Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №400/12992/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 400/12992/25

адміністративне провадження № К/990/36767/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 (суддя Ярощук В.Г) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 (колегія суддів у складі: головуючого судді Казанчук Г.П., суддів Градовського Ю.М., Єщенка О.В.) у справі №400/12992/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У грудні 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 , підприємець) звернулася до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Держпраці), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Держпраці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.09.2025 №14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС, якою на позивачку накладено штраф у розмірі 80000,00 гривень.

2. На обґрунтування позову позивачка послалася на протиправність і безпідставність оскаржуваної постанови. Вважає, що її протиправно притягнуто до відповідальності за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення з ним трудового договору (контракту) у вигляді штрафу у розмірі 80000,00 грн, оскільки за адресою проведення фактичної перевірки працюють декілька суб`єктів господарювання і працівник здійснював продаж товарів, які належать не позивачу, а належать іншому суб`єкту господарювання, працівник якого і здійснював продаж цих товарів.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.10.2025 за кодом 536443656080 позивачка з 16.11.2017 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

4. На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.08.2025 №1107-п «Про проведення фактичної перевірки» працівниками Головного управління ДПС у Миколаївській області проведено фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 15.08.2025 тривалістю 10 діб.

5. За результатами цієї перевірки Головне управління ДПС у Миколаївській області склало акт фактичної перевірки від 25.08.2025 №14187/Ж5/14/29/07/3287909489 (далі - акт перевірки), яким встановлено, що ОСОБА_2 15.08.2025 у проміжок часу з 11 год 02 хв по 12 год 27 хв фактично виконувала обов`язки продавця в магазині позивачки за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 допущена до роботи без повідомлення Державної податкової служби та територіальних органів про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому законодавством.

6. 01.09.2025 до Держпраці надійшов лист від Головного управління ДПС в Миколаївській області від 27.08.2025 № 8227/5/14-29-07-07-01 із актом перевірки.

7. У листі від 03.09.2025 № ПД/3.2/8336-25 адресованому позивачці та у повідомленні про початок адміністративного провадження від 03.09.2025 № ПД/3.2/8335-25 відповідач зазначив дату, час і місце проведення розгляду справи про накладення на неї адміністративного штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого статтею 265 КЗпП України, які були надіслані позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення на її поштову адресу.

8. Відповідно до довідки про причини повернення/досилання (ф. 20) до поштового відправлення №5401800028747 позивачка вказаний лист не отримала у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Згідно з Трекінгом поштового відправлення лист повернувся відповідачу 29.09.2025.

9. Постановою Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.09.2025 №14187/Ж5/14/29/07/3287909489-ДПС на позивача накладено штраф у розмірі 80000,00 грн, яка надіслана позивачу супровідним листом від 25.09.2025 №ПД/3.2/8894-25.

10. Не погоджуючись із цією постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, позивачка звернулася до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026, у задоволенні позову відмовив.

12. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вчинення роботодавцем фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА НЕЇ

13. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

14. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, скаржниця визначає положення пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування цієї підстави скаржниця посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 21, частину 2 статті 265 Кодексу законів про працю України без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові від 06.03.2025 у справі №260/4202/24, у якій Суд дійшов висновку, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця, при цьому має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

15. Також позивачка послалася на неврахування судами висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 13.06.2019 у справі №1840/2507/18, від 13.06.2019 у справі №824/896/18-а, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18, у яких Суд звернув увагу на те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції, і за трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

16. Скаржниця доводить, що суди попередніх інстанцій не врахували, не дослідили і не надали оцінку тим обставинам, що за адресою, що перевірялася, знаходилось декілька суб`єктів господарювання і особа, яка здійснювала продаж товару не була найманим працівником позивачки а виконувала роботу від імені іншого суб`єкта господарювання, з яким мала зареєстровані належним чином правовідносини.

17. Скаржниця, окрім наведеного, у касаційній скарзі покликається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України і зауважує, що зазначена справа має виняткове значення для позивачки, оскільки предметом спору є значна для неї сума коштів, які є засобом для існування її сім`ї, на підтвердження чого надає податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2025 рік.

18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивачки просить залишити без задоволення.

Держпраця наполягає на наявності прихованих трудових відносин, і відповідно до статті 265 КЗпП України є підставою для застосування до такого суб`єкта господарювання відповідальності у вигляді штрафу.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

20. У справі, яка розглядається, спір виник щодо правомірності накладення на підприємця штрафу, передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України, за порушення роботодавцем законодавства в частині укладення трудового договору з найманими працівниками, яке встановлено податковим органом за наслідками проведення фактичної перевірки.

21. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

22. Кабінет Міністрів України постановою від 11.02.2015 №96 затвердив Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення №96).

Згідно із пунктом 1 цього Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

23. За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

24. За правилами пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

25. Суд також враховує, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

26. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

27. Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (Порядок № 509), у пункті 1 та 2 якого визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

29. Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

30. Відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення. У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

31. Отже, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

32. На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

33. У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.

34. Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 09.10.2024 у справі №560/9507/23, від 23.01.2025 у справі №240/32993/23, від 09.04.2026 у справі №260/6521/24, в яких Суд виснував, що Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів правопорушень шляхом накладення штрафів у розмірі та з підстав визначених у частині другій статті 265 КЗпП України.

Щодо факту порушення позивачкою вимог частини 4 статті 24 КЗпП України колегія суддів зазначає наступне.

35. Нормами статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

36. Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

37. Положення частини першої статті 3, статті 4 КЗпП України передбачають, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

38. Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

39. Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

40. Отже, законодавець визначає, що трудовий договір включає в себе домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують таку не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

41. Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі - Закон №5067-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

42. Абзацом першим Порядку №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

43. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі №460/13803/21, від 11.03.2025 у справі №260/4202/24, від 09.04.2026 у справі №260/6521/24.

44. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

45. Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

46. Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.10.2020 у справі №560/407/19, від 11.03.2025 у справі №260/4202/24, вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

47. Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

48. Як установлено судами, податковий орган скерував на адресу Держпраці матеріали фактичної перевірки підприємця, відповідно до яких під час проведення перевірки позивачки виявлено факт використання нею праці неоформленого працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

49. Суди, ухвалюючи рішення, виходили з того, що ОСОБА_2 здійснювала продаж товарів позивачки, тим самим виконувала найману працю від імені позивачки, при цьому ці правовідносини не були належним чином оформлені відповідно до вимог трудового і податкового законодавства.

50. Разом з тим, суди достеменно не встановили і не надали оцінку тому факту, що ОСОБА_2 станом на день перевірки була найманим працівником у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на підставі наказу від 27.08.2024 №ОІВ00000005-0000000025, а лише констатували, що наявність цих правовідносин не виключає можливість виконання вказаною працівницею обов`язків продавця в магазині позивачки.

51. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність тієї обставини, що ОСОБА_2 була найманим працівником у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не виключає можливість виконання вказаною працівницею обов`язків продавця в магазині позивачки.

52. Однак колегія суддів зауважує, що ці обставини підлягають дослідженню і перевірці. Суди попередніх інстанцій мали пересвідчитися в тому, що позивачка допустила ОСОБА_2 до виконання обов`язків найманого працівника у належній їй господарській одиниці. Суди достеменно не перевірили, від імені якого суб`єкта господарювання продавець працювала і реалізовувала товар, не витребували належні і допустимі докази, і не з`ясували у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , чи дійсно ОСОБА_2 виконувала обов`язки найманого працівника позивачки, а не Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

53. Як вбачається з матеріалів справи, в магазині, який перевірявся, здійснювали господарську діяльність декілька суб`єктів господарювання, тому визначальним для вирішення цієї справи є саме той факт, від імені якого суб`єкта господарювання наймана особа здійснювала продаж товарів.

54. Відтак, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для притягнення позивачки до відповідальності, встановленої частиною 2 статті 265 КЗпП України.

55. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 90 КАС України в частині оцінки доказів, внаслідок чого суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

56. Суд касаційної інстанції не може перевірити правомірність судових рішень попередніх інстанцій без встановлення цих обставин у справі, на встановлення яких суд касаційної інстанції не має повноважень.

57. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 328 цього Кодексу.

58. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі №400/12992/25 скасувати і направити справу №400/12992/25 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб