомості під час участі в доборі, конкурсі, кваліфікаційному оцінюванні, дисциплінарному провадженні, інших юридичних процедурах, у яких такий суддя (кандидат на посаду судді) брав та / або бере участь; не приховував таких відомостей за наявності підстав вважати, що вони були йому відомі, крім випадків, коли законодавство дозволяє відмовлятись від надання інформації;

4) під час досягнення професійних цілей та успіхів дотримувався етичних принципів щодо себе чи членів своєї сім`ї;

5) під час набуття права на об`єкти цивільних прав, отримання інших благ, переваг, пільг чи статусу, виконання обов`язків, вирішення спорів не допускав поведінки, яка на думку звичайної розсудливої людини може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду;

6) в особистому та професійному житті поводився так, щоб його поведінка на думку звичайної розсудливої людини була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки;

7) докладає зусиль для того, щоб члени його сім`ї діяли відповідно до законодавства та утримувалися від поведінки, яка на думку звичайної розсудливої людини може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду.

Пунктом 21 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) передбачено, що законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав є одним із показників, за яким здійснюється оцінювання доброчесності судді (кандидата на посаду судді).

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо джерела походження прав на об`єкти цивільних прав судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї не викликають обґрунтованого сумніву в їх законності.

Законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав не викликає обґрунтованого сумніву, якщо, зокрема, але не виключно:

1) дії судді (кандидата на посаду судді), спрямовані на набуття прав на об`єкти цивільних прав, не суперечать вимогам законодавства, правилам професійної етики та є добросовісними;

2) вартість об`єктів цивільних прав, набутих суддею (кандидатом на посаду судді) та / або членами його сім`ї, відповідає розміру їхніх доходів, отриманих із законних джерел у періоди, що передують набуттю відповідних об`єктів цивільних прав;

3) набуте суддею (кандидатом на посаду судді) та членами його сім`ї право власності / користування на об`єкт цивільних прав безоплатно або від пов`язаної із суддею (кандидатом на посаду судді) та членами його сім`ї особи було набуте попереднім власником / власником із законних джерел за ринковою вартістю;

4) право на об`єкт цивільних прав оформлено без ознак приховування особи судді (кандидата на посаду судді) як власника або користувача;

5) право на об`єкт цивільних прав за оплатним договором набуте суддею (кандидатом на посаду судді) або членами його сім`ї за ціною, що істотно не відрізняється від ринкової вартості;

6) підстави та порядок набуття суддею (кандидатом на посаду судді) та членами його сім`ї права на об`єкт цивільних прав не мають очевидних ознак невідповідності вимогам законодавства, про які суддя (кандидат на посаду судді) та члени його сім`ї не могли не знати;

7) під час набуття або відчуження прав на об`єкт цивільних прав суддею (кандидатом на посаду судді) та членами його сім`ї дотримано вимоги антикорупційного законодавства, законодавства про оцінку та оціночну діяльність, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, податкового законодавства, нормативних актів Національного банку України, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі № 990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

В той же час Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17)) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, згідно із загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у цих актах висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими стосовно фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у процесі розв`язання питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

При цьому частиною першою статті 88 Закону передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі № 990/183/23).

У процедурі розв`язання Комісією питання про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя, негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави для ухвалення такого рішення, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Суд не заперечує, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України відповідно до свого статусу та наданих законом повноважень має певну свободу розсуду при оцінці обставин, які відповідно до закону та Положення можуть враховуватися під час кваліфікаційного оцінювання, та за результатами такої оцінки вправі дійти висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата встановленим критеріям і показникам.

Водночас Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що, ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності та, як наслідок, не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки показникам «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав» за результатами сукупної оцінки наведених вище епізодів. З огляду на це Суд вважає за необхідне перевірити мотиви, покладені Комісією в основу такого висновку, з урахуванням пояснень ОСОБА_1 , наведених нею обставин та поданих на їх підтвердження доказів, а також з`ясувати, чи дають установлені Комісією обставини достатні підстави для висновку про невідповідність кандидатки зазначеним показникам.

Щодо відображення у деклараціях за 2023 та 2024 роки сум компенсації витрат на службові відрядження та оренду житла як доходу, попри отримане роз`яснення НАЗК та законодавче врегулювання цього питання

Суд установив, що у деклараціях за 2023 та 2024 роки ОСОБА_1 відобразила у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суми коштів, отриманих як компенсація витрат на службові відрядження та оренду житла. Водночас відповідно до абзацу другого пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» доходи у вигляді коштів, одержаних як відшкодування або покриття витрат на службове відрядження відповідно до пункту 3 частини другої статті 23 цього Закону, декларуванню не підлягають.

Отже, у ОСОБА_1 був відсутній обов`язок відображати відповідні компенсаційні виплати у деклараціях як дохід. Водночас сама по собі відсутність такого обов`язку не означає, що зазначення у декларації фактично отриманих коштів автоматично набуває характеру недостовірних чи неточних відомостей.

За змістом пункту 2 розділу І Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29 січня 2021 року № 26/21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 лютого 2021 року за № 158/35780, недостовірними або неточними є відомості, які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, реєстрах, банках даних, інших інформаційних джерелах, або не відповідають дійсності.

В оскаржуваному рішенні Комісія не встановила, що задекларовані ОСОБА_1 суми не відповідали фактично отриманим коштам, що такі кошти нею не отримувалися або що їх отримання мало незаконний характер. Більше того, у відзиві на позов Комісія окремо зазначила, що в межах цього епізоду не встановлювала порушення позивачкою вимог антикорупційного законодавства та не ставила під сумнів законність отримання відповідних виплат.

Водночас Суд ураховує, що пункт 18 Єдиних показників не обмежує оцінювання кандидата за показником «чесність» виключно встановленням фактів порушення антикорупційного законодавства. Відсутність такого порушення сама по собі не виключає можливості оцінювання Комісією відповідних обставин з погляду правдивості, щирості кандидата та достовірності наданої ним інформації.

Тому під час кваліфікаційного оцінювання Комісія мала право дослідити не лише відповідність зазначених ОСОБА_1 відомостей фактично отриманим коштам, а й причини, з яких вона відображала у деклараціях виплати, які відповідно до закону не підлягали декларуванню, зокрема після отримання відповідного роз`яснення НАЗК.

Разом із тим для формування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата показнику «чесність» самого факту відображення у декларації відомостей, які не підлягали обов`язковому декларуванню, недостатньо. З огляду на зміст цього показника Комісія мала оцінити характер установлених обставин, надані кандидатом пояснення та навести мотиви, які б розкривали зв`язок між відповідним способом заповнення декларації та правдивістю чи щирістю кандидата.

Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що відображала відповідні суми з метою максимально повного розкриття інформації про фактично отримані нею кошти. При цьому Комісія не встановила невідповідності між задекларованими та фактично отриманими сумами, приховування позивачкою будь-яких відомостей чи інших обставин, які б свідчили про те, що зазначення цих виплат мало на меті введення в оману щодо її майнового стану.

Суд у цьому контексті враховує посилання Комісії на те, що відображення таких сум могло створити у третіх осіб хибне уявлення про отримання ОСОБА_1 додаткового доходу. Водночас в оскаржуваному рішенні не наведено мотивів, які б пояснювали, чому за встановлених обставин сама можливість виникнення такого уявлення, з урахуванням того, що задекларовані кошти були фактично отримані позивачкою, характеризує її правдивість або щирість та породжує обґрунтований сумнів у відповідності показнику «чесність».

При цьому Суд не оцінює обраний ОСОБА_1 спосіб заповнення декларації як такий, що відповідав установленому законом порядку. Навпаки, у позивачки був відсутній обов`язок декларувати відповідні виплати, а після отримання роз`яснення НАЗК їй було відомо про законодавче регулювання цього питання. Однак предметом оцінки у цій справі є не правильність заповнення декларації як така, а достатність установлених Комісією обставин для формування обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 показнику «чесність».

У цьому аспекті саме лише свідоме зазначення у декларації фактично отриманих коштів, які не підлягали обов`язковому декларуванню, без установлення недостовірності таких відомостей, приховування інформації, введення в оману чи інших обставин, які б характеризували правдивість або щирість кандидата, не розкриває зв`язку між установленим способом заповнення декларації та обґрунтованим сумнівом у відповідності цьому показнику.

За таких обставин Суд доходить висновку, що Комісія мала підстави дослідити обставини відображення ОСОБА_1 відповідних виплат у деклараціях, у тому числі з урахуванням отриманого нею роз`яснення НАЗК. Проте сама констатація того, що позивачка продовжувала зазначати такі виплати після отримання відповідного роз`яснення, без установлення та належного мотивування того, яким чином така поведінка характеризує її як неправдиву чи нещиру, не є достатньою для формування обґрунтованого сумніву у відповідності показнику «чесність».

Щодо законності та прозорості джерел фінансування придбання квартири площею 82,7 кв. м у місті Харкові, яку ОСОБА_1 у 2021 році набула у власність на підставі договору дарування від батька

Окремою обставиною, яку Комісія врахувала під час оцінювання ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності, була наявність сумнівів щодо законності та прозорості джерел фінансування придбання квартири площею 82,7 кв. м у місті Харкові, яку позивачка у 2021 році набула у власність на підставі договору дарування від батька.

Як установила Комісія, під час співбесіди 13 вересня 2018 року в межах попередньої процедури кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 повідомила, що її батько набув право власності на квартиру площею понад 80 кв. м, кошти на придбання якої надав її брат. Водночас із декларації позивачки за 2021 рік Комісія встановила, що батько подарував їй квартиру площею 82,7 кв. м у місті Харкові. На підставі збігу характеристик цих об`єктів Комісія припустила, що йдеться про ту саму квартиру.

Під час співбесіди у межах спірного кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 пояснила, що квартира була придбана за спільні кошти її батьків та брата. За її поясненнями, у 2018 році вона не володіла детальною інформацією щодо порядку розрахунків за квартиру, оскільки не брала участі у її придбанні та оформленні. Перед укладенням договору дарування у 2021 році позивачка детальніше з`ясувала обставини її придбання та дізналася від батька, що брат надав кошти лише на частину першого внеску, а решту вартості квартири батьки виплачували в розстрочку за власні кошти. Уже після смерті батьків позивачка виявила платіжні документи щодо переказу братом коштів батькам у 2013 році.

Комісія визнала надані ОСОБА_1 документи такими, що лише частково підтверджують наявність коштів, отриманих із законних джерел, та не усувають сумнівів щодо фінансування придбання квартири. За оцінкою Комісії платіжні документи могли підтверджувати отримання батьками позивачки близько 28 766 доларів США, тоді як вартість квартири становила 1 562 095,22 грн, що, за розрахунком Комісії, відповідало 195 433 доларам США. Урахувавши, що батько позивачки припинив трудову діяльність у 2003 році, а її мати до червня 2019 року працювала лікарем, Комісія поставила під сумнів можливість батьків акумулювати кошти, необхідні для сплати решти вартості квартири. Водночас Комісія зазначила про відсутність інформації щодо доходів батьків кандидата.

Оцінюючи обґрунтованість наведених висновків, Суд виходить із того, що відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Єдиних показників законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав не викликає обґрунтованого сумніву, зокрема, якщо вартість об`єктів цивільних прав, набутих суддею (кандидатом на посаду судді) та/або членами його сім`ї, відповідає розміру їхніх доходів, отриманих із законних джерел у періоди, що передують набуттю таких об`єктів, а в разі набуття відповідного права безоплатно або від пов`язаної особи - попередній власник (власник) набув його із законних джерел за ринковою вартістю.

Отже, та обставина, що ОСОБА_1 набула квартиру безоплатно від батька, не виключала повноважень Комісії з`ясовувати обставини попереднього набуття цього майна та джерела коштів, використаних для його придбання. Таке дослідження відповідало змісту підпункту 3 пункту 21 Єдиних показників, який у разі безоплатного набуття кандидатом об`єкта цивільних прав передбачає оцінку законності джерел його набуття попереднім власником.

Водночас Суд ураховує, що Єдині показники розмежовують майно самого кандидата, майно членів його сім`ї та майно попереднього власника, від якого кандидат безоплатно набув відповідний об`єкт. Таке розмежування має значення, зокрема, для оцінки обсягу відомостей про джерела набуття відповідного майна, якими кандидат об`єктивно міг володіти та які міг підтвердити документально.

За змістом статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» батьки повнолітнього суб`єкта декларування не належать до членів його сім`ї лише в силу спорідненості. Віднесення таких осіб до членів сім`ї залежить від наявності визначених законом ознак спільного проживання, спільного побуту та взаємних прав і обов`язків сімейного характеру.

В оскаржуваному рішенні Комісія не встановила, що батьки ОСОБА_1 у період придбання та оплати квартири були членами її сім`ї у наведеному розумінні. Не встановлено й участі самої ОСОБА_1 у придбанні цієї квартири або здійсненні розрахунків за неї. Натомість із установлених Комісією обставин убачається, що первісно квартиру придбав батько позивачки, а ОСОБА_1 набула право власності на неї лише у 2021 році на підставі договору дарування.

Водночас невстановлення належності батьків ОСОБА_1 до членів її сім`ї саме по собі не виключало можливості дослідження Комісією джерел набуття квартири її батьком як попереднім власником, оскільки відповідно до підпункту 3 пункту 21 Єдиних показників така перевірка охоплюється предметом оцінювання у разі подальшого безоплатного набуття відповідного майна кандидатом. Ця обставина має значення не для визначення меж повноважень Комісії, а для оцінки того, яким обсягом інформації про доходи, заощадження та фінансові операції батьків могла об`єктивно володіти позивачка та які відомості могла підтвердити документально.

У цьому контексті Суд звертає увагу, що, поставивши під сумнів можливість батьків ОСОБА_1 сплатити відповідну частину вартості квартири, Комісія водночас констатувала відсутність інформації про їхні доходи. При цьому в оскаржуваному рішенні не наведено відомостей про фактичний розмір доходів батьків позивачки у відповідний період, наявність у них заощаджень, іншого майна чи інших джерел коштів, а також не встановлено повного обсягу та строків платежів, здійснених ними на виконання договору.

Суд ураховує, що під час кваліфікаційного оцінювання Комісія не зобов`язана встановлювати незаконність джерел походження майна у тому обсязі та за стандартом доказування, які притаманні процедурам юридичної відповідальності. Предметом оцінювання відповідно до пункту 21 Єдиних показників є наявність або відсутність обґрунтованого сумніву в законності таких джерел.

Водночас обґрунтований сумнів має ґрунтуватися на конкретних установлених обставинах та їх оцінці, які у своїй сукупності дають достатні підстави поставити під сумнів законність відповідних джерел. Самої лише відсутності інформації, яка могла б підтвердити фінансову спроможність попереднього власника, для цього недостатньо, якщо така відсутність не співвіднесена з іншими встановленими обставинами, що стосуються набуття відповідного майна.

У цьому аспекті сама по собі відсутність повних відомостей про доходи батьків позивачки не є достатньою для висновку про їхню неспроможність здійснювати відповідні платежі. Для надання цій обставині значення під час оцінювання законності джерел походження права на квартиру Комісія мала співвіднести встановлені нею відомості про вартість майна та документально підтверджену частину його фінансування з іншими наявними даними про обставини та період його придбання і на цій основі мотивувати, чому встановлені обставини породжують обґрунтований сумнів у законності джерел походження відповідного права.

Суд також ураховує встановлені Комісією розбіжності у поясненнях ОСОБА_1 щодо обсягу участі її брата у фінансуванні придбання квартири. Такі розбіжності могли враховуватися під час оцінки повноти, послідовності та переконливості наданих кандидатом пояснень.

Водночас обставини щодо суб`єктів фінансування придбання квартири та розміру їхньої участі не є тотожними питанню про законність джерел походження коштів, використаних для такого придбання. Тому, враховуючи відповідні розбіжності при оцінюванні за пунктом 21 Єдиних показників, Комісія мала мотивувати, яким чином характер цих розбіжностей у сукупності з іншими встановленими обставинами породжує обґрунтований сумнів саме у законності джерел походження права на відповідний об`єкт нерухомості.

За таких обставин Суд вважає, що встановлені Комісією фактичні дані давали підстави для з`ясування обставин фінансування первісного придбання квартири, яка у 2021 році була безоплатно передана ОСОБА_1 , та оцінки наданих кандидатом пояснень і документів. Водночас, поклавши в основу своїх сумнівів неповноту відомостей про доходи та заощадження батьків позивачки, розбіжності у її поясненнях щодо обсягу участі окремих осіб у фінансуванні придбання квартири та припущення про недостатню фінансову спроможність батьків, Комісія не навела достатнього обґрунтування того, яким чином ці обставини у їх сукупності, з урахуванням установлених обставин набуття та оплати квартири, формують обґрунтований сумнів саме у законності джерел походження права на відповідний об`єкт нерухомості.

Щодо використання облікового запису ОСОБА_1 у ЄДРСР з різних IP-адрес

Під час кваліфікаційного оцінювання Комісія дослідила інформацію, надану ДП «Інформаційні судові системи», щодо використання ОСОБА_1 облікового запису в Єдиному державному реєстрі судових рішень. За результатами аналізу цих відомостей Комісія зазначила, що кандидат використовувала IP-адреси, геолокація яких визначалася як місто Львів - 2 328 разів, місто Київ - 610 разів, місто Калуш - 1 619 разів, селище Рудне - 693 рази. На підставі багаторазовості такого використання та відсутності, на думку Комісії, обґрунтованих пояснень кандидата щодо цих обставин Комісія дійшла висновку, що вони можуть свідчити про можливе систематичне проживання ОСОБА_1 в об`єктах, не відображених нею у деклараціях.

Суд не ставить під сумнів право Комісії досліджувати відомості щодо використання кандидатом облікового запису в ЄДРСР та враховувати їх під час кваліфікаційного оцінювання. Такі відомості, зокрема їх повторюваність у різні періоди, могли бути предметом дослідження Комісії та обговорення з кандидатом під час співбесіди. Водночас оцінці підлягає достатність фактичних обставин, на підставі яких Комісія пов`язала використання облікового запису з певних IP-адрес із можливим систематичним проживанням кандидата в об`єктах нерухомості, не відображених у деклараціях.

Насамперед Суд звертає увагу, що з оскаржуваного рішення не вбачається, на підставі якого саме інформаційного ресурсу, сервісу, бази даних чи іншого технічного інструменту Комісією визначалася географічна прив`язка відповідних IP-адрес. Самі відомості, отримані від ДП «Інформаційні судові системи», як зазначала позивачка, містили дані про використані IP-адреси, однак не містили інформації про місцезнаходження користувача чи населений пункт, з яким відповідна IP-адреса пов`язувалася.

Отже, віднесення відповідних IP-адрес до міст Львів, Київ, Калуш та селища Рудне було результатом додаткового аналізу, здійсненого Комісією. Водночас в оскаржуваному рішенні не наведено відомостей про джерело такого визначення, що не дає можливості перевірити, на підставі яких саме даних конкретну IP-адресу було пов`язано з відповідним населеним пунктом.

Разом із тим Суд не вважає цю обставину самостійно визначальною для оцінки відповідного епізоду. Навіть якщо виходити з достовірності визначеної Комісією географічної прив`язки IP-адрес, використання облікового запису в ЄДРСР через IP-адресу, пов`язану з певним населеним пунктом, безпосередньо підтверджує лише факт доступу до Реєстру через відповідне мережеве з`єднання у певний момент часу. Така інформація сама по собі не дає відповіді на питання про характер і тривалість перебування кандидата у відповідному населеному пункті та тим більше про користування нею певним об`єктом нерухомості на умовах, що зумовлювали обов`язок його декларування.

Суд також ураховує наведені Комісією кількісні показники використання відповідних IP-адрес. Водночас зазначені в оскаржуваному рішенні показники - 2 328, 610, 1 619 та 693 - не є тотожними кількості окремих входів кандидата до Реєстру або кількості випадків її перебування у відповідних населених пунктах. Як убачається з первинних відомостей щодо дій у ЄДРСР, одна дія користувача могла бути відображена декількома технічними записами залежно від кількості параметрів пошуку або подальших операцій у системі.

Водночас Суд не заперечує, що первинні відомості можуть свідчити про повторне використання одних і тих самих IP-адрес у різні дні та протягом певних періодів. Така повторюваність могла бути врахована Комісією під час оцінювання та вимагала відповідних пояснень кандидата. Однак повторне використання IP-адреси, географічно пов`язаної з певним населеним пунктом, саме по собі не є тотожним повторному, а тим більше систематичному проживанню особи у цьому населеному пункті чи користуванню нею певним об`єктом нерухомості.

Наведені в оскаржуваному рішенні окремі приклади використання облікового запису також не усувають цієї невизначеності. Так, щодо IP-адреси, геолокацію якої Комісія пов`язала із селищем Рудне, в оскаржуваному рішенні наведено окремі проміжки часу, протягом яких через обліковий запис судді здійснювалися пошук та перегляд документів. Щодо IP-адреси, пов`язаної з містом Калуш, Комісія навела проміжок тривалістю близько двох хвилин. Ці відомості характеризують використання облікового запису у відповідний момент часу, однак самі по собі не встановлюють характеру перебування особи у відповідному населеному пункті.

Отже, значення у цьому випадку має не лише кількість або повторюваність випадків використання певних IP-адрес, а те, чи дозволяють установлені Комісією обставини пов`язати таке використання саме із систематичним проживанням кандидата в об`єкті нерухомості, який підлягав декларуванню.

В оскаржуваному рішенні не наведено аналізу, який би розкривав такий зв`язок. Зокрема, не зазначено, які саме додаткові обставини, крім повторного використання відповідних IP-адрес, дали Комісії підстави пов`язати доступ до ЄДРСР із проживанням ОСОБА_1 у певному об`єкті нерухомості, а також не наведено обставин, які б давали змогу відмежувати можливе проживання від тимчасового перебування кандидата у відповідному населеному пункті чи інших причин використання відповідного мережевого з`єднання.

Суд ураховує і посилання Комісії на те, що під час співбесіди ОСОБА_1 не надала, на її думку, обґрунтованих пояснень щодо відповідних обставин. Відсутність переконливих пояснень кандидата могла враховуватися Комісією поряд з іншими встановленими обставинами та впливати на оцінку повноти і переконливості наданої нею інформації. Водночас сама по собі недостатність пояснень не усуває необхідності встановлення фактичного зв`язку між обставиною, щодо якої такі пояснення вимагалися, та показником доброчесності, за яким вона враховується.

Інакше кажучи, відсутність пояснення причин використання облікового запису з певної IP-адреси може посилювати значення встановлених Комісією фактичних обставин, однак не може замінити собою такі обставини та бути самостійною підставою для переходу від факту використання мережевого з`єднання до припущення про систематичне проживання у незадекларованому об`єкті нерухомості.

За таких обставин Суд уважає, що відомості щодо повторного використання облікового запису ОСОБА_1 у ЄДРСР з IP-адрес, пов`язаних Комісією з різними населеними пунктами, давали підстави для дослідження цих обставин та отримання відповідних пояснень кандидата під час співбесіди. Водночас в оскаржуваному рішенні не наведено достатнього фактичного та логічного обґрунтування переходу від установленого факту повторного використання облікового запису через відповідні IP-адреси до припущення про можливе систематичне проживання ОСОБА_1 в об`єктах нерухомості, не відображених у деклараціях. Самі по собі повторюваність такого використання та недостатність наданих кандидатом пояснень, без установлення інших обставин, які б пов`язували відповідну мережеву активність із фактичним користуванням об`єктом нерухомості, не утворюють достатнього фактичного підґрунтя для такого висновку.

Посилання Комісії у відзиві на те, що вона не констатувала факту проживання кандидата у відповідних населених пунктах, а лише вказала на таку можливість, наведеного висновку не змінює. Суд ураховує відмінність між установленим фактом та припущенням, сформованим на підставі сукупності непрямих даних. Водночас, якщо таке припущення включене до мотивів оцінювання кандидата за критеріями професійної етики та доброчесності, воно має спиратися на достатню сукупність установлених обставин, які у логічному взаємозв`язку дають змогу зробити відповідний висновок, а не лише констатувати його можливість.

Щодо невідображення у деклараціях об`єктів, розташованих на земельній ділянці у м. Люботині

Суд установив, що у деклараціях за 2023- 2025 роки ОСОБА_1 зазначала належну їй земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану у м. Люботині Харківської області, яку вона набула у власність 01 серпня 2023 року в порядку спадкування. Водночас відомості про розташовані на цій земельній ділянці будівлі у відповідних деклараціях позивачка не зазначала.

Досліджуючи це питання, Комісія врахувала, зокрема, документи, отримані від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області. З пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою, виконаної у 2017 році, вбачається, що земельна ділянка розташована у кварталі житлової забудови, а на ній розташовано житловий будинок із надвірними будівлями, право власності на які не зареєстроване. У таблиці контурів та експлікації складу угідь визначено забудовану площу під будинком 0,0082 га, а складені схеми земельної ділянки свідчили про наявність на ній двох будівель.

Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що до порушення Комісією відповідного питання не знала точного місцезнаходження цієї земельної ділянки, ніколи її не відвідувала та не була обізнана про існування на ній будь-яких незавершених об`єктів будівництва. За її словами, батьки лише планували будівництво, у зв`язку із чим вона припускала можливість самовільного будівництва третіми особами. Для з`ясування фактичного стану земельної ділянки позивачка звернулася до спеціалізованої організації - ТОВ «Експерт Техно Груп», яким підготовлено технічний звіт № 150-0426, наданий Комісії разом із додатковими поясненнями.

Позивачка також посилається на те, що відповідно до технічного звіту на земельній ділянці розташовані будівельні конструкції та залишки будівельних матеріалів, технічний стан яких оцінено як аварійний та щодо яких рекомендовано повний демонтаж. На її думку, такі обставини додатково підтверджують, що йдеться не про самостійний об`єкт нерухомого майна, а про залишки будівельних конструкцій. Водночас основним доводом позивачки щодо відсутності обов`язку декларування є те, що вона не набула права власності чи інших майнових прав на відповідні конструкції або об`єкт незавершеного будівництва.

Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує, що технічний звіт не спростовує фактичної наявності на земельній ділянці будівельних конструкцій. Навпаки, під час проведеного обстеження зафіксовано наявність будівельних конструкцій та решток будівельних матеріалів, а також численні дефекти і пошкодження конструктивних елементів, зокрема тріщини та руйнування стін, відсутність частини перекриттів, покриття підлоги, заповнення віконних і дверних прорізів, гідроізоляції та окремих інших конструктивних елементів.

Наведені у технічному звіті категорії технічного стану конструкцій - нормальний, задовільний, непридатний для нормальної експлуатації та аварійний - становлять застосовану фахівцем класифікацію технічних станів, а не висновок про наявність на земельній ділянці чотирьох окремих будівель із відповідним станом кожної з них. За результатами безпосереднього обстеження фахівець дійшов висновку, що стан наявних будівельних конструкцій є непридатним для нормальної експлуатації, більшість несучих конструкцій - аварійними, а об`єкт обстеження в цілому перебуває в аварійному технічному стані (стан конструкцій - IV) та не відповідає вимогам надійності й безпечності для подальшої експлуатації.

Суд ураховує, що технічний звіт складений сертифікованим фахівцем та містить відповідну оцінку технічного стану конструкцій. Водночас Комісія не встановлювала інший, відмінний від визначеного фахівцем, ступінь їх технічної придатності та не підміняла експерта у вирішенні питання про можливість їх безпечної експлуатації. Для оцінки Комісією цього епізоду значення мало насамперед те, чи спростовує наданий позивачкою звіт фактичну наявність на земельній ділянці будівельних конструкцій, відомості про які не відображалися у деклараціях. Зміст технічного звіту такого факту не спростовує.

Не змінює цього і рекомендація фахівця про повний демонтаж решти несучих та огороджувальних конструкцій у зв`язку з їх аварійним станом. Така рекомендація характеризує технічний стан об`єкта, можливість його подальшої експлуатації та необхідні заходи щодо поводження з ним, однак сама по собі не означає припинення його фізичного існування. Отже, встановлений фахівцем аварійний стан конструкцій та необхідність їх демонтажу не є тотожними їх фізичній відсутності. Питання ж про те, чи породжувала наявність таких конструкцій обов`язок щодо відображення відповідних відомостей у декларації, підлягає вирішенню з урахуванням спеціального правового регулювання декларування об`єктів незавершеного будівництва.

Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти, не прийняті в експлуатацію, або об`єкти, право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, зокрема у разі, якщо такі об`єкти розташовані на земельній ділянці, що належить суб`єкту декларування на праві приватної власності.

Отже, законодавець не обмежив декларування таких об`єктів випадками, коли суб`єкт декларування має зареєстроване право власності саме на відповідний об`єкт. Розташування визначеного пунктом 2-1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» об`єкта на земельній ділянці, що належить суб`єкту декларування, є самостійною передбаченою законом підставою для зазначення відомостей про нього у декларації.

Тому Суд відхиляє доводи позивачки про відсутність у неї обов`язку декларувати відповідні об`єкти з огляду на те, що вона не успадкувала та не зареєструвала право власності на них. Такі доводи ґрунтуються переважно на цивільно-правовому регулюванні виникнення права власності на нерухоме майно, однак не враховують спеціального публічно-правового обов`язку суб`єкта декларування, встановленого пунктом 2-1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Для виникнення передбаченого підпунктом «б» цього пункту обов`язку закон не вимагає одночасного набуття суб`єктом декларування зареєстрованого права власності на об`єкт, розташований на належній йому земельній ділянці.

За цих обставин посилання позивачки на положення статей 331 та 1218 Цивільного кодексу України та законодавства про державну реєстрацію речових прав не спростовують висновків Комісії. Зазначені норми регулюють питання виникнення та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, тоді як у межах цього епізоду оцінці підлягає виконання ОСОБА_1 спеціального обов`язку суб`єкта декларування, установленого статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Не спростовує наведеного й відсутність у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про документи, які надавали б право на виконання будівельних робіт або підтверджували початок таких робіт. Відсутність відповідної дозвільної документації не заперечує фактичного існування об`єкта та не є тією обставиною, з якою пункт 2-1 частини першої статті 46 Закону пов`язує звільнення суб`єкта декларування від обов`язку зазначити відомості про нього.

Суд окремо оцінює посилання позивачки на лист НАЗК від 27 квітня 2026 року № 204-01/27770-26. Зміст цього листа не свідчить про встановлення Національним агентством з питань запобігання корупції відсутності порушень антикорупційного законодавства. НАЗК, зокрема, зазначило, що станом на 04 липня 2020 року на земельній ділянці був наявний об`єкт незавершеного будівництва, однак через відсутність фактичних даних щодо його вартості питання про проведення повної перевірки декларації може бути вирішене після надання таких даних. Отже, цей лист не містить висновку ані про відсутність у позивачки обов`язку декларувати відповідний об`єкт, ані про належне виконання нею такого обов`язку.

Так само посилання позивачки на контрольні повноваження НАЗК не свідчить про вихід Комісії за межі наданих їй повноважень. Повна перевірка декларації в порядку Закону України «Про запобігання корупції» та кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді мають різні предмет, мету і правові наслідки. Комісія не здійснювала замість НАЗК повної перевірки декларації, а досліджувала відповідні фактичні обставини в межах своїх повноважень щодо оцінювання професійної етики та доброчесності кандидата.

Суд звертає увагу й на те, що в оскаржуваному рішенні Комісія, обґрунтовуючи відповідний висновок, послалася на пункт 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», тоді як установлені нею фактичні обставини за своїм змістом охоплюються спеціальним регулюванням пункту 2-1 частини першої цієї статті. Водночас така неточність у зазначенні нормативного положення сама по собі не спростовує висновку Комісії, оскільки встановлені нею фактичні обставини відповідають юридичним фактам, з якими пункт 2-1 частини першої статті 46 Закону пов`язує необхідність декларування відповідного об`єкта.

Щодо пояснень ОСОБА_1 про те, що вона не знала точного місцезнаходження успадкованої земельної ділянки, ніколи її не відвідувала та не була обізнана про розташовані на ній об`єкти, Суд ураховує, що набуття права власності передбачає не лише можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном, а й необхідність належного та відповідального ставлення власника до нього та виконання встановлених законом обов`язків, пов`язаних із таким правом.

Набувши 01 серпня 2023 року право власності на земельну ділянку та в подальшому відображаючи її у щорічних деклараціях, ОСОБА_1 як власник та суб`єкт декларування мала вживати розумних заходів для з`ясування фактичного стану належного їй майна, у тому числі наявності на земельній ділянці об`єктів, відомості про які відповідно до закону підлягали декларуванню. Тому сама по собі фактична необізнаність позивачки щодо наявності таких об`єктів не є достатньою для спростування висновку Комісії.

Суд ураховує вчинені ОСОБА_1 у 2026 році дії, спрямовані на з`ясування фактичного стану земельної ділянки, зокрема звернення до спеціалізованої організації та надання Комісії отриманого технічного звіту. Такі дії свідчать про реагування позивачки на питання, порушені під час кваліфікаційного оцінювання, однак були вчинені після виникнення у Комісії відповідних питань і самі по собі не усувають необхідності оцінки належного виконання нею обов`язків у попередніх звітних періодах, починаючи з набуття права власності на земельну ділянку у 2023 році.

Водночас Суд не вважає визначальним для цього висновку наведене Комісією припущення про участь ОСОБА_1 у будівництві відповідних об`єктів з огляду на вік, стан здоров`я та рівень доходів її батька, а також проживання її брата за межами України. Наявність після 01 серпня 2023 року обов`язку щодо декларування відповідних об`єктів пов`язана передусім із належністю позивачці земельної ділянки, на якій вони розташовані, а тому для вирішення цього питання немає необхідності встановлювати, хто саме здійснював або фінансував їх будівництво.

Отже, досліджені Комісією відомості у своїй сукупності підтверджували належність ОСОБА_1 земельної ділянки з 01 серпня 2023 року, наявність на ній об`єктів, відомості про які у деклараціях позивачки не відображалися, та існування передбаченого пунктом 2-1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» обов`язку щодо їх декларування. При цьому аварійний технічний стан наявних конструкцій та рекомендація щодо їх демонтажу не спростовують факту їх існування, а незареєстрованість права на відповідні об`єкти та відсутність дозвільної документації на будівництво не усувають передбаченого спеціальним законом обов`язку щодо декларування.

За таких обставин Суд не вбачає підстав вважати необґрунтованим висновок Комісії щодо неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язку стосовно повноти декларування та врахування цієї обставини під час оцінювання її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас питання про істотність цієї обставини та її самостійну достатність для висновку про невідповідність позивачки відповідному показнику і визначення їй 0 балів підлягає оцінці з урахуванням застосованого Комісією способу визначення остаточного результату кваліфікаційного оцінювання, що буде наведено Судом далі.

Щодо застосування Єдиних показників та методу визначення результату оцінювання за критеріями професійної етики та доброчесності

Позивачка також посилається на непослідовність застосування Комісією Єдиних показників відповідності критеріям доброчесності та професійної етики, неналежну вмотивованість способу визначення їй 0 балів із 300 можливих та непропорційність такого результату кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, на її переконання, Комісія не встановила причинно-наслідкового зв`язку між дослідженими обставинами та конкретними показниками, не зазначила, які порушення визнала істотними, суттєвими чи менш суттєвими, а також не пояснила, чому встановлені обставини зумовили саме нульову оцінку, а не зниження кількості балів у порядку, передбаченому пунктом 5.12 Положення.

Надаючи оцінку цим доводам, Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 5.1 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. При цьому згідно з пунктом 5.2 Положення показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності. За змістом пункту 5.5 Положення суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У разі невідповідності одному показнику кандидат не відповідає відповідному критерію. Водночас відповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання передбачає набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Максимальна кількість балів за критеріями доброчесності та професійної етики становить 300 балів. Пунктом 5.9 Положення закріплено спростовну презумпцію відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Відповідно до пункту 5.10 Положення кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному з показників, визначених пунктом 2.13 Положення.

Пункт 5.11 Положення передбачає врахування під час оцінювання обставин, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема тяжкості діяння та його наслідків, суб`єктивної сторони поведінки, історичного контексту події, систематичності, давності порушення тощо.

Згідно з пунктом 5.12 Положення кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення - одне суттєве або декілька менш суттєвих - правил та/або норм. Кандидат не відповідає цим критеріям, якщо остаточна кількість набраних ним балів є меншою 225.

Пунктом 5.13 Положення визначено, що істотність порушень встановлюється Комісією під час закритого обговорення та визначається шляхом голосування, а кожне зниження балів повинно бути мотивовано в рішенні Комісії.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що Положення, надаючи Комісії повноваження оцінювати відповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності за внутрішнім переконанням, водночас пов`язує результат такого оцінювання з характером та істотністю встановлених порушень. При цьому Положення передбачає механізм зниження кількості балів на 15 балів за виявлені порушення, а застосований самою Комісією підхід допускає можливість визначення нульового бала у разі істотної невідповідності. За таких умов рішення Комісії має давати можливість установити, який із цих підходів застосовано у конкретному випадку та з яких мотивів.

У пунктах 98- 99 оскаржуваного рішення Комісія зазначила, що встановлення невідповідності показникам здійснюється через призму істотності та суттєвості такої невідповідності. Комісія виходила з того, що у разі істотної невідповідності показнику кандидат визнається таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, а відповідний критерій може бути оцінений у 0 балів. Для встановлення істотності такої невідповідності Комісія послалася на стандарт обґрунтованого сумніву та необхідність існування відповідних і достатніх фактичних даних, переконливих для звичайної розсудливої людини, а також на тяжкість діяння та його наслідки, суб`єктивну сторону поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення та інші обставини.

Отже, у застосованому нею підході Комісія пов`язала можливість визначення нульового бала з істотністю встановленої невідповідності.

Водночас, застосовуючи наведений підхід до обставин щодо ОСОБА_1 , Комісія не конкретизувала, яке саме порушення або які порушення вона визнала істотними, які обставини, передбачені пунктом 5.11 Положення, зумовили таку оцінку та чи вважала будь-яке з них самостійно достатнім для визначення нульового бала. Так само з рішення неможливо встановити, чи розглядала Комісія окремі встановлені обставини як суттєві або менш суттєві порушення, до яких міг бути застосований передбачений пунктом 5.12 Положення механізм зниження кількості балів, та з яких причин цей механізм у випадку позивачки не застосовано.

Щодо доводів позивачки про формальний характер застосування Комісією Єдиних показників Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія визначила конкретні показники, відповідність яким викликала у неї обґрунтований сумнів, - «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав», та пов`язала такий сумнів із дослідженими під час кваліфікаційного оцінювання обставинами.

Тому Суд не погоджується з доводами позивачки в тій частині, що Комісія взагалі не застосувала Єдині показники або використала їх виключно як формальне оформлення результату оцінювання. Саме по собі те, що різні за змістом фактичні обставини були оцінені Комісією у сукупності, також не свідчить про порушення методології, оскільки можливість сукупного дослідження показників передбачена Положенням.

Водночас саме зазначення назви відповідного показника не є достатнім для висновку про належну вмотивованість його оцінювання. Рішення повинно давати можливість простежити зв`язок між конкретними встановленими обставинами, змістом відповідного показника та висновком про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата такому показнику.

Обґрунтованість такого зв`язку Суд перевірив при наданні оцінки кожній із основних обставин, покладених Комісією в основу висновків щодо ОСОБА_1 .

За результатами такої перевірки Суд погодився з висновком Комісії щодо невідображення позивачкою у деклараціях об`єктів нерухомого майна, розташованих на належній їй земельній ділянці.

Водночас висновки Комісії щодо відображення позивачкою у деклараціях за 2023 та 2024 роки сум компенсації витрат на службові відрядження та оренду житла як доходу, щодо джерел фінансування придбання квартири, а також щодо використання облікового запису позивачки в Єдиному державному реєстрі судових рішень з IP-адрес, геолокацію яких Комісія пов`язала з іншими населеними пунктами, з наведених Судом вище мотивів не знайшли належного підтвердження під час судового розгляду.

Поряд із цим Комісія врахувала при визначенні балів й інші обставини, які сама ж не визнала достатніми для висновку про невідповідність позивачки відповідному критерію.

Зокрема, дослідивши питання дотримання ОСОБА_1 строків надсилання електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, Комісія встановила, що протягом 2017- 2025 років із порушенням установлених строків було надіслано 2 877 електронних копій судових рішень. Водночас у пункті 148 оскаржуваного рішення Комісія дійшла висновку, що сукупність установлених у цій частині обставин хоча й викликає занепокоєння, проте не свідчить про несумлінність судді ОСОБА_1 та не є достатньою для висновку про її невідповідність критерію доброчесності. Також Комісія зазначила, що ці обставини враховуються при визначенні балів за критеріями професійної етики та доброчесності.

Отже, щодо однієї і тієї ж обставини Комісія зробила суперечливі між собою висновки, що є порушенням принципу правової визначеності.

Суд не ставить під сумнів право Комісії враховувати під час кваліфікаційного оцінювання обставини, які характеризують відповідність кандидата визначеним Положенням показникам, у тому числі якщо такі обставини самі по собі не є достатніми для висновку про невідповідність відповідному критерію.

Проте оскаржуване рішення не дає можливості встановити, яким саме чином зазначені обставини були враховані при визначенні остаточної кількості балів: чи спричинили вони їх зниження, яке значення мали поряд з іншими відомостями, дослідженими Комісією, та як співвідносилися з характером установлених порушень.

Наведене набуває особливого значення з огляду на спосіб, у який Комісія сформулювала остаточний результат оцінювання.

Так, у пункті 190 оскаржуваного рішення Комісія зазначила, що сукупність встановлених фактичних даних дає їй підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки показникам «чесність» та «законність джерел походження майна», що, зі свого боку, є достатнім для висновку про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

У пункті 191 цього рішення Комісія зазначила, що за результатами дослідження досьє кандидатки, її письмових пояснень та співбесіди, а також голосувань під час закритого обговорення за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критеріями професійної етики та доброчесності, становить 0 балів із 300 можливих, що є нижчим за 75 відсотків (225 балів) від максимально можливого бала.

Отже, Комісія пов`язала висновок про невідповідність позивачки відповідним показникам саме із сукупністю встановлених фактичних даних, а не з конкретно визначеним порушенням, яке було визнано істотним та самостійно достатнім для визначення нульового бала.

За таких обставин результати судової перевірки окремих складових цієї сукупності безпосередньо впливають на можливість перевірки обґрунтованості остаточного результату кваліфікаційного оцінювання.

Як уже зазначалось, із чотирьох основних груп обставин, покладених Комісією в основу сукупної оцінки ОСОБА_1 , під час судового розгляду належне підтвердження знайшов висновок лише щодо невідображення позивачкою у деклараціях об`єктів нерухомого майна, розташованих на належній їй земельній ділянці. Водночас Комісія не визначила, що саме ця обставина становить істотну невідповідність відповідному показнику та є самостійно достатньою для визначення 0 балів. Суд не вправі самостійно надавати їй такого значення, визначати її вагу чи достатність для нульового бала, оскільки відповідно до пункту 5.13 Положення встановлення істотності порушень належить до повноважень Комісії.

З цих же підстав Суд оцінює доводи позивачки щодо непропорційності визначення їй 0 балів із 300 можливих.

Саме по собі визначення кандидату 0 балів не свідчить про непропорційність результату кваліфікаційного оцінювання. Водночас перевірка обґрунтованості та пропорційності такого результату передбачає можливість установити, які саме обставини Комісія визнала настільки істотними, що вони зумовили визначення нульового бала, та яким чином характер установлених порушень співвідноситься із застосованим наслідком.

Отже, оскаржуване рішення, внаслідок його невмотивованості, не дає можливості встановити, які саме порушення Комісія визнала істотними та чому, з яких підстав їх наслідком стало визначення 0 балів, а не застосування передбаченого пунктом 5.12 Положення механізму зниження кількості балів, яке значення для остаточного результату мали інші враховані Комісією обставини та чи був би цей результат таким самим без тих складових сукупної оцінки, висновки щодо яких не підтвердилися під час судового розгляду.

Посилання Комісії на результати голосувань під час закритого обговорення цієї невизначеності не усуває, оскільки пункт 5.13 Положення, надаючи Комісії повноваження визначати істотність порушень шляхом голосування, водночас прямо передбачає обов`язок мотивувати зниження балів.

За таких обставин наведене в оскаржуваному рішенні мотивування не дає можливості простежити логічний та правовий зв`язок між установленими Комісією обставинами, оцінкою їх характеру та істотності і визначенням ОСОБА_1 0 балів із 300 можливих, а отже, перевірити обґрунтованість та пропорційність застосованого Комісією способу визначення результату кваліфікаційного оцінювання.

Щодо відповідності оскаржуваного рішення вимогам статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

Як уже зазначалось, відповідно до частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, а відсутність у такому рішенні визначених законом підстав його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, є передбаченою законом підставою для його скасування.

Отже, вимога щодо мотивованості рішення Комісії є не лише загальною вимогою до акта суб`єкта владних повноважень, а спеціально встановленою законом умовою правомірності рішення, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання. Водночас сама по собі наявність у рішенні викладу досліджених обставин, пояснень кандидата та кінцевого висновку Комісії не є достатньою для виконання цієї вимоги.

Мотивування такого рішення має давати можливість простежити зв`язок між установленими фактичними обставинами, їх оцінкою за відповідними критеріями та показниками і правовим наслідком, застосованим до кандидата за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Особливого значення ця вимога набуває у випадку, коли негативний результат оцінювання ґрунтується не на одній конкретно визначеній обставині, яку Комісія визнала самостійно достатньою для такого результату, а на сукупності встановлених нею фактичних даних. У такому разі мотивування рішення має бути достатнім для розуміння того, які складові цієї сукупності мали визначальне значення для остаточного висновку Комісії.

Наведене безпосередньо пов`язане з межами судового контролю за рішеннями суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо та пропорційно.

Отже, судовий контроль за рішенням Комісії не обмежується перевіркою формальної наявності в ньому мотивувальної частини. Суд має перевірити, чи мають висновки Комісії достатню фактичну основу, чи враховані обставини, які мають значення для прийняття рішення, та чи дає наведене мотивування можливість встановити зв`язок між цими обставинами і прийнятим рішенням.

При цьому така перевірка не означає втручання Суду у дискреційні повноваження Комісії щодо безпосереднього кваліфікаційного оцінювання кандидата. Суд не визначає замість Комісії відповідність кандидата конкретному показнику, істотність установленого порушення чи кількість балів, яка має бути виставлена за відповідним критерієм. Предметом судового контролю є правомірність реалізації Комісією наданих їй повноважень та наявність достатніх фактичних і правових підстав для прийнятого нею рішення.

У цій справі за результатами перевірки фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваного рішення, Суд погодився з висновком Комісії щодо невідображення ОСОБА_1 у деклараціях об`єктів нерухомого майна, розташованих на належній їй земельній ділянці.

Натомість висновки Комісії щодо відображення позивачкою у деклараціях за 2023 та 2024 роки сум компенсації витрат на службові відрядження та оренду житла як доходу, щодо законності та прозорості джерел фінансування придбання квартири, набутої нею у власність на підставі договору дарування від батька, а також щодо використання її облікового запису в Єдиному державному реєстрі судових рішень з IP-адрес, геолокацію яких Комісія пов`язала з іншими населеними пунктами, з наведених Судом мотивів не знайшли належного підтвердження.

Отже, із чотирьох основних обставин, які стали підставою для формування Комісією обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивачки показникам «чесність» та «законність джерел походження прав на об`єкти цивільних прав», за результатами судової перевірки обґрунтованим визнано висновок лише щодо однієї з них, а саме щодо недекларування розташованих на належній позивачці земельній ділянці будівель/конструкцій.

Водночас, як установлено Судом при перевірці застосованого Комісією методу оцінювання, остаточний висновок про невідповідність ОСОБА_1 відповідним показникам ґрунтувався на сукупності встановлених фактичних даних, без визначення окремої обставини як самостійно достатньої для такого результату. За таких умов, ураховуючи, що три з чотирьох основних складових цієї сукупності не знайшли належного підтвердження, зі змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити, чи був би результат оцінювання таким самим за встановлених Судом обставин. Самостійне вирішення Судом питання про достатність єдиної обставини, висновок щодо якої витримав судову перевірку, для висновку про невідповідність позивачки відповідному показнику та визначення їй 0 балів означало б здійснення кваліфікаційного оцінювання замість Комісії.

Таким чином, встановлені у цій справі недоліки не зводяться до формальної неповноти мотивування оскаржуваного рішення. Вони стосуються фактичної основи сформованого Комісією висновку та, з урахуванням застосованого нею сукупного способу оцінювання, не дають можливості перевірити, чи був би прийнятий Комісією результат таким самим за встановлених Судом обставин.

Ураховуючи наведене у сукупності з висновками Суду щодо застосованого Комісією методу визначення результату кваліфікаційного оцінювання, Суд висновує, що оскаржуване рішення не відповідає встановленій статтею 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вимозі щодо його мотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому такий висновок ґрунтується не на незгоді Суду з результатом дискреційної оцінки Комісії та не означає встановлення Судом відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності. Він є наслідком встановленої під час судового розгляду недостатності фактичних підстав та мотивів, якими Комісія обґрунтувала саме той результат кваліфікаційного оцінювання, що закріплений в оскаржуваному рішенні.

Отже, у зіставленні встановлених обставин із правовим регулюванням спірних правовідносин Суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання оскаржуваного рішення Комісії протиправним та його скасування.

Доводи Комісії про те, що оскаржуване рішення містить належні мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав виникнення сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 установленим критеріям та достатні підстави для висновку про непідтвердження нею здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, спростовуються висновками Суду, наведеними у мотивувальній частині цього рішення.

При цьому Суд зауважує, що встановлені недоліки оскаржуваного рішення не означають визнання всіх пояснень ОСОБА_1 обґрунтованими або встановлення Судом її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. Вирішення цього питання належить до повноважень Комісії та потребує оцінки всіх релевантних обставин у їх сукупності з урахуванням правової оцінки та висновків Суду, викладених у цьому рішенні.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» від 21 січня 1999 року зазначив, зокрема, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди наводити підстави для своїх рішень, це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на наведені підстави, які є визначальними для вирішення цього спору, Суд не вбачає необхідності надавати окрему детальну відповідь на інші аргументи сторін, які не впливають на зроблені висновки.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому під час повторного вирішення питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді Комісія має врахувати правову оцінку та висновки, викладені в цьому судовому рішенні.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на обґрунтованість і наявність підстав до задоволення позовних вимог, колегія суддів вбачає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору на загальну суму 1064,96 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Керуючись статтями 2, 22, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення колегії № 5 Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 травня 2026 року № 243/ас-26 про визнання ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду та повторно розглянути питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів її кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Р. Ф. Ханова

Судді І. А. Васильєва

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк